4. Люблінська унія 1569 р. - угода про об'єднання Польщі та Великого князівства Литовського в єдину федеративну державу - Річ Посполиту.

Основні передумови підписання угоди. Основні передумови підписання польсько-литовської унії були такими:

- прагнення до унії значної частини української, білоруської, литовської шляхти, яка: а) хотіла обмежити сваволю магнатів - великих землевласників (у Польщі головною політичною силою були не магнати, а шляхта); б) прагнула до полегшення своєї військової повинності (у Польщі, на відміну від Литви, шляхта не була зобов'язана нести військову службу через наявність найманого війська);

- знесилене тривалими війнами з Московією, Велике князівство Литовське поступово втратило майже третину своєї території (Чернігово-Сіверщину на початку XVI ст., у 1513 р. - Смоленськ). Ситуація ускладнилися, коли спалахнула чергова війна - Лівонська (1558-1583 рр.). Воєнні невдачі, насамперед утрата Полоцька в 1563 р., поставили Велике Князівство Литовське на межу катастрофи, з'явилася загроза його поглинання Москвою.

Проти унії виступали українські, литовські та білоруські магнати, що НЕ хотіли обмеження своїх прав, привілеїв і земельних володінь. Проте їхня позиція виявилася недостатньо сильною для того, щоб не допустити унії.

Суперечливі наслідки підписання Люблінської унії. Люблінська унія була важливою історичною подією, яка мала суперечливі наслідки для долі України.

Негативні наслідки. Ця угода сприяла:

а) посиленню польської експансії на українські землі, наступу католицизму;

б) полонізації (ополяченню) української знаті;

в) покріпаченню селян, що було остаточно затверджено Литовським статутом 1588 р., який увів 20-річний термін піймання селян-утікачів і надав право шляхтичам самим установлювати всі повинності, розпоряджатися селянським життям і майном.

До позитивних наслідків унії можна віднести:

а) зближення українських земель із західноєвропейською культурою: через Польщу до України потрапляли ідеї Відродження, Реформації та Контрреформації; поширювалася західноєвропейська система освіти: українці навчалися в європейських університетах, прилучалися там до західноєвропейських наукових і художніх ідей, збагачували ними рідну культуру;

б) могутнє піднесення культурно-просвітницького руху, що сприяв зародженню та розвитку української національної самосвідомості; за відсутності держави культура залишалася єдиною сферою, у якій українці могли захистити свою самобутність.

5. Феода́льна роздрі́бненість (англ. Feudal fragmentation) — поділ держави на малі та великі володіння, які не мали централізованої влади.

Починаючи з 1132 р., Київська Русь втрачає політичну єдність і розпадається на десятки самостійних князівств і земель. В Україні найбільшими і найсильнішими стали Київське, Галицьке, Волинське, Чернігівське, Новгород-Сіверське і Переяславське князівства.

Явище роздрібненості суперечливе і неоднозначне. З одного боку, воно зумовило втрату державної єдності, князівські міжусобиці, ослаблення держави, зниження обороноздатності, з іншого — стало підґрунтям формування великого землеволодіння, прогресу у сільському господарстві, піднесення міст, значного зростання чисельності населення, розвитку східнослов'янської культури.

8. Київська Русь була монархією. На чолі її стояв Великий князь. В його руках була зосереджена найвища законодавча, виконавча, судова і військова влада. Дорадчим органом князя була боярська рада. У виняткових випадках велике значення мали постанови віча, зборів вільних горожан, які часто не погоджувалися з княжими директивами. Виконавчими службовцями, що діяли від імені князя, були намісники, посадники, воєводи, тисяцькі, тіуни, митники та ін.