Тема 2.3. Політехнічні основи трудової підготовки школярів План

1. Історія становлення і розвитку політехнічної освіти.

2. Суть та завдання політехнічної освіти, її складові частини.

3. Зміст і структура політехнічних знань і вмінь.

4. Політехнічний аналіз змісту трудового навчання школярів.

5. Шляхи здійснення політехнічної освіти в загальноосвітніх навчальних закладах.

Література: 8, 9, 10, 52, 63, 64, 93, 134, 136, 141, 149, 181, 182, 199.

1. Історія становлення і розвитку політехнічної освіти.

Сьогодні в системі загальної середньої освіти України відбувається процес критичного переосмислення пройденого шляху, руйнування ідеологічних стереотипів, пошуку нових перспективних напрямів розвитку. Магістральною лінією сучасної педагогіки стає комплексна розробка проблем формування особистості та основі демократизації навчально-виховного процесу. До найактуальніших завдань загальноосвітньої школи, що визначають стан підготовки молоді до життя в умовах переходу до ринкової економіки, слід віднести забезпечення якісно нового рівня політехнічної освіти.

Політехнічна освіта, як невід’ємний елемент загальної середньої освіти, пройшла тривалий розвиток. Значний вклад в розробку теоретичних і практичних питань внесли П.П.Блонський, С.Е.Гайсинович, М.К.Гончаров, О.Г.Калашников, М.М.Пістрак, С.М.Шабалов. Виявленню підходів до визначення змісту політехнічної освіти присвячені роботи П.Р.Атутова, С.Я. Батишева, Ю.К. Васильєва, В.І. Гусєва, Й.М. Гушулея, В.С. Лєдньова, В.М. Мадзігона, В.О. Полякова, М.М. Скаткіна, Д.О. Тхоржевського, Ю.Т. Тютюнникова, С.Г. Шаповаленка та багатьох інших. Місце і роль загальноосвітніх предметів в політехнічній освіті вивчалися В.Г. Зубовим, політехнічний зміст галузей виробництва − Д.А. Епштейном, К.А. Івановичем, А.А. Шибановим, екологічний аспект − І.Д. Звєрєвим, аналіз функцій робітника-індустріала − П.І. Ставським, умови поєднання політехнічної освіти з продуктивною працею учнів − В.М. Мадзігоном та В.В. Сєріковим. Механізми й процеси формування політехнічних знань та вмінь досліджувались психологами І.П. Колошиною, Т.В. Кудрявцевим, Е.А. Міллеряном, В.В. Чебишевою, Е.О. Ферапоновою. Незважаючи на більш ніж сторічну історію політехнізму, у педагогічній теорії й практиці це поняття до цього часу остаточно не одержало загальноприйнятого визначення і продовжує залишатись предметом дискусій. Така ситуація призводить до одночасного існування полярних концепцій, породжує суб’єктивність в оцінюванні змісту політехнічної освіти і в решті-решт шкідливо відбивається на стані шкільного навчання.

Основи політехнічної освіти були закладені в працях К. Маркса, який визначив його суть, пов’язуючи з вихованням людини: “Під вихованням ми розуміємо три речі: по-перше, розумове виховання, по-друге, фізичне виховання, таке, яке дається в гімнастичних школах і військовими вправами, по-третє, технічне навчання, яке знайомить з основними принципами всіх процесів виробництва і одночасно дає дитині чи підлітку навички володіння найпростішими знаряддями всіх виробництв.” Слід зазначити, що К. Маркс в своїх працях використовував терміни “політехнічне виховання” (polytechnische Erziehung) і “політехнічне навчання” (polytechnische Abrichtung). Необхідність і цілі політехнічної освіти К. Маркс і Ф. Енгельс розглядали у зв’язку з об’єктивними потребами промисловості щодо використання людей, здатних орієнтуватися у всій системі виробництва. Вони писали “Суспільне виробництво не може здійснюватися такими людьми, якими вони є зараз, – людьми, із яких кожний підпорядкований одній якійсь галузі виробництва, прикований до неї, експлуатується нею, розвиває лише один бік своїх здібностей за рахунок всіх інших і знає лише одну галузь або частину якоїсь галузі всього виробництва. Уже сьогоднішня промисловість все менше знаходиться в стані використовувати таких людей. Промисловість же, яка здійснюється спільно і планомірно всім суспільством, тим більше передбачає людей із всебічно розвинутими здібностями, людей, здатних орієнтуватися у всій системі виробництва.”

В. І. Ленін розвив ідею К. Маркса і Ф. Енгельса про політехнічну освіту, вказуючи, що воно повинно давати учням основні поняття про електрику і її використання в промисловості, про план електрифікації, про основи агрономії. “Політехнічний принцип не вимагає навчання всьому, але вимагає навчання основам сучасної індустрії взагалі …” – писав він. Виходячи з цих позицій Н. К. Крупська намітила загальні шляхи реалізації політехнічної освіти на практиці: “У чому полягає зміст політехнічної освіти ? Було б помилково думати, що цей зміст зводиться тільки до набуття відповідної суми навичок … або до багаторемісництва … або тільки до вивчення сучасних, до того ж найвищих, форм техніки… Політехнізм – це ціла система, в основі якої покладено вивчення техніки в різних її формах, взятої в її розвитку і всіх її опосередкуваннях. Сюди входить і вивчення “природної технології”, як називав Маркс живу природу, і технології матеріалів, і вивчення знарядь виробництва, їх механізмів, вивчення енергетики. Сюди входить і вивчення географічної основи економічних відношень, вплив способів видобування і обробки на суспільні форми праці і вплив останніх на весь суспільний устрій.”

Політехнізм не є якимось особливим предметом викладання, він повинен бути присутнім у кожній дисципліні, мати вплив на підбір матеріалу і в фізиці, і в хімії, і в природознавстві, і в суспільствознавстві. Потрібен тісний взаємозв’язок цих дисциплін між собою та з практичною діяльністю, і особливо з навчанням праці. Лише такий зв’язок може надати викладанню праці політехнічного характеру, як вважали радянські педагоги.

Незважаючи на важливість політехнічної освіти в сучасних умовах, існують суттєві розходження у ставленні вчених до її змісту, в першу чергу − теоретичної складової та форм її організації. Свого часу визначальним проголошувалося знання теоретичного базису технологічних процесів, потім основ техніки, підготовка до рухливості трудових функцій, продуктивна праця. Нерідко складалась така ситуація, коли висновки, в цілому правильні для розгляду глобальних стратегічних питань, ставали абсолютно непотрібними для практичної учительської роботи, більше того − заважали емпіричному пошуку раціональних ідей.

Розглянемо лише концептуальні підходи до визначення змісту і форм політехнічної освіти, що справили позитивний вплив на педагогічну практику. Серед таких виділяються роботи О. Г. Калашникова, який виявив необхідні для включення в шкільні програми елементи знань про виробництво. Він вважав, що політехнічне навчання містить у собі такі складові частини.:

• знання основ наук у зв’язку із застосуванням їх у виробничій практиці;

• знайомство з загальними принципами індустрії і сільського господарства;

• участь у навчальній і продуктивній праці.

Основні шляхи політехнізації школи О. Г. Калашников вбачав у відповідній перебудові викладання загальноосвітніх предметів, розгортанні гурткової та екскурсійної роботи, організації продуктивної праці. Значну цінність являє висновок ученого про те, що елементи політехнічної освіти розвиваються разом із суспільством, відбиваючи зрушення в розвитку продуктивних сил країни.

Найглибшу розробку політехнічного змісту загальноосвітніх предметів і трудового навчання здійснив у середині 50-х років С.М. Шабалов, використавши для цього порівняльно-політехнічний метод аналізу елементів виробництва, актуальність якого зберігається до сьогодні. Завданням політехнічної освіти вчений уважав вивчення наукових основ техніки й технології в навчальних предметах і на заняттях з праці. Не відкидаючи можливості ознайомлення учнів з організаційно-економічними засадами виробництва та введення особливих курсів типу „Загальні основи техніки” або „основи виробництва”, С. М. Шабалов бачив це завдання справою майбутнього.

На основі гіпотези про функціональний характер політехнічних знань як однієї з сторін загальної і професійної освіти П. Р. Атутов у 80-х роках хх ст. доводив, що їх зміст визначається загальною освітою і реалізується у всіх ланках навчально-виховного процесу (вивчення основ наук, позакласна робота, трудове навчання і суспільно-корисна продуктивна праця). Оскільки, на його думку, всі пошуки змісту політехнічної освіти в чистому вигляді не дали бажаного результату, то необхідності створення окремих політехнічних курсів не має. Така ж позиція характерна і для Д. А.Епштейна.

С. Я. Батишев пов’язував політехнічну освіту з вивченням школярами основ виробництва, ознайомленням їх на практиці не лише з найпростішими знаряддями всіх виробництв, а й з машинною технікою, щоб вони орієнтувалися в сучасному виробництві і могли свідомо обирати професію. Зміст цієї освіти мають, на його думку, складати загальні об’єктивно існуючі елементи різнорідної продуктивної праці і політехнічні навички в їх системі.

Актуальні питання розвитку політехнічної освіти в сучасній школі висвітлено в працях нашого співвітчизника В.М. Мадзігона. На думку вченого, головне завдання політехнічної освіти полягає в ознайомленні учнів з основними процесами виробництва − технологічним й організаційно-економічним. Це вимагає відповідної корекції програм із загальноосвітніх дисциплін, а також тісного поєднання навчання з продуктивною працею на основі всебічного використання сучасного ручного механізованого обладнання.

Таким чином, як показано радянськими вченими, ідея політехнічної освіти повинна просякати собою весь навчально-виховний процес: викладання основ наук, трудове навчання, факультативні і позакласні заняття та ін.