Мал. 1.7.2. Етапи формування рухових навичок (за к.К.Платоновим)

Закономірності формування і затухання рухових навичок, навичок спостереження, сприйняття, мислення, вирішення задач і самоконтролю дуже різноманітні. Але є один загальний закон формування будь-яких навичок, суть якого полягає в тому, що дії автоматизуються тільки тоді, коли в процесі їх виконання увагу спрямовано на їх мету, досягнення якої ці автоматизуючі дії забезпечують.

Навички, які розвиваються, завжди взаємодіють з уже наявними. Полегшення чи ускладнення в засвоєнні нової навички в результаті її взаємодії з уже раніше сформованими називається перенесенням навичок (позитивним чи негативним). При цьому в одних випадках старі навички сприяють оволодінню новими (позитивне перенесення навичок), в інших гальмують їх утворення (інтерференція навичок). Проблема перенесення навичок є однією з центральних в педагогічній психології. Врахування взаємодії навичок особливо важливе тоді, коли людина, яка оволоділа однією системою трудових навичок, починає оволодівати іншою. В результаті ряду позитивних переносів отримується гнучка навичка.

Мал. 1.7.3. Схема формування трудової навички (за с.О.Косіловим)

Велике значення для трудового навчання людини має правильне і успішне перенесення засвоєних дій і навичок на вирішення нових трудових завдань. Основу правильного і успішного перенесення дій на нові об’єкти, умови і завдання складають отримані людиною нові знання.

Навичка тим і відрізняється від автоматизму, що на початку подібних вправ ця дія виконувалась усвідомлено при спрямованій на неї увазі і лише в наступному в основній вправі дії, які автоматизуються, повинні виконуватись при спрямованій увазі не на них, а на їх мету. При цьому в міру вдосконалення навичок мету дій, що автоматизуються, необхідно поступово віддаляти від них і таким чином формувати все більш і більш складний комплекс навичок виконання будь-якої роботи, вдосконалюючи тим самим складні вміння.

У трудовому навчанні застосовується операційно-предметна система формування трудових навичок і вмінь. Вивчення елементів дій поєднується з виконанням реальних дій, які дають результат праці. Іншими словами, навчання поєднується з реальною трудовою діяльністю. В цій системі передбачаються наступні педагогічні заходи впливу: словесна інструкція, показ правильних дій, перевірка результатів.

4. Психологія навчальних вправ.

Крім спеціальних знань кваліфікованому робітнику в сучасній виробничій праці потрібні різні навички, складні вміння і майстерність у своїй справі. Для цього необхідна система вправ, які формували б разом з тим професійні здібності учнів і розвивали б їх власні якості. Зрозуміло, що вправи повинні бути багатократними, до досягнення певних нормативів правильності дій, потім – точності, і насамкінець – швидкості.

Успішність вправ досягається при дотриманні наступних основних психологічних умов:

1. визначення конкретної мети кожної вправи – чому навчити і до яких показників правильності, точності і швидкості дій дійти;

2. не лише знання, але і чітке уявлення послідовності і техніки виконання майбутніх дій, які повинні засвоюватися у вправі;

3. попередньому засвоєнні правил виконання засвоюваних дій і техніки безпеки;

4. багаторазовому виконанні вправ з метою досягнення постійно зростаючої точності і швидкості дій;

5. постійному самоконтролю ходу і результатів дій, а також контролі і керуванні з боку вчителя.

Всі ці психологічні умови створюються при проведенні вправ, які повинні включатися у навчання поступово, в чотири етапи, які наведені на схемі (мал. 1.7.4.).

Ознайомлювальні вправи проводяться з метою створення чітких уявлень шляхом розумового відтворення учнями дій, які спрямовані на досягнення мети. При цьому він, побачивши показ майбутніх дій і прослухавши пояснення, на своєму робочому місці, користуючись необхідними технічними засобами і наочними посібниками, старається подумки і умовними рухами відтворити показані йому дії, добиваючись лише чітких уявлень про техніку виконання дій, що засвоюються, та їх послідовності.

Уявне відтворення якоїсь роботи займає значно менше часу, ніж сама робота. Тому ознайомлювальні вправи не продовжують, а зменшують загальний термін формування тих чи інших навичок. Для трикратного чи п’ятикратного відтворення дій, які засвоюються, потрібно лише близько 10-15 хвилин, тому що будь-яка вправа продуктивна лише до тих пір, поки учень помічає покращення своїх дій.

Мета пробних вправ полягає в засвоєнні правильності дій, а правила потрібно спочатку згадати, потім обдумати, як їх практично виконати. Після ознайомлювальної вправи, коли в учня складеться правильне уявлення про увесь процес роботи, він повинен зразу ж спробувати відтворити цю дію насправді, добиваючись правильності виконання кожного руху і кожної дії, починаючи з робочої пози, хватки інструмента і до строгого послідовного і вірного виконання всіх операцій, звертаючи увагу на кожен рух, дію та їх результат.

Пробні вправи зазвичай займають більше часу, ніж ознайомлювальні, але й вони повинні тривати лише до безпомилкового виконання правил, роботи, яка опановується. При цьому точність і швидкість дій не мають значення. З моменту, коли практично буде засвоєно виконання правил до трикратного безпомилкового повторення дії, яка засвоюється, пробна вправа зупиняється, і учень повинен перейти до основної вправи.

Головна мета основної вправи – автоматизація часткових навичок. Лише в основних вправах повністю формується складне вміння, яке включає в себе комплекс навичок. Ознайомлювальні і пробні вправи – лише підготовка до основної, яка забезпечує її успішність.

Основні вправи проводяться на учнівських робочих місцях, але в тих випадках, коли вимагається вдосконалення окремих навичок, а також при неможливості вправлятися на справжніх машинах чи технологічних установках, для основних і тренувальних вправ, мета яких – закріпити чи відтворити після перерви навички, застосовуються тренажери.

Тренажер – спеціальний технічних засіб для вправ, який застосовують з метою формування навичок, вмінь і розвитку здібностей до виконання виробничих дій. Необхідність у використанні таких спеціальних технічних засобів тренування викликана складністю виробничих машин, агрегатів і установок, які опановують учні, оволодіння якими в навчальних умовах чимось ускладнене чи зовсім неможливе.

Докорінна відмінність тренажерів від наочних посібників, які допомагають засвоєнню знань, в тому, що тренажер конструюється і використовується для того, щоб багатократним повторенням на ньому дій, які опановуються, в умовах оптимального зворотного зв’язку розвивати навички і вміння.

Основне правило використання будь-якого тренажера полягає в тому, що він повинен дозволяти повторні вправи із зростаючим ускладненням при постійному самоконтролі, уточненні і вдосконаленні якості дій.

Друге правило: не завжди слід тренувати на тренажері цілісний комплекс трудових операцій. якщо тренажер добре розвиває здібність до виконання окремої операції чи окремої дії, то він корисний і допоможе подальшому розвитку вмінь і здібності до виконання цілісного комплексу виробничих дій. Легко виокремлюються із цілісної трудової діяльності і можуть самостійно відпрацьовувати використання різного обладнання, читання показників контрольних приладів, рухове орієнтування на робочому місці, послідовність дій і т.д.

Третє правило: виокремлювана для самостійних вправ частина діяльності повинна складатися з дій, які за своєю психологічною структурою однакові з діями, які здійснюються в реальній трудовій діяльності. Складну діяльність можна і треба розділяти на окремі дії чи на групи для роздільного тренування, але ділити діяльність на окремі, які не мають самостійної мети акти, нераціонально і навіть шкідливо.

Слід мати на увазі, що якими б досконалими не були тренажери і методи тренування на них, як би довго і систематично не проводились тренувальні вправи на тренажерах, вони вдосконалюють лише навички і вміння, розвивають професійні здібності і деякі риси особистості, але не можуть дати кінцевої майстерності. Професійна майстерність повністю формується лише в реальній виробничій роботі, а тренажери лише прискорюють процес такого формування. В цьому і полягає їх основне значення.

5. Уміння та процес їх формування.

В процесі накопичення на теоретичних заняттях і вступних інструктажах знань і навичок у вправах і виконання практичних робіт в учнів формуються відповідні вміння.

Вміння – це здатність людини продуктивно, з належною якістю і у відповідний час виконувати роботу в нових умовах. Будь-яке вміння включає в себе уявлення, поняття, знання, навички концентрації, розподілу і переключення уваги, навички сприйняття, мислення, самоконтролю і регуляції процесу діяльності.

Будь-яке вміння, тим більш складне, не створюється кожен раз заново з усіма його компонентами, а формується на основі перенесення уже наявних знань, уявлень та навичок, пристосовуючи їх до нових умов і заново формуючи лише ті їх елементи, яких не вистачає в цих нових умовах.

Вміння не можна ні протиставляти знанням і навичкам, ні розташовувати при перерахуванні раніше, як це часто роблять, оскільки вміння утворюються лише на їх основі. Але вміння включає і розуміння взаємовідношень між метою певної діяльності, умовами і способами її виконання. Ось тому до психологічної структури вмінь входять не лише навички, але і знання, і творче мислення. Таким чином на основі знань і навичок, які відносяться до певного виду діяльності, формуються трудові вміння, тобто, здатність людини відображати у формі образів і дій ознаки предметів, які виражають їх суть.

Розпочинаючи вивчення будь-якої нової діяльності, спочатку треба визначити її мету, потім показати і дати зрозуміти, як здійснювати цю діяльність, в якій послідовності, і дати уявлення про техніку їх виконання. виконуючи роботу, яка засвоюється, практично учень повинен пристосовувати до її мети і умов наявні навички та формувати нові, яких не вистачає в цих нових умовах.

Знання мети діяльності, поняття і уявлення про способи її досягнення безперечно повинні передувати формуванню вміння, в процесі якого наявні поняття, уявлення і навички будуть розширюватись, поглиблюватись, вдосконалюватись, “обростати” новими компонентами, яких не вистачало для вмілого виконання діяльності, яка опановується.

Формування і розвиток трудових умінь – це процес оволодіння всією складною системою виробничих операцій з виявлення і переробки інформації, яка міститься в знаннях і отримується від дій з предметом праці, зі співставлення інформації з трудовими діями. Психологічними спостереженнями встановлено, що характер розумових операцій і процесів, за допомогою яких вирішуються завдання, залежить від багатьох факторів. Розумова діяльність при вирішенні будь-якого завдання полягає в перетвореннях об’єкту мислення, виділенні в ньому все нових сторін і властивостей, які закріплені в поняттях.

Головним для будь-якого виду трудової діяльності є вміння самостійно її планувати. В процесі такого планування людина оцінює не лише умови своєї праці і певні вимоги до її результату, але і свої власні сили та індивідуальні особливості. Планування людиною своєї трудової діяльності повинно включати прогнозування ходу керованого процесу і оцінку ймовірності виникнення тих чи інших подій, які пов’язані з трудовим процесом. Умінню планувати свою трудову діяльність потрібно вчити кожну людину. Таке вміння є важливою складовою частиною культури сучасної праці.

Основний шлях формування вмінь – це розвиток здібностей людини бачити різні сторони в об’єкті, формулювати в поняттях різноманітні зовнішні і внутрішні зв’язки цього об’єкту і відповідно перетворювати об’єкт. Застосовані перетворення залежать від того, які відношення і залежності потрібно встановити, що слід отримати в процесі роботи.

Професійні вміння проходять при своєму формуванні ряд етапів, які можуть бути подані у вигляді схеми (див. мал. 1.7.5.).

Формування вмінь – кінцева обов’язкова мета професійного навчання, його завершення. Вміння краще за все визначають підготовленість учня, стаючи особливостями його особистості. Адже коли про робітника кажуть “умілець”, а про учня “невмілий”, то цим хоч і коротко, але точно характеризують певні особливості їх особистості.

Навички і вміння формуються лише в практичній діяльності, яка здійснюється методами вправ і навчання. Поза цілеспрямованої діяльності ні вміння, ні тим більше навички, які їх складають, формуватися не можуть.

Етапи	Психологічна структура.
І – початкові вміння.	Усвідомлення мети дії і пошук способів її виконання, які спираються на раніше набуті (зазвичай побутові) знання і навички; діяльність виконується шляхом проб і помилок.
ІІ – недостатньо вміла діяльність.	Знання про способи виконання діяльності і використання раніше набутих, не специфічних для цієї діяльності навичок.
ІІІ – окремі загальні вміння.	Ряд окремих, високорозвинених, але вузьких вмінь, необхідних в різних видах діяльності (наприклад, вміння планувати свою діяльність, організаторські вміння і т.д.).
ІV – високорозвинене вміння.	Творче використання знань і навичок визначеної діяльності; усвідомлення не лише мети, але і мотивів вибору, способів її досягнення.
V – майстерність.	Надійне творче використання різних вмінь.

Мал. 1.7.5. Етапи формування професійних умінь (за К.К.Платоновим)

Уміння, з усіма компонентами, які входять до них, найуспішніше формуються при дотриманні наступних основних умов: а) чітко визначати цілі навчальної діяльності в плані результату дій і мети вправ (тобто яких показників дій треба досягнути в процесі вправ); б) добиватися розуміння правил і послідовності виконання дій, спрямованих на досягнення мети діяльності; в) добиватися чіткого уявлення техніки виконання дій та їх кінцевого результату, тобто наявності образу, якого необхідно досягти; г) здійсненні постійного самоконтролю якості дій шляхом співставлення їх результатів з уявленням, що склалося, або сприйнятим зором образом; д)своєчасно виявляти відхилення, помилки і брак в навчальній роботі та вносити поправки до своїх дій при наступних повтореннях цих дій; е)об’єктивно оцінювати успіхи в досягненні конкретної мети навчальної діяльності і мети вправ та чітко усвідомлювати учням прагнення до вдосконалення дій, що засвоюються.

Навички і вміння, які сформовані в процесі ознайомлювальних, пробних і основних вправ, продовжують вдосконалюватися під час практичних робіт і практик. На виробництві уміння стають професійною майстерністю.

Майстерність – це вищий рівень розвитку професійних вмінь і кінцева бажана мета професійного навчання. Вона досягається практикою і тому зазвичай вже тільки на виробництві. Майстерність – це легкість точного, швидкого і творчого виконання складної роботи. Є робітники, які виконують свою справу з високою точністю і достатньо швидко, але напружуючи при цьому всі свої сили, працюючи з максимальною затратою енергії. Вони знавці і умільці, але не майстри, тому що в їх роботі немає легкості, економного використання енергії, немає її надлишку, який дає можливість плідно працювати тривалий час і творчо долати непередбачувані ускладнення. Майстерність – це надійність в роботі, яка гарантує високу якість і стійкість ритму праці.

Психолого-педагогічними спостереженнями встановлено, що формування вміння може здійснюватися шляхом проблемного, алгоритмічного і поетапного навчання. Найбільш перспективним для підвищення ефективності навчання є системно-структурний підхід до трудового навчання, який враховує всі сторони діяльності людини. Системно-структурний підхід може містити і проблемне, і алгоритмічне, і поетапне навчання. Все залежить від часу, умов, особливостей учнів, їх підготовки і розвитку. На основі системно-структурного підходу розвивається цілий комплекс нових методів навчання (кібернетичний, теоретично-ігровий і т.д.), які визначають розвиток трудової діяльності людини.