3.Http://www.Grandars.Ru/college/filosofiya/russkaya-filosofiya-19-20-veka.Html

ерудиції, незаперечним авторитетом вченого і теолога, філософа і проповідника. Йому по плечу було рішення багатьох теоретичних і практичних проблем, що виникали перед «Вченою дружиною». При цьому варто мати на увазі, що довгий час у Святейшому Синоді президентом був не він, а С. Яворский. Тим часом при Петрові І і після смерті російського імператора вплив на події автора «Духовного регламенту» залишалося величезним. Це пояснюється насамперед компромісним характером його ідеологічних позицій. Так, наприклад, у відношенні розколу Прокопович займав центристську позицію між державними і церковними колами, що дозволяло зберігати незалежність у судженнях по даному питанню. Те ж можна сказати про його світогляд, що включав деїстичні і дуалістичні елементи аристотелизму, ідеї раціоналізму філософів нового часу, риси ірраціоналізму Іоанна Дамаскіна і Псевдо-Діонісія Ареопагіта, принципи натурфілософії і логістики.

Постановка проблеми бога, її раціоналістичне осмислення виводили Ф. Прокоповича в область надзвичайно важливе з погляду предмета філософії, трактування таких надскладних понять, як матерія, її форми, субстанція, річ, тіло, спокій, простір, час, причинність, необхідність і т.п. Мислитель виявлявся перед необхідністю вирішувати беконовську задачу критичного аналізу спадщини середньовічної схоластики в рівнях Росії й інших країн Східної Європи й Азії, а також вчень Кирила Олександрійського, Василя Кесарійського, Григорія Богослова (Назіанзіна), Іоанна Дамаскина, Дионисия Ареопагита й інших батьків церкви, що представляли традицію греко-візантійської духовної культури. При звільненні ним античної філософії і насамперед філософської спадщини Аристотеля від нашарувань схоластики не міг не придатися досвід мислителів Відродження. Але головною опорою стали духовні традиції Києво-Могилянськ академії і Московської духовної академії, спадщина Л. Могили, И. Гізеля, В. Ясинського, И. Краківського, братів Лихудоя й ін.

Рішуче відділення богослов'я від філософії і перетворення любомудрія в окрему галузь занять поглиблювало протиріччя дуалістичної системи Прокоповича, розширюючи в ній сферу секуляризованих концептуальних побудов.

4.http://www.bestreferat.ru/referat-67938.html

5.http://www.hram.kiev.ua/index.php?mode=books&cat=25&parent=3471&id=34

2. Умови і засоби пізнання: логіка, досвід, риторика

На початку XVIII в. інтерес до богопознання й естетичного самопізнання спадає. На передній план у зв'язку з гострою потребою в розвитку промисловості, ремесла, техніки висувається інтерес до природничо-наукових, технічних знань і до філософії як знанню про шляхи і засоби пізнання світу, оволодіння істиною.

Активізуємі петровськими перетвореннями наука й особливо філософія Росії з найбільшою напругою приступали до дослідження теоретико-пізнавальних проблем. Філософське крило «Вченої дружини Петра I» активно розробляло принципи теоретико-пізнавальної концепції, що виходить з визнання пізнаванності світу.

Ф. Прокопович у своїх теоретико-пізнавальних побудовах, спираючи і на судження здорового глузду, і на науково значимі висновки, прагнув використовувати всі досягнення сучасної думки. Іноді він прибігав до теорії про «двоїсту істину». Іноді спирався на навчання Дунса Скота тези прихильників Реформації. Однак найчастіше він звертався до ідей про «здорові» і «природні», «звичайні» і неінтеллігибельні засоби пізнання і вираження істини. У лекціях «Про риторичне мистецтво» і «Натурфілософія, або Фізика» нерідко зустрічаються родинні теорії «двоїстої істини» твердження про необхідність досягати згоди між наукою і Біблією, тому що між вірою і досвідом немає протиріч. Якщо учні і послідовники Коперника, указував Прокоповичу, за допомогою аргументів математики, механіки і фізики доведуть істинність своєї теорії, то Священне писання не може бути для них перешкодою, - його можна тлумачити алегорично. Реформаційно-протестантські деїстичні мотиви звучали в автора лекцій по натурфілософії, коли він пояснював характер «діючої причини» як «роботу» насамперед закону, ніким непорушного й у цьому змісті об'єктивного, хоча б один раз і встановленого богом.

У дусі гносеології нового часу виглядає висновок теоретико-пізнавальної концепції Ф. Прокоповича про два шляхи і два засоби пізнання. Перший шлях, етап, засіб - почуттєве пізнання; воно пов'язано з органами почуттів: зором, дотиком, нюхом, слухом. Другий шлях - уявна форма - використовує сили інтелекту: розум, мисленність і т.д. Докладний розбір цих пізнавальних засобів мислитель дає й у лекціях по риториці, і в лекціях по натурфілософії, фізиці, логіці і діалектиці. У ряді випадків у роботах Феофана зустрічаються згадування про досвідчений шлях пізнання, однак у цілому цікавляча нас концепція вказує на сенсуалістичні (почуттєві) і раціоналістичні (уявні)