2. Довільні та вольові дії

Поведінка людини складається з певних дій. Вони можуть бути мимовільні, довільні й вольові. Мимовільні дії базуються або на безумовних рефлексах, наприклад, орієнтувальний чи захисний рефлекс, або на умовних рефлексах, наприклад, асоціативне зап’ятовуваня.

Довільні дії, наприклад, довільне запам'ятовування, мовленнєва діяльність тощо, характеризуються тим, що вони

о виходять з усвідомлених мотивів і спрямовані на досягнення усвідомленої мети, о нерозривно пов’язані з діяльністю другої сигнальної системи, тобто зі словом, о пов’язані з мисленням, рефлексією.

Залежно від рівня усвідомленості довільних дій розрізняють два їх основні види: обдумані та імпульсивні. Обдуманим діям притаманний високий рівень усвідомленості; імпульсивним діям характерна недостатня усвідомленість, вони підпорядковані емоціям.

Вольові дії це дії, які скеровані на досягнення свідомо поставленої мети і пов’язані з подоланням труднощів. Прикладом вольових дій є прислуховування (коли погано чути), принюхування, концентрація уваги, пригадування, прояви витривалості тощо.

На думку багатьох вчених (Є. Ільїн та ін.), вольові дії є різновидом довільних дій. На це вказує те, що вони мають спільні функції:

• забезпчують свободу спонтанної активності,

• гальмують спонтанну активність,

• дають можливість не підкорятися зовнішньому примусу, наприклад, стереотипам або фікованим установким, або внутрішньому коду, наприклад, умовним або безумовним рефлексам. Вони мають також спільні структурні елементи, наприклад, мету,

мотивацію, планування та реалізацію дії. Спрямованість на мету та її усвідомлення є центральною характеристикою як вольових, так і довільних дій.

Разом з тим довільні і вольові дії мають різний зміст і не збігаються за своїми проявами. Так, вольова людина, наприклад, рішуча, наполеглива, цілеспрямована, не завжди здатна до довільної організації своєї поведінки. Вона може не володіти собою, не керувати своїми реакціями, не контролювати себе. І навпаки, людина з високим рівнем розвитку довільності (організована, володіюча собою, керуюча своєю поведінкою) може бути слабовільною.

Специфічними ознаками саме волових дій є те, що вони:

• пов’язані зі свідомим подоланням перешкод на шляху до досягнення мети,

• є ініційовані самою людиною (цілі ж й задачі довільної дії задаються ззовні і можуть або прийматися, або не прийматися людиною),

• мають конкуруючі мотиви,

• пов’язані з додатковим смислом дії. Додатковий смисл дії утворюєьтся тоді, коли попередній є недостатнім для спонукання до дії. При включенні додаткового смислу дія виконується вже не лише заради мотива, а і заради особистих цінностей людини. Безпосередньо не значима, але обов’язкова для виконання дія підключається до смислової сфери особистості, перетворюючи задану дію в особисту;

Зміну смисла дії можна досягти за допомогою:

о переоцінки значимості мотиву (наприклад, обесцінювання предмета

1-І /ЛТПУЧ Т X Л •

позиції старші стали старанніше ставитись до свого навчання), о передбачення та емоційне переживання результатів своїх дій (якщо тобі страшно, але ти знаєш, що від твоєї сміливості залежить доля когось, ти можеш примусити себе до цієї дії). Вирішальна роль у вольовій поведінці належить прогнозуванню майбутньої ситуації. Людина уявляє собі позитивні наслідки від дій, які вона свідомо зробить, і негативні від тих, які зумовлені безпосереднім бажанням. Якщо позитивні емоції, які виникають внаслідок уявлення досягнутої свідомо поставленої мети є сильнішими від емоцій, які виникають внаслідок дії за безпосереднім бажанням, ці переживання і виступають як додаткова мотивація вольової дії;

о звертання до символів та ритуалів (саме тому під час вирішального бою можуть виносити прапор);

о поєднання заданої дії з вищими мотивами (обов'язку, честі, відповідальності);

о уяви ситуації з новим мотивом (наприклад, можна уявити, що задана дія відбувається в умовах змагання).

• пов’язані з вольовими зусиллями.

Вольові зусилля - це свідомо здійснене внутрішнє зусилля над собою, що служить імпульсом для вибору цілі, концентрації уваги на об’єкті, початку або зупинки дії тощо. Іноді вольове зисилля розуміють як свідоме напруження фізичних, інтелектуальних та емоційних сил людини, спричинених зовнішніми чи внутрішніми труднощами, які мобілізують внутрішні ресурси людини і створюють допоміжні мотиви до дії.

Одними з перших про вольові зусилля як специфічний механізм волі заговорили на початку XX ст. Г. Мюнстерберг, Г. І. Челпанов та А. Ф. Лазурський. Вольові зисилля є одним з основних засобів, за допомогою яких особа володарює над своїми спонуканнями, вибірково запускаючи одну мотиваційну систему і загальмовуючи іншу. Вони необхідні для підсилення спонукання у випадку, коли виникають перепони, тобто для збільшення енергії.

Ознаками вольових зусиль є:

^ відчуття внутрішнього напруження;

^ спрямованість уваги на дію, що виконується;

^ напруження м’язів, які не беруть участі у виконанні дії (це відображається, наприклад, у міміці, затримці дихання, різкому видоху, вскрикуванні, кряхтінні, нахмурюванні бров, зморщуванні чола тощо);

^ вегетативних проявах (це відображається у збільшенні кровоносних судин та частоти пульса, почервонінні, потовиділенні, зблідненні).

Вольові зусилля мають різну ступінь вираженості за:

• ін генсивністю (сильна воля - слабка воля),

лаоїльністю ^вміння сконцентруватися і розслаоитися;,

• спрямованістю (активізація вольових зусиль - їх гальмування).

Вольвоі зусилля можуть мати наступні різновиди: фізичні та інтелектуальні. Фізичні виявляються при виконанні фізичних дій, інтелектуальні - інтелектуальних (наприклад, коли людина вчитується в складно написаний текст; коли спортсмен напружується на старті, очікуючи сигналу).

П. А. Рудік (1967) розрізняє наступні різновиди вольових зусиль:

• вольові напруження при м’язових зусиллях,

• вольові зусилля, пов’язані з подоланням втоми,

• вольові зисилля при напруженні уваги,

• вольові зусилля, пов’язані з подоланням страху,

• вольові зисилля, пов’язані з дотриманням режиму.

Б. М. Смирнов виділяє мобілізуючі та організуючі вольові зусилля, мобілізуючі допомагають подолати фізичні та психологічні труднощі і реалізуються шляхом словесної саморегуляції (наприклад, самонаказ, самозаборона тощо). Організуючі виявляються при технічних, тактичних і психологічних труднощах і реалізуються через довільну спрямованість уваги на контроль за ситуацією і власними діями, ідеомоторну підготовку, контроль за станом м’язів, диханням, розв’язання тактичних задач тощо. Основне призначення таких дій - оптимізація психічного стану, координація рухів та дій і економне застосування сил.