Республіка в небезпеці

Коли монтаняри прийшли до влади, республіці загрожувала страшна небезпека. Вандейське повстання швидко перетворилося в роялістське, як тільки ним почала управляти аристократія. Повстання охопило увесь захід Франції. Були захоплені міста Сомюр і Анжер, хоча Нант ще опирався. Роялістські повстання здійнялися також в Лозері й у долині Рони. Жірондисти, яким вдалося втекти від паризьких репресій, закликали в департаментах до антипаризького повстання. В Нормандії їх підтримала адміністрація департаментів. 13 липня федералістка Шарлота Корде вбила Марата.

Французький кордон перейшли іспанці з південного-заходу, п'ємонтці з південного сходу, прусаки, австрійці та англійці з півночі й сходу. Під тиском санкюлотів, і намагаючись дати відсіч цим небезпекам, монтаняри вдалися до радикальних заходів.

У червні 1793 року Зібрання проголосувало за дуже демократичну й дуже децентралізовану конституцію. Конституцію затвердив референдум. Конституція першого року зробила спробу встановлення справжнього народовладдя із частими виборами та загальним виборчим правом, імперативним мандатом і можливістю участі громадян у законодавчому процесі. Але ця конституція так і не стала чинною. 10 серпня 1793 року Збірання проголосило декретом, що початок дії Конституції відкладається до настання миру. Сен-Жуст пояснював, що в тих умовах, в яких опинилася республіка, конституція не може бути встановлена - вона сама себе знищила б. Вона стала б гарантією замахів на свободу, оскільки в ній бракувало волі придушити такі замахи.

Зібрання встановило новий верховний орган влади - комітет громадського порятунку. Він був утворений в квітні 1793 року. До розпуску першого такого комітету 10 серпня головну роль в ньому відігравав Дантон. Великий комітет другого року налічував 12 членів, яких щомісяця перевибирало Зібрання. Він мав право на законодавчу ініціативу, виконавчу владу й призначення посадовців. Навколо нього згуртувалася влада в найкритичніший період. В ньому домінував Робесп'єр. Кожен із членів спеціалізувався в окремій галузі, наприклад, Карро відповідав за військо.

Члени Комітету загальної безпеки теж вибиралися із депутатів Зібрання. Комітету була підпорядкована поліція. В його функції входило складати списки підозрюваних. Між ним та між Комітетом громадського порятунку існувало тертя щодо області повноважень. Комітет посилав своїх членів у департаменти та в армію для нагляду за виконанням рішень. Ці «уповноважені» мали широкі права щодо переслідування контрреволюціонерів.

Зібрання повинно було підтримувати добрі стосунки з найрадикальнішими паризькими санкюлотами, яких очолювали журналіст Жак-Рене Ебер, засновник газети «Батечко Дюшен», та Жак Ру, керівник групи «Розлючених». 4-5 вересня 1793 року вони вдерлися на засідання Зібрання і добилися дозволу на мобілізацію революційної армії для придушення контрреволюції, а також виплати зарплатні санкюлотам, які засідали в Зібранні. Внаслідок іхній дій на порядок денний стало питання про Терор.

Закони на порятунок республіки

Припципові заходи

Перед лицем загрози Зібрання проголосувало за всі запропоновані Комітетом громадського порятунку закони. Закон від 23 серпня 1793 року оголосив масову мобілізацію, за яким під знамена повинні були стати всі неодружені юнаки. Інші французи зобов'язані були допомагати у веденні війни поставками військового спорядження, обробкою стін погребів для збору необхідної для виробництва пороху селітри. Уся екоміка нації була повернута на потреби війни. Доволі швидко була зібрана мільйонна армія. Чисельність та завзяття заміняли військовий досвід.

У вересні країною прокотилася хвиля страт, які отримали назву «вересневої різні». Для перемоги над ворогами революції й запобігання відплати обуреного народу, був огранізований легальний терор. У вересні 1793 року Зібрання проголосувало за закон про підозрюваних. Список підозрюваних був дуже широким: аристократи, емігранти, священики-відмовники, федералісти, підбурювачі та їхні родини. Закон зобов'язував ув'язнити усіх їх до настання миру. Право нагляду й виконання доручалося народним громадам, що перебували під контролем санкюлотів.

Щоб заспокоїти невдоволення міських мешканців, яким допікали складнощі з постачанням, ріст цін на продукти й обезцінення асигнацій, Комітет громадського порятунку організував економічний терор. 27 липня Зібрання проголосувало за смертну кару тим, хто приберігає продукти замість того, щоб їх продавати. У вересні були встановлені обмеження на ціни на рівні на 30% вищому, ніж у 1790 році. Врешті-решт був установлений фіксований курс асигнацій. Ці заходи не дозволили покласти край складнощам із постачанням міст. Купівельна спроможність заробітних плат у асигнаціях постійно знижувалася.