Теорія технократизму Держава виникає як необхідний результат спілкування людини з технікою.

Історико-матеріалістична теорія. Сутність цієї теорії полягає в тому, що держава виникає як результат розвитку і занепаду первісного ладу, розвитку способу виробництва, що і визначає соціальні зміни в суспільстві. Ця теорія включає в себе два підходи:

• підхід радянської науки, що пов'язаний з виникненням класів і класових антагонізмів (Карл Маркс, Фрідріх Енгельс, Володимир Ульянов);

• підхід, що пов'язаний з ускладненням структури суспільства і суспільних відносин, виникнення «загальних справ» і необхідності удосконалення управління суспільством (Л. Морган). Як вважають вчені, саме ця теорія має наукове обґрунтування і обидва підходи в рівній мірі мали місце при виникненні держави і права.

Договірна (природно-правова) теорія (Г. Гроцій, Б.Спіноза, Т.Гоббс, Дж.Локк, Ж.-Ж.Руссо, Я.Козельский, М.Радищев, І.Кант). Дана теорія ґрунтується на ідеї походження держави в результаті угоди (договору) як акта розумної волі людей. Об'єд­нання людей в єдиний державний союз розглядається як природ­на вимога збереження людського роду і забезпечення справед­ливості, свободи і порядку.

Органічна теорія (Г.Спенсер) ототожнює процес виникнення і функціонування держави з біологічним організмом. Уявлення про державу як про своєрідну подобу людському організму сфор­мульовані ще давньогрецькими мислителями. М. Спенсер у XIX ст. розвив цю думку, заявивши, що держава — це суспіль­ний організм, який складається з окремих людей, подібно до того, як живий організм складається з клітин.

Відповідно до його теорії держава, як й усяке живе тіло, ґрунтується на диференціації та спеціалізації.

Матеріалістична (класова) теорія (К. Маркс, Ф. Енгельс, В.Ленін) грунтується на тезі про економічні причини (наявність приватної власності) виникнення держави, які породили роз­кол суспільства на класи з протилежними інтересами. К. Маркс писав, що держава є «орган панування, орган гноблення одно­го класу іншим». В. Ленін називав державу «машиною для під­тримки панування одного класу над іншим». У їх трактуванні держава забезпечує переважні інтереси економічно панівного класу за допомогою спеціальних засобів підкорення і управління.

Кожній державі притаманні такі ознаки: – територія – відокремлена кордонами частина земної кулі, на які поширюється суверенітет держави і в межах якої населення перетворюється у громадян; – публічний характер влади, що втілюється в державно-правових інститутах, відособлених від населення, має призначення здійснювати політичну владу та регулювати суспільні відносини; – суверенітет – політико-правова властивість державної влади, що виявляється в її верховенстві, незалежності, єдності; – механізм держави, тобто система органів та організацій, що створюються державою для реалізації її функцій і завдань; – загальнообов’язкові правила поведінки – правові норми, які розробляє, приймає та охороняє держава і які визначають сферу відносин, що охороняються державою, роблять державні рішення обов’язковими на рівні суспільства і визначають можливе покарання за порушення встановлених правил; – система податків – платежів обов’язкового характеру загальнодержавного чи місцевого значення, що встановлюються для утримання державного апарату, а також для виконання загальносоціальних функцій держави у сфері освіти, охорони здоров’я, соціального забезпечення тощо.

2. Ф-ції

Здійснення державних функцій — це складний і багатоплановий процес впливу держави, її відповідних структур на певне коло суспільних відносин. Різноманітність і особливості суспільних відносин обумовлюють існування у держави досить широкого кола відповідних функцій. За певними визначеними критеріями функції можна поділити на ряд груп:

за соціальним значенням державної діяльності функції держави поділяються на:

основні, що характеризують призначення держави, найбільш загальні, найважливіші напрямки її діяльності на певному етапі розвитку. Вони здійснюються не окремими державними органами, а, різною мірою, багатьма ланками державного апарату. Крім того, основні функції мають комплексний характер, їхнім об'єктом є широке коло споріднених суспільних відносин, на які і впливає певна система напрямків державної діяльності. До основних функцій держави належать, наприклад, функція оборони країни, захисту правопорядку, законності, охорони прав і свобод громадян та ін.;

додаткові (допоміжні), що є складовими елементами основних функцій, але самі по собі не розкривають сутності держави. Так, у складі такої основної функції держави, як оборона країни, можна виділити ряд допоміжних: забезпечення збереження державної та військової таємниці, зміцнення збройних сил, організація та підтримка військового обладнання і т.п.

за сферами діяльності держави її основні функції поділяються на:

внутрішні функції, що здійснюються в межах даної держави і в яких виявляється її внутрішня політика. Внутрішні функції держави здійснюються в наступних сферах:

політичній: створення та забезпечення функціонування правових механізмів демократичного суспільства (виборча система, забезпечення діяльності політичних партій та недержавних структур, залучення народу до прийняття найважливіших рішень);

закріплення, забезпечення та охорона прав і свобод людини;

екологічній: охорона навколишнього середовища (планування і державне нормування якості довкілля, вживає заходів для припинення екологічно шкідливої діяльності, контроль за додержанням природоохоронного законодавства);

економічній, в якій держава виступає, як організатор виробництва, координатор господарської діяльності та економічних процесів, забезпечує підтримку і розвиток наукових і прогресивних технологій;

культурній, виховній, освітній, науковій, спортивній і пропагандистській;

соціальній, де держава виступає організатором соціального забезпечення, тобто страхування, опіки, піклування, компенсації, охорони здоров'я тощо;

підтримки порядку. Внутрішня функція підтримки порядку має два аспекти. Перший полягає в гарантуванні елементарного порядку (переслідування за звичайні злочини, правосуддя, утримання тюрем і апарату охорони громадського порядку і т.п). Другий — у захисті суспільного ладу від дестабілізації або деструкції, тобто фактично це функція правоохоронно-політична.

зовнішні функції, що забезпечують здійснення її зовнішньої політики. До них належать такі функції, як підтримання міжнародного миру і світового порядку, міжнародне співробітництво, в тому числі і економічне, організація міждержавних зв'язків тощо.

Слід мати на увазі, що в державах різних типів і на різних етапах їхнього розвитку кількість і зміст як внутрішніх, так і зовнішніх функцій може змінюватися.

за часом здійснення, або за тривалістю у часі їхнього здійснення державні функції поділяються на:

постійні, що здійснюються протягом всього часу існування держави. До цього виду належать, наприклад, охорона країни, охорона правопорядку тощо;

тимчасові функції, що здійснюються протягом певного періоду існування держави чи пов'язані з певним фактом. Прикладом може бути розробка конституційного законодавства, ліквідація наслідків стихійного лиха чи соціального конфлікту;

3. Форми держави

Форми правління діляться за способами організації влади по формальному джерелу. В сучасних умовах розрізняють дві основні форми правління: монархія і республіка. В монархії джерелом влади є одна особа - монарх (цар, король тощо). В республіці джерелом влади є народ.

Монархія (грец. monarchia - єдиновладдя) - це форма держави, в якій джерелом державної влади вважається монарх, його влада спадкова і не залежить від волі виборців.