3.Підліткові побутові тероризування
Останнім часом однією з найвагоміших проблем людства стала проблема тероризму. Нині він перестає бути проблемою лише тих країн, де існує політичний, національний чи релігійний розлад, він стає загрозою міжнародному миру і безпеці, соціально-політичним та соціально-педагогічним явищем.
Терор (від лат. тerror – страх, жах) – політика страху, тиску, насилля, котра часто супроводжується фізичним знищенням, фізичним насиллям чи залякуванням.
Тепер проблема тероризму набула більшої актуальності й гостроти: тероризм для України перетворюється у конкретну загрозу. За низкою причин та обставин він стоїть «на порозі» нашої держави, становить реальну небезпеку для суспільства і може суттєво вплинути на демократичні надбання.
В останнє десятиліття став розповсюджуватися особливий вид тероризму – підлітковий тероризм, коли неповнолітні скоюють акти насилля над своїми однокласниками, учителями, близькими та незнайомими людьми. У багатьох країнах Західної Європи та США учні загальноосвітніх закладів скоювали терористичні акти, беручи товаришів і учителів в заручники і майже в усіх випадках позбавляли певну кількість осіб життя. В українські школи тероризм прийшов у вигляді виявів крайньої агресії – тероризування.
Тероризування як термін було утворено від французького (terroriser), що означає:
переслідувати, погрожуючи розправою, насильствами;
залякувати, тримаючи в стані страху.
Оксфордський тлумачний словник визначає термін «тероризування» як «створення великого страху шляхом агресивності або насильства, за умови, що інші не можуть захистити себе чи протистояти цьому».
Феномен тероризування одних учнів іншими став досить серйозною педагогічною проблемою в вітчизняних закладах освіти. За своєю суттю тероризування – це форма насильницької поведінки в шкільному середовищі, при якій сильніший учень систематично переслідує слабшого.
Не соціалізована агресія є серьйзною соціально-педагогічною проблемою, котра знаходить вихід у фізичному й психічному насильстві й може призвести до цілої низки небезпечних наслідків, починаючи зі шкільної дезадаптації, а саме академічної неуспішності, й закінчуючи з’явою адикцій і психічних розладів
Зміст тероризування відображають такі ознаки:
- застосування насильства як засобу досягнення страху, тобто зміст самих дій не закінчується при застосуванні насильства;
- нездатність об'єкту тероризування захистити себе чи протистояти суб'єкту тероризування;
- створення обстановки страху не завжди є кінцевою метою, на відміну від терору, втім цей стан може бути використаний для досягнення інших, більш важливих для суб'єкта цілей.
4.Підлітковий вандалізм
Порушенням норм і правил поведінки вважаються й вияви підліткового та молодіжного вандалізму. Зважаючи на складність цього негативного соціального явища ми звернулися до словників, щоб дати визначення вповні.
Великий енциклопедичний словник пояснює вандалізм як бездумне знищення культурних і матеріальних цінностей. Юридична енциклопедія пояснює вандалізм (фр.vandalisme, від лат. vandali – назва групи племен східних германців) – невмотивоване, безглузде руйнування культурних і матеріальних цінностей. Великий тлумачний словник сучасної української мови трактує вандалізм як нещадне руйнування й знищення пам`яток мистецтва й культури, безжальне ставлення до чого-небудь.
Однак, найбільш повну характеристику вандалізму дає енциклопедія сучасної України: «Вандалізм – протиправне, безглузде знищення або ушкодження матеріальних та культурних цінностей. Назва терміну походить від назви древньогерманських племен вандалів, які 455 р. захопили Рим і пограбували та знищили його численні пам’ятки античної культури. Безглуздим визначається вчинок, у якому виявляється невідповідність між мотивом поведінки та її наслідками й нормами моралі в суспільстві. Знищення або пошкодження майна, необхідного і корисного людям, якщо це не зумовлене крайньою необхідністю, суспільство сприймає як безглузду поведінку, незалежно від того, що думає з цього приводу руйнівник. В основі мотивів вандалізму лежать деструктивні потяги до руйнації та знищення. Останніми роками вандалізм набув значного поширення в усьому світі, зокрема він виявляється в руйнуванні могил, історичних святинь, нарузі над пам`ятками та державною символікою, пошкодженні транспортних засобів, трубопроводів та інших складних технічних систем, завданні збитків паркам та зеленим насадженням. Частішають випадки підпалів і вибухів, котрі не тільки завдають великої матеріальної шкоди, але й призводять до людських жертв, що дає підстави розглядати кримінальний вандалізм як особливе кримінальне явище – своєрідний вияв агресивності. Поряд з політичними, ідеологічними та релігійними причинами вандалізму є помста, хуліганські спонукання, протест проти несправедливості. Акт вандалізму може бути пов'язаний з виявами агресивної поведінки як однієї особи, так і негативно збудженої групи осіб (натовпу). У кримінальному праві поняття «вандалізм» не зафіксоване, а злочинні дії зазначеного характеру кваліфікуються як знищення та пошкодження чужого майна, хуліганство тощо»].
Людина, яка скоїла акт вандалізму називається вандалом. Найчастіше акти вандалізму здійснюються особами з мотивів «виклику суспільству».
Безглуздість вандалізму відносна. Будь-яка людська діяльність мотивована і, значить, має свій особистісний сенс, не завжди, правда, усвідомлюваний особою. Безглуздою поведінка визнається, з позиції керівної в суспільстві моральної свідомості, мотивація скоєного, тобто очевидна невідповідність між мотивом (того, заради чого знищуються цінності) і метою дії – бажаним для вандала результатом знищення. У силу такої невідповідності поведінка сприймається як невмотивована, позбавлена сенсу.
У соціологічних, соціально-психологічних та соціально-педагогічних дослідженнях поняття «вандалізм» має більш широке значення. Говорячи про вандалізм, сучасні зарубіжні й вітчизняні дослідники (А.Гольдштейн, Д.Говард, Л.Ватова, А.Бандурка, А.Зелінський та ін.) розуміють різні види руйнівної поведінки: від засмічення парків і витоптування газонів до руйнування будівель у час масових безпорядків, руйнування пам’ятників культури тощо.
Доведено, що вандалізм є агресивним правопорушенням, за своїми зовнішніми (об’єктивними) і психологічними (суб’єктивними) ознаками, близьким до насильницьких дій. Ті ж самі й особистісні джерела агресії – прагнення до руйнування, негативізм, стан фрустрації и т.д. А тому збільшення числа актів вандалізму в усіх країнах, в тому числі й в Україні, можна пояснити зрушенням агресії: замість того, щоб розібратися з кривдниками, більшість віддають перевагу «випустити пару», знищуючи чуже майно. З приводу цього вандалізм носить інструментальну спрямованість. Однак зустрічається й ворожа агресія, котра реалізується через насміхання над державною чи партійною символікою, пам’ятниками чи могилами, котрі самі по собі викликають ворожість і за ними не стоять конкретні живі люди.
Дослідники констатують, що вандалізм у більшості своїй чоловічий феномен, а скоюють акти вандалізму молоді люди не старші двадцяти п’яти років. Пік вияву актів вандалізму припадає на підлітковий вік – від 11 до 14 років, а з 14 до 17 років він займає постійне місце в структурі кримінальної активності підлітків.
Складним є питання про класифікацію вандалізму.
Перша вітчизняна класифікація вандалізму належить Євменовій О., яка визначає такі види вандалізму:
екологічний;
ідеологічний;
вандалізм через помсту;
вандалізм музичних і спортивних фанатиків;
корисливий вандалізм;
знищення пам’яток культури та архітектури;
насміхання над могилами;
електронно-обчислювальний вандалізм.
Однак, О.Бандурка вважає, що класифікація вандалізму може бути побудована за кримінологічною природою окремих його виявів: вона складається з керівних мотивів і тих суспільних стосунків, в сфері яких здійснюються агресивні правопорушення. Дослідник розрізняє шість різновидів вандалізму:
побутовий;
епатажний;
кримінальний;
ідеологічний;
терористичний;
державний.
Побутовий вандалізм виникає на ґрунті негативних стосунків у сім`ї, між сусідами, членами малих соціальних груп. Агресія відбувається на фоні прийняття хімічних речовин.
Епатажний вандалізм здійснюють зазвичай неповнолітні, або молодими людьми з так званих хуліганських мотивів, а точніше – з мотивів самоствердження, своєрідного неусвідомленого протесту проти встановлених у суспільстві норм поведінки. Епатажна форма вандалізму є найбільш розповсюдженою. Особливе місце в епатажному вандалізмі належить спортивним «фанатам». Вони спроможні викликати масові безпорядки на стадіонах, вулицях і площах з бійками й погромами.
Кримінальний вандалізм складають випадки, коли знищуються об’єкти через корисливі дії.
Ідеологічний вандалізм – це насміхання над державною символікою, над пам’ятниками й могилами. Як різновид – це антисемітський вандалізм, а також так званий вандалізм «класової ворожнечі». Ідеологічний вандалізм часто поєднується з терористичними актами – наприклад, вибухи автомобілів, що припарковані біля торгівельних центрів і т.п.
Державний вандалізм майже в минулому для України та інших країн колишнього Радянського Союзу, коли масово знищувалися церкви, кірхи, синагоги, дворянські садиби через рішення державних чиновників. Однак сьогодні такі приклади теж існують у вигляді вирубки лісів, будівництві дач у заповідних зонах, забрудненні водоймищ промисловими відходами – все це акти державного вандалізму, бо їх скоюють державні діячі, чиновники. Ця форма вандалізму вдало маскується як правило, виробничими або іншими суспільними інтересами й виконується, зазвичай, чужими руками засобами зловживання службовим положенням або хабарництвом.
Існує інша класифікація вандалізму, котра упорядкована американським соціологом С.Коеном:
1.Вандалізм як спосіб надбання. Основний мотив руйнації – матеріальна зацікавленість (крадіжка полотен картин з музеїв та приватних колекцій, присвоювання шматків пам’ятників культури, наприклад, розкрадання каміння з акрополю і т.п.).
2.Тактичний вандалізм. Руйнація використовується як засіб для досягнення певних цілей (наприклад, спалення книг).
3.Ідеологічний вандалізм, який переслідує соціальні або політичні цілі.
4.Вандалізм як помста.
5.Вандалізм як гра.
6.Злобний вандалізм, що викликаний почуттям ворожнечі, неприязні.
Американський дослідник вандалізму Д.Кантер окрім зазначених мотивів додає ще такі причини:
1.Гнів. Вандалізм викликаний почуттям розчарування.
2.Сум. Причина - бажання розважитися.
3.Дослідження, тобто вандалізм викликаний цікавістю.
4.Естетичні переживання. Процес руйнації супроводжується відповідними звуками, від яких вандал отримує естетичне задоволення.
5.Екзістенціональні дослідження, тобто звертання на себе уваги з боку спільноти.
Існує група причин, через які скоюються акти вандалізму:
онтогенетичні, тобто неправильне виховання: гіпо- або гіперопіка, негативне оточення тощо;
негативні біогенетичні (спадковий алкоголізм, психопатія, черепно-мозкові травми та ін.);
відсутність покарань;
байдужість до оточуючих;
нездібність до саморегуляції поведінки;
відчуженість від різних видів корисної діяльності.
Підґрунтям для виникнення вандалізму найчастіше є економічна, соціальна, культурна, педагогічна й психологічна криза суспільства.
В українському законодавстві не існує спеціальної норми відповідальності за скоєння актів вандалізму. Не використовується і саме поняття «вандалізм». Однак в різних розділах Особливої частини діючого Карного кодексу є статті, котрі передбачають відповідальність за умисне знищення й ушкодження майна. Необхідно також зазначити, що вандалізм з явища латентного стає більш помітним. Неповнолітні вже не намагаються приховати свої сандальні вчинки, вони їх здійснюють на очах у інших громадян, знаючи, що навряд чи будуть призвані до відповідальності.
ПЛАН СЕМІНАРСЬКОГО ЗАНЯТТЯ
Тема: Різновиди агресивної поведінки як відхилення від поведінкових норм
Теоретичні питання: