Структура сучасного світового господарства включає дві складові частини:

• по перше, всі національні господарства, яких сьогодні налічується понад 190;

• по-друге - міжнародні економічні зв’язки (відносини) між країнами-партнерами.

У структуру світового господарства входять світові ринки товарів і послуг капіталів, робочої сили, міжнародна валютна система, міжнародна кредитно-фінансова система, сфера обміну в області науки, техніки й інформації, міжнародний туризм та ін.

71 Під світовим господарством розуміють сукупність національних господарств та економічних взаємозв'язків між ними, або сукупність виробничих відносин, які функціонують на національному та міжнародному рівнях. Цей процес об'єктивно зумовлений дією кількох факторів.

По-перше, прагненням народів світу вижити за умов надмірного нарощування військових потенціалів і загрози людству можливих глобальних війн, політики мирного співіснування різних економічних систем.

По-друге, розгортанням науково-технічної революції. Жодна з країн світу не може самостійно використати всі досягнення сучасної науки і техніки, тому вони повинні об'єднувати свої зусилля у цій сфері.

По-третє, інтернаціоналізацією господарського життя, міжнародним 0оділом праці. За сучасних умов країни світового співтовариства можуть ефективно розвивати виробничі процеси лише шляхом спеціалізації та кооперування виробництва на міжнародному рівні. Завдяки цьому можна значно знизити собівартість продукції, підвищити її якість, надійність, зекономити паливно-енергетичні, сировинні ресурси, підвищити продуктивність праці, раціонально використовувати робочу силу.

По-четверте, необхідністю об'єднання зусиль країн при розв'язанні глобальних проблем (екологічних, продовольчих), зростаючою потребою у взаємній допомозі в екстремальних ситуаціях (землетрусах, ядерних аваріях тощо), доцільністю поєднання господарських зусиль країн-партнерів для спільного освоєння багатств світового океану та космосу, у збереженні як уже напрацьованих людством знань, ідей, так і переробці і використанні все більш складних інформаційних систем, створенні міжнародного інформаційного банку даних, яким могла б користуватися відповідно до своїх потреб кожна країна світового співтовариства.

Ці фактори сприяють формуванню цілісного організму світового господарства, поступовому утворенню органічного цілісного економічного явища, яке є істотною ознакою його системності. Характерною ознакою такого господарства є інтегративність, тобто процес зближення між його структурними елементами. Цей процес відбивається у функціонуванні прямих зв'язків між підприємствами, об'єднаннями, у поглибленні процесів спеціалізації та кооперування виробництва, створенні міжнародних господарських організацій, товариств, спільних підприємств тощо.

72 Міжнародна торгівля як одна з найвизначальніших форм мев. Міжнародна торгівля у широкому розумінні охоплює всяку обмінну діяльність, як товарами, так і іншими продуктами людської праці.

Зовнішня торгівля – це торгівля однієї країни з іншими, яка складається з вивозу (експорту) і ввозу (імпорту).

Світова торгівля – це сукупність зовнішньої торгівлі країн світу.

Міжнародна торгівля товарами – це форма МЕВ, що відображає товарно-грошові відносини куплі-продажу між суб'єктами МЕВ стосовно товарів матеріального виробництва і базується на МПП.

Міжнародна торгівля є своєрідним проявом світового товарного ринку. Якщо на національному ринку рух товарів обумовлюється більше економічними факторами і державною політикою, то на світовому ринку суттєвий вплив на міжнародну торгівлю має зовнішньоекономічна політика окремих держав чи їх груп.

73 Торговельний баланс - це співвідношення між вартістю експорту й імпорту протягом даного року (або іншого обраного періоду) незалежно від термінів їх оплати. Тому торговельний баланс входить у розрахунковий баланс. Регулювання торговельного балансу є найважливішим узагальнюючим інструментом планування й управління зовнішньою торгівлею країни, а оскільки торговельний баланс становить більшу частку в платіжному балансі, то, отже, він має значну вагу в управлінні всією системою зовнішньоекономічних зв'язків.

Торговельні бар'єри. Будь-який з протекціоністських заходів, за допомогою якого уряди прагнуть зменшити імпорт. Мита і квоти є найочевиднішими бар'єрами, проте в недавні роки розвинулись і немитні бар'єри, такі, як обтяжливі регуляційні процедури, що витісняють традиційні засоби.

74 ????????

75 Міжнародні валютні відносини – сукупність економічних відносин між країнами, юридичними і фізичними особами,  міжнародними економічними, фінансово-кредитними організаціями з приводу функціонування і розвитку валюти.

Вони виникли на основі інтернаціоналізації національних, грошових та валютних відносин. Через міжнародні валютні відносини здійснюються платіжні та розрахункові операції у світовому господарстві.

Баланс платіжний — співвідношення між сумою грошових надходжень, отриманих країною з-за кордону і сумою платежів за кордон протягом певного періоду (рік, квартал, місяць). Активний сальдо платіжного балансу (>0) призводить до зростаннязолотовалютного резерву центрального банку. Пасивний сальдо (< 0) має протилежні наслідки.

Платіжний баланс (balance of Payments) - співвідношення між валютними надходженнями в країну і платежами держави за кордон протягом певного часу; статистичний звіт про результати зовнішньоекономічної діяльності країни за певний період, зазвичай за рік.

76 Міжнародна валютна система — це форма організації міжнародних валютних (грошових) відносин, що історично склалася і закріплена міждержавною домовленістю. Це сукупність способів, інструментів і міждержавних органів, за допомогою яких здійснюється взаємний платіжно-розрахунковий оборот у рамках світового господарства.

77 Міжнародні валютно-фінансові організації. У міждержавному регулюванні валютних та кредитних відносин основна роль належить спеціальним міжнародним валютно-фінансовим організаціям, серед яких провідне місце займають Міжнародний валютний фонд (МВФ), Світовий банк, Міжнародний банк реконструкції і розвитку (МБРР), регіональні банки та валютно-кредитні організації ЄС – Європейський інвестиційний банк ЄІБ), Європейський фонд валютного співробітництва, Європейський банк реконструкції і розвитку (ЄБРР). Міжнародний валютний фонд (МВФ) – це міжурядова валютно-кредитна організація, яка виконує функції регулювання, фінансування, нагляду та консультування держав-членів у сфері валютно-фінансових відносин. Створений на міжнародній конференції в м. Бреттон-Вудсі (США) в 1944 р., а розпочав працювати з 1947 р. Має статус спеціалізованого закладу ООН. У 1959 р. членами Фонду були 49 держав, у 1970 р. - 116, 1992 р. – 157, 1997 р. – 182 держава. МВФ – це організація акціонерного типу. Його ресурси формуються за рахунок внесків країн-учасниць відповідно до встановленої для кожної країни квоти. Розмір квоти залежить від рівня економічного розвитку країни та її ролі в світовій економіці й міжнародній торгівлі. Квота переглядається кожні 5 років. Квота України у 1996 р. разом з 10 іншими країнами своєї групи становила 4,88 (для порівняння: США – 17,78, Німеччини та Японії – по 5,54, Франції та Великобританії – по 4,98%). Залежно від розмірів квот розподіляються голоси між країнами під час прийняття рішень в керівних органах МВФ. Кожна держава має 250 голосів плюс один голос на кожні 100 тис. СПЗ її квоти. Величина квоти визначає можливості країни впливати на політику МВФ.

78 Міжнародний рух капіталу - однобічне переміщення за кордон певної вартості в товарній чи грошовій формі з метою отримання прибутку чи підприємницької вигоди.

Міжнародна міграція робочої сили становить собою переселення працездатного населення з одних країн в інші строком більш ніж на один рік, викликане причинами економічного та іншого характеру.

79 В умовах посиленого впливу НТП на темпи, характер і напрями розвитку процесу відтворення інтернаціоналізація світогосподарського життя характеризується виникненням нових форм міжнародного поділу праці, прямо чи опосередковано пов’язаних з наукою, науково-технічними знаннями та технологією. Технологія – це наукові знання, які використовуються у виробництві. Це комплекс наукових та технічних знань щодо прийомів і методів виробництва, його організації та управління. Це наукові методи досягнення практичних цілей. Поняття «технологія» об’єднує три групи технологій: • технологія продуктів; • технологія процесів; • технологія управління. Стрімке зростання науково-технічного обміну на сучасному етапі розвитку дає підстави деяким науковцям говорити про становлення в останній чверті ХХ ст. нового єдиного ринку – технологічного, який функціонує поряд із традиційними (товарів, капіталу, робочої сили). Поняття «передача технологій» (трансфер технологій) може розглядатися в широкому та вузькому розумінні. У вузькому розумінні міжнародний трансфер технологій – це міждержавне переміщення на комерційних засадах або безповоротній основі конструкторських рішень, систематизованих знань та виробничого досвіду для виробництва товарів, використання процесу чи надання послуг, які включають управлінську діяльність і маркетинг, тобто передача технології в «чистому» вигляді. У широкому розумінні – це передача поряд з технологією в «чистому вигляді», технологій матеріалізованих.

Міжнародний кредит — це надання у тимчасове корис­тування грошово-матеріальних ресурсів одних країн іншим. На практиці він здійснюється через надання валютних і то­варних ресурсів на умовах зворотності та виплати відсотків, переважно у вигляді позик.

80 Одним із важливих факторів економічного зростання, структурних зрушень та підвищення ефективності національного виробництва в сучасних умовах все більше стають світогосподарські зв'язки. На жаль, позиції України, як і інших постсоціалістичних країн, у міжнародному поділі праці істотно послабились в умовах переходу від планової економіки до ринкової. Слабка включеність України в міжнародний поділ праці не тільки не відповідає її національним інтересам, а й суперечить їм, оскільки залишає вітчизняну економіку поза розвитком світових продуктивних сил і провідних напрямків сучасної науково-технічної революції, виштовхує її на узбіччя світового економічного прогресу. Для прискорення процесу входження України у світогосподарські структури необхідно якнайшвидше відновити і зміцнити свої позиції в поділі праці на регіональному рівні, тобто на рівні СНД та колишніх соціалістичних країн Східної Європи. Незважаючи на насильницький демонтаж інтеграційних зв'язків з цими країнами, повністю вони не порушені. їх легше відновити, ніж встановити нові за межами колишньої соціалістичної співдружності. Саме цей регіон, особливо Росія, є величезним ринком збуту для українського виробництва і головним постачальником мінеральних, паливно-енергетичних, лісових та інших видів сировини. Передусім нафти і газу, оскільки Україна забезпечена власними ресурсами нафти на 8%, газу - на 22%. Відновлення регіональних інтеграційних зв'язків дасть можливість вивести національну економіку з глибокої кризи і перейти до розширення господарської взаємодії з основними центрами світового господарства та міжнародними інститутами й розгорнути ділове співробітництво на взаємовигідних засадах з усіма державами світу

81 Глобалізація світової економіки. Економічний, соціально-політичний, культурний розвиток людства в останній чверті ХХ ст. відбувається під знаком глобалізації. Зростають міжнародна торгівля та інвестиції, небачених досі масштабів досягла диверсифікація світових фінансових ринків і ринків робочої сили, відчутно зросла роль ТНК у світогосподарських процесах, загострилася глобальна конкуренція, з’явилися системи глобального менеджменту.    Глобалізація світової економіки — це складна, багатоаспектна проблема, за якою приховується безліч явищ та процесів, що відбуваються одночасно, а також проблем, котрі зачіпають усе людство і які прийнято називати глобальними проблемами сучасності. Семантично це поняття пов’язане з англійським словом “globe”, що означає “земна куля”.    В умовах інтернаціоналізації виробництва економічний і соціальний прогрес все більшою мірою залежить від глобальних проблем. Виникнення цих проблем — очевидний прояв глобалізації світового господарства, що проходить у конфліктній, проблемній, суперечливій формі. На рубежі ХХІ ст. вони набувають життєвого значення для долі цивілізації.    Глобальні проблеми — це всезагальні проблеми, що відзначаються загальнопланетарним за своїми масштабами і значенням характером, пов’язані з життєвими інтересами народів усіх країн, становлять загрозу життю для всього людства і можуть бути вирішенні спільними діями всіх країн світу.

 Класифікація глобальних проблем. За походженням, характером і способам вирішення глобальні проблеми класифікуються на такі три групи.    До першої групи належать проблеми, які виникають у сфері взаємодії природи і суспільства (надійне забезпечення людства сировиною, енергією, продовольством тощо, збереження природного навколишнього середовища, освоєння ресурсів Світового океану, оволодіння космічним простором). Друга група — це проблеми соціально-економічних і воєнно-політичних відносин, а саме: відносини між розвинутими країнами і країнами, що розвиваються; відносини між розвинутими країнами і постсоціалістичними країнами та державами різних соціально-економічних устроїв, подолання економічної відсталості багатьох країн, проблеми роззброєння і збереження миру, локальні, регіональні та міжнародні кризи. Третя група охоплює проблеми, пов’язані з розвитком людини, забезпеченням її майбутнього, зростанням народонаселення, боротьбою із зубожінням, голодом, хворобами, наркоманією тощо.    Глобальні проблеми відрізняються загальнопланетарним характером, пов’язані з життєвими інтересами народів усіх країн незалежно від їх соціального ладу, рівня економічної зрілості, географічного положення і можуть бути вирішені шляхом взаємодії всіх держав.     Їх невирішеність породжує загрозу для майбутнього всіх людей. Наприклад, науково-технічна революція призвела до небаченого розвитку засобів розрухи і військової справи. Людина виявилась здатною знищити все живе на планеті. Накопичених арсеналів, як уважають учені, достатньо для того, щоб знищити 58 млрд осіб, або в 9,7 раза більше ніж живе людей на землі.

82 Шляхи розв'язання глобальних проблем. Основними шляхами розв'язання екологічної, паливно-енергетичної та сировинної проблем з погляду речового змісту суспі­льного способу виробництва є:

1) швидкий розвиток і використання таких основних видів відновлюваної енергії, як сонячна та вітрова, океа­нічна та гідроенергія річок; 

2) структурні зміни у використанні існуючих невід­новлюваних видів енергії, а саме: зростання частки ву­гілля в енергобалансі та зменшення газу і нафти, оскіль­ки запасів цих корисних копалин на планеті менше, а їх­ня цінність для хімічної промисловості набагато більша;

3) створення екологічно чистої вугільної енергетики, яка б працювала без викидів шкідливих газів. Все це ви­магає більших витрат держав на природоохоронні цілі. Але якщо у США та ФРН на ці заходи витрачалося 2% ВНП, в Японії — 3, то в колишньому СРСР — 1,2%. Значно скоротилися вони в останні роки в Україні. Кра­їни колишнього СРСР ще не мають екологічно чистої ву­гільної енергетики, а в США вона вже створена;

4) розробка всіма країнами конкретних заходів щодо дотримання екологічних стандартів, тобто стандартів чи­стоти повітря, водних басейнів, раціонального споживан­ня енергії, підвищення ефективності своїх енергетичних систем;

5) вивчення запасів власних ресурсів з використан­ням найновіших досягнень НТР. Як відомо, нині розвіда­ний відносно неглибокий шар земної кори — до 5 км. То­му важливо відкрити нові ресурси на більшій глибині Землі, а також на дні Світового океану;

6) інтенсивний розвиток країнами, що розвиваються, власного сировинного господарства, в тому числі перероб­них галузей сировини. Для розв'язання проблеми голоду у цих країнах треба розширювати обсяг посівних площ, запроваджувати передову агротехніку, високопродуктив­не тваринництво, високоврожайні культури, ефективні добрива та засоби захисту рослин тощо;

7) пошук ефективних важелів управління процесом зростання народонаселення з метою його стабілізації на рівні 10 млрд.. осіб в середині XXI ст.;

8) припинення надмірного вирубування лісів, особли­во тропічних, забезпечення раціонального лісокористу­вання, коли кількість посаджених дерев значно переви­щує кількість вирубаних;

9) формування в людей екологічного світогляду, що дало б змогу розглядати всі економічні, політичні, юри­дичні, соціальні, ідеологічні, національні, кадрові питан­ня як у межах окремих країн, так і на міжнаціонально­му рівні насамперед з погляду розв'язання екологічної проблеми, впроваджувати на всіх рівнях принципи пріо­ритету екологічних проблем.

83???

84????????

85 Кругообіг ресурсів, продуктів, доходів у плановій економіці

тому, що обсяги та структуру виробництва тут визначають

не безпосередньо споживачі, а держава, ціни ж формуються

не під впливом попиту і пропозиції, а розраховуються цен-

тральними плануючими органами. Товари та послуги отри-

мують споживачі, які віддають свою працю державі. Держа-

ва відшкодовує споживачам витрати на відтворення робочої

сили у формі централізовано визначеної заробітної плати та

безоплатних послуг в освіті й охороні здоровя. Грошові до-

ходи споживачів використовуються на придбання предметів

споживання і привласнюються державою як доходи від реалі-

зації. Цим завершується друге коло кругообігу.

Постійними супутниками командної економіки є: дефі-

цит продуктів, тобто незадоволені потреби, з одного боку, і

невикористані ресурси (через неможливість досягти їх раці-

онального використання в умовах централізованого розподі-

лу) - з другого. Саме ці фактори породжують <чорний>,

тобто нелегальний, не визнаний державою, ринок. Продук-

ція <чорного> ринку створюється працею робітників у робо-

чий або позаробочий час на устаткуванні державних підпри-

ємств з матеріалів, прихованих від державного обліку. Таке

приховане виробництво стає логічним наслідком незацікав-

леності виробників у інтенсивній і продуктивній праці на

офіційних засадах. У прихованому виробництві створюються

товари та послуги, які реалізуються на <чорному> ринку за

кошти, що їх споживачі не могли <отоварити> в державній

торгівлі. Виробники отримують додаткові, невраховані дер-

жавою доходи, споживачі - потрібні їм товари. Цим завер-

шується третє коло кругообігу.

86 Держава завжди виконувала певні економічні функції. Вона законодавчо встановлювала "загальні правила гри", тобто систему нормативних актів, що регулюють діяльність суб'єктів ринку, в тому числі таких інститутів, як комерційні банки, біржі, акціонерні товариства.В державних судових органах розглядалися не тільки кримінальні справи, але й майнові, господарські конфлікти. Держава збирала податки, за рахунок яких не тільки утримувала чиновників, але й фінансувала закупівлі зброї і спорядження у приватних компаній. В ряді країн державі належали залізниці і так хвані "казенні" заводи. Однак у цілому економічна роль держави ще на початку ХХ століття була гранично обмежена, народне господарство залишалося майже вийнятковою сферою приватного бізнесу.

Становище змінилося в період першої світової війни, коли спочатку в Німеччині, а потім і в країнах Антанти держава стала активно втручатися в господарське життя з метою мобілізації обмежених ресурсів для досягнення воєнної перемоги. Зазначені заводи, однак, мали надзвичайний, воєнно-мобілізаційний характер, а тому із закінченням війни державне втручання у господарське життя зійшло нанівець, все повернулося "на круги своя".

87 Неокласична економічна теорія. В останній третині ХІХ ст. з розвитком внутрішніх економічних і соціальних суперечностей капіталізму починається перехід цього способу виробництва у свою вищу і водночас низхідну стадію розвитку, що характеризується передусім виникненням монополій і активним втручанням держави у розвиток економіки, її одержавленням. Ця стадія неоднозначно тлумачилася представниками різних напрямів і шкіл економічної теорії.

Всю сукупність течій, шкіл західної економічної думки можна умовно згрупувати в такі три основні напрями:

1) неокласична економічна теорія;

2) інституціонально-соціологічний напрям, або інституціоналізм;

3) кейнсіанство.

88 Суспільний спосіб виробництва — суспільно-економічна форма поєднання безпосередніх виробників із засобами виробництва і діалектична єдність продуктивних сил і відносин економічної власності.

У межах суспільного способу виробництва окреслилися два основні типи відносин:

1) відносини людини і природи, взаємодія безпосередніх виробників у процесі праці відповідно до законів природи;

2) відносини людей між собою з приводу привласнення засобів виробництва, робочої сили, предметів споживання, послуг тощо в усіх сферах суспільного відтворення, які регулюються законами економічної власності і господарським механізмом.

89 Одним з напрямів використання націона­льного доходу є нагромадження. Необхід­ність нагромадження зумовлена тим,- що

постійне зростання людських потреб вимагає створення умов для їх задоволення. Отже, виробництво, яке є єдиним джерелом цього задоволення, повинно постійно розвиватись на розширеній основі. А це вимагає повернення певної частини додаткового продукту знову до виробництва для створення матеріальної основи такого розширення.

Отже, нагромадження - це використання частини додат­кового продукту для розширення виробництва або його капі­талізація. А сума додаткового продукту, виділена для нагрома­дження в процесі розподілу та перерозподілу національного доходу, утворює фонд нагромадження.

Нагромадження передбачає: по-перше, збільшення виробничих і невиробничих фондів; по-друге, використання у виробництві додаткової робочої сили, її підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації. А це означає, що для здійснення реального нагромадження суспільство повинно мати: а)додаткову кількість речових і особистих факторів виробництва (або ж повинно навчитись більш ефективно використовувати ці фактори); б)додаткову кількість предметів споживання (для нормально зростаючих потреб додаткової робочої сили або для більш повного задоволення потреб висококваліфікованої робочої сили). В цьому полягає суть нагромадження.

90 Основні фактори виробництва: речові (предмети й засоби праці) й особисті (робоча сила). Вартість речових факторів виробництва (сировина, допоміжні матеріали, інструмент, обладнання і т.д.) задана заздалегідь (оплачена в акті Г -Т) і самозростати в процесі їх викорис­тання не може. Ця вартість без кількісних змін переноситься конкре­тною працею робітників у вартість готової продукції. Отже, і тут джерела додаткової вартості ми не знайдемо.