Лаврентійське плоскогір'я

Ця територія займає північну частину материка від Великого Ведмежого озера на заході до п-ова Лабрадор, закінчуючись на півдні нерівною лінією, що проходить через озера Вінніпег, Верхнє, Гурон і долину р. Святого Лаврентія. В межі цієї геоморфологічної країни входить і низовинна рівнина побережжя Гудзонової затоки.

Головна риса плоскогір'я - вирівняність рельєфу, складеного в основному гнейсами, гранітами, кристалічними сланцями архейського і протерозойського віку. Середні відмітки цокольної рівнини складають 200 - 400 м, хоч па п-ові Лабрадор зустрічаються середньогірські масиви висотою 1500 - 1600 м. Пологохвилястий і горбисто-западинний рельєф плоскогір'я відображає вплив як геологічної структури (в першу чергу), так і четвертинного зледеніння. У цьому відношенні Лаврентійське плоскогір'я близьке до цокольних рівнин Феноскандії і Карелії.

В основі структур Лаврентійського плоскогір'я лежить Канадський кристалічний щит. Потужність земної кори досягає 30 - 38 км. В районі гори Черчілл вона збільшується до 53 км, а в районі Гудзонової затоки складає 42 - 52 км. Поверхня Канадського щита формувалася в субаеральних умовах починаючи з палеозою. Крейдова трансгресія перекривала лише частину західного краю щита. Тому рельєф розвивався у відносно стабільних тектонічних умовах на протязі декілька сотень мільйонів років.

Характерні форми рельєфу Лаврентійського плоскогір'я - гірські кряжі з відносними висотами 80—120 м (на Лабрадорі 300—400 м), друмліни, різноманітні екзараційні і екзараційно-тектонічні улоговини, заповнені водою, лінійні денудаційні улоговини. Серед незліченних улоговин зустрічаються округлі лійки і кільцеві вали астроблем

На південному сході Гудзонової затоки в області розповсюдження протерозойських осадово-метаморфічних порід поширений куестовий тип рельєфу, представлений асиметричними грядами висотою до 300 м. Пологий схил куест повернутий до центру затоки.

У четвертинний час вся територія Лаврентійського плоскогір'я неодноразово покривалася льодом, потужність якого в районі Гудзонової затоки іноді перевищувала 3000 м. Льодовики майже повністю знищили існуючі тут раніше рихлі відклади, зрізали і згладили виступи скельних порід, утворивши друмліни, баранячі лоби і кучеряві скелі.

У початкових і кінцевих стадії розвитку заледеніння перед фронтом льодовиків нерідко утворювалися загатні озера. В районі нинішнього оз. Вілніпег і південно-західної окраїни Гудзонової затоки в минулому існувало велике прильодовикове оз. Агасіз; в районі південного узбережжя Гудзонової затоки - оз. Аджібуей. Їх глибина досягала сотні метрів і ймовірно, що в деяких місцях край Лаврентійського льодовикового покриву знаходився на плаву. Спуск води з озер мав катастрофічний характер.

Центрами заледеніння вважаються л-ов Лабрадор і район на захід від Гудзонової затоки, які називають Лаврентійським і Киватинським центрами. Напрям озів, камів, екзараційних улоговин вказує на те, що з цих центрів льодовики розросталися і рухалися не тільки на південь, але і на північ, північний захід і північний схід. Відступ льодовиків викликав гляціоізостатичне підняття плоскогір'я.

Походження багатьох обривів по периферії Гудзонової затоки (на відстані 20 -150 км. від берега), долинних каньйонів, а також існування численних (близько 180) берегових ліній пов'язане саме з цим підняттям.