Поняття та принципи міжнародної правової допомоги.
Дослідження, присвячені проблемі міжнародного співробітництва у сфері боротьби зі злочинністю, наводять різні доктринальні визначення міжнародної правової допомоги у кримінальних справах.
Наукові уявлення про обсяг та зміст поняття «міжнародна правова допомога у кримінальних справах» змінювалися з розвитком міжнародного кримінального та кримінально-процесуального права і концепції співвідношення національної та міжнародної правових систем. Координація зусиль держав у боротьбі зі злочинністю щодо окремих видів злочинів відома ще з підручників стародавньої історії. Вже тоді головним видом співробітництва стало укладення міжнародних договорів. Так, між єгипетським фараоном Рамзесом ІІ та царем хеттів Хеттусілі ІІІ був укладений договір про мир, дружбу та братство на вічні часи. Цим договором передбачалася підтримка проти ворогів не лише зовнішніх, а й внутрішніх. Володарі країн домовилися про видачу політичних втікачів знатного та незнатного походження та повернення їхнього майна. В період феодалізму широкого поширення набували двосторонні договори про видачу злочинців. Пізніше стали укладатися договори про взаємне виконання слідчих та судових доручень, взаємного надання свідчень щодо деяких злочинів та злочинців, їх розшуку та затримання. Широкого поширення таке співробітництво набуло в ХІХ столітті. Зростання злочинності змусило держави шукати нові види співробітництва. Створюються спеціальні міжурядові та неурядові міжнародні організації, держави почали скликати міжнародні конгреси, конференції та інші форуми, де разом з обговоренням проблем боротьби зі злочинністю планувалися конкретні превентивні міри міжнародного характеру. Наприклад, на І Міжнародному пенітенціарному конгресі в Лондоні (1872 р.) обговорювалися дані міжнародної статистики щодо роботи в’язниць та уніфікації договорів про видачу злочинців. На ІІ Конгресі у Стокгольмі розглядалося питання про встановлення союзу між поліціями держав. В подальшому на подібних форумах на обговорення виносилися проблеми уніфікації антропологічної процедури щодо полегшення ідентифікації злочинців, видачі власних громадян, покарання злочинців, боротьби з міжнародними злочинами і т.п.1
Для міжнародної правової допомоги в період її становлення як правового інституту були характерні такі сутнісні ознаки, що не втратили свого значення і на сучасному етапі міжнародного співробітництва в даній сфері: обсяг і умови її надання визначалися відповідним міжнародним договором; взаємні права та обов’язки держав також регламентувалися міжнародним договором; дії, що були актом міжнародної правової допомоги, здійснювалися на підставі внутрішнього законодавства держав-учасниць договору; порядок їх здійснення, встановлений внутрішнім законом, міг бути змінений відповідним міжнародним договором.
У науковій літературі можна знайти різні точки зору щодо визначення поняття та характеру міжнародної правової допомоги. Поняття міжнародної (взаємної) правової допомоги у розслідуванні злочинів розуміється у двох значеннях: у вузькому та широкому. У вузькому розумінні розуміється як окрема форма міжнародного співробітництва, у широкому – як комплексний міжгалузевий інститут, котрий об’єднує декілька форм співпраці.
Правовою основою цього виду співробітництва є міжнародний договір чи взаємність, підтверджена відповідними документами. При цьому термін «міжнародний договір» розуміють як родовий стосовно групи міжнародно-правових актів, що можуть мати різне найменування. Відповідно до п. 1 Віденської конвенції про право міжнародних договорів 1969 року «договір» означає міжнародну угоду, укладену між державами в письмовій формі і регульовану міжнародним правом, незалежно від того, чи викладена така угода в одному документі, двох чи кількох зв’язаних між собою документах, а також незалежно від її конкретного найменування».
Підставою міжнародної правової допомоги є слідче чи судове доручення компетентного органу запитуючої держави.
При зверненні за правовою допомогою необхідно визначитися із компетентним органом, який згідно чинного законодавства України або міжнародної угоди має повноваження щодо вчинення тих або інших дій і, відповідно, може використовувати механізм, встановлений міждержавними угодами, законодавчо закріпленої договірної практики. Чинні дво- та багатосторонні договори, учасницею яких є Україна, із надання міжнародної правової допомоги, чинний Кримінально-процесуальний кодекс України визначають Генеральну прокуратуру України та Міністерство юстиції України центральними органами України щодо надання міжнародної правової допомоги. Генеральна прокуратура України звертається із запитами про міжнародну правову допомогу та розглядає запити (доручення) компетентних органів іноземних держав у справах на стадії досудового слідства, а Міністерство юстиції України – у справах на стадії судового слідства.
Для забезпечення належної організації виконання міжнародних договорів щодо надання міжнародної правової допомоги у кримінальних справах в Генеральній прокуратурі України у 1996 році було створено Міжнародно-правове управління, на яке відповідно до Наказу Генерального прокурора України № 8 гн від 05.05.2011 «Про організацію роботи органів прокуратури України у галузі міжнародного співробітництва і правової допомоги у кримінальних справах» покладаються наступні напрямки діяльності:
- забезпечення контролю за діяльністю підпорядкованих прокуратур щодо нагляду за додержанням вимог міжнародних договорів і чинного законодавства України та їх застосуванням, надання їм необхідної практичної та методичної допомоги;
- координація діяльності структурних підрозділів Генеральної прокуратури України у межах реалізації програм та заходів міжнародного співробітництва, обмін досвідом з компетентними установами іноземних держав та міжнародними організаціями, а також підготовка міжнародних договорів з питань правової допомоги у кримінальних справах та у сфері боротьби зі злочинністю.
- безпосередній розгляд і вирішення запитів іноземних компетентних установ та звернень органів досудового слідства і судів України щодо:
а) видачі осіб (екстрадиції);
б) проведення процесуальних дій у кримінальних справах, за винятком випадків, коли міжнародними договорами України передбачається можливість вирішення таких звернень шляхом децентралізованого порядку зносин;
в) передачі кримінального переслідування, за винятком випадків, коли міжнародними договорами України передбачається можливість передачі кримінальних справ та відповідних матеріалів із застосуванням децентралізованого порядку зносин;
г) надання правової допомоги у кримінальних справах, розслідуваних компетентними установами тих держав, із якими Україна не має відповідних чинних міжнародних угод, або ж звернень органів досудового слідства і суду України, адресованих установам зазначених держав;
- розгляд матеріалів, підготовку висновків і пропозицій, а також документів, спрямованих на їх реалізацію, щодо:
а) відповідності рішень, які приймаються Генеральною прокуратурою України, положенням чинних міжнародних договорів України про правову допомогу у кримінальних справах;
б) додержання вимог міжнародних договорів та чинного законодавства України з питань правової допомоги органами, дії або рішення яких оскаржуються чи перевіряються;
в) можливості та доцільності укладання нових і приєднання до чинних угод про правову допомогу у кримінальних справах з огляду на зобов'язання за міжнародними договорами, учасницею яких є Україна;
- організація та проведення, у тому числі у взаємодії з іншими структурними підрозділами Генеральної прокуратури України заходів міжнародного характеру (зустрічей, переговорів, експертних нарад, семінарів, конференцій тощо), а також вирішення питань про участь у таких заходах працівників органів прокуратури;
- організаційне забезпечення відряджень працівників органів прокуратури за кордон у службових справах на підставі наказів Генерального прокурора України відповідно до правил, встановлених Інструкцією про організаційно-протокольне забезпечення заходів міжнародного співробітництва, які здійснюються органами прокуратури України.
Для міжнародної правової допомоги у кримінальних справах характерними є: по-перше, специфічний суб’єктний склад – компетентні органи держав, що співробітничають; по-друге, специфічний фактичний склад – провадження на території запитуваної держави процесуальних чи оперативно-розшукових дій (здійснення оперативно-розшукових заходів включається до обсягу міжнародної правової допомоги в кримінальних справах відповідно до перспективних міжнародних договорів, зокрема Кишинівської конвенції, Другого додаткового протоколу до Європейської конвенції про правову допомогу в кримінальних справах); по-третє, специфічна мета – сприяння здійсненню правосуддя в кримінальній справі іноземної держави шляхом збирання і надання доказів, виконання процесуальних рішень, забезпечення відшкодування збитку, заподіяного злочином.
Під міжнародною правовою допомогою у кримінальних справах слід розуміти передбачену міжнародними договорами або засновану на умовах взаємності діяльність компетентних органів запитуваної держави з провадження на її території процесуальних дій у зв’язку з виконанням слідчих чи судових доручень компетентних органів запитуючої держави з метою надання сприяння в розслідуванні і розгляді кримінальної справи шляхом збирання і надання доказів, виконання процесуальних рішень, забезпечення відшкодування збитку, заподіяного злочином, а також прав та законних інтересів учасників кримінального судочинства, здійснювана незалежно від територіальних меж, особливостей національного законодавства і правозастосовної практики держав, що співробітничають1.
У науковій літературі принципи характеризують як найбільш загальні вимоги, що ставляться до суспільних відносин та їх учасників, а також як вихідні керівні засади,відправні установлення, що виражають сутність права і випливають з їдей справедливості та свободи, визначають загальну спрямованість і найістотніші риси чинної правової системи1.
Принципи міжнародного кримінального судочинства створюють єдину систему. Вони єдині за своєю сутністю та призначенням. І хоча кожен принцип має свій власний зміст та призначення, всі принципи діють в нерозривному зв’язку один з одним. Система принципів – це своєрідний механізм, в якому повинна чітко працювати кожна деталь. І якщо відмовляє одна із них, із строю виходить весь організм, і це в кінці кінців приводить до порушення прав учасників процесу. Звідси випливає ознака системи принципів: вони мають взаємогарантуючий характер, іншими словами, належне виконання вимог одного принципу слугує основою застосування іншого, а гарантії одного діють в той же час як гарантії іншого, та всієї системи в цілому.
Відповідно до принципу суверенної рівності та невтручання у внутрішні справи ні одна держава не вправі видавати закони або проводити дії, що розповсюджують її юрисдикцію на територію інших держав без згоди останніх. Виходячи з даної тези стосовно міжнародного кримінально-процесуального права можна виділити принцип обмеження самостійних процесуальних дій органів слідства територією суверенної держави, під юрисдикцією якої знаходяться ці органи.
Основною юридичною проблемою правоохоронних органів в процесі попереднього слідства та збору доказів за участі органів іноземних держав, виступає проблема юрисдикції держави, оскільки за загальним правилом слідчі органи можуть виконувати ті чи інші процесуальні дії виключно в межах своєї держави. Вказані дії на території іншої держави можуть проводитися виключно за її згодою. У зв’язку з територіальною юрисдикцією процесуальні дії можуть бути проведені лише в порядку спеціального доручення. Міжнародне співробітництво в сфері кримінального судочинства повинне здійснюватися в повній відповідності з основним принципом міжнародного права – принципом суверенної рівності держав. Мельникова Е.Б. розкриває зміст цього принципу виходячи з наступних змістовних характеристик:
1) реалізація даного принципу означає обмеження дій сторін тільки територіями їх власних держав та дії законів кожної держави тільки на її власній території;
2) невтручання у внутрішні справи держави з якою дана держава зв’язана правовідношеннями міжнародної правової допомоги: "Це означає заборону втручання кожної із держав в компетенцію правоохоронного органу, який надає чи отримує запитувану правову допомогу"1.
Принциповим положенням являється те, що основні принципи та норми міжнародного права мають безпосереднє відношення і до норм національного кримінально-процесуального права. Принцип суверенної рівності забезпечує кожній державі вільно обирати та розвивати свою кримінальну правову систему, що передбачає повну повагу кримінально-правової юрисдикції одна одної. Принцип добросовісного виконання своїх зобов’язань являється першочерговим для зобов’язань за міжнародним кримінальним правом. Здійснення суверенних прав, що означає і право встановлювати свої закони та адміністративні норми, вимагає, щоб держави діяли у відповідності зі своїми зобов’язаннями в сфері міжнародного кримінального співробітництва. Принцип поваги прав людини, сформованим міжнародним правом в ранзі норм jus cogens, який зобов’язує держави поважати ці права при здійсненні правосуддя. Принцип співробітництва зобов’язує держав співпрацювати одна з одною в боротьбі зі злочинністю.
1 Сотрудничество государств в борьбе с международными уголовными преступлениями: учеб. пособие / В. П. Панов. - М. : Юрист, 1993. - 160 с.
1. Кримінальний процес: підручник/ за ред. Ю.М. Грошевого та О.В. Капліної. – Х.: Право, 2010. -608 с.
1 Загальна теорія держави і права: підручник / за ред. д-ра юрид. наук, проф., акад. АПрН України М. В. Цвіка, д-ра юрид. наук, проф.., акад. АПрН України О.В. Петришина. – Харків: Право, 2009. – 584 с.
1 Дарин А.М., Мельникова Э.Б., Савицкий В.М. Уголовный процесс России: Лекции-очерки/ под ред. В.М. Савицкого. М. 1997. С.259.