Державотворення незалежної України (до 2004 р.)

Творення Української держави мало розпочатися з формування системи її управління, яка враховувала історичні, національні та культурні традиції народу. Верховна Рада взяла курс на те, щоб зосередити в своїх руках всю повноту влади в Українській державі. На це були достатні підстави, бо український парламент уже працював без директив державної партії. Верховна Рада дванадцятого скликання була обрана у 1990 р. і проіснувала до 1994 р.

Верховна Рада дванадцятого скликання внесла в політичну структуру України дуже важливий елемент, запровадивши законом від 5 липня 1991 р. посаду Президента України як глави виконавчої влади.

Президентові країни був підпорядкований Кабінет Міністрів. Глава держави мав пропонувати Верховній Раді для затвердження персональний склад Кабінету Міністрів та прем´єр-міністра. Цей орган виконавчої влади повинен був здійснювати заходи щодо забезпечення національної безпеки країни, вирішувати питання соціально-економічної політики, проблем культури, екології та ін. Таким чином, створена система трьох центрів влади, між якими зразу ж розпочалася боротьба. Незабаром стало зрозуміло, що ця система потребує удосконалення, а головна роль Президента в системі виконавчої влади імовірно тимчасова.

Та попри все Верховна Рада на початку 90-х була основним керівним центром країни, зосереджуючи в своїх руках всю владу. На цей час в суспільстві утвердилася думка, що політичний розвиток має відбуватися демократичним шляхом, а боротьба різних політичних сил — тільки у парламентських формах. Тому парламентське керівництво держави, маючи підтримку значної частини суспільства, вдалося до активного творення законів. Лише за 1992-1994 pp. Верховна Рада України прийняла. 450 законів. На Президента України покладалися обов´язки головнокомандувача збройних сил.

Низка законів (листопад-грудень 1991 р.) спрямовувалася на визначення режиму кордонів України, порядок їх охорони, перетину, створення прикордонних військ, митної служби та ін. Законом від 4 листопада 1991 р. на базі військ МВС була створена національна гвардія України. Таким чином, Українська держава вже до кінця року створила власні збройні сили, спроможні здійснювати її оборону. Паралельно формувалася система сил національної безпеки. Вже у вересні 1991 р. постановою Верховної Ради був ліквідований Комітет державної безпеки СРСР (Українське відділення). На його матеріально-технічній та кадровій основі створювалася Служба безпеки України (СБУ). Вона була підпорядкована Президенту України і підконтрольна Верховній Раді. Постанова зобов’язувала її користуватися лише конституційними методами діяльності.

У січні 1992 р. після довгих і запеклих дискусій Верховна Рада затвердила державну символіку України (жовто-блакитний прапор і малий герб -— тризуб князя Володимира), державний гімн -- «Ще не вмерла України і слава, і воля» (слова П. Чубинського, музика М. Вербицького).

Складними виявилися національні проблеми та збереження єдності України. Загострення кризових явищ у соціально-економічній сфері стимулювало сепаратистські настрої в ряді регіонів України, переважно на сході і півдні. Але особливо загострилися вони в Криму, дві третини населення якого становили росіяни. Найважливішим виявилося розв´язання питання про повернення татар, незаконно виселених за наказом Сталіна у 1944 р.

Непростим було становище 700 тисяч українців у Криму, які не мали національних шкіл, преси, ефірного часу на телебаченні і закладів культури. У 1994-1995 pp. у Республіці Крим було запроваджено законодавство, за яким вона стала складовою частиною України. З 1992 р. в Республіці Крим існує представництво Президента України, яке контролює здійснення там законів України.

У розв´язанні проблем державного будівництва було немало протиріч і складних питань. Вони частково пов´язані із затягуванням прийняття нової Конституції, що дало б можливість чітко поділити владу на законодавчу, виконавчу і судову. В Конституцію 1978 р. лише вносилися деякі зміни, але вона залишалася діючою до 1996 p., хоча Верховна Рада ухвалила концепцію нової Конституції ще в червні 1991 р.

У жовтні 1992 р. уряд очолив Л.Кучма. За період його діяльності економіка продовжувала занепадати.

Складність державотворчого процесу і політичного становища України в цілому частково обумовлювалася і відсутністю досвідчених масових політичних партій. Нові партії, які виникли відразу у великій кількості, відштовхували маси тим, що їх керівники поверхово і одноманітно критикували владу, соціалістичне минуле, один одного або лише «лівих». Відчувалося, що багато лідерів політичних партій борються за кар´єру, за крісло для себе і не бажають чи нездатні щось змінити в житті народу і держави. Масовими організаціями залишались лише комуністи, соціалісти та Народний рух.

Протистояння Президента і Верховної Ради на фоні всеохоплюючої кризи закінчилося рішенням обох сторін достроково припинити свої повноваження. В червні 1994 р. відбулися вибори Президента України. Перемогу здобув Леонід Кучма, якого підтримали ліві, профспілки та інші сили.

18 травня 1995 р. Верховна Рада затвердила Закон «Про державну владу й місцеве самоврядування», згідно з яким Президент став одноосібним главою уряду, який він і формував без узгодження і затверджень Верховною Радою.

Після довгих дискусій, зволікань та узгоджень у 1996 р. активізувався конституційний процес, і нарешті, 28 червня 1996 р. п´ята сесія Верховної Ради затвердила нову Конституцію України, яка в основному відповідала основним вимогам розвитку сучасного українського суспільства. Україна стала президентсько-парламентською демократичною державою, в якій чітко розмежовані законодавча і виконавча влади. Третьою владою встановлена незалежна судова система. Конституція декларує широкі політичні права громадян та свободу для кожної людини.

Та прийняття її не змінило кризового стану в країні.

У 1997 р. дещо уповільнився спад економіки. Однак криза продовжувалась і в 1998 р. Майже половина господарства країни перетворилася в «тіньову», вийшла з-під контролю уряду, а він виявився безсилим щось змінити. Все гостріше поставало питання про необхідність змін у керівництві країною.