18 Основні теорії масової комунікації і журналістики

ного інтеракціонізму Дж. Мід і Г. Блумер, які вивчали взаємодію за

допомогою символів, тобто вербальними і невербальними діями, що

мають певний смисл. Завдяки символьній інтеракції люди обміню-

валися знаннями, духовними цінностями, зразками поведінки, здій-

снювали функції управління. Комунікаційну діяльність досліджував

і П. А. Сорокін, який вважав, що «Взаємодія людей за своєю приро-

дою є, перш за все, взаємодія психічна, — обмін відчуттями, ідеями,

вольовими імпульсами» [151, 16; за 149].

Американські учені виділяють чотири рамкові теорії комуні-

кації та дві базові моделі переконання. Теорії комунікації включають

структурний функціоналізм (структура суспільства забезпечує його

стабільність, форми передачі інформації залежать від суспільства і

сприяють його рівновазі); теорія еволюції (суспільні зміни обумов-

лені законами природи і масова комунікація розвивається, відповіда-

ючи на потребу в ній аудиторії завдяки розвитку технологій); сус-

пільний конфлікт (суспільство розвивається завдяки боротьбі між

групами з конкуруючими цілями, мас-медіа є активними учасника-

ми цієї боротьби); теорія інструменталізму (мас-медіа створюють

картинку дійсності, базуючись на обмеженій кількості джерел, тому

суспільство і особа створюють власні картинки дійсності). Моделями

переконання є соціокультурна парадигма (інтерпретація соціальних і

культурних змінних, які дають особі можливість уявляти реальність)

і психодинамічна модель (передбачає, що ефективне повідомлення

приводить до адекватних дій особи) [121, 250-251].

Займалися проблемами методології масової комунікації і ра-

дянські учені. Так, Ю. П. Буданцев критикував позиції західних ко-

лег, перш за все Г. М. МакЛюена за техніцизм і недооцінку живих,

природних засобів комунікації. Як методологію вивчення масової

комунікації він висунув системний, конкретно-історичний підхід.

Його основним положенням є те, що виникнення і розвиток засо-

бів масової комунікації синхронне розвитку суспільства, причому

визначальним є саме суспільний розвиток. Масову комунікацію

Ю. П. Буданцев розумів як широкий простір спілкування за допомо-

гою природних засобів (їх він поділяв залежно від типу суспільно-

політичної формації), а на останньому етапі й технічних засобів.

Розвиток масової комунікації невіддільний від розкуття людських

«сутнісних сил» [24; 14, 22-23].

Методологія вивчення масової комунікації 19

Відомий український учений Г. Г. Почепцов умовно поділив

науки, які займаються комунікацією, на п'ять підходів: традиційний,

загальнотеоретичний, прикладний, філологічний, а також психоло-

гічний і соціологічний підходи. До традиційного напряму належать

науки, які давно розробляють тему комунікацій. Це герменевтика,

яка займається розумінням тексту, його правильною інтерпретацією;

гомілетика, що об'єднує теологію і комунікацію; риторика як мис-

тецтво впливу за допомогою мовлення, філософія і логіка; теорія

аргументації. Загальнотеоретичний підхід представлений теорією

комунікації, об'єднувальної концепції, що базуються на розгляді за-

гальних питань комунікації; теорією масової комунікації; семіоти-

кою, яка займається знаковим аспектом комунікації. Прикладний

підхід втілює психоаналіз, який за допомогою комунікації дає мож-

ливість з'ясувати підсвідоме; теорія перфомансу; ділова комуніка-

ція; теорія інформації (математична); теорія комунікативних обмінів

(Г. Г. Почепцов запропонував цю назву, щоб об'єднати розгляд різ-

них типів обміну інформацією). Філологічний підхід представляє

лінгвістика, що вивчає форми, в які оформлюється комунікація;

семантика, що вивчає значення мовних одиниць; соціолінгвіс тика,

котра дослід жує співвідношення соціальних і мовних структур;

психолінгвіс тика, що займається пошуками еквівалентів комуніка-

ційних процесів у психіці; паралінгвістика, що вивчає процеси, які

супроводжують комунікацію, і прагматика [132, 31-40].

С. В. Борисньов запропонував свою типологію теорії масової

комунікації. На його думку, її вивчення проводилося в трьох аспек-

тах: теоретичному, прагматичному і експериментально-прикладному.

Теорії поділені на три групи. До першої, в якій комунікація розумі-

ється як політичний контроль, вираження концентрації політичної

влади, належать дві підгрупи. Теорії першої підгрупи розглядають

матеріально-економічні чинники. До них належать теорія масового

суспільства, або теорія масового відвернення, з її положенням про

взаємодію авторитарних і владних інститутів суспільства, і мас-

медіа, інтегрованих у ці структури; політико-економічна теорія

Г. Мердока і П. Голдінга з марксистськими положеннями про еконо-

мічні й політичні чинники, що впливають на медіа; критична теорія

М. Хоркхаймера, Г. Маркузе, Т. Адорно, що котра репрезентує нео-

марксистський підхід. Друга підгрупа, в якій домінує ідеологічний