6 Серпня 1918 р. Гетьман схвалив автокефалію Української православної церкви, яку очолив митрополит в. Липківський.
Попри всі досягнення гетьманського уряду бажана стабілізація не настала. Ситуацію дестабілізували дві основні сили – з одного боку, більшовики, які виступали за відновлення Рад, з іншого – національна демократія, головним чином соціа-лістичного спрямування, яка прагнула відродження УНР. П. Скоропадського звинувачували в “зраді” українських інтересів німцям, росіянам... Насправді ж гетьман в умовах німецького окупаційного режиму, як міг відстоював національні інтереси України. Він залучив до свого уряду фахівців-росіян. Роль же австро-німецьких військ, на нашу думку, можна порівняти з роллю американських військ у Західній Європі та Японії після Другої світової війни – як гаранта стабільності та державотворення.
16 листопада, скориставшись революцією в Німеччині, проти Скоро-падського розпочалося збройне повстання, яке очолила створена Українським національним союзом Директорія в складі: В. Винниченка (голова), С. Петлюри, Ф. Швеця, А. Макаренка і П. Андрієвського. На початку грудня армія УНР контролювала майже всю територію України.
За таких умов 14 грудня 1918 р. гетьман зрікається влади, передає її як і державну скарбницю урядові і виїжджає за кордон. Наступного дня (15 грудня) Рада Міністрів Української держави відмовляється від влади на користь Директорії, яка фактично перетворюється в уряд відроджуваної Української Народної Республіки.
Найрельєфнішою справою Директорії стало прийняття на скликаному нею Трудовому Конгресі Універсалу про схвалення Акта Злуки від 22 січня 1919 р. про з’єднання УНР і ЗУНР в єдину, соборну, велику Україну (рис. 7.4).
Західно-Українська Народна Республіка народилася в дні боротьби Директорії проти Скоропадського внаслідок розпаду Австро-Угорської імперії. 1 листопада 1918 р. січові стрільці під проводом сотника Вітовського захопили владу у Львові, що дозволило 13 листопада українським політичним партіям проголосити Західно-Українську Народну Республіку (ЗУНР) та перетворити створену 18 жовтня 1918 р. українськими депутатами австрійського сейму Українську Національну Раду в парламент ЗУНР на чолі з Є. Петрушевичем. молода держава зразу ж зіткнулася з величезними труднощами. Внаслідок тиску Польщі уряд новоутвореної ЗУНР переїхав спочатку із Львова до Тернополя, а потім – до Станіслава.
Р
Незважаючи на війну з Польщею, уряд ЗУНР зумів здійснити радикальні реформи: в кінці листопада були проведені вибори до парламенту, на базі січових стрільців було створено стотисячну Українську Галицьку армію, в якій діяв тисячний єврейський добровольчий загін; ухвалено закони про ратифікацію Фастівської угоди 1 грудня 1918 р. про об’єднання з УНР, державність української мови, аграрну реформу, рівноправ’я громадян всіх націй з гарантуванням національним меншинам місць у парламенті ...
Складне становище обох нових національних держав спонукало їх до пошуку шляхів поєднання зусиль і допомоги один одному. Однак, задекларована 22 січня 1919 р. “злука в одно державне тіло” фактично виявилася декларацією. На практиці, об’єднана держава була штучним утворенням і мала лише демонстративний, пропагандистський, а не справді державний характер, що зумовлювалося не лише агресією Польщі та Росії, а й різним баченням лідерами Директорії та ЗУНР майбутньої держави. В середині липня 1919 р. УГА під тиском переважаючих польсь-ких сил, підтриманих Антантою, перейшла р. Збруч і ЗУНР припинила своє існу-вання.
Із самого початку приходу до влади Директорії її становище було критичним. Не було єдності в політичних питаннях. Україна знаходилася у вогняному кільці фронтів:
на заході стояли польські війська;
на сході і півночі – радянські;
на південному сході – денікінські;
на півдні, в районі Одеси, Миколаєва, Херсона – французькі.
Використавши важке становище Директорії, більшовики в січні-лютому 1919 р. організували другий похід на Україну. Уряд Директорії не мав сил стримати переважаючі сили, змушений був лишити Київ і переїздити з місця на місце: спочатку Вінниця, згодом Проскурів, Рівне, Кам’янець-Подільський. В кінцевому підсумку в жовтні 1920 року радянські війська витіснили армію УНР за Збруч. На цьому закін-чилася визвольна боротьба української регулярної армії за незалежність держави.