3)Д. Фракасторо

Джироламо Фракасторо (1478-1553) - венеціанський лікар, письменник і вчений-дослідник в галузі медицини, географії, математики та астрономії. Народився у Вероні, здобув освіту в Падуї. Серед шкільних товаришів Фракасторо був Микола Коперник. Фракасторо рано почав виділятися як здібний лікар, був призначений репетитором своїх товаришів. Літературна діяльність Фракасторо була досить різноманітною. Кілька його «Діалогів» присвячено питанням філософії і психології, писав про рефракції світла, першим ввів у вживання термін «полюс» в застосуванні до землі. Фракасторо віддав данину і художній літературі, писав вірші і поеми. У своїй основній праці «Про контагем, про контагіозних хворобах і лікуванні» він припустив, що епідемії викликаються крихітними частинками («насінням»), переносяться від хворої через прямий, непрямий (або навіть зоровий) контакт. «Насіння» в його термінах ближче до хімічних або атомістичні елементам, ніж до живих істот. Сифіліс отримав свою назву від поеми Фракасторо «Сифіліс, або Про галльської хвороби». Поема оповідає про те, як пастух на ім'я Сіфілюс розгнівав богів Олімпу і був покараний ними жахливою хворобою, що вразила всі його тіло висипом, бубонами та виразками. Повне зібрання творів Фракасторо (Hieronymi Fracastorii Veronensis opera omnia) виходило тричі, в 1555, 1574 і 1584 рр.. у венеціанському видавництві Джунта і згодом неодноразово перевидавався.

Білет 7

1) Медицина Китаю

Китайська медицина, як частина науки Стародавнього Китаю, була заснована на розумінні єдності Всесвіту і людини, на усвідомленні незримого зв'язку природи і організму. Такі знання вважалися вищою мудрістю, істиною, переданою Небесами. У зв'язку з цим велику увагу китайська медицина приділяла запобіганню захворювань і правильному, здоровому способу життя, згідно принципам, що були встановленими для людини Всесвітом. Рівень китайської медицини в давні часи був воістину високий. У арсеналі медиків Стародавнього Китаю одних лише методів нелікарської дії існувало близько сотні. Згідно збереженим палацовим хронікам, і офіційним документам дипломатичних листувань, деякі імператори Піднебесної доживали до 200 років, а дітей зачинали у віці 140 років. Звичайно, в імператорському палаці була величезна кількість вчених-медиків, які невпинно стежили за здоров'ям імператора, але все-таки це може свідчити про високий рівень китайської медицини. На відміну від сучасної західної медицини, що не приділяє належної уваги проблемам профілактики, китайська медицина розглядала питання збереження здоров'я і здорового способу життя як важливу складову медичних знань. Відома приказка свідчить: «Пізно копати колодязь, коли захотілося пити». Іншими словами, щоб мати здоров'я, необхідно вести правильний спосіб життя і постійно строго вимагати від себе. Тіло людини в китайській медицині розглядалося як складна багаторівнева система, що не обмежується лише матеріальною складовою, тому і підхід до лікування також був більш глибший, більш фундаментальний. Фізичне тіло розглядалося лише як поверхневий рівень, за ним слідував рівень системи меридіанів і енергетичних каналів, далі - емоційний рівень. Визначальне значення мала психіка людини, її духовна складова. У такій системі кожен вище розташований рівень ієрархії впливав на нижній. Таким чином, для того, щоб прибрати симптоми і досягти видимого благополуччя можна впливати на фізичне тіло. Проте для того, щоб знайти здоров'я, людина повинна змінитися сама. Вона повинна досягти гармонії з природою і знайти душевний спокій.

2)Медичні факультети університетів України

Київ:

Київський медичний університет Української Асоціації народної медицини

Національний медичний університет імені Олександра Олександровича Богомольця

Інститут екології та медицини

Харків:

Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна

Харківський національний медичний університет

Одеса:

Одеська медична академія

Одеський національний університет імені І.І. Мечникова

3) Імхотеп

Імхотеп — давньоєгипетський архітектор, лікар, астрономом, письменник, радник фараона III-ої династії Джосера (2630—2611 до н.е.), верховний жрець бога Ра в Геліополі. Протягом багатьох сторіч вважався найбільшим мудрецем старожитності, а в пізні часи збожествляли, на його честь споруджувалися статуї і храми. Вважається першим відомим в історії вченим, архітектором, лікарем. Імхотеп спроектував першу східчасту піраміду в Саккарі поблизу Мемфіса (піраміда Джосера), а також комплекс архітектурних споруд, що оточують піраміду. Імхотеп вважається винахідником пірамідальної архітектурної форми: він запропонував надбудувати над кам'яною мастабою (прямокутною усипальнею) фараона ще 3 мастаби меншого розміру, перетворивши мастабу на чотириступінчасту піраміду (надалі кількість ступенів піраміди була збільшена до 6, і вона досягла 61 м висоти). Таким чином, Імхотеп виступив засновником архітектурної традиції всього Стародавнього царства, що спиралась на використання пірамідальної форми в проектуванні царських поховань. Крім того, є підстави вважати Імхотепа також винахідником колони в архітектурі. Зазвичай його також вважають творцем храму в Едфу.

Білет 15

1) Основні напрями і здобутки у розвитку медицини в Україні у ХХ ст.

17 лютого 1908 р., після більш як 200-літньої деспотичної русифікації, на засіданні природничо-лікарської секції УНТ у Києві голова її д-р Мартирій Галин, головний хірург Київського військового шпиталю, виголосив вперше українською мовою наукову медичну доповідь на тему «Симуляції в хірургії». Праця була в тому ж році опублікована в «Записках УНТ в Києві» і стала першою науковою медичною публікацією українською мовою в Наддніпрянщині. Згодом О. Корчак-Чепурківський доповів про мальтузіанство і неомальтузіанство з погляду соціальної гігієни, Ф. Вовк — про палеолітичні знахідки. 1910 р. у Києві вийшов друком «Збірник Медичної секції УНТ в Києві», книга 1 (121 с.) — перша наукова медична книга українською мовою в Наддніпрянській Україні. У збірнику, що вийшов за редакцією М.А. Галина і О.Г. Черняхівського, опубліковані праці М. Галина, Є. Черняхівського, А. Каковського, П. Блонського, М. Шмигельського. Праці виконані й подані на європейському рівні, широко цитується література німецькою та французькою мовами. Ще дві книги за царського режиму видано у 1912 та 1913 рр. Ці праці започаткували розвиток української медицини як частини української національної культури. Однак у 1915 р. царський режим повернув утиски української мови, науково-медичні видання УНТ було заборонено. Ще в 1908–1910 рр. О. Корчак-Чепурківський разом із іншими видатними українськими лікарями (М. Галин, Є. Черняхівський) починає працювати над українською медичною термінологією. Згодом він стає головою редакційної комісії зі створення цієї термінології. У двадцяті роки він розробляє і опубліковує «Номенклатуру хороб» українською мовою. Отже, у 20-х — на початку 30-х рр. ХХ ст. розвинулися і сформувалися осередки української наукової медицини або наукові школи українських вчених, які на європейському рівні розробляли актуальні питання медицини.

2) Анатомія людини — розділ анатомії, що вивчає органи та системи органів людського тіла. Анатомія людини вивчає зовнішні форми і пропорції тіла людини і його частин, окремі органи, їх мікроскопічну та макроскопічну будову. Перші згадки про будову людського тіла зустрічаються в Стародавньому Єгипті. У 27 столітті до н. е. єгипетський лікар Імхотеп описав деякі органи та їхні функції, зокрема головний мозок, діяльність серця, поширення крові і кровоносні судини. У давньокитайській книзі «Нейцзін» (11-7 ст до н. е.) згадуються серце, печінка, легені та інші органи тіла людини. В індійській книзі «Аюрведа» («Знання життя», 9-3 століття до н. е.) міститься великий обсяг анатомічних даних про м'язи, нерви, типи статури і темперамент, головний і спинний мозок. Великий вплив на розвиток анатомії людини справили науковці Стародавньої Греції. Першим грецьким анатомом вважають лікаря і філософа Алкмеона Кротонського, що володів прекрасною технікою препарування. Видатними представниками грецької медицини й анатомії були Гіппократ, Аристотель, Герофіл. Найбільш відомий перський лікар Авіценна (980—1037 роки) написав «Канон лікарської науки» (близько 1000 року), що містить значні анатомо-фізіологічні дані, запозичені у Гіппократа, Аристотеля і Галена, до яких Авіценна додав власні уявлення про те, що організм людини керується не трьома органами, як стверджував Платон, а чотирма: серце, головний мозок, печінка і яєчко. В добу Середньовіччя в анатомії людини не здійснено істотних відкриттів. У цей період заборонені розтини, виготовлення скелетів.

Анатоми доби Відродження першими після античних лікарів зробили спроби вивчення будову людини і процесів, що відбуваються в ній, і поклали початок науковій медицині і анатомії. Вони домоглися дозволу на проведення розтинів. Були створені анатомічні театри для проведення публічних розтинів. Основоположники наукової анатомії — Леонардо да Вінчі, Андрій Везалій і Вільям Гарвей. Впродовж 17-18 століть з'явилися не тільки нові відкриття в області анатомії, а й почали виділятися нові дисципліни: гістологія, ембріологія, порівняльна і топографічна анатомія, антропологія. Після відкриття Гарвея ще залишалося неясним, як кров переходить з артерій у вени, але Гарвей пророчив існування між ними невидимих ​​оком анастомозів, що і було підтверджено пізніше Марчело Мальпігі (1628 — 1694), коли був винайдений мікроскоп. Мальпігі зробив багато відкриттів в області мікроскопічної будови шкіри, селезінки, нирок і ряду інших органів. Згодом Каспар Фрідріх Вольф довів, що в процесі ембріогенезу органи виникають і розвиваються заново. Тому на противагу теорії преформізму, згідно з якою всі органи існують у зменшеному вигляді в статевій клітині, він висунув теорію епігенеза. Ембріологічні дослідження Олександра Ковалевського, а також Бера, Мюллера, Дарвіна і Геккеля знайшли своє вираження у біогенетичному законі. Останній був поглиблений і виправлений Олексієм Сєверцовим, що довів вплив факторів зовнішнього середовища на будову тіла тварин і, застосувавши еволюційне вчення до анатомії, став творцем еволюційної морфології.

3) Пирогов Микола Іванович (22 листопада 1810 — 5 грудня 1881) — російський хірург, анатом і педагог. Засновник оперативної хірургії та топографічної анатомії, військово-польової хірургії. Член-кореспондент Російської Академії Наук. 16-річним хлопчиком вступив на медичний факультет Московського університету. Пирогов розробив ряд цілком нових прийомів, завдяки чому йому вдавалося частіше, ніж іншим хірургам, уникати ампутації кінцівок. Один із таких прийомів досі називається «операцією Пирогова».

В пошуках дієвого методу навчання вирішив застосувати анатомічні дослідження на заморожених трупах. Сам Пирогов це називав «льодяною анатомією». Так народилася нова медична дисципліна — топографічна анатомія. Через кілька років такого вивчення анатомії, Пирогов видав перший анатомічний атлас під назвою «Топографічна анатомія, ілюстрована розтинами, проведеними через заморожене тіло людини в трьох напрямах», який став незамінним керівництвом для лікарів-хірургів. З цієї миті хірурги дістали можливість оперувати, завдаючи мінімальних травм хворому. Цей атлас і запропонована Пироговим методика стали основою всього подальшого розвитку оперативної хірургії. Найважливішою заслугою Пирогова є запровадження в Севастополі цілком нового методу догляду за пораненими. Він полягав на тому, що поранені підлягали ретельному відбору вже на першому перев'язувальному пункті; в залежності від тяжкості поранень одні з них підлягали негайній операції в польових умовах, тоді як інших, з легшими пораненнями, евакуювали в глиб країни для лікування в стаціонарних військових госпіталях. Тому Пирогов справедливо вважається засновником спеціального напряму в хірургії, відомого як військова хірургія. В розквіті творчих сил Пирогов усамітнився в своєму невеликому маєтку «Вишня» неподалік від Вінниці, де організував безкоштовну лікарню. Він ненадовго виїжджав звідти тільки за кордон, а також на запрошення Петербурзького університету для читання лекцій (на цей час Пирогов вже був членом кількох іноземних академій). Відносно надовго Пирогов лише двічі покидав маєток: перший раз у 1870 році під час пруссько-французької війни, будучи запрошений на фронт від імені Міжнародного Червоного Хреста, і другий раз, у 1877—1878 рр. — вже в досить літньому віці — кілька місяців працював на фронті під час російсько-турецької війни. Основне значення діяльності Пирогова полягає у тому, що своєю самовідданою і здебільшого безкорисною працею він перетворив хірургію на науку, озброївши лікарів науково обґрунтованою методикою оперативного втручання.

Білет 16

1)

2) Виникнення мікробіології

Мікробіологія як наука про мікроорганізми, їх будову і життєдіяльності, а також зміни, що викликаються ними в організмах людей, тварин, рослин і в неживій природі, виникла у другій половині XIX ст. Її формування проходило в тісному зв'язку з практичною діяльністю людини, історичним розвитком, загальним прогресом науки (біології, фізики, хімії) і техніки (відкриття та вдосконалення мікроскопії та інших методів дослідження). У процесі свого розвитку мікробіологія диференціювалася на загальну, медичну, сільськогосподарську, ветеринарну, санітарну, промислову та ін Для підготовки фахівців-медиків особливе значення має медична мікробіологія. Вона поділяється на бактеріологію, вірусологію, мікології, імунологію, протозоологію. В історії мікробіології виділяють два основних періоди: емпіричний (до другої половини XIX ст.) І експериментальний, початок якого пов'язане з діяльністю Л. Пастера

3) Ілля Ілліч Мечников (15 травня 1845 — 15 липня 1916) — український, російський і французький науковець, один з основоположників еволюційної ембріології, імунології та мікробіології. Розробив теорії зародкових листків, походження багатоклітинних організмів. Відкрив явище фагоцитозу, розробив фагоцитарну теорію імунітету (1883). Навчався у 2-й Харківській гімназії та на відділенні природничих наук Харківського університету (закінчив 1864 року). 1867 — отримав ступінь магістра зоології. Працював у Новоросійському університеті та Петербурзькому університеті. Завідувач кафедри зоології та порівняльної анатомії Новоросійського університету. Завідував організованою ним, разом із Миколою Гамалією, першою в Російській імперії Одеською бактеріологічною станцією (нині Одеський науково-дослідний інститут вірусології та епідеміології). 1888—1916 — завідувач лабораторії в Інституті Пастера в Парижі (з 1905 р. - заступник директора інституту). Почесний член Петербурзької академії наук. Лауреат Нобелівської премії з медицини та фізіології 1908 «За вивчення імунної системи».

Білет 17

1) Всесвітня організа́ція охоро́ни здоро́в'я (ВООЗ) (англ. World Health Organization (WHO)) — спеціалізована установа Організації Об'єднаних Націй. Штаб-квартира розташована у Женеві. До складу ВООЗ входить 193 країни. 1945 року на Конференції у Сан-Франциско ухвалене рішення щодо створення міжнародної організації з питань охорони здоров'я. 1946 року Міжнародна конференція охорони здоров'я, яка проходила у Нью-Йорку, схвалила Статут Всесвітньої організації охорони здоров'я (ВООЗ). День набуття чинності Статуту ВООЗ — 7 квітня 1948 р. — вважається Днем заснування цієї організації і щорічно відзначається як Світовий день здоров'я.

2) Святилища Асклепія в Стародавній Елладі не були лікарнями в нашому розумінні, швидше за все це були лікувально-санаторні заклади. Лікування в асклепейонах було переважно емпіричним. Основними засобами лікування були природні лікарські засоби, водолікування, дієта, режим, гімнастичні вправи, театральні вистави. Плата за лікування визначалася згідно з тяжкістю захворювання і соціальним статусом хворого. Жителів Пергама в цьому асклепейоні лікували безкоштовно. Різкої межі між світською медициною і лікуванням в храмах в Стародавній Елладі не було. На це вказують пам'ятники відомим світським лікарям, споруджені на території асклепейонів, а також численні свідчення про запрошення відомих світських лікарів у храми в якості консультантів з приводу важких випадків захворювань. Таким чином, асклепейони успадкували багато раціональних прийомів і гігієнічних традицій емпіричного лікування, яке виникло незрівнянно раніше язичницьких релігій.

3) Павлов Іван Петрович (1849-1936), російський фізіолог, творець матеріалістичного вчення про вищу нервову діяльність, найбільшої фізіологічної школи сучасності, нових підходів і методів фізіологічних досліджень, академік АН СРСР (1925; академік Петербурзької АН з 1907, академік РАН з 1917). Класичні праці з фізіології кровообігу і травлення (Нобелівська премія, 1904). Ввів у практику хронічний експеримент, що дозволяє вивчати діяльність практично здорового організму. За допомогою розробленого ним методу умовних рефлексів встановив, що в основі психічної діяльності лежать фізіологічні процеси, що відбуваються в корі головного мозку. Дослідження Павловим фізіології вищої нервової діяльності (2-й сигнальної системи, типів нервової системи, локалізації функцій, системності роботи великих півкуль і ін) дуже вплинули на розвиток фізіології, медицини, психології та педагогіки. У 20-30-х рр.. неодноразово виступав (у листах до керівництва країни) проти сваволі, насильства і придушення свободи думки.

Сєченов Іван Михайлович (1829-1905), російський учений і мислитель-матеріаліст, творець фізіологічної школи, член-кореспондент (1869), почесний член (1904) Петербурзької АН. У класичній праці «Рефлекси головного мозку» (1866) обгрунтував рефлекторну природу свідомої і несвідомої діяльності, показав, що в основі психічних явищ лежать фізіологічні процеси, які можуть бути вивчені об'єктивними методами. Відкрив явища центрального гальмування, суммации в нервовій системі, встановив наявність ритмічних біоелектричних процесів у центральній нервовій системі, обгрунтував значення процесів обміну речовин в здійсненні порушення. Досліджував дихальну функцію крові. Творець об'єктивної теорії поведінки, заклав основи фізіології праці, вікової, порівняльної і еволюційної фізіології. Праці Сеченова дуже вплинули на розвиток природознавства і теорії познанія.Іван Петрович Павлов (14 (26) вересня 1849, Рязань - 27 лютого 1936, Ленінград) - один із найавторитетніших вчених Росії, фізіолог, психолог, творець науки про вищу нервову діяльність і уявлень про процеси регуляції травлення; засновник найбільшої російської фізіологічної школи; лауреат Нобелівської премії в області медицини і фізіології 1904 «за роботу з фізіології травлення».

Білет 18