1) Медицина Єгипту

В історії медицині стародавнього Єгипту виділяють три великих періоди: царський (XXX-IV ст. до н. е.), греко-римський (332 р. до н. е. - 395 р. н. е.) І візантійський (395 - 638 рр.), який переходить в середні віки. Аналізуючи папіруси, вчені Манчестерського центру виявили, що давньоєгипетські лікарі лікували рани медом, смолами й металами, відомими своїми бактерицидними властивостями. Були виявлені рецепти проносних засобів з касторового масла, і колоцинта на основі інжиру та висівок. Колоцинт (Cіtrullus colocynthіs) це особливий вид кавуна, що містить речовину колоцинтин, яка має сильну проносну дію. Його здавна використовують у медицині багатьох країн, для чого й вирощують. При кольці єгиптяни використовували блекоту (Hyoscyamus nіger), що застосовується й сьогодні, завдяки своїм спазмолітичним і болезаспокійливим властивостям. При порушеннях опорно-рухового апарату використовували речовини, що подразнюють шкіру, щоб стимулювати циркуляцію крові. Єгиптяни використовували селеру й шафран для лікування ревматизму, що й у наш час є темою для фармацевтичного дослідження. Більшість давніх засобів, про які згадується в папірусах, залишилося на озброєнні й в XX столітті, а деякі використовуються й зараз, хоча активні компоненти лікарських рослин у цей час виробляються синтетично. Виходячи з цього, цікаво простежити особливості медицини та медичних знань Стародавнього Єгипту.

2) Д.Самойлович – засновник вітчизняної епідеміологія

Данило Самійлович Самойлович (справжнє прізвище - Сушковський; 22 грудня 1744 — 20 лютого 1805) — український медик, засновник епідеміології в Російській імперії, фундатор першого в Україні наукового медичного товариства. Першим довів можливість протичумного щеплення. Самойлович першим у світі встановив, як передається чума. Відкинув міазматичну теорію походження цієї хвороби і довів контагіозність чуми (тобто, що зараження чумою відбувається при безпосередньому контакті з хворими або зараженими предметами). Запропонував щеплення ослабленою вакциною, заклав основи власної системи протичумних заходів і успішно їх застосовував. Переконаний, що чума — інфекційна хвороба, він уже 1771 року пропонував різні засоби дезінфекції речей хворих на чуму, зокрема одягу; прищепив собі заражений матеріал, взятий від людини, яка одужувала після захворювання чумою.У Херсоні та Кременчуці 1784 року Самойлович з успіхом використав свою систему протиепідемічних заходів, внаслідок чого кількість тих, хто одужав, досягла небувалого для тих часів рівня, що викликало широкий інтерес і захоплені відгуки у світовій медичній пресі. У Кременчуці вперше в світовій практиці він започаткував деякі епідеміологічні експерименти, якими спростував думку про можливість зараження чумою через повітря. Одним із перших у Європі широко практикував розтини померлих від чуми, здійснив першу в Росії (а, можливо, і в Європі) спробу виявити збудника чуми, існування якого передбачав. Разом з іншими українськими вченими-медиками (О. Шумлянським, С. Андрієвським, П. Шумлянським, М. Тереховським та іншими) опрацював методику, навчальні програми та плани для медичних шкіл.