1.2. Збройні конфлікти та їх трансформація в умовах глобального світу

Вся усвідомлювана історія людства проникнута войовничістю і збройною боротьбою. Н а жаль інтелектуальний розвиток людини, колосальне розширення її можливостей по опануванню навколишнього середовища, космосу не лише не позбавили її цієї войовничості, але зробили її загрозливою для існування людської цивілізації у цілому.

В чому ж полягає той соціальний механізм, та рушійна сила, яка перетворює корисну для людського суспільства змагальну конфліктність на збройного монстра, що загрожує його знищенню і породжує у дослідників сумніви щодо смислу самого прогресу?

Сучасна наукова думка щодо стану і рівня суспільного розвитку дає підстави говорити про формування загальносвітової системи міжнародних відносин як системної цілісності.

Така системність своєю чергою, передбачає комплекс взаємопов'язаних проблем різного рівня важливості і впливовості на розвиток(або антирозвиток?) світового суспільства.

Збройні конфлікти зі всіє очевидністю посідають одне з ключових місць серед цих проблем. Опанування їх змісту та природи з необхідністю виводить дослідника по-перше, на рпричинність, а, по-друге, на можливості і засоби здолання, серед яких одне з ключових посідає міжнародне право.

Стан і можливості міжнародного права щодо приборкання конфліктності взагалі і збройної конфліктності, зокрема, є предметом детального розгляду у третьому розділі дослідження(див. 3.1.). Тут же слід відмітити лише щільний взаємозв'язок і взаємовплив міжнародного права і збройної конфліктності. Міжнародне право не повинно розглядатись як щось непохитне, оскільки воно може суперечити національнвм інтересам або справедливості у взаємовідносинах між народами. Міжнародне право функціонує як регулююючий і обмежувальний механізм у світовій політиці і, на жаль, є очевидним, що ефективність цього механізму є невисока.

За думкою Дж. Шваценберга, міжнародне право значною мірою формувалось як право сили. "У суспільстві,- вказує вчений, - де функції влади не обговорюються, першочергова функція права полягає у тому, щоб допомогати підтримувати зверхність сили і ієрархії, встановленої на основі системи владних відносин, і надавати цій системі пошану і святість, що дарують законам.Міжнародне звичаєве право досягає цієї мети різнами шляхами."(Шваценберг Дж. Политическая власть. Изучение мирового сообщества//Хрестоматия. М.:Гардарики, 2003. - 400с.)(с.368,369).

Цікаво, що дабчи характеристику місця і ролі міжнародного права у міжнародних відносинах, точніше, вказуючи причини його слабкої ефективності, Дж. Шваценберг тим самим вказує на ключову детермінанту міжнародної конфліктності, якоб є проблема влади.

Вище ми давали характеристику конфліктогенності влади. Що ж до міжнародної сфери, то слід вказати , що проблема влади посідає ключове місце у теорії міжнародних відносин. Попри розбіжності парадигм, шкіл і напрямків(реалполітика, ліберально-ідеалістичний напрям, неомарксизм) усі вони виходять з того, що особливостями об'єкта теорії міжнародних відносин пов1язані зі специфікою проявів владних відносин між суб'єктами, що взаємодіють на світовій арені(Цыганков,с.32).

В умовах нестабільного у соціально-економічному плані міжнародного суспільства масова свідомість усе, що йде від влади сприймає з недовірою. Породжуються протестні настрої, оскільки соціальні очікування внаслідок дії вдади, здебільшого не підтверджуються, а часто результати мають протилежний характер. Характерним прикладом цього можуть послужити дії коаліції західних держав у Лівії. Втручання у внутрішні справи цієї держави супроводжувались завіреннями створити засади для демократичного розвитку країни. Заперечувалась мета знищення лідера країни М.Каддафі.

Потурання звірячій розправі М.Каддафі, яка сталася 19 жовтня 2011 року вазує на інші плани держав коаліції щодо Лівії та її нафтових ресурсів. Але головне, що там утворено войнище насильницького протиборства, яку відчутно посилить міжнародну конфліктність.

Звідси сама влада є регулятором конфліктності, а, здебільшого джерелом напруги у суспільстві, яка посилюється з "глобальним" усвідомленням людської гідності(як вищої самоціності ) , а також із зниженням визнання легітимних підстав для владних функцій і повноважень.

Конфліктогенність влади визначається і тим, що в сучасних умовах вона стає предметом самоцінності. Не лише завдяки тому, що вона відкриває доступ до матеріальних ресурсів, але в силу того, що за допомогою влади вводиться і затверджується повна інтерпретація життєвого світу. Влада не просто "віддзеркалює інтереси" , вона творить нові відносини , вона конструює соціальний світ, модифікуючи соціальний простір(Здравомыслов А.Г. Социология конфликта: Россия на путях преодоления кризиса.М.: Апект Пресс, 1994. с. 155-156).

Для потреб нашого дослідження, поняття влади розглядається у широкому міжнародному контексті. Зберігаючи ці самі рушійні механізми що й внутрішньодержавні, конфліктогенність влади у міжнародному просторі маєсвою природу, свою історію, свою динаміку розвитку, контрпродуктивність якої набула матеріальних характеристикчерез системну кризу, яку потерпає сучасне світове суспільство.

За думкою О.Г. Здравосмислова, створення суспілства відбувається при конструюванні владою певних суспільних відносин, яке(конструювання) вона супроводжує. перший стан такої "конструкції" закладає конфліктогенність розбіжністю інтерпретацій основних понять, що використовуються політикою("інтереси держав", "ринок" та под.). Другий єтап характеризується втіленням понять, їх офіційною вербалізацією. При цьому дії влади можуть мати як конструктивний, так і деконструктивний зміст. На третьому єтппі відбувається безпосереднє створення владою конфліктної ситуації. Причому основна питома вага конфліктності припадає на внутрішньовладну суперечку. Предмет конфлікту формується навколо визнання або невизнання влади,її легітимності. Зміст четвертого єтапу пов'язується з формуванням засобів боротьби. (Полит. конфликтология Коваленко с. 16,17). Важливим фактором переваги, що у міжнародних взаємодіях все частіше віддається ассиметричним засобам насильства( тероризм, заволодіння ядерними зарядами та ін.) є неспівставність військово-економічних можливостей сторін глобалізованого конфлітку. Намагання втілити військово-економічну перевагу через "експлуатацію" гуманітарних засад міжнародного права(особливо "м'якого" права), як це відбувається у Іраку, Афганістані, Лівії та інших регіонах, лише посилює недовіру до міжнародного права у протиборчої сторони і відповідним чином підвищує мотивацію для ассиметричного відпору.

Отже, вбачаючи полем формування як насильницького асиметричного засобу бротьби міжнародної взаємодії, слід звернути увагу на висадні характеристики цих взаємодій. Це по-перше. По-друге, оцінка класичної конфліктної сутності міжнародних відносин спонукає до дослідження динаміки сучасної міжнародної конфліктності, механізмів її трансформації до набуття терористичного змісту, не залишаючись при цьому без активного міжнародно-правового реагування. Досить нагадати про потужний нормативний масив сучасного міжнародног антитерористичного права. Тобто конфліктологічний підхід вбачається тим науковим інструментом, за допомою якого на данному єтапі дослідження необхідно через опанування природи і змісту сучасної збройної конфлітконсті дійти розуміння адекватності міжнародного нормотворення на шляху пртидії такій конфліктності.

Міжнародне співтовариство як світова система поза продекларованою юридичною однорідністю, що мусить грунтуватись наа принципі суверенної рівності держав як основоположних суб'єктів міжнародного права, постійно піддається певній структуризації, яка безумовно має провладний контекст.

Це з певними ньюанасами виходить з ряду теорій світового розвитку, запропонованих О.І. Неклессою, І.Валерстайном,О.С.Панаріним, С.Аміном,І.Беком та іншими відомими у світі фахівцями, більшість з яких доводять владну структурованість світу з наявністю "ядра" та підпорядкований йому "периферій" і "напівпериферій". Відсутність верховної влади у світових взаємодіях - це лише зовнішня сторона владних за своєю суттю відносин у міжнародному просторі. За нею вбачається сутнісна структура фактичного всевладдя "центру" світової системи, що означає зверхність економічно розвинених держав на слаборозвиненими і державами з середнім розвитком.(сноска В.Іноземцев О.І. Неклесса,О.С.Панаріним, І.Бек).

При цьому владні відносини продукують конфліктність усередині власне ядра світової системи, оскільки тут має верховенство єдина наддержава - Сполучені Штати Америки, які нав'язують решті учасників "світового центру" свої правила гри(Валлерстайн І. Аналіз світових систем : сучасне бачення світового суспільства// соціологія на порозі ХХІ століття: нові напрями досліджень. М., 1998; Amin S. Capitalisme, imperialisme, mondialisation// Recherches internationales, printeps 1997 N 48; Cox R. Dialectique de l`economie -monde en fin de siecle// Reque estudes internationales. Vol.XXI N4 Decembre 1990).

Згідно теорії міжнародних відносин владні стосунки розуміються як безперервний процес суперництва і узгодження інтересів, цінностей та ідеалів, у ході якого учасники використовують найрізноманітніші засоби - від перемовин і співпраці до різних видів тиску(політичного, економічного, опосередкуваного прямого) застосування воєнної сили і погроз такого застосування.

Зважаючи на це, наявність влади забеспечує можливість (здатність) того чи іншого учасника міжнародних взаємодій вносити для себе вигідні зміни у міжнародне середовище, або, навпаки, зберігати вигідний статус-кво. Оскільки можливості учасників міжнародних відносин, їх ресурсний потенціал нерівнозначні, міжнародні взаємодії супроводжуються конфліктністю. Теоретично це обгрунтовується найбільш дієвою у повсякденному вирі міжнародних взаємодій парадигмою політичного реалізму. Виправдовуючи войовничість відсутністю відсутністю у міжнародних відносинах легітимної верховної влади, її прибічники практично ототожнюють владу і силу. Так, аналізуючи категорії "влада", "сила", "вплив" і "потуга", Р.Арон відмічав, що всі вони залежать від ресурсів і пов'язані з насиллям.

У міжнародних взаємодіях поняття "влада" трансформується, за думкою вченого у поняття "потуга". Спільним між цими поняттями є те, що воні, по-перше, передбачають і (уособлюють) силу і насилля, а, по-друге, - не піддаються точному виміру. У протилежному випадку будь-яка війна була б зайвою(Aron R. Paix et guerre entre les nations R.P.,1962).

З позиції міжнародної політекономії, де головним питанням вбачається питання про співвідношення держави і ринку, влада над суспільствами і економіками переходить від держав до транснаціональних корпорацій, фірм і банків. За думкою однієї із засновників цього напряму С.Стрейндж, ТНК "конфіскували" у держави функції соціального управління і в цілому підривають її монополію на насилля. Конфліктогенність такої зміни функціональності полягає у тому, що значна частина влади, яку втрачає державане передається якомусь впливовому легітимному міжнародному актору. Внаслідок цього у міжнародній системі з'явилися некеровані конфліктні і конфліктогенні зони. Внаслідок звуження можливостей втручання держави у сферу міжнародних фінансових відносин і відсутності можливості регулювання кредитної експансії відбувається потужна криміналізація даної сфери, що відчутно збільшує загальний потенціал міжнародної конфліктності. До цього слід додати зростання асиметрії між державами щодо їх здатності керувати своїми суспільствами і економіками. Логіка компенсаторності тут веде до поширення асиметричних засобів збройної боротьби(акумуляція ресурсів держави на виготовлення засобів масового уваження, сприяння тероризмові, застосування кіберзасобів та под.)(Strange S. Retreat of the state. The diffution of the power in the world economy, Cambridge,1996).

Таким чином, оцінка наведених і інших підходів до розуміння міжнародних відносин неухильно веде до центральної проблеми цих відносин - проблеми влади передусім у її традиційному воєнно-силовому вимірі.

Є очевидним, що реалізація владних амбіцій і устремлінь у міжнародних взаємодіях через застосування сили в умовах глобалізованого світу потребує певних трансформацій у засобах застосування сили. Цей, на перший погляд "допоміжний" процес за своїм руйнівним потенціалом складає велику небезпеку для міжнародного миру і безпеки. Адже із інстументу влади, засобу її реалізації засоби збройонго впливу за певних умов можуть перетворитися на самодостатній чинник формування владних стосунків у міжнародному просторі.

Звідси значущості і важливості набуває фактор міжнародно-правового регулятивного супроводження трансформації засобів форм і методів збройної боротьби особливо у їх асиметричному аспекті.

Для цілей такого регулятивного забеспечення необхідно дослідити сучасну динаміку розвитку змін засобів та методів розв'язання конфліктів у міжнародному просторі.

Збройні конфлікти другої половини ЧЧ століття за своєю формою та змістом різноманітні. Характерною рисою цих конфліктів, яка вимагає грунтовного оцінення проблем їх міжнародно-правового врегулювання, є те, що своїм корінням вони сягають у далеке минуле, базуються на вікових суперечностях. В той жке час, жорстокі умови сьогодення надали багатьом з них каталізуючого впливу "збагатились" новими насильницькими можливостями і методами їх розв'язання.

За різними підходами опрацьовуються варіанти типологій і класифікацій міжнародних конфліктів, залишаючи при цьому незмінним провідне значення за конфліктами між державами, попри зростаючу непередбачуваність у їх розвитку і інтересах що виникають. Як зазаначено вище є всі підстави вважати, що зона конфліктності, яка виникає на заміщення функцій держави іншими акторами міжнародних взаємодій(ТНК) зі всією очевидністю перевищує за своєю потугоюі небеспечністю конфліктність, що продукуються самими державами. Звідси, зрозуміло що реальному майбутті суверенні держави будуть як і раніше співпрацьовувати у суперництві, керуючись своїми інтерсами творити конфлікти, зіткнення між регіонами і навіть цивілізаціями.

За триступеневою концепцією відомих західних дослідників Ф. Брайара та М.Р.Джалілі конфлікти поділяються на

1) класичні міждержавні конфлікти, що зумовлені тенденцією до інтеграції, національно-визвольні війни і т.ін.;

2) територіальні і нетериторіальні;останні можуть мати соціально-економічні, ідеологічні мотиви або зумовлюватися волею до могутності;

3) у залежності від масштабів конфлікти поділяються на генералізовані, регіональні, субрегіональні й обмежені( в залежності від держав, що беруть участь)(Braillard Ph. Djalili M.-R. les relation nationales. Paris, 1988; Цыганков П.А. Международные отношения. С. 249).

Після Другої світової війни у міжнародних відносинах поступово сформувалась біполярність як стійка модель міжнародних взаємодій "ялтинсько-постдамський порядок" спочатку асоціювався скоріше зі "змовою сильних", ніж з їх протистоянням. Втіи система цінностей, реальні геополітичні інтереси країн-переможниць ніяким чином не співпадали. Зустрічна ескалація радянських і американських геополітичних притензій, що невдовзі розпочалася, призвела у радянсько-американських відносинах до витіснення коопераційних моментів(Богатуров А.Д. Кризис межсистемного регулирования// Международная жизнь. 1993 №7. С. 30-40).

Рішучі дії радянського керівництва у країнах Східної і Центральної Європи приймалися США як загроза західній цивілізації. це потягнуло відповідні кроки з приборкання геополітичних амбіцій одне одного. Іншим полем біполярної конфліктності стали національно-визвольні війни. Розпад колоніальних імперій і поява на світовій мапі нової групи держав супроводжувались протилежно векторними діями світових важковаговиків.

З часом відбулася інституалізація біполярної моделі міжнародних відносин. з точки зору конфліктної теорії вона містила певний "конструктив": була стабільною, передбачуваною, мала певні правила гри, що дозволяли униати глобального воєнного зіткнення наддержав.

У період біполярності СРСР і США широко використовували регіональні збройні конфлікти( війни у Кореї, Індокитаї, Афганістані). Однак при цьому вони тримали такі конфлікти під контролем, тобто вживали, по суті, заходів зі зниження напруги у регіонах, щоб уникнути глобального зіткнення.

За офіційними відомостями ООН, число збройних конфліктів лише за чверть століття після закінчення Другої світової війни(1945-1970) сягнуло 97. Причому відмічалась ї жорстокість, загально і виключно руйнівний характер, що багато в чому спричинювалось "міжнародною поляризацією і легкою доступністю сучасної зброї"(Экономические и социальные последствия гонки вооружения и воэнных расходов. Обновленный доклад Генерального секретаря ООН. Нью-Йорк, 1978. с. 77).

При цьому відстежується тенденція до "регіоналізації" збройної конфліктності, тому що, по-перше, тут за геополітичною і геоекономічною ознакою знижується у порівнянні з генералізованим конфліктом вірогідність застосування ядерної зброї. По-друге, формат регіонального конфлікту містить значні можливості камуфлювання агресивних напрямків агресивних намірів ініціатора. По-третє, регіональний конфлікт утворює умови для опробування нових видів озброєння і в той же час дозволяє звільнитись від застарілих. Нарешті, використання у регіональних конфліктах звичайних озброєнь значної руйнівної сили, що супроводжується колосальними людськими втратами, убеспечує країни так званого "ядра" і дає можливість вирішувати геостратегічні проблеми(які раніше вирішувалист у ході воєн) ціною збройних конфліктів.

Підстави для зазначених міркувань можна побачити, якщо звернути увагу на територіальну зміну театру воєнних дій. Лідером стала Азія де мешкає більше половини земного населення, зросла збройна конфліктність на зновуутворених територіях Африки.

У другій половині 80-х років число регіональних конфліктів сягнуло свого піку - 25 воєн; за деякими данними лише у 1988 році загинуло приблизно 3 млн. людей(Международная жизнь 1989. Октябрь . С. 100).

Незважаючи на відмінності військово-тактичного характеру, різницю у масштабах і локальних цілях збройні конфлікти доби "холодної війни" поєднувала їх загальна основа: вони виникли як прямий або побічний вияв головного протиріччя біполярності моделі. Звідси у конгломераті таких збройних конфліктів вбачаються ознаки певної системи глобального домінування. Важливо,що такий перебіг подій породжує засади для формування антисистеми: умовами її подальшого становлення були розвиток комунікативних зв'язків(гіперкомунікативність) і поширення асиметричних засобів і тактики ведення збройної боротьби(повстанство, тероризм, концентрація ресурсів на виготовленні засобів масового ураження).

Після закінчення "холодної війни" розвалу Радянського Союзу і руйнації біполярної системи кількість локальних і регіональних конфліктів значно збільшилась. На це вказують результати досліджень одного з провідних міжнародних центрів з вивчення конфліктності, Стокгольмського міжнародного інституту дослідження проблем світу (СІПРІ). У світі поширились нові типи конфліктів, викликані зростанням децентралізованого політичного насильства, агресивного націоналізму, міжнародної організованої злочинності. Посилилась тенденція до стирання межі між міжнародними і внутрішньодержавними характеристиками збройних конфліктів. У нестабільних зонах слаборозвинених країн виникла значна кількість регіональних (міжнародних) збройних конфліктів, у яких внутрішеє протиборство переплітається з міждержавними зіткненнями. На це все накладається конфліктогенні релігійні, етнічні і інші цивілізаційні фактори, для яких державні кордони існують вельми умовно.

Значна частина конфліктів - результат розпаду СРСР і Югославії. Конфлікти в інших регіонах, наприклад, у Африці стали, знову-ж-таки, результатом глобальної владної піраміди, яка за своєю сутністю заперечує основоположне право народів на розвиток, "вибірково" послаблює державність, побічно, а іноді і прямо стимулює культурно-етнічний розбрат. У найруйнівніших формах посилення напруги міжнародних відносин виявилось у ході громадянських війн у Ліберії , Сомалі, Ефиопії. Етнічний геноцид 1994 року у Руанді повторився два роки потому і загрожував Бурунді, Заїру. У ході етнічних конфліктів у багатьох африканських країнах виявились ознаки розпаду державності. Поряд з новими тривають і конфлікт, що пережили закінчення "холодної війни" , наприклад на близькому Сході, у Афганістані, Іраку , Південній Азії і Ін.(Блищенко И.П., Солнцева М.М. Региональные конфликты и международное право(вторая половина ХХ начало ХХІ века): Уч. пособие. М. : ОАО "Издательский дом "Городец", 2005. - 496 с.)(с.29).