16.Характеристика зобов’язального права Гетьманщини ( основні види

договорів, їх зміст та оформлення).

Зобов'яза́льне пра́во — одна з найважливіших підгалузей цивільного права, норми якої регулюють широке коло відносин, головне місце серед яких належить відносинам майнового обігу. Йдеться про договірні відносини, пов'язані з передачею майна від однієї особи до іншої у власність або у користування, виконанням робіт та наданням послуг тощо. Крім договірних відносин, зобов'язальне право регулює відносини, що виникають, зокрема, і односторонніх правомірних дій, заподіяння шкоди, безпідставного збагачення та ін…

Поширення товарно-грошових відносин зумовило розвиток зо¬бов'язального права. Зобов'язання випливали з договорів (купівлі-продажу, обміну, позики, оренди майна, особистого найму) чи заподіяння шкоди. У якості правових гарантій виконання договір¬них зобов'язань використовувались: укладання договорів при свідках, письмова форма договору, письмові посвідчення укла¬дання договорів, записи в актових книгах тощо. Невиконання договорів, як і зобов'язання із заподіяння шкоди передбачали відшкодування збитків майном або відробітком.

15.Право власності.

Під ним розумілося право володіння право, користування

Та право розпоряджання.Власниками вважалися вільні люди шляхецького, військового, й цивільного звання, які мали право на свої маєтки.За власниками закріплювалося право власності на нерухоме і рухоме майно , батьківську і материнську спадщину або особисто чесно, правовим способом набуте майно.Існували два головних різновиди власності на землю :вотчина і тимчасове володіння.Вотчина являла собою володіння на правах повної власності.Тимчасове володіння це коли маєтки надавалися старшині на час служби,при цьому строк не визначався.Всі способи набуття права власності цивільне право Гетьманщини поділяло на первинні і похідні.Первинний – якщо право власності на річ виникало вперше.Похідний – право власності переходило від однієї особи до іншої . Первині: Займанщина заняття вільних земель,природний приріст, знайдення загублених речей. Похідне:Державні акти, судові декрети, договори купівлі продажу ,позички , міни.

14.Складення, джерела і структура Кодексу 1743 року

Кодифікаційні роботи тривали 15 років.У м.Глухові 3 липня 1743 члени кодифікаційної комісії підписали проект кодексу українського права під назвою «права за якими судиться малоросійський народ», яке за способом систематизації являється кодексом.Генеральна військова канцелярія подала проект губернторі Г.Бібікову ,який затримав його майже на рік, тому до сенату «Права..» -потрапили лише 7 липня 1744.Відповідь надійла через 12 років ,після відновлення інституту гетьманства.Основним джерелом кодексу був Статут ВКЛ 1588,важливим джерелом було звичаєве право. «Права ..» складалися з 30 глав які поділялися на 532 артикули і 1607 пунктів.Кодекс містив норми адміністративного , цивільного, торгового, кримінального та процесуального права.У ньому розрізнялося право власності на рухоме і нерухоме майно,спадкове і набуте майно, зобовязання з договорів,і зобовязання із заподіяння шкоди, детально регламентувалися договори купівлі-продажу, обміну, позички, особистого і майнового найму, поклажі, поруки зберігання.

13.Значне місце серед чинних джерел права посідали збірники магдебурзького права .Магдебурзьке право діяло у Гетьманщині як основа самоврядування міст.Міста поділялися на магістрацькі з бідьш розвинутою системою управління і на ратушні, порядок самоврядування був дещо змінений.Відомо декілька збірників магдебурзького права : «Зерцало сакксонів»,збірник «Порядок справ цивільних магдебурзьких», «Право цивільне хелмінське». Серед інших джерел права польсько-литовського походження, були сеймові постанови, конституції, князівські привілеї і грамоти, а також окремі збірники та статути.

12. Польсько – литовське законодавство як джерело права Гетьманщини за Березневими статтями 1654 року.

Найбільшого значення серед польсько-литовських джерел набули литовські статути 1529, 1566, 1588.У першому статуті набули юридичного закріплення основи суспільного і державного ладу, що склалися на той час у ВКЛ , та в ти українських землях ,які входили до складу князівства. Другий литовський статут був затверджений сеймом 1566.

Він закріплював соціально-економічні та політичні зміни, що відбувалися у ВКЛ, визначав правове становище великого князя , захищав привілеї великих феодалів, фіксували права і вольності шляхти. Третій литовський статут був прийнятий Сигізмундом ІІІ у 1588, і набув чинності 1589. 3 литовський статут регламентував порядок судочинства, проголошував єдність права для всіх громадян , хоч вона і не була рівною для всіх, декларував обмеження влади монарха законом,відмежування судової влади від адміністації, пріорітет писаного права тощо.