Регіональна економіка

Томашевська Ольга Анатоліївна

4 модулі. 1 – 1-3 теми, 2 – 4-5 теми, 3 – 6-10, 4 – 11-14

Тема: предмет, метод і завдання науки (розміщення регіональних сил та регіональна економіка)

ПЛАН

1. Продуктивні сили як невід’ємна складова розвитку економіки

2. Предмет, об’єкт вивчення та мета науки

3. Методологія та основні завдання науки

До продуктивних сил відносять:

• Засоби виробництва

• Робочу силу

• Природні ресурси

• Капітал

Розміщення продуктивних сил (РПС) це галузь економічної науки, що вивчає просторові специфічні аспекти вияву економічних законів.

Термін РПС може вживатись у декількох значеннях:

• Як конкретний (фіксований) стан поділу на території народногосподарських об’єктів

• Як форма організації продуктивних сил

• Як процес зсувів у розміщенні продуктивних сил на певній території

• Як напрям економічної політики уряду

Об’єкт вивчення науки РПС – продуктивні сили

Процес розміщення продуктивних сил обумовлений територіальним поділом праці. Відтак наука РПС вивчає 3 великих блоки:

• Розміщення населення і трудових ресурсів

• Розміщення природних ресурсів

• Розміщення виробництва і невиробничої сфери

Предмет вивчення – територіальний стан і розвиток продуктивних сил

Метою науки є досконале вивчення продуктивних сил, їх використання, визначення стану розвитку народного господарства, обґрунтування їх перспективного розміщення тощо.

Методи і основні питання науки:

• Картографічний – передбачає використання карт, картосхем, картодіаграм, які містять інформацію про розташування природних ресурсів, населених пунктів тощо

• Балансовий метод співвідношення галузевих та регіональних балансів дає змогу визначити оптимальне співвідношення між галузями ринкової спеціалізації та тими, що обслуговують регіон

• Метод системного аналізу – використовується при комплексному вивченні проблеми з врахуванням всіх взаємозв’язків

• Метод математичного моделювання. При використанні методу багатофакторного аналізу можна проаналізувати декілька десятків (сотень) факторів, а за допомогою математичного моделювання їх оцінити і спрогнозувати на перспективу

• Статистичний метод – за їх допомогою досліджуються обсяг, структура і динаміка явищ, виявляється взаємозалежність економічних процесів з врахуванням наприклад природних умов

• SWOT-аналіз – оцінка слабких та сильних сторін регіону

• Аналітичний метод – застосовується для оцінки ефективності інвестиційних та інноваційних проектів – визначається період окупності, норма прибутку, рівень рентабельності та розмір прибутку

• Метод експертних оцінок (метод Дельфі) – на основі думок експертів можна побудувати модель розвитку народногосподарських об’єктів

• Нормативний метод – використання нормативів, які відображають загальні вимоги до витрат та результатів виробництва (норми витрат робочого часу, витрат питної води, споживання основних продуктів харчування). За допомогою нормативів здійснюють планування розвитку виробництва в регіоні, а також робляться запаси.

• Діалектичний метод

Головне завдання науки РПС – обґрунтування оптимального розміщення продуктивних сил.

Оптимальне розміщення продуктивних сил передбачає отримання оптимального ефекту від правильно розташованого підприємства, або найкращої територіальної організації регіону чи країни.

Тема: теорії і концепції розміщення продуктивних сил і регіональної економіки

ПЛАН

1. Розвиток науки РПС та регіональної економіки

2. Основні теорії розміщення продуктивних сил та регіональної економіки, їх класифікація та сутність

Географічний детермінізм – напрям науки РПС, розглядає географічний фактор як вирішальний чинник соціального, політичного та економічного розвитку народів (Гіпократ – основоположник).

Шарль Монтеск’є (18ст.) – «основою є географічний фактор – родючість грунту».

Енвайронменталізм – заснований на припущені, що міжнародний поділ праці обумовлений саме в розходженні навколишнього середовища країн. Хантінгтон – «теорія кліматичних оптимумів»: найсприятливіші умови для розвитку виробництва мають держави, розташовані у середній смузі

Теорія розміщення продуктивних сил – початок ХІХст., ґрунтується на припущенні, що основну роль в ринковому господарстві відіграє прибуток. (Тюнен, А.Вебер)

Паралельно з теоріями розміщення розвивалась марксистська теорія продуктивних сил, яка передбачає, що кожному соціальному ладу притаманні власні економічні закони, і саме він визначає розміщення продуктивних сил на території.

Сучасні школи дотримуються позиції, що економічні закони мають загальний характер, але виявляються неоднаково в країнах з різним соціально-політичним ладом.

Синтетичний науковий напрям регіональної науки – 2-га пол. ХХ ст., передбачає синтез різних напрямків. Автором є В.Ізард (вперше використав термін «регіональна економіка» як наукову категорію).

Українські вчені: Долішній, Дорогунцов, Тимчук та інші – при вивченні регіону запропонували 3 напрями розвитку:

• Локальний – має на меті визначення раціонального місця розміщення підприємства

• Регіональний – охоплює дослідження оптимальної структури і розмірів виробництва в певному регіоні

• Комплексний – передбачає розробку загальної теорії вирішення регіональних та локальних проблем господарського комплексу

На початку ХХІ ст. наукові розробки з питань регіональної проблематики

Парадокс Леотьєва – була опублікована стаття Лєонтьєва, в якій зазначалося що у 1947р. США, яку вважали «країною з надлишком капіталу» експортували трудомістку а не капіталомістку продукцію, що не відповідало теорії Хекшера-Колі

Теорії розміщення виробництва:

• Теорія розміщення сільськогосподарського виробництва (теорія с/г штамборта Тюнена). Методом зіставлення витрат на перевезення продукції від місця виробництва до ринку Тюнен визначав зони найсприятливіші для розміщення в їх межах певних видів с/г виробництва. Оптимальна схема розміщення с/г виробництва – система концентричних кіл-поясів різного діаметра навколо центрального міста, що поділяються на зони різних видів с/г діяльності. Чим вища урожайність (продуктивність) – тим ближче до міста повинно розташовуватись виробництво, чим дорожчий продукт на одиницю ваги тим далі від міста доцільне його розміщення.

• Теорія розміщення промисловості (Лаухард, кін. ХІХст.) – розробив метод визначення пункту оптимального розміщення промислового підприємства відносно джерел сировини та ринків збуту продукції. Для розв’язання завдання автор розробив метод «вагового трикутника», дана задача має геометричний та алгебраїчний розв’язок

• Теорія промислового штандарта (Вебер) – промисловість розміщується за принципом найменших витрат і визначається 3ма факторами: транспортними витратами, наявністю робочої сили, і агломерацією (природними умовами)

• Теорія центральних міст (теорія розміщення населених пунктів) – Крісталлер

• Просторова теорія ціни

• Сучасна концепція енерговиробничих циклів

Тюнер виділив 6 поясів розміщення с/г виробництва довкола міста ринку:

• Овочеві культури і молочне тваринництво

• Лісництво

• Зернові культури

• Кормові культури

• Трипільна сівозміна

• Екстенсивне тваринництво

Тема: закономірності, принципі і фактори розміщення продуктивних сил

ПЛАН

1. Закономірності розміщення продуктивних сил

2. Основні принципи розміщення продуктивних сил

3. Фактори розміщення продуктивних сил

При здійсненні господарської політики суспільство розміщує продуктивні сили на основі таких закономірностей:

• Економічна ефективність розміщення продуктивних сил – випливає із закону економії суспільної праці, який регулює затрати на подолання просторової незбалансованості між районами видобутку сировини, виробництва і споживання продукції

• Комплексного розвитку і розміщення продуктивних сил – випливає із економічного закону суспільного поділу праці та проявляється у спеціалізації господарства економічних районів

• Пропорційного розміщення продуктивних сил – дає змогу обмежити надмірну концентрацію промислових підприємств у великих містах. Особлива роль цієї закономірності полягає у встановлені територіальних пропорцій, вирівнювання в розрізі областей ВВП на 1 особу, а отже і реальних доходів населення

• Територіальної концентрації виробництва – відображає об’єктивну сторону його зосередження в обмеженому просторі та проявляється в економії затрат за рахунок взаємного розміщення спільних об’єктів в одній точці

• Територіальної комплексності продуктивних сил. Комплексність означає взаємопов’язаність елементів регіонального господарства, що впорядковує їх у регіональну економічну систему

• Зближення рівнів соціально-економічного розвитку регіону – проявляється у подальшому узгодженні рівнів соціально-економічного розвитку через посилення зв’язків між регіонами

У розміщенні продуктивних сил та регіональній економіці використовуються такі принципи:

• Раціонального розміщення виробництва – при розміщенні об’єктів повинна досягатись висока ефективність народного господарства. Раціональне розміщення виробництва передбачає:

1. Наближення його до джерел сировини, палива та води

2. Наближення трудомістких галузей до районів і центрів зосередження трудових ресурсів

3. Ліквідація (уникнення) зустрічних перевезень однотипної сировини, палива, готової продукції з одного регіону в інший

4. Охорона навколишнього серидовища

• Принцип збалансованості і пропорційності розміщення виробництва – означає таке його розміщення за якого дотримувалася б рівновага між виробничими потужностями, обсягами виробництва з одного боку та наявністю сировинних, енергетичних, водних, земельних, фінансових ресурсів регіону – з іншого

• Внутрідержавного та міжнародного поділу праці країна та регіони повинні розвивати ті галузі виробництва, для яких складаються найкращі умови, а їх продукція користується постійним попитом

• Принцип комплексного розміщення виробництва – передбачає комплексне використання природних ресурсів, раціональне використання трудових ресурсів різних вікових груп, встановлення ефективних виробничих зв’язків між підприємствами

• Принцип обмеженого централізму – передбачає органічне поєднання інтересів країни та інших економічних регіонів

• Принцип збереження екологічної рівноваги – господарство регіону може бути збалансоване за більшістю параметрів, але якщо виникає екологічна напруженість – воно не може визнаватись ефективною

• Принцип історизму – враховує минулий досвід (як позитивний так і негативний) і дає змогу визначити цілісність та завершеність соціально-економічного розвитку регіону

Фактори розміщення продуктивних сил поділяються на такі групи:

• Природно-географічні фактори включають якісну і кількісну характеристику родовищ корисних копалин, енергетичних, водних, лісових, земельних ресурсів та природно-кліматичні і природно-транспортні умови

• Демографічні фактори – чисельність населення, його розміщення, кількісна та якісна оцінка трудових ресурсів у розрізі областей та регіонів. Нерівномірність розміщення населення зумовлює потребу розміщення промисловості, особливо харчової відносно споживача готової продукції, а також прогнозування його міграцій. Ефективне використання трудових ресурсів потребує розміщення виробництва у регіонах проживання людей

• Техніко-економічні фактори – науково-технічний прогрес, транспортні умови, та форми організації виробництва

• Соціально-економічні фактори (рівень доходів населення, рівень соціального захисту, рівень медичного обслуговування тощо) – повинні забезпечити подолання соціально-економічних відмінностей між різними формами поселень та добиватись раціональної зайнятості населення, поліпшення умов життя і праці людей, розвитку закладів освіти, охорони здоров’я, житлово-комунального обслуговування та сфери послуг. В теперішніх умовах розвиток продуктивних сил можливий лише при відповідних підходах до відновлення потужного інфраструктурного потенціалу всієї соціальної сфери та вирішення питань щодо задоволення потреб населення

Тема: економічне районування, територіальна організація продуктивних сил України

ПЛАН

1. Сутність, види, критерії та принципи економічного районування

2. Проблемне економічне районування

3. Форми розміщення продуктивних сил

4. Територіальна організація продуктивних сил України

Економічне районування – науково обґрунтований поділ країни на економічні райони, що склалися історично, або формуються в процесі розвитку продуктивних сил на основі суспільного поділу праці.

Економічний район – територіально-цілісна частина господарства країни, яка має свою виробничу спеціалізацію, міцні внутрішньо-економічні зв’язки і нерозривно пов’язана з іншими частинами суспільним територіальним поділом праці

Економічному району окрім спеціалізації властиві своєрідне економіко-географічне становище, особливі природні, економічні та історичні умови. Територіальною основою виокремлення економічних районів в Україні визнано адміністративну область

Область – основна територіально-адміністративна одиниця, сукупність взаємопов’язаних самоврядних і економічно самостійних міст і районів, що концентруються як правило довкола найбільшого міста (обласного центра)

Виділяють 2 основні види економічного районування:

• Загальне (інтегральне або таксономія) – передбачає виділення районів на основі ознак, що всебічно характеризують певну територіальну частину народного господарства, тобто охоплює господарство певної місцевості як єдине ціле (поліський економічний район)

• Галузеве (спеціальне) районування – виокремлення економічних районів на основі однієї або декількох ознак, властивих певній галузі або сфері діяльності

Основними критеріями виявлення економічних районів є:

• Повинен бути великою економічно-цілісною територією із значними природними ресурсами, необхідними для визначення його господарської спеціалізації

• Розміри територій великих економічних районів повинні відповідати вимогам скорочення перевезення масових вантажів у межах регіону

• Економічний район повинен являти територіальну єдність

• На території району повинен бути сформований потужний народногосподарський комплекс

• До складу великих економічних районів повинні повністю включатись території адміністративних областей, районів без порушення їх цілісності

При виділенні економічних районів враховують такі принципи:

• Економічний – економічний район є спеціалізованою територіальною частиною господарства України з відповідним комплексом допоміжних і обслуговуючих виробництв

• Національний – відповідність районів національним утворенням в межах держави

• Адміністративний – відповідність і єдність економічного районування та територіального політично-адміністративного поділу країни

Проблемний регіон – територія, що самостійно не може вирішити свої економічні проблеми, або реалізувати свій високий потенціал і тому вимагає підтримки держави. Основними ознаками проблемних регіонів є:

• Особлива кризовість прояву тієї чи іншої великої проблеми, що створює загрозу соціально-економічному становищу в країні, політичній стабільності та екологічній рівновазі

• Наявність природного ресурсного потенціалу, використання якого особливо для національної економіки

• Особливе значення геополітичного та геоекономічного положення регіону для стратегічних інтересів країни

• Нестача в регіоні власних фінансових ресурсів для розв’язання проблем загальнонаціонального та світового значення.

Території проблемних регіонів можуть не збігатися з адміністративно-територіальними одиницями.

Підходи до проблемного районування:

• Оцінка регіонів за ступенем гостроти найважливіших проблем на основі індикаторів. Кризовість регіонів характеризується за такими параметрами:

• виробничий потенціал

• зайнятість населення

• рівень життя населення

• рівень правопорядку

• екологія

• демографічна ситуація

• бюджет і фінанси

• енергозабезпечення

• виробниче забезпечення

• Політика цілеспрямованого оздоровлення регіону ґрунтується на їх типоломізації за основними проблемами. Існують 2 типи проблемних регіонів:

• Відсталі (слаборозвинуті) – характерні традиційно низький рівень життя, низька інтенсивність господарської діяльності, слабкий науково-технічний потенціал, мало розвинута соціальна сфера. Дуже часто ситуація обтяжується кримінальними, етнічними та політичними проблемами

• Депресивні – при більш низьких, ніж в середньому по країні, соціальних показниках були в минулому високо розвинутими, а за деякими виробництвами займали провідні місця в країні

Згідно Закону України «Про стимулювання розвитку регіонів» депресивними визнаються:

• регіони, у яких протягом останніх 5ти років найнижчі показники валової доданої вартості на 1 особу

• промислові райони, у яких протягом останніх 3х років найвищі середні показники рівня безробіття і найнижчий обсяг промислового виробництва на 1 особу

• сільські райони у яких протягом останніх 3х років найнижча щільність населення та природній його приріст

• міста обласного значення, у яких протягом останніх 3х років найвищі показники рівня безробіття і найнижчий рівень середньої заробітної плати

З метою стимулювання депресивних територій у їх межах можуть здійснюватись такі заходи:

• Цільове направлення державних капітальних вкладень у розвиток виробничої, комунікаційної та соціальної інфраструктури

• Надання державної підтримки малим підприємствам

• Сприяння зайнятості населення, цільового фінансування програм перекваліфікації і професійного розвитку трудових ресурсів, удосконалення соціальної сфери, тощо

Промисловий центр – група промислових підприємств, пов’язаних спільними допоміжними виробництвами, спільним технологічним процесом, що мають єдину систему і обслуговуються спільною інфраструктурою

Виробничий комплекс – об’єднання підприємств, пов’язаних виконанням єдиної господарської функції та тісними виробничими стосунками. Таким чином, що вилучення будь-якого компоненту або порушення зв’язків знижує ефективність усього комплексу

Територоріально-виробничий комплекс – це об’єднання підприємств на певній території для якого найефективніше досягається завдяки вдалому компонуванню підприємств відповідно до природних і економічних умов

Портово-промислові підприємства – об’єднані на одній території морських портів промислові підприємства, соціальної інфраструктури, розміщення яких у прибережній зоні обумовлюється концентрацією природних ресурсів прилягаючої території і акваторії. Види:

• Океанічні – орієнтовані на природо-рослинний потенціал світового океану і зовнішньо економічні торгові зв’язки

• Приморські – спрямовані на освоєння нових територій морським шляхом

• Морські – пов’язані з освоєнням природно-ресурсного потенціалу континентального рельєфу

Технополіс – науково-виробничий центр що створює і впроваджує нові розробки. Види:

• Науково-технологічні зони – певна територія, на якій ВНВ (або декілька) науково-дослідницький центр міжнародного р-ня і технологічна інфраструктура для впровадження наукових розробок у практику, що дає можливість зменшити час проходження від наукової розробки до її впровадження у виробництво

• Науково-технологічні парки – території, де навколо технологічних університетів або науково-дослідного центру розміщується декілька фірм, що здійснюють впровадження наукових розробок, установлених в галузі наукоємних виробництв і високих технологій

Види ТВК

• Моно продуктові (нафтова промисловість)

• Субпродуктові (випуск головної та супутньої продукції)

• Полі продуктові

Радою з вивчення ПС України запропоновано розподіл держави на економічні райони:

• Донецький (донецька, луганська)

• Придніпровський (дніпропетровська, кіровоградська, запорізька

• Східний (полтавська, сумська, харківська)

• Центральний (черкаська, київська)

• Поліський (волинська, житомирська, хмельницька, рівненська)

• Подільський (вінницька, хмельницька, тернопільська)

• Причорноморська (одеська, херсонська, миколаївська, АР Крим)

• Карпатський (львівська, івано-франківська, закарпатська, чернівецька

Тема: економічне обгрунтування розміщення виробництва

Ефективність виробництва має 2 складові: ефекти виробництва (результат) і витрати на його досягнення)

Е=Еф/В

Ефект – збільшення обсягу виробництва, прирість прибутку або ріст національного доходу.

Види ефективності:

• Загальна

• Порівняльна – обчислюється при виборі найвигіднішого варіанта розташування об’єкта з усіх що є

Загальна формула приведених витрат має вигляд:

В=С+ЕнК

С – собівартість

Ен – нормативні коефіцієнти ефективності капіталовкладень

К-капіталовкладення (Ен=1/т; Т –термін окупності)

Перш ніж виробничий комплекс, галузь або населений пункт будуть розм. потрібно здійснити інтегральну оцінку території гаданого розміщення, яка включає такі етапи:

• Функції зонуваних території

Довкола центра тяжіння формується 3 концентричних пояси:

• Безпосереднього тяжіння це приміська зона, у межах 1,5-2 годинної доступності до центру міста. Тут розміщенні філії підприємств, складські приміщення

• Зона формуючого впливу, радіус доступності – 2-3 години. Розташовуються підприємства, що виробляють мало транспортабельну продукцію – молокозаводи, м’ясокомбінати, птахофабрики.

• Зона економічного впливу 3-4 години. Переважають ділові поїздки і вантажопотоки виробничого призначення.

Аналіз природно-ресурсного потенціалу території – включає вивчення біологічної будови і корисних копалин, гідрологічних кліматичних умов, грунтово-рослинного покриву, рослинного світу, тощо

Аналіз демографічного потенціалу полягає у вивченні сучасної чисельності населення та прогнозу їх на перспективу. Аналізується статевовікова структура, освітня і культурна структура

Економічний аналіз території – передбачає визначення варіантів спеціалізації регіонів, доцільності спорудження тих чи інших об’єктів, враховує варіанти комбінування, кооперування та концентрації виробництва тощо.

З урахуванням розрахунків науково-дослідні установи складають схему розміщення продуктивних сил. В Україні це робить рада з вивчення продуктивних сил (РВПС).

Схеми поділяються на види:

• Загальна – відбивають стратегічні напрями у розміщенні продуктивних сил країни, сполучають разом інтереси розвитку галузей та регіонів

• Галузевий – спирається на аналіз ефективності розміщення народного господарства

• Регіональні – охоплює території великих економічних районів, промислових і сільськогосподарських зон, територіально-виробничих комплексів, адміністративних районів, міських поселень

Характеристика показників що узагальнюють розвиток і розміщення. Інтегральна оцінка розвитку регіону.

Рівень розвитку регіонів характеризують такі показники:

• Валовий внутрішній продукт (ВВП) регіону – сукупна вартість товарів і послуг (у ринкових цінах, вироблених у межах регіону за певний проміжок часу). ВВП= сума доданих вартостей + річна амортизація

• Чистий внутрішній продукт (валовий регіональний продукт) – ВВП – річна амортизація

• Валова додана вартість в регіоні – різниця між валовим випуском і проміжним споживанням в регіоні

• Валовий випуск регіону – сумарна валова вартість товарів вироблених в регіоні одиницями резидентами регіону

• Валовий прибуток – характеризує перевищення доходів над витратами, які підприємства регіону мають в результаті виробництва

• Валовий національний продукт – відрізняється від ВВП тим, що враховує лише результати підприємств, які розміщенні на території країни

• Виробництво чистого внутрішнього продукту на душу населення

• Продуктивність суспільної праці – відношення вартості чистого внутрішнього продукту до чисельності працюючих

• Розмір чистого прибутку на 1грн. чистих витрат – відношення чистого прибутку до суми матеріальних витрат, суми амортизаційних відрахувань та заробітної плати.

Інтегральна оцінка розвитку регіону включає оцінку економіки, фінансів, соціального розвитку, екології.

Економічний розвиток регіону здійснюється з використанням 6 груп показників:

• Виробничо-економічні: місце регіону за обсягами виробництва валової доданої вартості (ВДВ)серед інших регіонів; виробництво ВДВ на душу населення; індекс виробництва ВДВ; індекс виробництва промислової та с/г продукції

• Структурні – частка регіону у загальнодержавному виробництві ВДВ; частка проміжного споживання у випуску

• Інвестиційні: індекс інвестицій в основний капітал, індекс іноземних інвестицій, частка сукупних інвестицій у ВДВ

• Показники інституціональних перетворень: частка продукції підприємств державної форми власносності у загальних обсягах виробництва промислової продукції регіону; частка продукції малих підприємств; кількість малих підприємств на 10000 населення

• Зовнішньоекономічні показники: частка експорту у ВДВ, індекс експорту, частка імпорту у ВДВ, імпорт та експорт на душу населення.

• Науково-інноваційні: частка зайнятих у науці із загальної кількості зайнятих; частка загального обсягу фінансування науково-дослідних робіт у ВДВ; індекс впровадження нових прогресивних технологічних процесів

Соціальний розвиток регіону оцінюється за допомогою таких показників:

• Показники життєвого рівня населення – середньомісячна зарплата, пенсія, грошові доходи

• Показники соціальної забезпеченості – забезпеченість житлом, лікарнями, навчальні заклади, демографічна ситуація

• Стан трудових ресурсів – рівень зайнятості, рівень безробіття

Фінансові показники

Після проведення оцінки розвитку регіонів здійснюється їх аранжування за рівнем розвитку, з метою розробки подальшої стратегії і тактики, подальшого регіонального розвитку. Виділяють 4 типи регіонів:

• Лідери – достатньо розвинене матеріальне виробництво, сфера послуг, темпи зростання економічних показників вище середньо державних

• Високорозвинені регіони – індустріальні регіони з розвиненим матеріальним виробництвом, в них створюється значна частка ВВП, мають високий людський та фінансовий потенціал

• Розвинені – розвинене промислове та с/г виробництво, соціально-економічні показники дорівнюють або коливаються в межах 10% від загальнодержавного рівня.

• Проблемні регіони – сукупність показників нижче середньо державного рівня на 10% і більше. Дотаційна структура бюджету. Деякі соціальні показники мають загрозливе значення з точки зору безпеки держави

Територіальні баланси

Баланси – система взаємопов’язаних показників, які характеризують наявність і використання матеріальних, трудових, фінансових та інших ресурсів. Основними видами балансів є:

• Матеріальні територіальні баланси

• Вартісні баланси ввезення та вивезення продукції матеріального виробництва

• Баланси природних ресурсів

• Баланси виробничих потужностей

• Міжгалузеві баланси. Схема САМОСТІЙНО

Тема: природо ресурсний потенціал України

ПЛАН

1. Поняття природо-ресурсного потенціалу. Його структура та оцінка

2. Характеристика природних ресурсів України

3. Охорона природних ресурсів

Природно-ресурсний потенціал (ПРП) – сукупність усіх природних запасів та умов, що є і можуть бути задіяні для досягнення певної мети. До ПРП відносяться ресурси:

• Мінеральні: корисні копалини та мінерально-будівельна сировина. 28,3%

• Земельні ресурси. 44,4%

• Водні ресурси: води суходолу та води світового океану. До вод суходолу належать річки озера, ставки, водосховища, льодовики, підземні води (грунтові та артезіанські). 13,1%

• Біологічні: рослинний (4,2%) та тваринний світ (0,5)

• Рекреаційні: природно-кліматичні та бальнеологічні. 9,5%

• Кліматичні: сонячна енергія, енергія вітру, внутрішнє тепло землі

За ознакою вичерпності ресурси поділяють на невичерпні та вичерпні (вичерпні відновлювальні – лісові насадження, земля, вода, лікувальні грязі, фауністичні ресурси, не відновлювальні – всі види мінеральних ресурсів)

Використання в економічній діяльності природних ресурсів.

Існують 3 види оцінки природних ресурсів:

• Інженерно-технологічний – передбачає виявлення ступеня придатності ресурсів до певного виду людської діяльності, з врахуванням сучасної або перспективної технології їх використання.

• Економічна оцінка – передбачає визначення ступеня використання природних ресурсів. Існують такі підходи:

• Метод оцінки приросту новостворених вартостей завдяки залученню компонентів природних ресурсів у господарський обік

• Метод оцінки витрат на відтворення природних ресурсів

• Метод оцінки ресурсів через диференціальну ренту

• Еколого-економічна – передбачає використання еколого-економічних методів, визначення екологічно виправданих обмежень розміщення і розвитку продуктивних сил за науково обґрунтованими критеріями використання ресурсів

Мінеральні ресурси – сукупність запасів корисних копалин, з певними хімічними властивостями, які використовуються людиною у господарській діяльності різних галузей народного господарства. Поділяються на рудні (руди чорних металів, кольорових, рідкісних, благородних) та нерудні (калійна сіль, кам’яна сіль, бурштин) і паливні ресурси (вугілля, нафта, газ, торф і горючі сланці)

В Україні виявлено близько 20тис. родовищ та понад 200 видів корисних копалин. Україна має 5% світових запасів мінеральних ресурсів

Рудні корисні копалини складаються за залізних та марганцевих руд.

• Залізні руди 26,5млрд тонн. Основне родовище Криворізький Басейн – за запасами належить до найбільших у світі

• Марганцеві 2,3млрд. тонн. Основне родовище – Нікопольське (1,6млрд. тонн)

Нерудні корисні копалини:

• Кухонна сіль, 23млрд. тонн. Основне родовище – Артемівське

• Самородна сірка – 665млн. тонн. Україна посідає одне з найперших місць у світі і перше серед країн СНД за її запасами. Львівська, Дніпропетровська та Тернопільська обл..

• Самоцвіти. На Житомирщині є родовища топазу, аквамарину, опалу.

Паливні:

• Кам’яне вугілля – 43,2млрд. тонн. Основні родовища у Донецькому (98%) та Львівсько-Волинському басейнах

• Буре вугілля – 3млрд. тонн – Житомирська та Черкаська

• Нафта. Розвідано 288 родовищ, експлуатуються 178. Обсяги запасів 240млн. тонн. Прикарпаття, Придніпров’я та Причорномор’я

• Газ. Прикарпаття

• Метан 1,2трлн м³ дорівнює найбільшим газовим родовищам світу.

• Торф 2,5тис. родовищ, запас 2,2млрд тонн

• Горючі сланці 3,7млрд. тонн, Закарпаття

Земля. Під забудовами знаходяться 3,8% території України, під водою – 4%, під болотами – 1,5%, інші землі – 2,1%.

В структурі орного покриву земель переважає чорнозем – 65%

Площа лісового фонду становить 10,8млн. га, тобто лісистість території складає 15,6%. Оптимальний рівень складає 21-22%. 51% - відносять до природоохоронних фондів. Решта 49% - експлуатаційні. Сосна 34-35%, 26%, ялина 10%. Молоді ліси – 45,4%

Фауністичні ресурси – запаси тваринного світу, що історично склалися на певній території

ВОДНІ, ФАОНІСТИЧНІ, РЕКРЕАЦІЙНІ

Тема: населення і трудові ресурси України

ПЛАН

1. Чисельність населення та джерела їх формування

2. Система розселення населення

3. Трудові ресурси і зайнятість населення

Населення – сукупність людей що проживають на певній території.

Роки	Всього млн. чол.	У тому числі			У % до загальної кількості населення
		Міське	Сільське	Міське		Сільське
1913	35,2	6,8	28,4	19,3		80,7
1970	47,1	25,7	21,4	54,5		45,5
1986	51	33,3	17,7	65,3		34,7
2001	48,9	32,9	16	67,3		32,7
2007	46,6	31,8	14,9	68,2		31,8
2009	46	31,5	14,5	68,5		31,5
2010	45,8	31,5	14,3	68,6		31,4

У динаміці вікової структури населення має місце зменшення частки молоді, що свідчить про старіння населення і зменшення джерела ресурсів для праці

Роки	Чисельність населення у віці			Демографічне навантаження на 1000 чол.
	Молодше за працездатний вік	Працездатний вік	Старше за працездатний вік
1991	11778,1	28816	11096,6		794
2000	9607,9	28278,9	11569,3		749
2005	7664,8	28223,4	11212,3		669
2010	6983	27601,5	11985		659

Система розселення населення – територіально-цілісні і функціонально пов’язані в сукупності населення.

Системи розселення поділяються на:

• Локальні –охоплюють відносно невеликі території (область, або її частина). Критерієм межування такої системи є показники транспортої доступності, який визначає відстань (у год.) від центру системи до її крайнього поселення (не більше 1,5год.). центром такої системи є багатофункціональне місто, навколо якого групуються міста нижчих рангів утворюючи міську агломерацію

• Регіональні – розміщення на досить великих територіях і великих поселеннях кількох областей. Базою для їх формування виступають ТВК (Донбас)

Найбільшою формою розселення є мегаполіс. Розселення тісно пов’язані з міграцією.

Основні види міграції:

• Внутрішні: між містом і селом, міжрегіональні міграції

• Зовнішні: еміграції, іміграції

Урбанізація – збільшення питомої ваги міського населення та зростання соціально-економічної ролі міста. Рівень урбанізації в Україні становить 69%. Найвищий відсоток міського населення у Донецьку 90%, найнижчий – Чернівецькій, Тернопільській.

Субурбанізація – вищий щабель урбанізації: різке зменшення чисельності населення великих міст і різке зростання їх приміських оточень

Трудові ресерси – населення, що має необхідний фізичний розвиток з розумовими здібностями та знаннями для роботи в народному господарстві, тобто сукупність людей здатних до праці. До трудових ресурсів населення належать: населення працездатного віку за винятком інвалідів 1-2групи працездатного віку, працездатні пенсіонери, працездатні підлітки

Динаміка основних показників ринку праці

Показники економічної-активності населення	2009	2010	2010 у % до 2009
Економічно-активне населення у віці 15-70 років Працездатного віку	22150,3 20321,6	22051,6 20220,7	99,6 99,5
Рівень економічної активності населення у віці 15-70 Працездатного віку	63,3 71,6	63,7 72
Рівень зайнятості населення 15-70 Працездатного віку	57,7 64,7	58,5 65,6
Рівень безробітного населення працездатного віку	3,4	2,2

За рівнем зареєстрованих безробітних всі області України можна поділити на:

• Регіони з дуже високим рівнем безробіття (темпи зростання безробіття в 2чі вище за середньо українські)

• Регіони з високим рівнем безробіття (показники перевищують сердені)

• Регіони з найнижчим рівнем безробіття (Донецька і Миколаївська обл.)

Тема: виробничий та науково-технічний потенціал

ПЛАН

1. Виробничий потенціал

2. Науково-технічний потенціал

Виробничий потенціал – сукупність засобів виробництва, що можна задіяти при виробництві матеріальних благ, необхідних для країни. Він характеризується величиною основних виробничих фондів (основний капітал)

Основний капітал за видами економічної діяльності млн.грн.

Показники	2001	2002	2003	2004	2005	2006	2007	2008	2010
Вартість	915477	964814	1026163	1141069		1568890	2047364	3149627	6648861
с/г	93392	86192	77979	75447	76034	75511	78978	95980	113388
Промисловість	311089							760194
Рибальство	1885							1267	1055
будівництво	16927	17312	18256	20241	24682	29278	40074	52084	63113