Платіжний баланс України
Міжнародні економічні, політичні і культурні відносини країни знаходять узагальнений вираз в балансах міжнародних розрахунків.
Баланси міжнародних розрахунків займають в системі агрегатних економічних показників важливе місце, тому що вони відображають перерозподіл національного доходу між країнами. Тому при розподілу валового національного продукту та національного доходу враховується чисте сальдо міжнародних вимог і зобов’язань.
Баланси міжнародних розрахунків – це співвідношення грошових вимог і зобов’язань, надходжень і платежів однієї країни по відношенню до інших країн. Основними їх видами є розрахунковий баланс; баланс міжнародної заборгованості; платіжний баланс.
Розрахунковий баланс – це співвідношення вимог і зобов’язань певної країни по відношенню до інших країн, на будь-яку дату незалежно від термінів надходження платежів. Такі вимоги і зобов’язання виникають в результаті експорту(імпорту) товарів чи послуг, надання(отримання) позик і кредитів.
Розрахункові баланси розрізняють за визначений період і на визначену дату.
Активні статті розрахункового балансу за відповідний календарний період показують суму нових вимог даної країни до іноземних держав і здійсненні нею інвестиції за кордоном. Навпаки, пасивні статті відображають нові зобов’язання, що виникли по кредитам і інвестиціям іноземних держав. Розрахунковий баланс за визначений період характеризує лише динаміку вимог і зобов’язань однієї країни по відношенню до інших держав, але по ньому неможливо виявити валютно-фінансовий стан країни в цілому.
Для оцінки міжнародної розрахункової позиції країни має важливе значення розрахунковий баланс на визначену дату (на початок або кінець року), який відображає співвідношення всіх вимог і зобов’язань даної країни до закордону незалежно від періоду їх виникнення і строку оплати. Його активне сальдо показує, що країна більше надавала, чим залучала кредиторів і інвестицій і як кредитор вона буде отримувати валютні надходження в майбутньому. Пасивне сальдо розрахункового балансу на визначену дату характеризує позицію країни як нето-боржника і відображає розмір її майбутніх платежів іноземним державам, непокритих наджодженнями.
Центральне місце в балансах міжнародних розрахунків належить платіжному балансу. Він представляє собою кількісний і якісний вираз масштабів, структури і характеру зовнішньо-економічних зв’язків держави.
Платіжний баланс відіграє роль макроекономічної моделі, яка систематично інформує про економічні операції, що здійснюються між національною економікою та економіками інших країн. За формою складання платіжний баланс визначається як статистичний звіт за певний період часу, в якому відображено співвідношення суми платежів, здійснених даною країною за кордоном, і надходжень, отриманих нею із-за кордону, за визначений період часу.
Розрізняють платіжний баланс за певний період (рік, квартал, місяць) і платіжний баланс на певну дату. Хоча платіжний баланс на дату не фіксується у формі публікуємих статистичних показників, але він відображає зміни із дня в день у співвідношенні платежів і наджоджень, які підлягають виконанню на певну дату. Платіжний баланс за певний період представляє собою співвідношення платежів і наджоджень за даний проміжок часу і дозволяє виявити зміни в міжнародних економічних відносинах країн, стан і розвиток економіки.
Платіжний баланс активний, якщо валютні надходження перевищують платежі, і пасивний, якщо платежі перевищують наджодження.
Складання платіжних балансів всі країни здійснюють на основі Керівництва МВФ із складання платіжних балансів (Balance of Payments Manual) (п’яте видання).
За методологією МВФ платіжний баланс – це систематичний перелік всіх економічних операцій, що здійснюються за певний проміжок часу між резидентами, інакше кажучи, резидентами всіх інших країн світу. Таким чином, мова йде не про чисто грошовий баланс платежів, фактично здійснених в результаті економічних операцій з закордоном, а про більш широкий статистичний агрегат, що представляє собою змішаний платіжно розрахунковий баланс. В ньому фактичні грошові платежі по поточному комерційному обороту об’єднуються з безвалютними операціями, що включають товарообмінні угоди і безповоротну допомогу, з переміщенням короткострокових і довгострокових капіталів, а також, такими операціями, які в даний момент не супроводжуються грошовими платежами, а лише породжують вимоги та зобов’язання грошового характеру. У підсумку платіжний баланс охоплює всі операції, які зв’язані з юридичним переходом права власності на товари, послуги та інші цінності від резидентів до нерезидентів, а також передачею грошей, фінансових та інших активів з однієї країни в іншу. При цьому не має значення, супроводжується така передача цінностей за кордон грошовим відшкодуванням у вигляді реального платежу або ж вона здійснюється в обмін на аналогічні цінності, в кредит або безоплатно.
Н.І. Максимова і І.Я. Носкова порівнюють платіжний баланс зі свого роду синтетичним рахунком2. Згідно прийнятим в міжнародній практиці принципам ділової бухгалтерії будь-яке збільшення активів або зменшення зобов’язань відображаються в дебеті, а зменшення активів або збільшення пасивів в кредиті балансу. Дебетова сторона платіжного балансу відповідає поняттям “платежі”, “витрати”, тому цифри, що відносяться на неї, супроводжуються знаком “мінус”(–).
Тоді кредитова сторона відповідає поняттю “надходження”, “доходи”, тому цифри, що відносяться на неї, супроводжуються знаком “плюс”(+), або наводяться взагалі без будь-якого знаку. При цьому “платежі” і “надходження” в межах платіжного балансу охоплюють не тільки фактичне пересування грошових коштів в зв’язку з проведенням зовнішньоекономічних операцій, але також зміни взаємних вимог і зобов’язань між країнами, які в ряді випадків замінюють грошові платежі.
Протиріччя, що виникає, між напрямом змін в активах країни і відображенням цих змін в платіжному балансі пояснюється тим, що в платіжному балансі фіксуються не самі зовнішньоекономічні операції в своєму матеріальному виразі, а їх грошовий результат – фактичний або прогнозуємий. Збільшення активів в результаті купівлі обов’язково вимагає грошових витрат – звідси знак “мінус” в платіжному балансі. Зменшення активів є результатом продаж повинно супроводжуватись надходженням грошей – звідси знак “плюс”.
Аналогічним чином зменшення пасивів (зобов’язань перед закордоном) може бути досягнуто тільки виплатами грошових коштів (“мінус”), тоді як збільшення зобов’язань супроводжується припливом грошей (“плюс”).
В зв’язку з викладеним, експорт товарів завжди відображається в кредитовій (доходній) частині платіжного балансу, оскільки в такому випадку зменшення товарних ресурсів країни (активів) повинно супроводжуватись еквівалентним надходженням грошей.
Навпаки, імпорт товарів завжди фіксується в дебетовій (витратній) частині платіжного балансу, бо при цьому здійснюється збільшення ресурсів (активів) країни, а це потребує трати певної суми грошей. Аналогічним чином розподіляються по розділам платіжного балансу і всі інші зовнішньоекономічні операції.
В міжнародній практиці використовується інший традиційний бухгалтерський метод – подвійний запис, тобто коли кожна зовнішньоекономічна операція, що підлягає включенню в платіжний баланс, заноситься в нього два рази. Один запис показує, які зміни в активах і пасивах країни викликає така операція, тоді як другий запис, що врівноважує перший, говорить про те, якими коштами регулюються взаємні вимоги і зобов’язання між країнами, що виникають в результаті здійснення вказаної зовнішньоекономічної операції.
Як правило, публікуються схеми балансу за повною (детальною) структурою, в агрегованому вигляді та в аналітичній формі. Агрегований баланс складається за такою схемою:
Баланс поточних операцій.
Прямі інвестиції та інший довгостроковий капітал.
Інший короткостроковий капітал.
Помилки та упущення.
Надзвичайне фінансування.
Зобов’язання, що утворюють валютні резерви іноземних офіційних органів.
Резерви.
Баланс поточних операцій складається із торговельного балансу, балансу послуг, доходів від закордонних інвестицій та платежів за ними і односторонніх переказів за такою формою:
А. Баланс поточних операцій:
експорт товарів
імпорт товарів
Разом: торговельний баланс
Надходження від реалізації послуг
Платежі за одержані послуги
Доход від іноземних інвестицій
Платежі за іноземними інвестиціями
Односторонні перекази:
приватні
державні
За статтями руху капіталів і кредитів йде стаття “Помилки і упущення”, яка показує неврахований рух капіталу. Зміна валютних резервів відображає міжнародні валютні операції центральних банків, пов’язані з вирівнюванням платіжного балансу і підтримкою курсу національної валюти.
При визначенні сальдо платіжного балансу його статті поділяються на основні і балансуючі. До числа основних статей входять – операції, що впливають на сальдо платіжного балансу і володіють відносною самостійністю: поточні операції і рух довгострокового капіталу.
До балансуючих статей відносяться операції, які не є самостійними або є обмежено самостійними. Такі статті характеризують методи і джерела погашення сальдо платіжного балансу і включають рух валютних резервів, зміни короткострокових активів, окремі види іноземної допомоги, зовнішні державні позики, кредити міжнародних валютно-кредитних організацій тощо. Підсумкові показники основних і балансуючих статей взаємно погашають одна одну, тобто формально платіжний баланс врівноважений. Якщо платежі перевищують надходження по основним статтям, то виникає проблема погашення дефіциту за рахунок балансуючих статей, які характеризують джерела і методи врегулювання сальдо платіжного балансу. Традиційно для цього використовуються позики і ввіз підприємницького капіталу. Це тимчасовий метод балансування платіжного балансу оскільки країни-боржники зобов’язані виплачувати відсотки і дивіденди, а також суму позики.
Платіжний баланс є одним з об’єктів державного регулювання. Хоча платіжні баланси по своїй природі не можуть бути постійно пасивні або активні, поляризація їх стану посилює нестабільність валютних курсів, переливи капіталу, особливо “гарячих” грошей, негативно впливає на грошовий обіг і, у підсумку, на економіку. При цьому стихійний механізм вирівнювання платіжного балансу через автоматичний процес цінового регулювання є досить слабким. Тому відновлення рівноваги міжнародних розрахунків потребує цілеспрямованих державних заходів. Врівноваження балансу міжнародних розрахунків входить в число головних цілей економічної політики держави поряд з забезпеченням темпів економічного росту, боротьбою з інфляцією і безробіттям.
Державне регулювання платіжного балансу – це сукупність економічних, в тому числі валютних, фінансових, грошово-кредитних заходів, спрямованих на формування основних статей платіжного балансу.
Існують різні методи регулювання платіжного балансу, що використовуються з метою стимулювання, або обмеження зовнішньоекономічних операцій в залежності від валютно-економічного стану і стану міжнародних розрахунків країни.
Країнами з дефіцитом платіжного балансу використовується низка заходів цілях стимулювання експорту, стримування імпорту товарів, залучення іноземних капіталів, обмеження вивозу капіталу. Серед яких дефляційна політика, девальвація, валютні обмеження, фінансова і грошово-кредитна політика, спеціальні заходи впливу на платіжний баланс в період формування його основних статей: торгового балансу, “невидимих” операцій (обмеження норми вивозу валюти туристами певної країни, регулювання міграції робочої сили), руху капіталів.
При активному платіжному балансі регулювання спрямоване на усунення надлишкового активного сальдо. З цією метою вже згадані методи – фінансові, кредитні, валютні тощо, а також ревальвація валюти використовуються для розширення імпорту та стримування експорту товарів, збільшення експорту і обмеження імпорту капіталів.
Активне сальдо використовується для погашення зовнішньої заборгованості країни, надання кредитів іноземним державам, збільшення золотовалютних резервів.
Новим явищем з середини 70-х років стали спроби узгодження принципів колективного регулювання балансу міжнародних розрахунків, наприклад, на регулярних зустрічах на найвищому рівні країн великої “сімки”.
До міжнародних методів регулювання платіжних балансів відносяться:
узгодження умов експортних кредитів;
двосторонні урядові кредити, короткострокові взаємні позики центральних банків в національних валютах по угодам “СВОП”;
кредити міжнародних валютних і фінансових організацій (МВФ).
Таким чином, регулювання платіжного балансу ускладнилось, а його інструментарій розширився. Воно набуло систематичний характер в поєднанні з іншими формами економічної політики.