3.6. Бойове завдання механізованих підрозділів при веденні наступу (дати стислу характеристику)

Для ведення наступу частині /підрозділу/ ставляться бойові зав­дання. Змістом цих завдань є розгром чи завершення розгрому про­тистоячого противника у визначеній смузі наступу та оволодіння до встановленого терміну важливим районом /рубежем, об’єктом/ місцевості в глибині його оборони. Бойове завдання визначається старшим командиром /начальником/ в залежності від складу та стану противника, побудови та інженерного обладнання його оборони, за­думу бою, складу й бойових можливостей частини /підрозділу/, харак­теру місцевості та інших умов обстановки.

Бойове завдання  характеризується шириною смуги наступу, ділянки прориву та її глибиною.

Механізований /танковий/ батальйон першого ешелону за своїми бойовими можливостями може наступати у смузі до 2 км, рота – до 1 км (схема 10).

Для подальшого розвитку наступу на напрямку головного удару з’єднання /частини/, необхідно мати перевагу в чотири – шість разів над противником, який обороняється. Однак таку перевагу можливо створити лише на вузькій ділянці фронту. Тому військам доцільно при­значати ділянку прориву.

Батальйон прориває оборону противника у складі частини, як правило, на одній ділянці. При цьому батальйон наступає на фронті до 1 км.

Досвід навчань свідчить про те, що на 1 км ділянки прориву не­обхідно мати наступну тактичну щільність:

- по артилерії – до 120 гармат, мінометів і бойових машин реактивної артилерії;

- до 20 літако-/вертольото/ – вильотів;

- до 50 танків, з них – до 30 в атакуючому ешелоні;

- 1-2 механізованих батальйони.

Бойове завдання частини /підрозділу/ поділяється на декілька зав­дань. Це дозволяє чітко визначити послідовність розгрому противника, більш цілеспрямовано використовувати наявні сили і засоби, а також краще організовувати взаємодію.

Визначальними факторами поділу бойового завдання на два послідовно вирішуваних є: характер оборони противника, її побудова та способи ведення.