Предложение

Я предлагаю считать заключение комиссии неокончательным. Вопрос должен быть поставлен снова и разрешен во всем его объеме согласно постановлений партийных съездов.

Гурзуф 28/Х—1922 г. X. Ракове кий

3 Листа X. Г. Раковського д. 3. Мануїльському1

29 Вересня 1922 р.

Уважаемый Дмитрий Захарович!

Я получил Вашу телеграмму и принимаю к сведению, что 14-го будет Пленум нашего ЦК. К этому времени я буду уже там. На заседание Пленума ЦК РКП не смогу поехать. Оставшиеся у меня еще десять дней отпуска я хочу использовать для книги, над которой теперь работаю интенсивно. Однако я считаю своим партийным долгом реагировать против резолюции по взаимоотношениям РСФСР с независимыми республиками, находя ее вредной для укрепления позиций Советской власти на всех окраинах. Я изложил свое мнение в письме к ЦК РКП, копию которого посылаю и Вам (также прошу Вас отослать т. Сталину предлагаемый для него экземпляр). Я не знаю, в каком дальнейшем порядке получит направление эта резолюция: в Политбюро ЦК или на Пленуме 5-го Октября. Но если Политбюро ЦК КП(б)У разделяет мою точку зрения, было бы целесообразно, чтобы т.т. Петровский и Фрунзе, поехавши в Москву, отстаивали бы нашу точку зрения. Я думаю, что Украина в данном случае страдает главным образом из-за неблагоразумия и уклонов других независимых республик. Между тем более всего для нашего революционного воздействия на заграницу имеет значение сохранение независимости Украины. Около десяти миллионов украинцев Польши, Галиции, Прикарпатской Руси, Буковины и Бессарабии ориентируются и будут ориентироваться больше и больше на Советскую Украину. Я не знаю, насколько это учитывается авторами резолюции.

Гурзуф X. 29/X—1922. С тов[арищеским] приветом. Раковский

Микола Скрипник Від постанов до діла у національній політиці (1922)1

Хоча тов. Ленін у своїй доповіді говорив, що треба перейти від розмов, від політики до діла, але це було, очевидно, його своєрідною політикою. Доповідь тов. Леніна була, в основному, вказівкою — якою була діяльність ЦК, яка наука для партії, які передбачення на майбутнє по двох основних питаннях, по двох китах, що на них повинна триматись тактика нашої партії — питанню про взаємовідносини партії й кляси та питанню про взаємовідносини пролетаріяту й селянства у нас на поточний період пролетарської революції. По цих двох питаннях т. Ленін указував на досвід минулого року й тому, очевидно, можливо буде й нам, виступаючи тут, тикатися політики. Я дозволю собі говорити про третього кита, що на нім повинна триматися тактика нашої партії в сучасний період пролетарської революції. Я маю на думці відношення розвиненіших країн до країн відсталих.

На жаль, тов. Ленін у даній доповіді по цьому питанню нічого не сказав. А сказати треба також, як і треба підкреслити, що тепер, як і за попереднього періоду, партія тримається тої самої лінії, себто партія залишається представником звільнення всіх трудящих мас по всій земній кулі, вона є іскрою, що її кидають у пороховий льох сходу, всіх колоніяльних країн. Але, проводячи цю лінію поза радянською територією, ми цю свою роботу можемо виконати лише в тім випадку, коли ми повністю провадитимемо цю політику й у нас, на радянській території. Лише тим, що ми тут, у нашій країні розв'язуємо ці питання, ми даємо приклад всім народам, трудящим, пригніченим масам, що лише радянська влада, влада пролетаріяту й селянства, може розв'язувати ці питання. Ось чому для мене має деяке показове значіння кинута мимохідь т. Леніном заява, що Україна, між іншим, і на щастя, є самостійною державою. Товариші, це мимохідь кинутий вислів розв'язує життєве питання. Справа в тім, що сучасний рух зміновіхівців і інтелігенції по даному питанню своїх віхів не змінює. «Єдина й неподільна Росія» — колишнє гасло денікінців і врангельців є зараз гаслом всіх цих зміновіхівців. І той же професор Устрялов є захисником цього гасла. І нам треба визнати, що вони не лише думають і говорять про це, але прагнуть провадити це й на практиці. Ось зараз представник ревізійної комісії т. Ногін доповідав про те, як апарат ЦК, складений переважно з комуністів, не може на ділі упоратися з роботою ЦК. А ми не будемо обманювати себе, затуляти очі, що те ж саме є й у досить багатьох радянських апаратах, з тою лише різницею, що там робітники, на жаль, не комуністи, а прибічники зміновіхівців. Ми помічаємо досить багато фактів і явищ, коли на практиці лінія радянських апаратів є зовсім іншою, ніж та лінія, що її дає наша партія.

Я пригадую листопадо-грудневу конференцію 1919 p., де партія намітила свою лінію в питанні про відношення до України. Ми перші в усім світі правильно й повнотою розв'язали це питання. Ми даємо можливість трудящим у нас, на радянській території, повністю розвинути всі свої здібносте і, незалежно від національности, задовольнити їхні національні потреби. Це наше рішення, рішення нашої партії. В-дійсності ж, на практиці окремі особи провадять декілька іншу лінію,: заражаючи іноді й окремі радянські апарати. «Єдина неподільна Росія» — гасло не наше. Ми нічого спільного не можемо мати з цим гаслом. Лише ненависть і презирство може у нас викликати колишня стара царська Росія. Нова вільна робітничо-селянська Росія, інше об'єднання трудящих — це є нашим шляхом.

Лозовський: Єдина неподільна РКП.

Скрипник: Дякую за роз'яснення, але ми маємо перед собою цілком визначене явище так щодо України, як і щодо інших радянських республік. Є тенденція до ліквідації тої державности робітників і селян, здобутої силою робітників і селян цієї країни. Питання про ліквідацію робітничо-селянської державности України також ставлять тут окремі прибічники зміновіхівців. І треба тому прийняти заяву тов. Леніна, що має політичне значіння у розумінні відмежування нашої партії від цих зміновіхівських настроїв. Але товариш Ленін навів цю заяву як таку, а тов. Лозовський коментував її інакше. Тов. Ленін говорить: «наша партія єдина», а Лозовський коментує: «про єдину неподільну РКП». Тов. Лозовський не знає історії нашої партії. Мені пригадується постанова ЦК РКП з 18 травня 1918 p., що визнає самостійність комуністичної партії більшовиків України й самостійний вхід у III Інтернаціонал, оскільки Україна є самостійною державою. Я повинен сказати, що ніколи ніякого положення ми не можемо брати назавжди й визначати «серйозно й надовго», — воно може змінятись. Але я не знаю, чому можна вважати те чи інше організаційне відношення за обов'язкове для нас. Нам потрібне було дане рішення в 1918 р. Але відкиньмо тепер властиве т. Лозовському й іншим таке схиляння як перед «ідеалом» у данім питанні. Ми маємо перед собою організаційні партійні співвідносини, й вони є перед нами, — іншого ми не знаємо, й стоїмо на цьому обома ногами. Питання не в цім. Ми маємо перед собою не зміну взаємних відносин в середині, а маємо зараження від зміновіхівців. Ми маємо перед собою дане явище й ЦК треба виразно сказати: Щодо цього ЦК партії повинен провадити тверду, певну лінію,,що усуне зривання партійної лінії, прийнятої партією, чужими елементами, що свою лінію на практиці гадають провадити, працюючи в наших радянських апаратах. Саме про що йде мова? Мова йде про те, чи дати змогу зміняти лінію, намічену партією на практиці чужими нам елементами, що працюють у радянськім апараті. Є таке чи нема? Я б хотів почути заяву товаришів, які говорять, що цього нема. Це, на жаль, є, і нам треба в данім випадку сказати, щоб теперішня резолюція ЦК нашої партії не була подібна до тих декретів, що про них говорив тов. Ленін, і що їх ми приймали часто для того, щоб показати, чого ми не бажали б. Ми приймали для цього резолюції. Це були деклярації. Але резолюції нашої партії, партійних з'їздів і конференцій ми приймаємо не як деклярації, а як ту директиву, що зобов'язує й кожну партійну організацію й кожного члена партії і ЦК суворо йти за цією директивою, серйозно й надовго. Ось чому на заяву т. П'ятакова: а ви повірили чи не повірили резолюції ЦК? — я говорю: резолюція ЦК тоді мала значіння й їй треба було няти віри, але вона втратила значіння через півгодини. Ми повинні вимагати від ЦК, від кожного члена нашої партії і члена ЦК, щоб директиви виконувались.