Володимир Винниченко Про Українську державність (1917)1

... На засіданні Малої Ради я говорив і тепер повторяю: я думаю, що всяка державна будова тільки тоді може бути непохитною, коли в її основу положено не примус, а добру волю її складових частей. Російська федерація повинна будуватися саме на таких основах. Тому суверенність Української Установчої Ради необхідна як умова повного непримусового прояву доброї волі демократії України.

Але суверенність Української Установчої Ради цілком не пе-редрішає прояву сеї волі в напрямі відокремлення від Росії й незалежносте. ...

Революція знищила царизм, а з ним і всякі підстави розпуки, самостійництва й австро-німецьких орієнтацій. Тепер, коли в демократично-федеративній республиці Росії розкривають ся перед кождою нацією такі широкі, такі захоплюючі перспективи творчосте, розвитку й багатства, ніяких орієнтацій крім федеративно-республіканської Росії серед більше або менше відповідальних революційно-демократичних політичних груп українства нема й очевидно не може бути.

Та все-таки можна поставити питаннє: чи дійшов за сі три роки (Тобто за 1914-1917 pp. Уклад.) розвиток України до необхідносте незалежносте. Очевидно, ні. І я і мої товариші по партії на засіданнї Малої Ради 23 жовтня ясно зазначили економічний звязок України з державною цілістю Росії, звязок, який зостав ся і до сьогодня. Певно не можна відказати історичного, культурного звяз-ку, котрий по волі й по неволі за триста літ перебування України в складі російської держави вріс в наше життє, духове й матері-яльне. Думати, Що сей звязок в найблизшім політичнім часі розі-рветь ся, було б простою, непотрібною мрією, а не політичною реальною аналізою.

З другого боку незалежність неможлива також і з міжнароднь-ого положення. Україна не має таких сил, аби, відірвавши ся від Росії, не впасти в обійми якоїсь сильної імперіялістичної держави.

Коли Польща, розвинена більше ніж Україна й під національним і під політичним оглядом, матиме дуже проблематичну самостійність, про Україну нема що й говорити.

В кождім разі ми не могли б мати економічної самостійности, а коли так, не могло б бути й політично-національної.

Тому можна рішуче й без хитань сказати: комбінація основних чинників соціяльно-політичного життя України не вимагає незалежносте яко політичного державного оформлення його.

Чи вимагатиме в дальшій будуччині? На се ніхто нічого певного не може сказати в дану хвилю. Та не відхрещуючи ся від жадних форм, які можуть повстати в далекій будуччині в силу необхідности, можна мати й тепер відомі ідеали, які намічають ся і самим життєм.

Такі ідеали докладно й твердо означила вся зорганізована українська демократія: се федерація російської республики й участь в ній України яко рівного з иншими державного тіла. ...

Відродження нації (1920)1 ч. III... На порозі нової доби і. Наслідок болючого досвіду

Маючи за собою минулий, болючий досвід, російські комуністи зрозуміли, що націоналістично-імперіалістична політика пя-таковщини не тільки не може дати позитивних наслідків у справі соціалістичної революції на Вкраїні, а навіть хліба й поживи для голодної Росії.

Об'єктивна, дійсно-соціалістична течія в партії руських комуністів узяла гору. ...

Але ж дивно... Чого Ленін не каже українським робітникам: російська комуністична партія визнала, що для справи пролетарської революції корисною і потрібною є форма радянської влади. Але ви, українські робітники, на це не вважайте й рішайте самі, як вам краще: чи радянська влада, чи парламентаризм, чи може й гетьманщина....