Поза межами можливого1

...Ідеал національної самостійності в усякім погляді, культурнім і політичнім, лежить для нас поки що, з нашої теперішньої перспективи, поза межами можливого. Нехай і так. Та не забуваєй-мо ж, що тисячні стежки, які ведуть до його осушення, лежать просто-таки під нашими ногами, і що тільки від нашої свідомості того ідеалу, від нашої згоди на нього буде залежати, чи ми підемо тими стежками в напрямі до нього, чи, може, звернемо на зовсім інші стежки. Виплоджений так званим матеріалістичним світоглядом фаталізм², який твердив, що певні (соціальні, разом з тим і політичні) ідеали мусять бути осягнені самою «іманентною» силою розвою продукційних відносин, без огляду на те, чи ми схочемо задля сього кивнути пальцем, чи ні, належать сьогодні до категорії таких самих забобонів, як віра в відьми, в нечисте місце і феральні дії. Ми мусимо серцем почувати свій ідеал, мусимо розумом уяснювати собі його, мусимо вживати всіх сил і засобів, щоб наближуватись до нього, інакше він не буде існувати і ніякий містичний фаталізм не сотворить його там, а розвій матеріальних відносин перший потопче і роздавить нас, як сліпа машина.

Свобода і автономія3

І

В останніх роках у всіх кругах громади йде жива суперечка про перебудову всього фомадського устрою для осягнення якнайкращого розвою всіх фомадянських сил. Різні люди висловлюють різні погляди відповідно до того, на якому становищі стоять і які інтереси та суспільні сили уважають найважнішими. Ось на днях читали ми в «Новом времени» голос д. Меншикова, який ... говорячи про будущій устрій Росії, ні з сього ні з того випалює таку бомбу: «Россия для русских! Нема більшої дурниці, як признавати в будущій думі якісь права іншим народностям, або признавати, прим., українців, якимось окремим народом. Не слід також допускати до думи всіх інородців: євреїв, поляків, башкирів, кавказців. Треба показати їм, що ми тут пани».... Кращі уми в Росії, йдучи за такими ж умами Західної Європи, давно вже вказали інший шлях для справді тривкого і плодючого розвою. Сей шлях основується на першому принципі всякого громадського життя — пошані до чоловіка, до його кровних інтересів, до його природних, невідчужених прав, таких як свобода слова й організації, як нетиканість домашнього огнища без суду, як свобода заробітку та переселення і т.д. Се елементарні основи для всякого хоч трохи успішного життя громадського і державного, і, власне, запевнення і укріплення тих основ не бачимо досі в Росії. Від того браку терпить і пропадає так само великоруське плем'я, як і всякі інородці, і поки стан сеї елементарної необезпеченості триває в Росії, поти всякі такі балакання, що «ми тут пани» і «Россия для русских», виходять на жалку самохвальбу того хазяїна, що, сховавшися під столом перед грізною коцюбою своєї господині, відтам пискливим голосом озивається: я пан дому! ...

II

З питанням про надання всім росіянам (не лише «русским») повної горожанської свободи (до таких гарантій належать: перенесення управи краю і законодавства на виборну народну репрезентацію, одвічальність міністрів перед тою репрезентацією і контроль державних фінансів з боку тої ж репрезентації) в'яжеться тісно питання автономії країв і народностей, питання, що мусить бути розв'язане не лише в інтересі поодиноких народів і країв, але і в інтересі цілої держави. Російські письменники та політики дуже часто, коли зайде мова.за автономію різних окраїн, відкидають усяку думку про неї головно тому, мовляв, усяка така автономія ослабить цілість держави. Так як коли б для збереження цілості людського тіла доконче було треба, щоб у нього були зв'язані руки й ноги, закриті очі та заткані вуха. Вони не хочуть розуміти того, що, обезсиливши поодинокі часті держави, вони обезсилять тим самим і цілість. Щоб держати окраїни в німім і глухім послусі, на се треба повертати чимраз більше урядових сил і грошей, які без того можна б повертати на спільну користь усієї людності. Розріст державної адміністративної машини, зовсім непродуктивної, а зате ненажерної, потягає за собою чимраз більші кошти і не осягає своєї цілі, бо, як ми бачили в останніх роках російської історії, такий розріст доводить на кінці до повного безладдя, до самоволі навіть найдрібніших чиновників, до повного упадку почуття права серед людності, доводить самих чиновників до крадіжок, до хабарництва, а мирну людність до розрухів і актів самоволі як пімсти за ту самоволю, яку ій доводиться терпіти. .. .Надання такої автономії різним окремим частинам великої держави, отже, не лише інородцям, але й «коренным русским» у різних частинах широкої держави, то не лиш уступка, добродійство держави для людності. Ні, се держава мусить робити в своїм власнім інтересі-. .. .Російська держава занадто велика, щоб один центральний уряд міг лише дбати про безпечність і законність у всіх частинах і країнах, але тим менше він може дбати в кожній частині про тисячні місцеві інтереси, дрібні з погляду державного, але дуже важні для загалу місцевої людності. Дороги і шляхи, мости і греблі, недороди і місцеві випадки, пошесті й хороби, школи і лікарні — все се такі речі, що інакше залагоджуються в кожній губернії і вимагають окремого проводу й опіки не так уряду, як радше власних місцевих людей, зорганізованих для сього діла. Така автономія ніяким робом не може бути шкідлива для цілості держави, навпаки, вона корисна для неї, бо дбає за зріст добробуту і заспокоєння народних потреб у кожнім куточку держави відповідно до місцевих обставин. Вона пожиточна для держави й тим, що полегшує ій адміністрацію, беручи на себе ті її часті, яких ведення було б для державних урядів занадто коштовне. Без такої автономії жодна держава не може остоятися, і ті, що радять Росії обходитися без неї, очевидно, самі не тямлять, що говорять.

III

Свобода й автономія мусять нерозривно в'язатися з собою, а властиво автономія мусить опиратися вповні на основах горо-жанської свободи. ...

.. .Покликом нашим у сю пору не може бути ані автономія sans phrase (без розмов (франц.) — Уклад.), ані федералізм sans phrase, але все і всюди: повна політична воля і рівність кожної людської єдиниці, забезпечення її людських прав, а вже на тій основі автономія національності.

УКРАЇНА І РОСІЯ (друга пол. XIX — поч. XX ст.)

Развиток теорії держави і права

Борис Чичерін

О народном представительстве (1866)¹