З.Л. ОМЕЛЬЧЕНКО

Робота над подоланням діалектних помилок при вивченні морфології

Одним із чинників боротьби за високу культуру усного і писемного мовлення учнів є робота над подоланням діалектних помилок. Це питання залишається актуальним і на сьогодні, оскільки процес нівеляції діалектів тривалий. Тому вчитель постійно мусить працювати над пошуком найефективніших форм і засобів боротьби з діалектизмами у мовленні учнів.

Спробуємо визначити найтиповіші діалектні помилки, які трапляю­ться у мовленні учнів східностепової України, а також запропонуємо деякі види роботи, спрямовані на усунення цих помилок.

Говори східностепової України утворилися на різнодіалектній та різномовній основі і функціонують в умовах тісного українсько-росій­ського міжмовного контактування, що і зумовило їх специфіку, яка полягає насамперед у великій кількості паралелізмів на всіх мовних рівнях, у тому числі і на морфологічному. У цих говорах переважають форми, властиві південно-східному наріччю, але трапляються елементи і південно-західного та північного наріч, а також морфологічні риси, які постали внаслідок українсько-російських міжмовних взаємовпливів.

Розглянемо основні морфологічні риси говорів східностепової

України.

1. В іменниках першої відміни жіночого роду мішаної групи у ро­довому відмінку однини використовується закінчення -и (головним чи­ном у мовленні молодшого покоління): «сажи», «межи», «груши», «суши» (як правило, таке закінчення характерне для слів, спільних за походженням для української і російської мов).

2.'Немає чергування в іменниках першої відміни жіночого роду, ос­нова яких закінчується на задньоязиковий приголосний, у давальному та місцевому відмінках однини, а також в іменниках другої відміни чо­ловічого і середнього роду однини з таким само кінцевим приголосним основи у місцевому відмінку однини: «(на) рукі», «(на) ногі», «у Таган-рогі», «у Кривому Рогі», «у вухі».

3. Іменники чоловічого роду другої відміни у родовому відмінку од­нини вживаються із закінченням -а у тих випадках, коли у літературній мові використовується закінчення -у, і навпаки: «клуба», «інсти(і)тута», «Кіровограду», «Дона», «Кавказа», «супа», «меда», «пролетаріата». У частини іменників спостерігається паралельне вживання закінчень -а, -у: «борща»—борщу, «Донбаса» — Донбасу, Ворошиловграда — «Ворошиловграду», «інея» — інєю, «сміха» —сміху.

4. Іменники — назви міст чоловічого роду, переважно ті, основа яких закінчується суфіксами -ськ, -цьк, у місцевому відмінку однини часом набувають прикметникового закінчення -ому: «у Донецькому», «в Краматорському», «в Красноармійському».

5. Іменники першої і другої відмін м'якої та мішаної груп в оруд­ному відмінку однини (іменники другої відміни ще й у давальному та місцевому відмінках однини) мають закінчення основ на твердий при­голосний: «кашою», «межою», «Надьою», «товаришом», «дньом», «сер-цьові», «польові», «геройові».

6. Іменники першої відміни (як, до речі, й інші іменні частини мови) часом в орудному відмінку однини набувають закінчення -ой: «сажой», «грушой», земльой», «головой», «синьой», «далекой», «то-бой», «першой».

7. В іменниках у родовоіму відмінку множини частіше, ніж у літе­ратурній мові, використовується закінчення -ів; «яблуків», «болотів», «свинів», «селяиів», «іменинів», «сестрів», «козів», «вістів».

8. Іменники другої відміни чоловічого роду (переважно м'якої гру­пи) у називному відмінку однини мають м'який кінцевий приголосний основи [р']: «кобзарь», «лікарь», «бібліотекарь», «аптекарь», «токарь», «каменярь».

9. У родовому відмінку множини іменників часто не буває чергу­вання голосних [о], [є] з [і]: «дорог», «болот», «голов», «коров».

10. Місцевий відмінок множини з прийменником по часом має за­кінчення -ам: «по хатам», «по дорогам», «по коридорам».

11. При відмінюванні прикметників спостерігається сплутування твердої і м'якої основ, переважно у називному відмінку однини, рідше у непрямих відмінках: бідолашний — «бідолашній», безробітний — «без­робітній», природний — «природній», тутешній — «тутешний», дале­ких — «далекіх», високих — «високіх».

12. Присвійні прикметники у називному відмінку множини вживаю­ться часом із закінченням -и, хоча переважає в усіх говірках закін­чення -і, як і у літературній мові: батькові — «батькови», синові — «си-нови», Марині — «Маріїни», материні — «материни», Якименкові — «Якименкови».

13. При утворенні простої форми вищого ступеня порівняння від якісних прикметників з основою на -к суфікс -іш може приєднуватися безпосередньо до основи, а не до кореня (у літературній мові суфікси -к, -ок, -ек випадають): «швидкіший», «гладкіший», «тонкіший».

14. Найвищий ступінь порівняння прикметників має переважно ана­літичну форму, що утворюється доданням слова самий до звичайного прикметника або до простої форми вищого ступеня: «самий великий», «самий далекий», «самий гарний», «самий кращий» («луччий»)."]

15. Числівники — назви сотень від 500 до 900 в орудному відмінку однини набувають форми, що постала, очевидно, за аналогією до інших непрямих відмінків (із закінченням -и у першій частині): «п'ятистами», «шестистами», «семистами». Крім того, ці ж числівники у непрямих від­мінках мають форму називного, особливо якщо вони є компонентом складеного числівника: «Нема сімсот чоловік», «Бібліотека поповни­лась п'ятсот п'ятдесятьма книжками».

16. Числівники — назви десятків — нерідко відмінюються в обох частинах: «п'ятидесяти», «шестидесяти», «семидесяти», «восьмидесяти».

17. Числівники і займенники виступають у різноманітних фонетич­них варіантах: чотири — «чітирі», п'ять — «пять», вісім — «восім», сім — «сєм», собі — «сибі», мені — «мині», «міні», кожний — «кажний», «каждий», ніхто — «нихто», щось — «шось».

{і8. Займенники той, цей у непрямих відмінках множини можуть мати флексійний [і]: «тіх, тім», «ціми, на ціх». Займенник весь у непря­мих відмінках множини вживається з флексійним голосним [и]: «всих, всим, всими, на всих».

19. Особово-вказівні займенники він, вона, воно, вони у прийменни­кових конструкціях родового, знахідного, орудного та місцевого відмінків виступають як з приставним н так і без нього: у нього — «у його», на ньому — «на йому», на ній — «на їй», «без них» — «без їх».

20. Дієслова другої дієвідміни у третій особі однини теперішнього часу можуть мати форми з втраченим кінцевим т (якщо наголос не па­дає на закінчення): «просе», «носе», «косе», «возе», «ходе», «робе».

21. Під впливом першої дієвідміни дієслова другої дієвідміни у третій особі множини часом набувають закінчення -уть (-ють): «ходють», «носють», «котють», «водють».

22. Внаслідок нерозрізнення голосних [є], [и] у ненаголошеній позиції, а також за аналогією до другої дієвідміни в дієсловах першої дієвід­міни у другій особі однини і множини буває нерідко у закінченні -и: «пишиш», «полиш», «колиш», «мелиш».

23. У дієсловах другої дієвідміни у першій особі однини вживають­ся форми без чергування зубних передньоязикових приголосних з шип­лячими (тверді приголосні чергуються з відповідними м'якими): «кру-тю», «косю», «носю», «просю», «водю», «летю».

24. Дієслова першої дієвідміни у третій особі однини теперішнього часу мають стягнені (усічені) форми; «зна», «ґуля», «співа», «літа», «гра», «виступа».

При вивченні іменних частин мови і дієслова доцільно провести вправи, які сприятимуть усуненню діалектизмів з мовлення учнів.