Сюжетно-композиційний аналіз драми Ібсен; "Ляльковий дім" (1879)

Жіноча тема, проблема становища жінки і сучасному суспільстві, використана Ібсено» для розкриття теми звільнення людської особистості (протест Нори проти "чоловічих законів).

Сутичка Нори з діючими в суспільств законами (основа конфлікту) обернеться н; сутичку між людиною, що діє із благородний та високих спонукань, та мертвими несправедливими законами світу в цілому (репліка Нори про "погані закони", як позбавляють жінку можливості пожалій-вмираючого батька і врятувати чоловіка) Звідси стає зрозумілим, чому Нора, кол> Хельмер, намагаючись її стримати, нагадує про "обов'язки перед чоловіком, пере; дітьми", відповідає, що "в неї є святив обов'язок перед собою, що вона передусім не

жінка і мати, а людина ... або принаймні мусить стати людиною", (д, з).

Жанр - соціально-критична драма, що показує на конкретному прикладі невідповідність між благополучною видимістю й корінними внутрішніми негараздами сучасного життя.

Історія молодої жінки Нори, її ошатний будинок, турботливий та люблячий чоловік, радісне життя - все було лише оманливою подобою, за якою приховується грубий егоїзм Хельмера та її власне становище іграшки та наложниці чоловіка.

Ібсен зображує "благополучну, зразкову" сім'ю, і доводить переконливо її повну неспроможність. Розвінчуючи міф про зразковість та досконалість сучасних буржуазних сімей, драматург наносив рішучий удар по підвалинах усього буржуазного суспільства, заявляв про його непридатність як сошально-політичної системи.

В основі сюжету - реальний факт, що був засвідчений у датському містечку. Прототип Нори - Лаура Кілер, котра, "маючи наміри врятувати чоловіка й дітей", вчинила спробу видати фальшивий вексель за справжній, але вчасно одумалася й знищила його. Про її вчинки дізнався чоловік. Під тиском рідні, друзів, він розлучився з Лаурою. Дітей у неї відібрали і привселюдно оголосили причинною та брехухою. Ця жінка стала жертвою суспільства.

Перетворюючи Лауру Кілер на Нору, створюючи непересічний жіночий образ, Ібсен наділяє героїню рисами людини сміливої, рішучої.

Розглянемо сюжет та композицію драми. (ОСС № 2 заповнюється у процесі роботи над твором)

жінка і мати, а людина ... або принаймні мусить стати людиною", (д, з).

Жанр - соціально-критична драма, що показує на конкретному прикладі невідповідність між благополучною видимістю й корінними внутрішніми негараздами сучасного життя.

Історія молодої жінки Нори, її ошатний будинок, турботливий та люблячий чоловік, радісне життя - все було лише оманливою подобою, за якою приховується грубий егоїзм Хельмера та її власне становище іграшки та наложниці чоловіка.

Ібсен зображує "благополучну, зразкову" сім'ю, і доводить переконливо її повну неспроможність. Розвінчуючи міф про зразковість та досконалість сучасних буржуазних сімей, драматург наносив рішучий удар по підвалинах усього буржуазного суспільства, заявляв про його непридатність як сошально-політичної системи.

В основі сюжету - реальний факт, що був засвідчений у датському містечку. Прототип Нори - Лаура Кілер, котра, "маючи наміри врятувати чоловіка й дітей", вчинила спробу видати фальшивий вексель за справжній, але вчасно одумалася й знищила його. Про її вчинки дізнався чоловік. Під тиском рідні, друзів, він розлучився з Лаурою. Дітей у неї відібрали і привселюдно оголосили причинною та брехухою. Ця жінка стала жертвою суспільства.

Перетворюючи Лауру Кілер на Нору, створюючи непересічний жіночий образ, Ібсен наділяє героїню рисами людини сміливої, рішучої.

Розглянемо сюжет та композицію драми. (ОСС № 2 заповнюється у процесі роботи над твором)

Експозиція (д. 1)

Дія відбувається у Норвегії, у провінційному містечку, в будинку Хельмерів. Ремарки допомагають відчути атмосферу, в якій живуть персонажі твору.

"Затишна кімната, обставлена зі смаком, але недорого. Піаніно, круглий стіл з

кріслами і диванчиком, кахельна грубка. Гравюри на стінах. Етажерка із фарфоровими та іншими дрібничками, книжкова шафа з книгами в розкішних обкладинках. На підлозі килим. В грубці вогонь". Приносять ялинку та кошик з іграшками. Все дихає теплом, затишком. Пасує цим ідилічним умовам і господарка будинку -Нора. її чоловіїс, адвокат Хельмер, обожнює її, називає "білочкою", "пташкою", "жайворонком". Розмовляє з нею ласкаво, з усмішкою, жартує, дорікаючи їй за "марнотратство".

Хельмер: То, виходить, пташка знову літала смітити грішми?

Норо, і знову твоя легковажність. Ти уяви собі, сьогодні я позичу тисячу крон, ти потратиш їх на свята, а напередодні нового року на мою голову звалиться черепиця з покрівлі - і все.

Ну, ну, от пташка і опустила крилечка. А? Білочка надулась..."

А втім, Нора не лише "жайворонок" і "білочка", закохана жінка, турботлива мати. Вона - особистість. Згадаймо, як Нора характеризує себе: "В мене є багато личин".

Це не означає, що Нора дворушниця. Вона просто жінка з веселим, життєрадісним і гнучким характером. Життєрадісність не вадить їй здійснювати серйозні вчинки, жертвувати собою в ім'я інших.

З появою Фру Лише дія стає динамічнішою. Ми дізнаємося, що Нора чудово знає, чого варте життя і що воно складається не тільки з радощів.Вона вже не раз думала про "тіньовий" бік життя, криводушила, хитрувала, виверталась, але ж і працювала. Тому з образою і викликом кидає Фру Лінне: "тобі самій так мало знайомі життєві турботи і клопіт".

Нора: "Тобі не варто було б говорити зі мною таким тоном". "І ти - як інші. Ви всі гадаєте, шо я не здатна ні на що серйозне..." Вона справді здатна на рішучий вчинок. Нора. "І мені є чим гордитись, чим радуватись. Це я врятувала життя Торвальду. Це я дістала гроші".

Щоб урятувати чоловіка, що захворів на туберкульоз ще першого року їхнього подружнього життя, Нора, за порадою лікаря, везе його на лікування до Італії. Для цього були потрібні кошти, і вона, не вагаючись, бере гроші у лихваря, а потім, потай невтомно працюючи, сплачує цей значний борг.

В її душі відбувається внутрішній перелом: знаючи, що за законами суспільства вона не має права

підписувати без відома чоловіка векселі та ділові папери, Нора ставить під векселем ім'я свого вже померлого батька, котрий нібито поручився за її платоспроможність. Вона свідомо скоює злочин, злочин в ім'я кохання. І це є своєрідний виклик суспільству. Нора передчуває наближення кари, але внутрішньо готова до самопожертви. Життєві труднощі не паралізували її свідомість, вона не розгубилась, не роздумуючи, вступила з ними у двобій.

Нора: "Так йому ж не можна було ні про що знати! Господи, як ти цього не розумієш? Він не повинен був підозрювати, в якій він небезпеці. Це мені лікарі сказали, що життя його в небезпеці, що один рятунок - повезти його на південь. Ти гадаєш, я не намагалась спочатку всіляко виплутатись?.. Я і плакала, і просила; говорила, що йому не завадило б пам'ятати про моє "становище", що тепер треба всіляко мені догоджати; натякала, що можна позичити грошей. Так він майже розсердився... Сказав, що у мене вітер у голові...

Добре, добре, думаю я, а врятувати тебе все-таки треба, і знайшла вихід..."

"Для нього було б так болісно, принизливо дізнатися, що він зобов'язаний мені чим-небудь. Це перевернуло б догори дном всі наші стосунки. Наше щасливе сімейне життя перестало б тоді бути тим, чим воно є".

Вона не гребувала ніякою роботою аби врятувати чоловіка

Нора: "От і доводилося заощаджувати на чому тільки можна..." *

Фру Лінне: "...відмовляти собі самій, бідолашна?"

Нора: "Зрозуміло... Торвальд дасть бувало мені грошей на нове плаття і тому подібне, а я завжди витрачу тільки половину. Все якомога дешевше та простіше купляла... Ну, були в мене, звичайно, й інші джерела. Минулої зими пощастило -я одержала цілу купу паперів переписувати.

... Дуже приємно було сидіти і працювати, заробляти гроші. Я почувала себе майже мужчиною".

Так у драмі вимальовуються конфлікти зовнішній (сюжетний), внутрішній (психологічний) і соціальний (див. ОСС № 2).

З моменту появи похмурого й мовчазного Крогстада, що вимагає від Нори не стільки повернення боргу, скільки протекції, починається розвиток дії (зав'язка).

Розвиток дії йде двопланово: з одного боку - "кримінальний" сюжет, таємниця Нори, з іншого - внутрішні протиріччя в душі героїні, її пробудження, яке дозволяє Ібсену показати вади і гнилість буржуазних сімей і суспільства (ОСС № 2 ).

Крогстад: "Чи не згодитеся ви потурбуватися, щоб я зберіг своє становище підлеглого в банку. В разі необхідності я буду боротися не на життя, а на смерть за свою скромну посаду в банку.

...Я хочу підвестися на ноги, добродійко, хочу піднятися, і ваш чоловік мусить допомогти мені. Протягом півтора року я ні в чому такому безчесному не був запідозрений; увесь цей час я бився, як риба об лід, але був задоволений, що можу своїм трудом піднятися знов - так от, помалу. Тепер мене вигнали, і я вже не можу задовольнитися з того, що мене просто приймуть назад -змилуються. Я хочу піднятися, кажу вам. Хочу, щоб мене прийняли на службу в банк з висуванням. Вашому чоловікові доведеться створити для мене особливу посаду..."

Крогстад шантажує Нору, погрожує їй в'язницею.

Переборюючи страх перед викриттям, і має відбутися, Нора зображує щасливу жінку, веселу лялечку

На цьому глибинному контрасті м зовнішньою поведінкою і справжніми переживаннями героїні побудована п'єса.

Нора продовжує сподіватись на "чудо", не віриться, що суспільство може бути такою жорстоким.

Нора: "Ні, цього все-таки не може

бути! Я ж зробила це з любові".

їй здається, що чоловік, сильний, шляхетний, врятує її, підтримає в біді. Адже сам він це обіцяє.

Хельмер: "Люба Норо,., проте я прощаю тобі, бо це так добре виявляє твою гаряча¹ любов до мене... Коли на те піде, повір, у мене вистачить і мужності, і сили. Побачиш, я така людина, яка все може взяти на себе'.'

, якими починається д. II (порівняти: з д. І). Нора (розгублена, перелякана, стоїть, як вкопана, і шепоче) "Він так і зробить. Зробить - незважаючи ні на що... Ні, ніколи світі, нізащо! Не можна допустити цього Краще все інше! Рятунок! Вихід!"

Нора переживає, страждає: треба негайн вжити якихось заходів. Цей душевний стан руйнування благополуччя підкреслюють ремарки "Та сама кімната. В кутку, біля піаніно стоїть обідрана, обтріпана, з обгорілим свічками ялина. Нора сама; хвилюючись ходить по кімнаті..."

Невідворотність біди явна. Де знайл допомогу і підтримку? Може, у доктор; Ранка? Але у II д. розкривається таємн< кохання доктора Ранка до Нори.

Ранк (встаючи): "Що я покохав вас таї само, як інший? Це негарно?"

Нора:"І що це вас спонукало, докторе! Все було так добре. Нічого ви тепер не дізнаєтесь.

Нора не може попросити допомоги > доктора Ранка, бо це може розкрити її таємницю. Чоловік дізнається про все. Передчуття неминучої біди переповнює серце героїні.

(Нора: "... Біда іде... Все ж таки йде... Ні, ні, ні". "Не буде цього, не може бути!" (Йде і замикає двері до кабінету на засувку).

Д. II. Сцена з тарантелою включена до драми не випадково. Вона допомагає глибше зрозуміти душевний стан Нори.

Хельмер: "Але, люба Норо, ти якась змучена. Від репетиції?"

Нора: "Зовсім іще не репетирувала". Хельмер: "Однак це необхідно..." Нора: "Так, ти вже неодмінно допоможи мені, Торвальде. Обіцяєш? Ах! Я так боюсь. Таке велике товариство. Пожертвуй мені весь цей вечір. Щоб жодної справи - пера в руки не брати! А? Обіцяєш, любий?"

Хельмер."Обіцяю... весь вечір цілком буду до твоїх послуг, бідне моє, безпорадне творіннячко. Гм! Так... Спершу тільки... (Іде до дверей у передпокій).

Нора: "Чого тобі туди?"

Хельмер: "Тільки глянути, чи нема листів".

Нора: "Ні-ні, не треба, Торвальде! Я прошу тебе!"

Хельмер: "Дай же глянути" (Хоче йти). Нора кидається до піаніно і починає грати тарантелу.

Нора: "Я не зможу танцювати завтра, якщо ти не попрацюєш зі мною".

Хельмер: "З охотою, з великою охотою, якшо ти так бажаєш (Сідає за піаніно).

Нора (вихоплює з картонки тамбурин і довгий барвистий шарф, похапливо загортається в нього, потім одним стрибком стає посеред кімнати й гукає): Трай же! Я танцюю!"

Хельмер грає, а Нора танцює. Доктор Ранк стоїть позаду Хельмера і дивиться.

Хельмер (граючи). "Повільніше,

повільніше..."

Нора: "Не можу інакше".

Ранк: "Дайте, я сяду грати".

Ранк сідає за піаніно і грає. Нора танцює все гарячіше. Хельмер, ставши біля грубки, безперестанку робить Норі вказівки і зауваження. Але вона ніби не чує, волосся в неї розсипалось і спадає по плечах, вона не звертає на це уваги, танцюючи далі.

Хельмер: "Але, люба, дорога Норо! Ти танцюєш так, ніби йдеться про життя!"

Нора: "Так і є!"

Хельмер: "Ранку, годі. Це справжнє божевілля. Годі, кажу я".

Це глибоке страждання Нори й передчуття невідворотної катастрофи.

Кульмінація зовнішньої дії - отримання листа Хельмером і його реакція на нього. Вона необхідна для остаточного з'ясування стосунків між подружжям і для уходу Нори з сім'ї.

Всім розвитком дії Ібсен показує неминучість трагічної розв'язки основного конфлікту (між гаданим благополуччям і сутністю життя).

В останньому акті д.З описує зустріч Фру Лінне з Крогстадом. Вони згадують минуле, з'ясовують стосунки і вирішують одружитися.

Крогстад хоче негайно відкликати листа, шо посилав Хельмеру. Йому соромно за скоєне.

Крогстад: "Я діждусь Хельмера і скажу йому, щоб він повернув мені мій лист, що він стосується лише мене, моєї відставки - що йому нема чого його читати".

Проте Фру Лінне не дозволяє йому цього. Вона не хоче запобігти змові між Норою і її чоловіком.

Фру Лінне: "...Хай Хельмер про все дізнається. Хай ця нещаслива таємниця з'явиться на світ Божий. Хай вони нарешті поговорять між собою по щирості.

Неможливо щоб далі це тривало - завжди ці угайки, виверти".

В д 3 конфлікт переходить у внутрішню кульмінацію.

Нора повертається з чоловіком і помічає у поштовій скринці листа від Крогстад а.

Поштова скринька - важлива деталь. До неї прикута увага героїні. Саме від неї залежить її доля.

Психічний стан Нори з кожною хвилиною все загострюється.

Нора (біля вікна): "Лист! Не треба, не треба, Торвальде!"

Нора (звільнюючись, твердо,

рішуче):"Прочитаймо твої листи, Хельмере".

Нора (з блукаючим поглядом, хитаючись, ходить по кімнаті, хапає доміно Хельмера, накидає на себе і шепоче швидко, хрипко, уривчасто): "Ніколи більше його не побачу. Ніколи. Ніколи. Ніколи. (Накидає на голову шаль). І дітей також ніколи не побачу. І їх також. Ніколи. Ніколи. Ніколи. О-о! Прямо в темну, крижану воду... в бездонну глибину... О-о! Скоріше б уже кінець, скоріше б... Ось тепер він узяв листа... читає... Ні-ні, ще не читає. Торвальде, прощай! І ти, і діти...

Кульмінація підготувала розв'язку. Лист потрапляє до Хельмера.

Зовнішня розв'язка - реакція на лист адвоката. Він, розлючений, у нестямі, нападає на жінку з грубими докорами, віщує: на неї чекають ганьба й приниження, його дім може стати для Нори пеклом.

Хельмер (ходить по кімнаті): "О, яке страшне пробудження! Всі оці вісім років... вона, моя радість, моя гордість... була лицемірна, брехлива... гірше, гірше... злочинниця! О, яка, бездонна прірва бруду, потворства!"

Нора мовчить, як і раніше, не відводячи погляду, дивиться на нього.

(Зупиняючись перед нею) "Я повинен був передчувати, що завжди може трапитись щось подібне, повинен був передбачити це.

Ти зруйнувала все моє щастя, занапастила все моє майбутнє. Страшно подумати! Я в руках безчесної людини. Вона може зробити зі мною, що захоче, вимагати від мене, що завгодно, наказувати мені, підганяти мене, як їй захочеться. Я пискнути не посмію. І впасти в таку яму, загинути отак через легковажну жінку!"

Нора: "Коли мене не буде на світі, ти вільний".

Хельмер: "Яка мені буде користь від того, що тебе не буде на світі, як ти кажеш? Він все-таки може почати справу. А коли він це зробить, мене певно, запідозрять у тому, що я знав про твій злочин. Певно, подумають, що за твоєю спиною стояв я сам, що це я тебе так навчив! І за все це я можу дякувати тобі!

...Але ж треба якось виплутатись... Справу треба зам'яти за всяку ціну. А щодо наших відносин, то про людей - усе мусить бути, як і було, але розуміється, це тільки про людське око. Отже, ти залишишся вдома, це річ зрозуміла. Але дітей ти не будеш виховувати. Я не можу звірити їх на тебе... Тепер уже немає мови про щастя, а тільки про врятування залишків, уламків, декорума!"

З погляду Хельмера, а він упевнений що його погляд збігається із суспільним ("Справу треба зам'яти... тільки про людське око...") Нора - злочинниця. А це означає, що вона достойна лише зневаги. Він забороняє жінці спілкуватися з дітьми, бо, мовляв, вона може їх розбестити.

(Хельмер: "... дітей ти не будеш виховувати. Я не можу звірити їх на тебе...").

А ось трапилось непередбачене: Крогстад знищує векселі Нори і відмовляється від своїх задумів.

Це неочікуваний порятунок, повернення душевної рівноваги. Хельмер: "Врятований! Норо, я врятований!"

Він знову закидає Нору ласковими іменами, вона знову його "лялечка" та "пташка".

Хельмер: "Я простив тобі, Норо. Клянусь, я простив тобі".

"Ах, як у нас тут гарно, затишно, Норо. Тут притулок твій, тут я буду голубити тебе, як загнану горличку, яку врятував неушкодженою з пазурів яструба. Я зумію заспокоїти твоє бідне тремтяче серденько. Помаленьку це вдається, Норо, повір мені...

Чоловікові невимовно солодко і приємно відчувати, що він простив своїй дружині... простив від усього сердця. Вона від цього стає ніби ще більше його власною - його невід'ємним скарбом. Він ніби вдруге дає їй життя. Вона стає, так би мовити, і його дружиною, і дитиною... Не бійся нічого, Норо, будь тільки щира до мене, і я стану твоєю волею, твоєю совістю..."

Та Нора сприйняла цей факт по-іншому (внутрішня розв'язка). Вона поступово пробуджується, починає усвідомлювати, ким є в дійсності Хельмер, починає розуміти, в якому запамороченні жила, очікуючи "чудо", її стан відбито в ремарках: "дивиться йому в очі і говорить із застиглим обличчям", "мовчить, як і раніше, не відводячи погляду, дивиться на нього", "в холодному спокої", "Нора не рушає з місця" та ін.

Говорить вона односкладно, звідси її лаконічні репліки: "АГ Знаю. Пусти мене!", "І не думай рятувати мене". "Так, тепер починаю розуміти цілком" та ін.

Це стан переходу до холодного спокою, перебуваючи в якому, Нора в останній розмові з Хельмером висловлює свої думки про життя. З різкою прямотою та суворістю вона характеризує ту безодню, шо з'явилась між ними, ту брехливу основу, на якій був побудований їхній шлюб.

Нора: "Ти мене не розумієш. І я тебе не розуміла... до сьогоднішнього вечора... Ми одружені вісім років. Тобі не спадає на думку, що це ж уперше ми з тобою, чоловік з дружиною, сіли поговорити серйозно...

Ти ніколи не розумів мене... До мене ставилися дуже несправедливо... Спочатку тато, потім ти".

З гіркотою Нора усвідомлює, що їхнє шлюбне щасливе життя - фікція. Вона втратила все: повагу до чоловіка, кохання, сім'ю. Що ж залишилось? Вона сама, її особистість. Нора збагнула, що не може бути жінкою і матір'ю, допоки не розбереться у самій собі, допоки не визначить своє місце у цьому житті.

Нора: "Ця справа не під силу мені. Треба спочатку вирішити інше. Я повинна виховати себе саму. І не в тебе мені шукати допомоги. Мені треба взятися за це самій. Тому я і йду від тебе. Тому я й не можу залишитись".

У ці хвилини вона вперше подивилась на все своє життя іншими очима, ніби стояла осторонь, відбувалося внутрішнє

переродження.

(Повертається з верхнім одягом і невеличким саквояжем у руках...)

Хельмер: "Норо, Норо, не зараз! Почекай хоч до ранку".

Нора (Одягаючи манто)! "Я не можу ночувати у чужої людини".

Хельмер: "А хіба ми не могли б тут жити, як брат із сестрою?"

Нора (зав'язуючи стрічки капелюха)'. "Ти добре знаєш - довго так би не могло тривати... Я зовсім не знаю, що з мене вийде".

Хельмер: "Але ти моя дружина і тепер і в майбутньому-якою б ти не стала".

Нора: "Слухай, Торвальде... Коли дружина кидає чоловіка, як я, то він, як я це чула, за законом вільний від усіх зобов'язань щодо неї. Я, в усякому разі, звільняю тебе зовсім. Ти не вважай себе зобов'язаним нічим, як і я не буду. Ми обоє повинні бути цілком вільні'.'

Зіткнення Нори з тими формами суспільства, які вона до цього не помічала, закінчилося катастрофою. Вона назавжди покинула домівку, полишила і чоловіка, і дітей. її майбутнє неясне, повне небезпек і труднощів.

І все ж вона знаходить у собі сили вирушити назустріч цим труднощам, щоб покласти край моральному скнінню, духовному омертвінню, обману, в якому вона прожила 8 років сімейного життя, будучи лише "лялькою", забавкою для Хельмера. Розв'язка не вичерпує дії, а пропонує початок нової дії, ще більш заплутаної та складної. Завіса опускається, лишаючи глядача в роздумах і здогадках.

Ібсен не дає відповіді, він лише ставить запитання, стверджуючи право "справжньої людини" на індивідуальний вибір.

Така розв'язка викликала протест та галас не тільки у скандинавській, а й у всій європейській тогочасній пресі.

Героїню Ібсенової драми звинувачували у легковажності й брехливості, а драматурга - у намірах поганьбити шлюб і зруйнувати сім'ю.

Більшість оглядачів вважали кінець п'єси нереальним і стверджували, що жодна мат|р не кине напризволяще своїх дітей. Актриси відмовлялись грати роль жінки - "чудовиська". На вимогу однієї з них - відомої німецької актриси, Ібсен переробив фінал драми: в останній момент Хельмер прочиняє двері дитячої кімнати, Нора бачить своїх сплячих дітей і, отямившись, залишається. Та згодом Ібсен відновив перший варіант.

Попри всі закиди, єдність зовнішньої та внутрішньої дій робили драму життєвою, надавали виразності тому тлумаченню сучасного світу, яке Ібсен дав у п'єсі "Ляльковий дім".