3.1. Перспективи розвитку виробництва овочів в Україні

Підприємства харчової промисловості України в ринкових умовах намагаються зберегти результативність своєї економічної та соціальної функції. Однією з головних складових їхньої діяльності залишається консервне виробництво.

В асортименті ринку продовольства України визнаними для широкого загалу є продукти довгострокового вживання, які піддані різним видам консервування. Вже протягом тривалого часу консервна промисловість України випускає конкурентоспроможні товари, зорієнтовані на внутрішні та зовнішні ринки. При нинішніх умовах скорочення експортних поставок важливо зберегти такий вид продажу, який і дозволяє реалізувати перероблені продукти виключно з місцевої сировини. Тим більше, що інтеграція України у світову економічну систему свідчить про переважаюче місце на внутрішньому ринку готової імпортної продукції та експортування українських сировинних ресурсів за досить низькими цінами.

При виготовленні овочів період обороту фінансових вкладень досить значний і реалізація не забезпечує фінансової стабільності підприємств, тому останнім часом вони стали диверсифікувати свою діяльність шляхом впровадження соління оселедців, виготовлення макаронних, ковбасних та копчених виробів. Нині заводів, які переробляють тільки плодову сировину, залишилось небагато, а з переробки овочів та томатів – ще менше. Більш міцні підприємства переробляють сировину на консерви широкого асортименту, в зручній для покупця тарі, високої якості, гарно оздоблені. Концентрація переробки різних видів сировини на одному підприємстві вимагає застосування та комбінування різного технологічного устаткування, чим досягається більша універсальність переробки, повніше використання технологічного устаткування, механічних майстерень, паросилового та енергетичного господарства, забезпечення водою та відведення каналізаційних стоків тощо. Водночас великий набір устаткування потребує узгодження використання виробничих площ, здійснення швидкого переходу з одного його виду на інше при одночасному надходженні різних видів сировини та матеріалів.

Нині постійного сировинного забезпечення на практиці не має жоден консервний завод. Основна маса сировинних ресурсів надходить від спеціалізованих господарств більш стабільним обсягом виробництва необхідного асортименту продукції. Постачання сировини регулюється договорами заготівлі, в яких відображаються сорти культур, терміни та графіки поставки.

Терміни та сорти надходження сировини зумовлюють розробку графіків завантаження заводу в період масової її заготівлі, виробництва консервів відповідно до платоспроможного попиту споживачів, проведення маркетингових досліджень, укладених ф'ючерсних угод. Сировина для продовження сезону роботи заготовлюється з метою завантаження основного технологічного устаткування і найменшого застосування додаткових машин та комплектуючих вузлів. Сировинний фактор з його обсягами та асортиментом визначає транспортні витрати через радіус доставки; виконання заготівельного обороту по кількості та вартості, номенклатури плодів, ягід, овочів; коригує фактичні обсяги вироблених консервів від планових показників, змінює коефіцієнт використання потужностей завантаженістю технологічного устаткування, продовженням періоду його експлуатації, заміною сезонності на постійну роботу і в кінцевому підсумку на ефективність роботи підприємств.

До вирішення питання розміру та профілю консервного виробництва залежно від спеціалізації сировинної зони треба підходити з особливою обережністю. Свого часу були збудовані заводи державного підпорядкування та консервні цехи колгоспів, споживчої кооперації, які не врахували цих особливостей і нині майже не експлуатуються. В кращому випадку коефіцієнт використання їх потужностей становить 20-30%, вони морально та фізично старіють, їхня діяльність стає збитковою, а для конкурентоспроможного виробництва необхідно замінити технологічну оснастку підприємств.

Оскільки основою розвитку консервного виробництва є виробництво сільськогосподарської продукції, то стабільна сировинна база стала визначальною умовою розвитку харчової промисловості. З цією метою необхідне удосконалення організації насінництва та селекції сільськогосподарських культур, застосування інтенсивних технологій у рослинництві та тваринництві. Безпосередня залежність між кількістю отриманої сировини та виготовленою продукцією визначає потужність переробної галузі, вимагає технічної досконалості консервних заводів, їх здатності здійснив техніко-технологічне переоснащення, впровадження нових методів прогресивної переробки плодоовочевої та тваринницької продукції. Нерівномірність у валовому кількісному співвідношенні сировини та виготовлених консервів призводить до взаємного скорочення виробництва і залежить від неоднакового виходу готової продукції, зумовленим якістю заготовленої для переробки сільськогосподарської продукції.

Запобіганню втратам, збереженню основних якостей сировини, можливості найвищого виходу продукції, додержанню термінів зберігання сприяє організація переробки в стислі строки. Технологічні особливості переробки вимагають тризмінної роботи. Тому максимальне наближення сировинних зон до переробних підприємств забезпечує зменшення втрат при доставці та зберіганні сировинної продукції, ще сприяє збільшенню виходу консервованої продукції.

Удосконалення розміщення сировинного постачання скорочує трудові та матеріальні витрати, підвищує темпи зростання продуктивності праці, сприяє швидшому обігу вкладеного капіталу, регулює обсяги вирощеного урожаю для промислової переробки та реалізації населенню різних регіонів у свіжому вигляді.

У цілому для забезпечення позитивних тенденцій у подальшому економічному розвитку й підвищення результативності галузі необхідно вжити ряд заходів. Проте вони матимуть позитивні наслідки за умови макроекономічних зрушень на державному рівні, спрямованих на сприяння розвитку виробництва стабільність економічної й соціальної політики, сприятливий податковий режим, наявність розвиненої інфраструктури За таких умов плодоовочевні підприємства, продукція яких залишається експортноперспективною, мали б можливості для істотного поповнення державного бюджету й залучення валютних коштів

Отже, на думку багатьох провідних фахівців плодоовочевим підприємствам вкрай необхідні:

Фінансово-кредитна підтримка за рахунок розширення видів кредитування, зокрема на міжсезонні витрати;

Протекціонізм експорту й недопущення масових інтервенцій аналогічної продукції з інших країн та скорочення обсягів вітчизняного виробництва;

Відновлення традиційних та освоєння нових зовнішніх ринків збуту, в тому числі через створення за кордоном у країнах-імпортерах постійно діючих представництв у галузі;

Зважена правова, інвестиційна й структурна політика.

На найближчу перспективу не доцільно нарощувати обсяги виробництва зокрема плодоовочевих консервів до параметрів досягнутих при науково обґрунтованих нормах споживання Існуючі виробничі потужності не будуть задіяні найближчим часом Крім того ступінь спрацювання активної частини основних фондів галузі свідчить про недоцільність їх відмовлення до існуючих параметрів особливо на старих великих плодоовочевих підприємствах розміщених у великих містах і віддалених від сировинної бази.

Перспективи розвитку підприємств з ринковою орієнтацією які наближені до потенційних сировинних зон пов'язані передусім з необхідністю оновлення їх матеріально технічної бази, розширенням асортименту продукції Більше уваги слід приділяти естетичній упаковці консервної продукції Хоча це лише формальна якість товару проте попит на сьогодні зумовлений саме вимогами до зовнішнього оформлення упаковки, маркірування та зручності відкривання

Одним з шляхів вирішення проблеми сировинного забезпечення консервних заводів та їх технічного переоснащення є створення агропромислових і агропромислово-фінансових формувань (асоціацій, систем, корпорацій та ін.) у складі виробників сировини, переробних підприємств, фінансово-кредитних, заготівельно-збутових, науково-виробничих, консалтингових структур тощо.

Підвищення ефективності вирощування плодоовочевої сировини можна досягти за рахунок кооперування сільськогосподарських товаровиробників (як робиться в багатьох країнах світу), які не тільки забезпечують внутрішні потреби, але й досить успішно функціонують на світовому продовольчому ринку.

Багатоваріантність напрямів (виробничі, сервісні, збутові та багатопрофільні кооперативи) і засад кооперування зводиться до концентрації зусиль господарств для вирішення або істотного пом'якшення проблем: здешевлення виробництва продукції (за рахунок спільного придбання технічних засобів, пошуку вигідних умов ресурсного забезпечення) та її реалізації (і в тому числі – на переробку) завдяки маркетинговій діяльності.

Щодо останньої, то її впровадження і розвиток є необхідними для ефективного функціонування товаровиробників у ринкових умовах. Як зазначалося, на підприємствах досліджуваної галузі вона перебуває в ембріональному, зародковому стані.