2.1. Сучасна територіальна структура виробництва овочів в Україні

Вирішальним фактором розвитку і розміщення виробництва овочів є сировинний. Це пояснюється передусім тим, що овочі та фрукти зберігаються недовго, містять у собі багато води і є малотранспортабельними.

Серед незалежних держав співдружності Україна посідає одне з провідних місць з виробництва овочевої . На її долю припадає третя частина всього валового збору овочів та фруктів країн-членів СНД. Проте потреба населення у цих продуктах не задовольняється. Так рівень споживача овочів і баштанних культур у середньому по Україні досягає всього лише 119 кг у розрахунку на душу населення, фруктів та ягід - 52 кг, або відповідно 74 % і 58 % від рекомендованої норми. Загалом спостерігається спад виробництва овочів і фруктів у більшості областей України. Це зумовлюється насамперед низькою врожайністю культур, досить слабкою матеріально-технічною базою галузі і скороченням трудових ресурсів. Нині в плодоовочевому господарстві використовується ще багато ручної праці, особливо на збиранні урожаю - рівень механізованих робіт не перевищує 15-20 %.

Овочі і фрукти вирощують в усіх областях України. У структурі посівних площ, які зайняті під овочевими культурами, переважають помідори, огірки, капуста. На долю огірків і капусти припадає понад 40 %, на помідори та інші овочі - близько 36 % всіх культур. Спостерігаються значні відміни у рівнях врожайності і валових зборах овочевих культур у розрізі областей так і в окремих господарствах. Так, найвищі валові збори овочів за останнє п'ятиріччя спостерігаються в Донецькій, Київській, Одеській, Дніпропетровській областях, де середньорічний обсяг їх склав 650-500 тис.т. Найменше овочів збирають в Чернівецькій, Тернопільській, Рівненській, Івано-Франківській, Закарпатській, Волинській областях -120-200 тис.т в середньому за рік. Решта областей України має середній рівень виробництва овочів - від 200 до 500 тис. т за рік.

Садівництво також є традиційною галуззю сільського господарства України. Під плодово-ягідними насадженнями зайнято 851 тис.га, у тому числі площа садів у плодоносному віці складає 680 тис. га. Проте в останні роки площі під садами і ягідниками помітно cкopoчyються, зменшyютьcя відповідно і валові збори фруктів.

Починаючи з 2007 р. визначилися тенденції до різкого спаду виробництва плодоовочевих консервів: у 2010 р. (порівняно з 2008 р.) – у 5 разів, і в тому числі овочевих – У 12, томатних – у 6,8, фруктових – у 3,3 рази. При цьому змінилася і їх структура: знизилася питома вага групи овочевих і томатних, а зросла – фруктових (за рахунок збільшення випуску окремими заводами концентрованих фруктових соків у великій тарі для подальшої переробки) (див. таблицю 2.1).

Таблиця 2.1

Виробництво плодоовочевих консервів в Україні

Види плодоовочевих консервів	Роки
	2008	2009	2010
Плодоовочеві консерви (в цілому)	3865,0	612,2	788,0
в тому числі: овочеві (без соків)	1186,1	112,6	96,1
овочеві соки	21,8	2,9	5,9
Томатні	573,0	85,9	82,2
в тому числі томат-паста	239,1	19,4	4,0
томатний сік	223,3	12,9	10,5
Фруктові	1860,6	254,6	298,0
в тому числі компоти	268,8	32,9	14,0
повидло	233,8	30,1	20,5
варення	14,4	3,1	1,7
Джем	60,3	9,8	4,6
Соки	826,1	143,3	189,2
Концентровані фруктові соки	21,8	140,0	290,1
Інші плодоовочеві консерви	201,7	17,1	18,4

Фактором зовнішнього середовища маркетингу характеризованих підприємств, який впливає на їх розвиток, є й споживач, тому споживчий фактор є визначальним у розміщенні цієї галузі. Допомога виробникам плодоовочевих консервів щодо їх проходження, доставки споживачам і продажу є функцією маркетингових посередників, насамперед – торгових (оптових і роздрібних). Перші - комерційні організації, що здійснюють оптові закупки продукції для перепродажу роздрібним торговцям і кінцевим споживачам; другі – спеціалізовані магазини або відділи в овочевих магазинах, а також фізичні особи, основною діяльністю яких є роздрібна торгівля (вирішення питань вибору цільових ринків, товарного асортименту, визначення ціни, вибору ефективних методів стимулювання збуту і територіального розміщення торговельних точок тощо). Сьогодні комерціалізована плодоовочева торгівля в цілому не заінтересована в реалізації плодоовочевої продукції (через високі оптові ціни, трудомісткість проходження, потребу в спеціальних приміщеннях для зберігання, низький попит). Виняток становлять окремі види «ходових» консервів – зелений горошок, томатопродукція, деякі соки.

Через нестабільність фінансової системи, високі процентні ставки, інфляційні процеси тощо послугами кредитних, страхових та інших організацій – фінансових посередників підприємства користуються лише в крайніх випадках. Такою самою є ситуація і з послугами транспортних компаній, покликаних переміщувати вироблену продукцію до місця призначення: через їх високу вартість перевезення здійснюються, в основному, транспортом виробників або замовників. Тому транспортний фактор має велике значення в розміщенні плодоовочевої галузі.

У країнах з сталою ринковою економікою агентств маркетингових послуг (рекламні, дослідницькі, маркетингово-консультаційні) допомагають підприємствам вибрати цільові ринки і розмістити на них продукти. Здебільшого, плодоовочепереробні заводи здійснюють ці функції самостійно, користуючись інформацією про ринки, ціни з періодичних видань і комерційних вісників, іноді повідомляючи через них про наміри щодо обсягів, асортименту і цін реалізації своєї продукції. На телебаченні рекламування вітчизняної продукції відсутнє – через високу вартість ефірного часу і низьку платоспроможність її виробників.

Найважливішим фактором розміщення плодоовочева промисловості є споживчий. Успішність функціонування плодоовочевих підприємств визначають так звані «клієнти» – покупці або замовники їх продукції, які мають різні потреби, ресурси, ставлення до неї та групуються за ознаками, створюючи окремі сегменти ринку, що, в свою чергу, зумовлює форми і методи організації маркетингу. Отже, це ринок споживачів – окремих осіб, які купують консерви для задоволення власних потреб, для особистого споживання; ринок виробників – покупців готової продукції та напівфабрикатів для використання в процесі виробництва в системі громадського харчування для приготування страв, на підприємствах харчової промисловості для виготовлення інших продуктів харчування (кондитерських виробів, напоїв, йогуртів); ринок проміжних продавців – покупців продукції для наступного перепродажу з метою одержання прибутку; ринок державних установ – державних організацій, які купують продукцію для передання лікувальним закладам, дитячим будинкам, військовим частинам тощо; зовнішній ринок. З переходом на давальницькі схеми розрахунків з поставщиками сировини частина продукції переробних підприємств є власністю перших (які, в свою чергу, відшукують «своїх» клієнтів»). У період бартеризації до «клієнтів» плодоовочеконсервних заводів належать і структури, які поставляють їм сировину, матеріально-технічні ресурси, енергоносії тощо в обмін на готову, в основному «ходову» продукцію, що може видаватися працівникам цих структур у рахунок оплати праці та реалізуватися ними іншим «клієнтам».

Тепер традиційна схема «виробник сировини – переробне підприємство» часто доповнюється не традиційною для цієї сфери ланкою посередників. Поширеною формою одержання сировини є також бартерні угоди з її постачальниками (за пальне і мастила, за технічні засоби тощо).

Негативні тенденції у розвитку виробництва овочів спостерігаються і на сучасному етапі, незважаючи на позитивні зміни у більшості галузей харчової промисловості. Харчова промисловість України в 2008 році збільшила виробництво на 26,1 відсотка, випуск продукції склав 25,1 млрд. гривень, в структурі промислового виробництва країни галузь зайняла друге місце (після чорної металургії). Порівняно з 2007 роком харчова промисловість збільшила випуск продукції на 11,1%. Підприємства кондитерської галузі в 2009-2010 роках збільшили виробництво в 2,5 рази, олійно-жирової - в 1,7 рази. Питома вага продуктів вітчизняного виробництва на продовольчому ринку досягла 93,4%.

Зросло виробництво майже в усіх харчових галузях України. Найвищий його приріс, в 2010 році досягнуто в олійно-жировій - 60,7 %, тютюновій – 51,1%, кондитерській - 36,4 %, пивоварній - 11,3 %. На підприємствах Укрспирту виробництво зросло на 18,8 %, Укрхлібпрому - на 0,5 %, Укрсолі - на 10,6 %, Укрконсервмолока - на 17,6 %, Укрефірпарфумерпрому - в 2 рази.

Однак, підприємства Укрпродспілки в 2010 році зменшили виробництво олії, плодоовочевих консервів, хлібобулочних і макаронних виробів, майонезу, оцту, харчових концентратів.

Останнім часом до числа найважливіших факторів розміщення харчової промисловості входить екологічний фактор. Загальне забруднення довкілля, яке посилюється, змушує виробника приділяти підвищену увагу як якості сировини, так і санітарно-екологічним умовам виробництва харчових продуктів.

Для плодоовочевої промисловості екологічний стан сировини є визначальним, тому що від нього залежить якість консервів.