Єдиний митний тариф та єдина номенклатура товарів.
Ст. 23 ДЄСп: «Співтовариство закладене на митному союзі, котрий покриває усю торгівлю товарами, і включає як заборону експортного та імпортного мита і усіх інших платежів з подібними наслідками між державами-членами, так і прийняття спільного митного тарифу стосовно третіх держав».
Важливою умовою існування митного союзу, який складає основу ЄС, є наявність єдиного зовнішнього митного тарифу (lex generalis). Вимога про прийняття єдиного тарифу країн Співтовариства для регулювання торговельних відносин із третіми країнами міститься в ст. 18-29 Угоди про створення ЄЕС.
В основу створеного митного тарифу ЄЕС лягла комбінація чотирьох існуючих на цей момент тарифів Німеччини, Італії, Франції, Бенілюксу. Принципом побудови стала брюссельська номенклатура з добавленням ряду товарних підгруп, які відбивали специфіку Співтовариства, закріплена у Брюссельській конвенції 1950 р. про номенклатуру для класифікації товарів в митних тарифах.
Ставки мита спочатку були встановлені шляхом простого вирахування середньоарифметичних ставок, які діяли в країнах-членах на 1 січня 1957 р.
Створення тарифу викликало ряд труднощів, пов’язаних із розбивкою товарів на товарні позиції та підпозиції. Зокрема країни Бенілюксу поділяли товари з групи “пластмаси” на підставі їх форми: порошок, гранули, блоки і т.п., тоді як інші країни використовували класифікацію за хімічним складом пластмас: поліетилен, поліпропілен та ін. Спочатку укладачі Єдиного тарифу пішли шляхом максимального відображення товарних підпозицій, які існували в тарифах країн-учасниць. Загальна кількість товарних підпозицій таким чином налічувала більш ніж 20 тис. Пізніше спеціально створена група експертів в галузі митного регулювання скоротила їх кількість до 2890 (Регламент № 960/68).
Митний тариф Співтовариства, створений на основі Брюссельської номенклатури та неодноразово змінюваний, діяв до 1 січня 1988 р. В вересні 1987 р. Співтовариство ратифікувало Міжнародну конвенцію про гармонізовану систему опису та кодування товарів, яка замінила Брюссельську конвенцію 1950 р.
Завдяки гармонізованій системі товари однаково класифікувалися в тарифах всіх країн, що приєдналися до Конвенції. Вводилося поняття комбінованої митної номенклатури, яка об’єднувала:
а) номенклатуру гармонізованої системи та
б) особливі товарні підпозиції, встановлені для окремих типів товарів.
На основі комбінованої номенклатури ЄЕС Регламентом № 2658/87 від 23 липня 1987 р. був прийнятий інтегрований митний тариф Європейського Співтовариства (TARIC), який діє з 1 січня 1988 р. Тариф ґрунтується на комбінованій номенклатурі та складається з приблизно 13 500 товарних позицій, які складають базову номенклатуру товарів для спільного митного тарифу.
Визначення митної вартості товарів.
Товари, що входять до комунітарного митного простору, обкладається митом, що відповідає їх митній вартості. Більшість зборів, які справляються відповідно до ЄМТ, застосовуються на основі ad valorem, що означає, що вони обчислюються у відсотковому відношенні до вартості товару, що імпортується. Тому дуже важливо, щоб ця вартість встановлювалася якомога точніше й одноманітніше.
Способи визначення митної вартості поділяються на декілька груп:
Контрактна вартість товару. Це перший метод, який повинен застосовуватися. Контрактна вартість визначається як ціна, за яку фактично купують, чи можуть купити товар, який експортується до ЄС. Ціною, “за яку фактично купують чи можуть купити”, є загальні виплати продавцю за імпортовані товари. Вона включає в себе і виплати третім сторонам, які відповідають зобов’язанням з боку продавця. Якщо продавець і покупець будь-яким чином зв’язані один з одним, то контрактна вартість не буде прийнятною у разі, коли їх відносини є такими, що можуть вплинути на ціну. Певні видатки, які безпосередньо пов’язані із контрактом, можуть бути враховані під час обчислення контрактної вартості.
Контрактна вартість ідентичних товарів. Якщо контрактна вартість не може бути використана для оцінювання митної вартості, то в такому випадку наступним способом, який може бути застосований, є використання контрактної вартості ідентичних товарів. У цьому випадку багато залежить від консультацій між митними органами й імпортером, спрямованих на одержання інформації, яка надасть можливість встановити цю контрактну вартість. Термін ідентичні товари охоплює ті товари, характеристики яких повністю однакові, у тому числі фізичні властивості, якість та репутація.
Контрактна вартість подібних товарів. Іншим прийнятним способом встановлення митної вартості є використання контрактної вартості подібних товарів, які подаються на експорт до ЄС. Термін подібні товари має розумітися як такий, що означає товари, які виробляються в тій самій країні, в якій вироблені товари, що оцінюються, і які, хоча не мають повністю однакових з останніми якостей, наділені подібними характеристиками та складовими, що дає їм можливість виконувати ті самі функції і бути взаємозамінними.
Проекційна вартість. У разі якщо жоден з вищевказаних методів не підходить, необхідно застосувати вартість, яка визначається за допомогою проекції. Ця вартість ґрунтується на середній ціні, за якою товари (ідентичні чи подібні) продаються на території ЄС найбільшій сукупній кількості особам, що не пов’язані з продавцями.
Обчислена вартість. Наступним способом в переліку є встановлення митної вартості, при якому використовується обчислена вартість, якою є ціна, базована на сумі певної кількості складових, які включають в себе вартість матеріалів і виробництва продукції, суму прибутків і загальних витрат, які зазвичай відображуються в продажу товарів одного типу, і видатки на транспортування і страхування до місця ввезення на митну територію ЄС.
Визначення вартості прийнятними способами. Якщо жоден з перелічених способів не відповідає ситуації, митна вартість може визначатися за допомогою використання інших прийнятних способів, що відповідають принципам та загальним нормам ЄМТ і ГАТТ.
Правильне визначення вартості товарів може слугувати не тільки для митного оцінювання, а й для інших цілей. Національні владні органи можуть використовувати цю інформацію з метою застосування і впровадження національних економічних норм, таких як, наприклад, норми, що стосуються оцінювання податку на доходи фізичних осіб.