2.2.1. Анімаційні технології в організації велосипедних походів

Велотуризм привабливий насамперед високою мобільністю - відстань, подолана групою за день, може становити 100-150 км. Велотуристу підвластні будь-які дороги й тропи. Дальність велоподорожей практично необмежена й визначається лише кількістю днів, виділюваних для походу.

Прикладом було й залишається унікальне по довжині й тривалості подорож Г. Л. Травина в 1928- 1931 р., що проїхали на велосипеді уздовж границі Радянського Союзу, включаючи й морське узбережжя Північного Льодовитого океану. Досвід його подорожей і тренувань описаний у книзі Л. Харитонівського.

Вибір типу велосипеда. У цей час у країні випускається чотири основних типи велосипедів для дорослих: дорожні, дорожні складні, спортивно-туристські й спортивні.

Перед початком використання велосипеда варто ретельно відрегулювати всі основні обертові й перемикаючі вузли по заводській інструкції, що додається до кожного велосипеда, або ж по «Довіднику велосипедиста». При цьому бажано зробити повне розбирання й зборку відповідних вузлів, що дасть необхідні навички, які завжди придадуться в похідних умовах.

Після того як відрегульовані обертові й перемикаючі вузли, а також гальма, необхідно зробити припасування (установку) сідла й рулячи відповідно до індивідуальних особливостей велосипедиста. Загальноприйнята методика, установки сідла така:

1) по висоті сідло встановлюється так, щоб сидячий на ньому велосипедист міг упертися п'ятою в площину педалі, що перебуває в нижнім положенні;

2) по довжині сідло встановлюється таким чином, щоб центр колінного суглоба велосипедиста був над віссю педалі, що перебуває ув крайнім переднім положенні.

Первісна установка рулячи виробляється, як правило, так, щоб висота його верхньої площини збігалася з висотою сідла. Після пробних поїздок висота, а також нахил рулячи коректується залежно від росту велосипедиста, довжини й сили його рук і визначається в остаточному підсумку зручністю посадки й прийнятного навантаження на руки. На оптимальне припасування рулячи варто звернути особливу увагу, тому що від цього за інших рівних умов залежить ступінь стомлюваності, особливо при тривалій їзді.

Кілька слів про вибір сідла. Зручність того або іншого типу сідла визначається в основному індивідуальними особливостями велосипедиста, тому бажано випробувати кожного з типів, що є в наявності, не крім і тверд спортивного, і вибрати для себе підходящий. Для жінок рекомендуються вкорочені широкі м'які сідла від дорожніх велосипедів, наприклад сідло від дорожнього велосипеда «Салют».

Установка багажників. Деяке число спортивно-туристських велосипедів, що випускаються, забезпечується переднім і заднім багажниками. Вони вузькі й недостатньо міцні, тому що виготовляються з відрізків сталевого дроту. Із цих багажників для подорожей можна використати як допоміжний тільки передній, що витримує навантаження 5-6 кг. Задній багажник повинен витримувати довгострокове навантаження до 30-35 кг

Для створення певних зручностей у подорожі при підготовці велосипеда рекомендується зробити наступні роботи:

1. Установити скобу для кріплення фляги. Доцільно встановлювати її традиційно на підсідельну трубу над переднім перемикачем передач, причому бажано використати готовий комплект велогонщика. Можна застосувати й саморобне кріплення, конструкція якого визначається формою використовуваної фляги. Наприклад, для розповсюдженої півлітрової поліетиленової фляги овальної форми цілком надійне кріплення забезпечується найпростішою скобою 0-образної форми. Скоба може бути виготовлена з 5-6-міліметрового дроту, що обтягається тонкою гумовою або хлорвініловою трубкою й кріпиться до рами за допомогою хомута

2. Установити відкидну підставку для велосипеда, що дозволяє залишати його у вертикальному положенні, що представляє велику зручність у дорожніх умовах. Підходящої є підставка від велосипеда «Україна», що використається без переробок.

3. Подовжити рукоятки, перемикача передач, знаходящейся на нижній рамі. Після цієї переробки перемикати передачі набагато зручніше: при цьому не потрібно сильно нагинатися, зменшується зусилля на перемикання й зростає точність установки перемикача. Такий варіант більше надійний, чим установка перемикача з подовженими рукоятками на кермі.

4. «Зм'якшити» кермо шляхом обмотки його смугою тонкої губчатої гуми, а поверх - бавовняною стрічкою. Це зменшує вплив вібрацій, що передаються через кермо на кисті рук.

5. Навісити «мова» з тонкої гуми на нижній кінець щитка переднього колеса. Це дозволяє істотно зменшити забруднення кареточного вузла при русі по мокрій дорозі.

6. Установити велосчетчик з індексом 27". Ця цифра позначає діаметр колеса спортивно-туристського велосипеда в дюймах.

При необхідності оперативно контролювати швидкість руху можна встановити велоспідометр, що випускає промисловістю за назвою «веломер», за допомогою якого можна вимірювати як швидкість руху, так і пройдена відстань.

Варто пам'ятати, що при експлуатації веломера або велосчетчика з індексами 28", розрахованих на колесо дорожнього велосипеда, у їхні показання необхідно вносити відповідне виправлення.

7. Замінити передню малу провідну зірочку на еліптичну, промисловий випуск якої вже освоєний. Її перевага - у більшій рівномірності зусиль, переданих задньому колесу при круговому педалюванні, що істотно полегшує рух на важких ділянках дороги й підйомах.

Для цього ж необхідні й тукліпси, що забезпечують правильну фіксацію стопи на педалі й що дозволяють передавати зусилля на неї й при русі ноги нагору.

Оскільки велосипедів, що випускають мало, постачене тукліпсами, те при самостійній установці бажано використати тукліпси в комплекті з більше зручними педалями човникового типу.

Принципи розміщення вантажу. При завантаженні велосипеда можна обійтися без переднього багажника й переднього вантажу. Однак розміщення частини спорядження попереду досить доцільно, тому що, вирівнюючи навантаження на колеса, воно підвищує загальну стійкість велосипеда.

Але перевантаження переднього колеса утрудняє керування. Тому маса вантажу, розташованого попереду, не повинна перевищувати 15-20 % загального навантаження велосипеда, тобто, виходячи із середньої маси спорядження для багатоденного походу порядку 20-25 кг, цей вантаж повинен бути не більше 4-5 кг.

Розміщення вантажу попереду. Доцільно розміщати на передньому багажнику досить об'ємний, але не важкий вантаж. Звичайно це вогнищевий набір (казанки, миски, примус) у щільному полотняному чохлі або спальний мішок у водонепроникному впакуванні. Щоб не занадто збільшувати інерційність рулячи, центр ваги вантажу повинен бути якнайближче до осі кермової труби.

Розміщення вантажу позаду. На задньому багажнику розміщається основний вантаж. Головна вимога - максимально тверде й зручне закріплення спорядження.

Спорядження велотуриста в загальному мало відрізняється від класичного спорядження туриста-пішоходника, тому розглянемо коротко лише особливості спеціального спорядження.

В особистому спорядженні необхідно передбачити, насамперед, велотруси, вовняні й бавовняні. Застосовуються ті або інші, залежно від погоди. Надягати їх треба обов'язково, щоб запобігти потертості шкірного покриву, які можуть виникнути при тривалій їзді в не пристосованій для цього одягу.

Взуття повинна бути легкої, із твердою передньою частиною підошви. Бажано велотуфлі або, через брак їх, звичайні кросовкі.

Спеціальні велорубашки (з кишенями позаду) у крайньому випадку можна замінити футболками. Добре мати по запасній сорочці або футболці загальних кольорів і фасону для можливості використання як форма для групи.

Варто взяти в похід легку плащ-накидку. Для захисту голови на випадок можливих падінь, особливо при русі в складних умовах (вузьке шосе, спуски й т.д.), кожному учасникові походу рекомендується мати захисний шолом. Звичайний велосипедний шолом у таких випадках малоефективний, тому що він не охороняє від поранення гострими предметами. Більше підходять для велоподорожей легкі, але досить міцні пластмасові хокейні шоломи «Salvo» вітчизняного виробництва. Крім того, у жарку погоду вони захищають голову від сонячних променів.

При русі в сиру й вітряну погоду варто звертати увагу на утеплення попереку.

Відмінною частиною групового спорядження велотуриста є ремонтний набір, комплект якого повинен бути добре продуманий. Досвід показує, що якщо для короткочасних подорожей (2-3 дні) досить мати запас спиць і камери (найбільш уразливі частини велосипеда), те для багатоденних цей перелік значно подовжується.

Тримати ремонтний набір треба в спеціально зшитій м'якій «касі», де для кожного предмета повинен бути передбачений карманчик.

До складу медичної аптечки повинне входити, насамперед, достатня кількість дезінфікуючих засобів і перев'язного матеріалу, тому що велотуризм у цілому малотравматичен і для нього характерні в основному забиті місця й садна, пов'язані з падінням велосипедиста.

Необхідно передбачити в груповому спорядженні й плівка-тент для накриття велосипедів на ніч і на випадок дощу.

При комплектуванні спорядження необхідний самий ретельний підбор речей з метою максимального зменшення вантажу.

Для збереження гарної мобільності бажано, щоб навантаження, що доводиться на учасника, не перевищувало 20- 25 кг.

Підготовка учасників. При формуванні групи варто керуватися звичайними критеріями підбора. Оптимальна чисельність групи - 4-6 чоловік, при більшому числі учаснику вона стає важкоуправляємою. Після того як склад групи визначений, необхідно:

• розподілити обов'язку в поході, у тому числі призначити механіка;

• детально проробити намічений маршрут, залежно від сезону, рельєфу місцевості й типу доріг спланувати величину денного пробігу. За основу беруться середньостатистична швидкість руху по рівнині 15 км/год і середня норма «робітника» часу 6-8 ч;

• розробити склад групового й особистого спорядження з попереднім розрахунком навантаження на кожного учасника походу;

• скласти кошторис витрат, оформити маршрутні документи.

Потім треба етап безпосередньої підготовки, на якому одночасно з комплектуванням спорядження проводяться спільні тренування групи з повним навантаженням, що імітує (камені, пісок), рівній розрахунковій масі спорядження. Ціль тренувань - відпрацьовування техніки їзди з вантажем і вироблення взаємодії учасників при груповій їзді.

Варто нагадати, що протягом усього періоду підготовки до подорожі кожний учасник повинен регулярно займатися індивідуальною загальфізичною підготовкою, спрямованої, у першу чергу, на розвиток витривалості, що є заставою успішної участі в поході.

Відпрацьовування техніки їзди. Навантажений велосипед стає досить інерційною машиною, тому потрібна вироблення певних навичок керування ім. Спрацьовуються: їзда «у колесо»; з дотриманням дистанції; по пересіченій місцевості; по лісовій стежці з подоланням корінь і купин; їзда по м'яких ділянках доріг; техніка педалювання й техніка гальмування. Варто приділити особлива увага техніці педалювання.

Велосипедист-гонщик виробляє в себе навичка рівномірного кругового педалювання, при якому в роботі беруть участь всі головні групи м'язів нижніх кінцівок. Велотуристу ж при рівномірному русі по рівній дорозі раціональніше докладати основних зусиль на натискання педалей униз - зона I кола педалювання. У цій роботі беруть участь головним чином м'яза - розгибателі стегна. Час від часу потрібно включати в роботу м'язи-згиначі, підтягуючи педалі нагору - зона II кола педалювання. Такий режим забезпечує найменшу стомлюваність. І лише на важких ділянках дороги, при русі на підйомах і при рушанні з місця доцільно включати в роботу всі групи м'язів, забезпечуючи педалювання в I-III зонах.

Під час тренувань на шосе добре відробити техніку проходження підйомів і спусків. При проходженні підйомів важлива навичка своєчасного перемикання передачі. Затяжні пологі підйоми краще переборювати сидячи в сідлі, коротк і круті - використовуючи розповсюджений спосіб «танцівниця» (піднявшись із сідла, по черзі переносити масу тіла на випрямлену ногу; при натисканні на педаль правої ноги правою рукою тягти кермо на себе, і навпаки).

При проходженні спуска потрібно поставити педалі горизонтально, злегка підвестися із сідла, зігнути руки й пригорнути коліна до рами велосипеда. Кисті рук повинні постійно перебувати на гальмах. Щоб уникнути заметів і падінь гальмувати потрібно завжди плавно й в основному заднім гальмом, застосовуючи передній тільки як допоміжний. Регулювання велосипеда. У процесі тренувань необхідно остаточно підібрати положення сідла, висоту й нахил рулячи й надійно зафіксувати їх у цьому положенні.

Після кожного дня тренування з вантажем потрібно перевіряти стан велосипеда в цілому. При наявності люфтів у втулках коліс відрегулювати їх заново, при наявності биттів коліс усунути їх, регулюючи натяг спиць. Після декількох тренувань, коли биття перестануть з'являтися, потрібно залити ніпелі спиць нітролаком, при цьому регулювання їх зберегтися надовго, і в поході спиці не будуть доставляти неприємностей. Останні передпоходні тренування потрібно проводити вже не з імітацією, а з реальним завантаженням спорядженням. Це дозволить виявити й усунути слабкі місця в його кріпленні.

Взаємодія учасників походу. Повинна бути розроблена чітка система сигналізації (наприклад, при необхідності екстреної зупинки). Найкращої є звукова сигналізація за допомогою, наприклад, звичайного спортивного свистка, що повинен мати кожний учасник походу.

У процесі тренувань всі члени групи повинні добре освоїти роль ведучого. Обов'язку провідного наступні:

• підтримувати рівномірний рух з постійною швидкістю, не роблячи «ривків»;

• постійно оглядатися на їдучих позаду й коректувати темп руху залежно від стану групи;

• не гальмувати різко й без попередження;

• вчасно сигналізувати про дорожні перешкоди.

У процесі тренувань необхідно також відробити порядок зупинки групи й початку руху після зупинки.

Коли взаємодія учасників налагоджена й відбувається без збоїв, можна вважати, що група до подорожі готова.

Проведення подорожі.

Режим руху. Якщо подорож проходить у жарку погоду, то підйом виробляється не пізніше 6 ч ранку, а починають рух не пізніше 8 ч. Якщо погода прохолодна, ці строки можна на годину відсунути.

Починати рух треба не раніше чим через 30- 40 хв послу сніданку (не дуже щільного) і не раніше чим через 1 ч послу обіду. Темп руху збільшувати повільно, з досягненням «крейсерської» швидкості через 20-30 хв, щоб організм втягувався в роботу поступово. Сам рух варто організовувати за схемою: 50-55 хв їзди чергувати з 5-10 хв пішого ходу. Це зменшує монотонність руху й знижує утома. Зрозуміло, цифри ці орієнтовні, і залежно від тренованості туристів зазначене співвідношення може мінятися.

Норма денного пробігу, запланована заздалегідь, коректується залежно від стану дороги, погоди, сили вітру й самопочуття учасників велопохода. У першу половину дня бажано проходити відстань в 2/3 денної норми, причому обід і відпочинок повинні становити разом не менш 2-3 ч.

Розбивка біваку повинна починатися не менш чим за 1 ч до заходу сонця.

Техніка безпеки в шляху. Ще в період підготовки до подорожі кожний велотурист повинен досконально вивчити загальносоюзні правила дорожнього руху, від дотримання яких залежить безпека групи при русі по місту й по заміському шосе.

Перед початком подорожі керівник зобов'язаний перевірити знання правил дорожнього руху всіма учасниками походу.

Нагадаємо, що їзда по проїзній частині дороги на велосипедах дозволяється тільки в один ряд на відстані не більше 1 м від її правого краю. Виїзд на більшу відстань допускається лише для обгону, об'їзду, повороту ліворуч і розвороту. Лівий поворот дозволяється тільки в одному випадку: на дорогах без трамвайного руху, що мають не більше однієї смуги для руху в даному напрямку.

Цих правил потрібно дотримуватися неухильно. Варто лише помітити, що при русі по дорозі треба повністю використати дозволену відстань в 1 м і намагатися не їхати ближче до краю, тому що через скупчення сміття на краях дороги зростає ймовірність проколу.

Перед початком руху кожному необхідно перевірити надійність кріплення багажу, міцність затягування рулячи, справність гальм і стан коліс.

При русі по дорозі один з учасників групи призначається ведучим. Кожний велосипедист зобов'язаний повторювати маневри ведучого й строго дотримувати обраного інтервалу руху, що становить звичайно до 2-3 м на шосе й 5-6 м - у лісі.

Порушення інтервалу припустиме лише при крутому нетривалому підйомі, що кожний з учасників може переборювати на зручній для себе швидкості й з найменшою витратою сил.

Рух на спуску вимагає особливої обережності. Періодичним підгальмуванням потрібно обмежувати швидкість спуска в строгій відповідності з якістю дороги, не забуваючи про те, що в низинах наприкінці спуска часто збирають пісок і сміття. Інтервал при спуску повинен бути збільшений до 15-25 м, щоб можливе падіння одного велосипедиста не спричинило падіння інших.

Необхідно пам'ятати, що при русі під дощем або по мокрій дорозі різко знижуються ефективність і рівномірність дії гальм, а це може бути причиною заметів і падінь.

При русі по завантаженому автотранспортом шосе кожний учасник повинен проявляти максимум обережності; замикаючий бажано мати закріплений за сідлом або на багажнику винесений уліво пруток або відрізок легкої трубки довжиною 60-80 див із прапорцем на кінці. Цей знак дозволяє водіям краще дотримувати дистанції при обгоні групи.

Рух групи в сутінках і темряві категорично забороняється.

Харчування в поході. Для покриття енерговитрат добова калорійність харчування велотуриста повинна становити 5000-6000 ккал. Дуже важливий питний режим. Середньодобова норма споживання рідини - близько 2 л. Не можна допускати зневоднювання організму, але разом з тим і зловживати прийомом рідини щоб уникнути перевантаження серцево-судинної системи.

Розподіл денного раціону між сніданком, обідом і вечерею не слід строго нормувати, вона визначається умовами подорожі й індивідуальних звичок учасників. Цілком припустиме додаткове харчування в дорозі між основними прийомами їжі. Для цього придатні сухофрукти, сухе печиво, твердий сир, свіжі фрукти й т.д.

Як напої можна використати відвар з вівсяної крупи, популярний серед велогонщиків, підсолоджену суміш сподіваючись із фруктовим соком або інші вітамінізовані напої.

Технічне обслуговування велосипеда в шляху. В обов'язку механіка групи входить щоденний контроль за технічним станом велосипедів, тому що вчасно замічена несправність може запобігти серйозній поломці в шляху. При цьому потрібно насамперед звертати увагу на стан гальм, підшипників, втулок коліс, каретки, педалей, кермового стовпчика: на ступінь биття коліс і роботу перемикачів.

Необхідно перевіряти затягування кріпильних деталей і особливо надійність закріплення рулячи.