3. Чергування приголосних при додаванні суфіксів –ськ-, -ств-, -ин-

При творенні відносних прикметників за допомогою –ськ- та абстрактних іменників за допомогою –ств- спостерігаються такі чергування приголосних: г//з, к//ц, х//с та ж//з, ч//ц, ш//к: Острог – острозький, козак – козацький, чех – чеський, Запоріжя – запорізький, ткач – ткацький, Калуш – калуський, убогий – убозтво, козак – козацький, птах – птаство, ткач – ткацький, товариш – товариство.

З погляду діахронії, свистячі з, ц, с у похідних формах з’являються внаслідок складних асимілятивних процесів, які відбулися в історії мови:

козак+ьск → козачьскыи (І палатал.) → козач’ський (занепад редукованих) → козац’ский (регресивна асиміляція за місцем творення) → козац’ц’кий (прогресивна асиміляція за способом творення) → козац’кий (стягнення ц’ц’);

ткач+ьство → ткач’ство → ткацство → ткаццтво → ткацтво.

Це чергування на сучасному етапі охоплює й іншомовні запозичення: Прага – празький, Петербург – петербурзький, Париж – паризький, латиш – латиський. Хоча з цього правила є винятки: казахський, цюріхський, іртишський.

Подібні звукові зміни сталися в історії мови й при утворенні відприкметникових іменників за допомогою суфікса –ин- (давній –ін-):

козацьк+ин(а) → козацьчина → козаччина.

Гайдамаччина, Туреччина, Німеччина, Донеччина, кріпаччина, Одещина (одеськ+ин – одес’чина – одешчина), Київщина, Херсонщина, але Запоріжчина.

Чергування [у] - [ў], [і] - [ĭ]

У сучасній українській мові досить поширеним є позиційне чергування ненаголошених голосних [у] та [і] з нескладовими [ў] та [ĭ]. Воно залежить від звукового оточення, наголосу, а також темпу мовлення, охоплює прийменники у, в, сполучники і, й, початкові ненаголошені голосні [у], [і] та зрідка на межі морфем(безіменний – одноіменний [одноĭме’н:иĭ]).

Розрізняють такі випадки чергування:

1. Між приглосними для уникнення збігу приголосних і незручності вимови вживаються у та і: Був у Львові.

2. Між голосними для уникнення збігу голосних вживається в та й: була в Одесі, місто й область.

3. Між голосним і приголосним або між приголосним і голосним вживаються обидва варіанти: у і в, і та й. Вибір кожного з них залежить від темпу мовлення і звукового оточення: наша вчителька, наша учителька. Найчастіше після голосного перед приголосним пишуться в (крім в, ф, льв, св, хв, тв) та й: Дійти і не зотліти дай мені.

4. На початку мовлення вживається, як правило, у, і: і один у полі воїн.

5. Після паузи перед приголосним незалежно від попереднього слова вживаються тільки у та і, хоча у художньому мовленні трапляються відхилення від цього правила: Рідний замок в мареві заграв.

Водночас вказане чергування не набрало обов’язкового характеру, тому можливі відхилення від нього:

1. У ряді слів на початку вживаються або тільки у, або тільки в: увага, указ, уява, ударний, враження, вправа, вклад, вступ, вплив, влада.

2. У власних іменах та словах іншомовного походження: університет, ультиматум, утопія, інститут.

3. Тільки і вживається при зіставленні двох понять: дні і ночі, батьки і діти.