61. Поняття кримінальної відповідальності і складу злочину.

Кримінальна відповідальність — це один з видів юридичної відповідальності. Вона є відповідальністю ретроспективною, тобто відповідною реакцією держави на вчинене в минулому порушення права. її можна визначити як право держави обме­жувати права і свободи людини. Кримінальна відповідальність характеризується тим, що:

• органи правосуддя мають визнати особу винною у вчиненні злочину, як наслідок — цю особу примушують виконувати не­гативну правову роль у суспільстві та державі;

• державна оцінка вчиненого злочину має вираження в осуді злочинця та його діяння в обвинувальному вироку суду;

• вид і міра обмежень особистого (наприклад, позбавлення волі), майнового (наприклад, стягнення штрафу) або іншого характеру (наприклад, позбавлення права обіймати певні поса­ди) обирається за встановленими межами відповідальності за вчинений злочин;

— особа відповідає лише за реальне вчинення злочину, за який встановлена відповідальність у кримінальному законі.

З урахуванням викладеного, кримінальна відповідальність — це особлива правова роль особи (власне обо'вязок) при вчиненні злочину, отримати державний осуд, а також обмеженнями осо­бистого, майнового чи іншого характеру, що визначається обви­нувальним вироком суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КК України, підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного Діяння, яке містить склад злочину, передбаченого цим Кодексом. Тому і говорять, що єдиною підставою кримінальної відпо­відальності є склад злочину в діях винної особи.

У межах єдиної підстави кримінальної відповідальності мож­на виділити її фактичну та юридичну сторони. Фактична сто­рона — це вчинення в реальній дійсності суспільно небезпечно­го діяння, а юридична — це передбаченість такого діяння в КК. Кримінальна відповідальність настає тільки після встановлен­ня судом повної відповідності фактичної та юридичної сторін вчинку. Відсутність останньої свідчить про відсутність підста­ви кримінальної відповідальності, тобто про відсутність у діях особи складу злочину.

Ніхто не може бути притягнутий до кримінальної відпові­дальності за один злочин більше одного разу. Це положення відповідає ч. 1 ст. 61 Конституції України, згідно з якою ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Таким чином, кримінальна відповідальність — це об'єктивне право держави реагувати на вчинений злочин. Така реакція зна­ходить своє вираження в обвинувальному вироку суду. У зв'язку з цим розрізняють матеріальну та процесуальну підстави кримі­нальної відповідальності. Матеріальною підставою визнається злочин, а процесуальною — обвинувальний вирок суду. Особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведе­но в законному порядку і встановлено за обвинувальним виро­ком суду.

Виявляється, поміж усієї сукупності об'єк­тивних і суб'єктивних ознак, що характеризують той чи інший зло­чин, можна виокремити найбільш важливі, значущі і найтиповіші ознаки, які і є характерними для всіх злочинів одного виду (наприк­лад, крадіжок). Цим і пояснюється необхідність і практична доцільність уведення видового поняття «склад злочину», ознаки яко­го визначені в нормах Загальної частини Кримінального кодексу.

Отже, у нормах Загальної частини КК вміщено тільки ті об'єктивні і суб'єктивні ознаки складу злочину, які притаманні всім або багатьом злочинам, а в нормах Особливої - лише спе­цифічні ознаки кожного конкретного злочину. Якщо поєднати оз­наки, вміщені в Загальній і Особливій частинах щодо того чи іншого конкретного злочину (а це обов'язково слід робити при зас­тосуванні кримінально-правових норм), то вони разом і окреслять склад конкретного скоєного злочину, виходячи з якого і можна індивідуалізувати призначення покарання винної особи Кожен склад злочину поділяється на елементи, якими є:

а) об'єкт;

б) об'єктивна сторона (в сукупності їх називають об'єктивними ознаками складу);

в) суб'єкт;

г) суб'єктивна сторона (які в сукупності називаються суб'єктивними ознаками складу).

Саме об'єктивні і суб'єктивні ознаки у своїй єдності і утворю­ють склад злочину.

Об'єкт злочину - це та сфера суспільних відносин, яка охоро­няється нормами кримінального законодавства. Тобто це те, на що заміряється злочинець та кому і чому при цьому завдається шкода. Як об'єкт можуть виступати, наприклад, національна без­пека України; права і свободи людини; власність; конституційний устрій України; довкілля і т. ін.

Об'єктивна сторона - це зовнішня форма поведінки людини, що виражається в її діях чи бездіяльності, які і завдають шкоду або ство­рюють загрозу її заподіяння об'єкту злочину. Вони містять такі озна­ки: власне суспільно небезпечне діяння (дія чи бездіяльність); його наслідки; причинний зв'язок між діянням і суспільно небезпечними наслідками; час, місце, спосіб злочинних дій; знаряддя, засоби і т. ін.

Суб'єктом злочину є фізична осудна особа, яка вчинила заборо­нене кримінальним законом діяння у віці з 16, а за конкретно і од­нозначно визначені злочини - з 14 років (ст. 18 КК) та яка могла усвідомлювати суспільну небезпечність своїх дій (бездіяльності) і керувати ними (ст. 19 КК).

юридичні особи (державні органи, підприємства, устано­ви, політичні партії, громадські організації та ін.) не можуть бу­ти суб'єктами злочинів.

Суб'єктивна сторона - це внутрішня характеристика злочинної поведінки суб'єкта злочину, що охоплює ті психічні процеси, які ха­рактеризують його свідомість і волю в момент вчинення злочину. До ознак суб'єктивної сторони відносять:

а) вину, яка проявляється у формі умислу (прямого чи непря­мого). Прямим уважається такий умисел, коли особа усвідомлю­вала суспільно небезпечний характер своїх дій чи бездіяльності, передбачала їх суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання. Непрямим уважається такий умисел, коли особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер своїх дій чи бездіяльності, передбачала їх суспільно небезпечні наслідки і, хоча не бажала, але свідомо допускала їх настання;

б) необережність, яка виступає у формі злочинної самовпевне­ності або злочинної недбалості. Злочинною самовпевненістю необе­режність вважається тоді, коли особа передбачала можливість нас­тання суспільно небезпечних наслідків своїх дій чи бездіяльності, але легковажно розраховувала на їх відвернення. Злочинною недбалістю необережність уважається тоді, коли особа не передбачала можливості настання суспільно небезпечних наслідків своїх дій чи бездіяльності, хоча повинна була і могла їх передбачити;

в) мотив, яким є певні внутрішні процеси, що проявляються через свідомість особи та спонукають її скоїти злочин. Інакше кажучи, мотив указує на те, чим керується особа при скоєнні нею злочину;

г) мету, яка пояснює уявлення особи про бажаний результат, до якого вона прагне, вчиняючи злочин.