61. Поняття, підстави і умови правомірності адміністративного примусу.

Підставами для настання адміністративного примусу є вчиненя адміністративного правопорушення.

Особа яка буде піддана адміністративному примусу повинна бути деліктоздатною , має досягти певного віку , та бути винною у вчиненні адміністративного правопорушення. Одним із засобів правового регулювання адміністративного права є адміністративно – правовий примус

Забезпечення законності при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення

Ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.

Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.

Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.

Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб,

прокурорським наглядом, правом оскарження, іншими встановленими

законом способами.

61. Поняття, предмет, система, джерела кримінального права.

Як і інші галузі, кримінальне право поряд із загальни­ми для всіх галузей права має свої специфічні ознаки.

Так, загальна для всіх галузей права ознака - «загальнообов'яз­кова нормативність» у кримінальному праві виявляється в тому, що загальнообов'язкові правила поведінки, які встановлені чи санкціоновані державою і становлять систему цієї галузі права, мають заборонний характер, тобто це Такі правові норми, що забо­роняють злочинні дії або злочинну бездіяльність під загрозою зас­тосування за їх вчинення кримінального покарання.

Специфіка формальної визначеності в кримінальному праві проявляється в тому, що, згідно з Конституцією України норми саме цієї галузі права можуть міститися тільки в кримінальному законі який, як і інші закони, приймається лише Верховною Ра­дою України Своєрідністю в кримінальному праві характеризується і така ознака, як державна забезпеченість (захищеність кримінально-правових норм). Виходячи з того, що злочини мають підвищену суспільну небезпечність, держава застосовує за їх вчинення найсуворіші примусові заходи у вигляді кримінального покарання.

Отже, кримінальне право - це система прийнятих Верховною Радою України загальнообов'язкових правових норм, які регулю­ють відносини, пов'язані зі скоєнням злочину.

. Як і кожна галузь права, кримінальне право має свій предмет правового регулювання.

Предметом кримінального права є суспільні відносини, що ви­никають у зв'язку з учиненням злочину та застосуванням за це визначених покарань.

Головним (основним) методом правового регулювання в кри­мінальному праві є імперативний метод, оскільки вплив на по­ведінку суб'єктів здійснюється через заборони і примус.

Таким чином, кримінальні правові норми містяться лише в за­конах. Основним же кодифікованим кримінальним законом на­разі є прийнятий Верховною Радою України 05.04.2001 р. Кримінальний кодекс України (в подальшому КК), який набрав чинності з 01.09.2001 р. Саме Кримінальний кодекс є базовим джерелом кримінального права.

З урахуванням структурної побудови Кримінального кодексу і визначається система кримінального права, яка поділяється на Загальну і Особливу частини.

До Загальної частини віднесені норми, що закріплюють визна­чення кримінального права; підстави кримінальної відповідаль­ності; поняття злочину та його види, його класифікація та стадії вчинення; осудність і неосудність; поняття і види кримінального по­карання, призначення покарання та звільнення від покарання; по­гашення і зняття судимості; особливості кримінальної відповідаль­ності і покарання неповнолітніх.

Норми Особливої частини ґрунтуються на нормах Загальної частини, а тому визначають конкретні види злочинів, види пока­рань за їх вчинення, а також межі, в яких можуть бути призна­чені такі покарання.

61. Поняття злочину, ознаки, класифікація.

Відповідно до ст. 11 КК злочином визнається передбаче­не Кримінальним кодексом суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб'єктом злочину.

Із цього визначення випливає, що злочин має такі обов'язкові ознаки, як суспільна небезпечність діяння, його винність і передбаченість Кримінальним кодексом.

Вказівка на обов'язковість передбачення (протиправність) цьо­го суспільно небезпечного, винного діяння в Кримінальному ко­дексі дала підстави дійти висновку, що злочину притаманна і та­ка ознака, як карність такого діяння, оскільки скоєння злочину завжди пов'язано з відповідним покаранням.

Таким чином, злочин характеризують такі чотири ознаки:

а) суспільна небезпечність;

б) протиправність;

в) винність;

г) карність.

Суспільна небезпечність злочинного діяння показує, що воно завдає або створює загрозу завдання шкоди основам національної безпеки, життю та здоров'ю людини, її правам і свободам, влас­ності, громадському порядку та іншим інтересам людини, держа­ви і суспільства загалом.

Протиправність злочинного діяння зазначає, що воно перед­бачено (визначено) кримінальним законом (кодексом) і забороне­но ним під загрозою покарання.

Винність злочинного діяння означає, що воно вчинено умисно або з необережності, тобто воно визнається таким за наявності в особи відповідного ставлення (свідомості і волі) до вчинення дії чи бездіяльності.

Карність злочинного діяння - це осуд як самого діяння так і особи, яка його скоїла, судом від імені держави. Це також озна­чає, що діяння, яке не карається за законом, не може вважатися злочином.

При цьому слід мати на увазі, що злочином визнається тільки таке діяння, яке має сукупність усіх чотирьох ознак.

Відповідно до ч. 1 ст. 12 КК залежно від степені тяжкості злочини поділяють на:

а) невеликої тяжкості;

б) середньої тяжкості;

в) тяжкі;

г) особливо тяжкі.

Критерієм такого поділу злочинів на види, як це визначено у частинах 2, 3, 4 і 5 вказаної статті, є вид покарання у вигляді позбавлення волі та його строк.

Зокрема, до злочинів невеликої тяжкості віднесені ті з них, за які передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк не більше двох років або інше, більш м'яке покарання; до злочинів середньої тяжкості - позбавлення волі на строк не більше п'яти років; до тяжких злочинів - позбавлення волі на строк не більше десяти років; до особливо тяжких злочинів — позбавлення волі на строк понад десять років або довічного позбавлення волі.

Разом з тим, в Особливій частині КК злочини об'єднані у відповідні групи (у кодексі їх іменують розділами) не за щойно наведеним їх поділом за тяжкістю, а за родовим об'єктом посяган­ня та характером суспільної небезпечності. Таких розділів в Особ­ливій частині налічується двадцять. Назви найхарактерніших злочинів є такими: злочини проти основ національної безпеки Ук­раїни; злочини проти життя та здоров'я особи; злочини проти во­лі, честі та гідності особи; злочини проти статевої недоторканості особи; злочини проти конституційних, трудових та інших особис­тих прав громадян; злочини проти власності; злочини у сфері гос­подарської діяльності; злочини проти довкілля; злочини проти громадської безпеки; злочини проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку.

Законотворча і правозастосовча діяльність засвідчує те, що при наявності лише щойно розглянутих ознак злочину (суспільна небезпечність, протиправність, винність і карність) не­ можливо застосувати до конкретної особи, яка його скоїла ,кримінального покарання.

Пояснюється це тим, що будь-який конкретний злочин (кра­діжка, грабіж, хуліганство, вбивство) мають безліч як об'єктив­них так і суб'єктивних ознак, на яких ми спинимось далі. За таких умов, законодавцю треба було б при описанні кожного окре­мого злочину (яких у КК налічується 447) виділити і нормативно закрити (при цьому кожного разу повторюючись) усю сукупність їх ознак, що практично неможливо (та в цьому, як видається, і немає потреби). Тому законодавець пішов більш простим, але найраціональнішим шляхом. Виявляється, поміж усієї сукупності об'єк­тивних і суб'єктивних ознак, що характеризують той чи інший зло­чин, можна виокремити найбільш важливі, значущі і найтиповіші ознаки, які і є характерними для всіх злочинів одного виду (наприк­лад, крадіжок). Цим і пояснюється необхідність і практична доцільність уведення видового поняття «склад злочину», ознаки яко­го визначені в нормах Загальної частини Кримінального кодексу.