Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
право.docx
Скачиваний:
5
Добавлен:
05.02.2016
Размер:
30.91 Кб
Скачать

Тема : Реалізація права

  1. Поняття та основні форми реалізації норми права

Реалізація норм права — це втілення розпоряджень правових норм у правомірній поведінці суб'єктів права, в іх практичній діяльності, її можна розглядати як процес і як кінцевий результат.

Реалізувати нормативні розпорядження, що містяться в законах та інших нормативно-правових актах, означає втілити в життя — у суспільні відносини, поведінку громадян — волю законодавця й інших суб'єктів правотворчості, спрямовану на встановлення правопорядку. Без такої реалізації право втрачає своє соціальне значення і призначення.

Поняття реалізації права охоплює декілька способів і форм впливу на поведінку суб'єктів права.

За рівнем (глибиною) реалізації розпоряджень, що містяться в нормативних актах, можливі:

Реалізація загальних установлень

Реалізація загальних правових норм поза правовідносинами: активна, пасивна

Реалізація правових норм у конкретних правовідносинах

Реалізація загальних установлень

— це втілення в життя загальних установлень, які містяться в преамбулах законів, статтях, що фіксують загальні завдання і принципи права та правової діяльності. Вплив права на суспільні відносини в результаті реалізації його загальних установлень, завдань і принципів може бути чималим, але вона позбавлена юридичної специфіки і скоріше має ідейний, моральний характер, виражає «дух» права, а не його «літеру».

Реалізація загальних правових норм поза правовідносинами

— це втілення в життя загальних норм, які встановлюють правовий статус і компетенцію суб'єктів права, тобто безперешкодне використання суб'єктивних юридичних прав і свідоме виконання суб'єктивних юридичних обов'язків — без конкретних зв 'язків або відносин між суб 'єктами права.

Є дві форми такої реалізації:

• активна — припускає реалізацію загальних правових норм, якими користуються суб'єкти права щодо всіх інших суб'єктів. Цим правам відповідають обов'язки всіх інших суб'єктів не робити дій, які б могли перешкодити їх здійсненню;

• пасивна — припускає реалізацію норм, що містять заборони, через утримання суб'єкта від дій, за які встановлюється юридична відповідальність. Вона полягає в додержанні обов'язків, непорушенні заборонних норм, узгодженні своєї поведінки зі змістом норм права, які встановлюють юридичну відповідальність.

Реалізація конкретних правових норм у конкретних правовідносинах

— це втілення в реальні відносини конкретних норм права (див. главу «Правовідносини. Юридичні факти»).

Форми реалізації права за суб'єктами такі:

— індивідуальна;

— колективна.

Форми реалізації права за складністю і характером дій суб'єкта (за участю чи без участі держави) такі:

Проста, безпосередня

(без участі держави)

Складна, опосередкована

(за участю держави)

— додержання — виконання — використання

— застосування

Схематично представимо три форми безпосередньої реалізації права:

Додержання

— полягає в утриманні від дій, заборонених юридичними нормами, суворому додержанні встановлених заборон (наприклад, дотримання швидкості руху автомобіля у місті 60 км на годину).

Припускає пасивну поведінку суб'єкта — незалежно від його власного бажання

Виконання

— полягає в обов'язковому вчиненні активних дій, що наказуються нормами права в інтересах правомочної сторони, у виконанні обоє 'язків (наприклад, своєчасне заповнення та подання до податкової інспекції декларації про доходи).

Припускає активну поведінку суб'єкта — незалежно від його власного бажання

Використання

- полягає у використанні можливостей, наданих правовими нормами, у здійсненні суб'єктивних прав для задоволення власного інтересу (наприклад, реалізація права на вищу освіту).

Припускає як активну, так і пасивну поведінку

  1. Поняття, ознаки і види правовідносин

У будьякому суспільстві існують зв'язки між людьми, які встановлюються у процесі їх спільної діяльності. Ці зв'язки певною мірою упорядковані і організовані за допомогою моральних, релігійних та інших соціальних норм. Але значна частина суспільних відносин будується на підставі правових норм і тому їх називають правовими відносинами. У межах правовідносин життєдіяльність суспільства набуває цивілізованого, стабільного і передбаченого характеру. Правовідносини є особливим видом суспільних відносин, вони визрівають у глибині суспільних відносин, обумовлюються політичними, економічними та іншими соціальними потребами, що сприяє необхідності їх визначення і захисту з боку держави.

У той же час держава не може змінювати основоположний характер тих чи інших відносин за допомогою правових засобів, а тим більше утворювати нові суспільні відносини. Вона може за допомо­гою прийнятих нормативноправових актів тільки прискорювати розвиток прогресивних суспільних тенденцій чи, навпаки, стримувати або витискати з життя суспільства негативні зв'язки і процеси.

Правовідносини виникають і існують тоді, коли є два і більше суб'єктів суспільних відносин, між якими виникає правовий зв'язок у формі суб'єктивних прав та обов'язків з приводу задоволення своїх матеріальних і духовних потреб та інтересів.

Отже, метою правових відносин є врегулювання та впорядкування певних суспільних відносин, які існують між людьми і їхніми організаціями.

Правові відносини — це врегульовані нормами права суспільні зв'язки між суб'єктами права, які є носіями суб'єктивних прав та юридичних обов'язків, що забезпечуються державою.

З цього визначення можна виділити основні ознаки правовідносин:

1) це особливий різновид суспільних відносин, які виникають між людьми чи об'єднаннями людей з приводу соціального блага або забезпечення якихнебудь інтересів. Наприклад, власник майна може реалізувати свою правомочність тільки у стосунках з іншими людьми, тобто він може продати, знищити або подарувати своє майно будьякій особі, а також вимагати додержання свого права власності від інших людей та організацій. Не може бути правовідносин між людиною та тваринами, рослинами або предметами;

2) є результатом свідомої вольової діяльності людини, тобто перш ніж скластися, правовідносини проходять через свідомість і во­лю людей, в якій складається модель майбутніх стосунків, при цьому враховуються власні і загальнолюдські цінності та суспільні пріоритети;

3) вони виникають, змінюються чи припиняються відповідно до норм права, які впливають на поведінку людей і через неї реалі­зуються. Тобто у нормах права вже закладені правовідносини, але в абстрактній формі. Єдиний виняток з цього правила — ви­никнення правовідносин у випадку вирішення юридичної справи на основі аналогії права;

4) учасниками правовідносин є конкретні суб'єкти права, які пов'язані між собою суб'єктивними правами та юридичними обов'язками, які закріплені у правових нормах. Тобто у правовідносинах завжди є дві сторони — одна сторона має точно визначені суб'єктивні права (уповноважена сторона), а на іншу — покладені відповідні юридичні обов'язки (зобов'язана сторона). Не може бути правовідносин, заснованих лише на правах або лише на обов'язках. Правам однієї сторони відповідають обов'язки іншої. Наприклад, одна сторона (кредитор) має право на одержання боргу, а інша сторона (боржник) має обов'язок повернути борг. У більшості правовідносин кожна сторона одночасно має права і несе обов'язки;

5) реалізація всіх правовідносин, які мають місце в суспільстві, забезпечується можливістю застосування державного примусу. У більшості випадків реалізація суб'єктивного права або юридич­ного обов'язку здійснюється свідомо і добровільно з боку їх учасників, без застосування заходів державного примусу. У разі необхідності зацікавлена сторона може звернутися до органу, який наділений державновладними повноваженнями, за відновленням порушеного суб'єктивного права або виконання юридичного обов'язку.

Класифікація існуючих у суспільстві правових відносин на види здійснюється за різними критеріями. Розрізняють такі види правовідносин:

1) за галузевою ознакою (предметом правового регулювання) — конституційні (відносини громадянства), цивільні (відносини купівліпродажу цінних паперів), трудові (відносини щодо прийому на роботу і звільнення з роботи працівника власником підприємства або уповноваженим ним органом), адміністративні (відносини, пов'язані зі сплатою штрафу за порушення правил дорожнього руху), кримінальні (відносини щодо призначення покарання) тощо. Тобто правовідносини відповідають тим галузям права, норми яких вони реалізують;

2) за функціональним призначенням, тобто залежно від елементу норми права (диспозиції чи санкції), на основі якого виникають правовідносини — регулятивні, в яких поведінка суб'єкта повністю відповідає диспозиції норми права, тобто є правомірною та охоронні, які виникають з факту неправомірної поведінки суб'єкта як реакція держави на таку поведінку, тобто відновлення порушеного права;

3) за субординацією в правовому регулюванні — матеріальні, які виникають на основі матеріальних відносин і реалізуються нормами матеріального права (наприклад, матеріальні правовідносини виникають з приводу права на освіту, на охорону здоров'я, на особисту безпеку тощо) та процесуальні, які виникають на основі організаційних відносин і реалізуються нормами процесуального права. Вони похідні від норм матеріального права і встановлюють процедуру реалізації прав і обов'язків суб'єктів права, порядок вирішення юридичних справ. До них належать цивільнопроцесуальні, адміністративнопроцесуальні, кримінальнопроцесуальні, господарськопроцесуальні та інші процесуальні відносини (наприклад, процедура подання до суду позову, процедура обшуку, процедура участі в конкурсних іспитах при вступі до вищого навчального закладу тощо);

4) за волевиявленням сторін (методом правового регулювання) — договірні, які виникають за згодою як уповноваженої так і зобов'язаної сторони (наприклад, укладання договору підряду) та управлінські, які виникають за бажанням лише уповноваженої сторони (наприклад, притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності);

5) за ступенем визначеності суб'єктів — відносні, в яких точно визначені права і обов'язки всіх учасників правовідносин (наприклад, відносини між продавцем і покупцем) та абсолютні, в яких визначена лише одна сторона — уповноважена — а всі інші зобов'язані утримуватися від порушення її законних прав та інтересів (наприклад, відносини авторського права);

6) за характером дій зобов'язаного суб'єкта — активні, в яких зобов'язаний суб'єкт повинен вчинити певні дії на користь іншої сторони та пасивні, в яких він повинен утриматися від небажаних для іншої сторони дій;

7) за кількістю суб'єктів, які беруть участь у правовідносинах — прості, які виникають лише між двома суб'єктами та складні, які виникають між трьома і більше суб'єктів;

8) за розподілом прав і обов'язків між суб'єктами — односторонні, в яких кожна із сторін має або суб'єктивні права, або юридичні обов'язки (наприклад, договір дарування) та двосторонні, в яких кожна із сторін має як суб'єктивні права, так і юридичні обов'язки (наприклад, договір купівліпродажу);

9) за часом дії — короткострокові, які тривають протягом незначного часового відрізку і припиняються одразу після виконання їх учасниками своїх прав та обов'язків (наприклад, після сплати державного мита) та довгострокові, які існують впродовж певного, відносно тривалого проміжку часу (наприклад, правовідносини між вищим навчальним закладом і студентом до отри­мання останнім диплому про вищу освіту).

3. Структура та зміст правовідносин, юридичний факт.

Ті відносини, які виникають у суспільстві між окремими людьми, їх колективами та суспільством у цілому, є суспільними відносинами. Вони можуть існувати у вигляді політичних, моральних, економічних, релігійних, правових та інших відносин.

Правовідносини – це суспільні вольові відносини, які виникають на основі норм права, учасники яких пов’язані взаємними юридичними правами та обов’язками, дотримання котрих забезпечується можливістю державного примусу.

У структурі правовідносин виділяють такі елементи:

1. Зміст правовідносин, який включає суб’єктивні юридичні права та обов’язки учасників правовідносин.

Суб’єктивне юридичне право – це передбачена нормою права міра можливої поведінки особи, яку вона може здійснювати для задоволення своїх інтересів та потреб і яка забезпечується юридичними обов’язками інших, зобов’язаних суб’єктів.

Суб’єктивне право включає три можливості (правомочності):

- здійснювати певні дії;

- вимагати певних дій від зобов’язаного суб’єкта;

- вимагати відновлення порушеного права.

Суб’єктивний юридичний обов’язок – це передбачена нормою права міра необхідної поведінки зобов’язаного суб’єкта, яку він повинен здійснювати в інтересах уповноваженого суб’єкта, що забезпечується можливістю застосування державного примусу.

Суб’єктивний юридичний обов’язок включає:

- здійснювати певні дії на користь уповноваженого суб’єкта;

- утриматися від певних дій;

- переносити санкції держави.

2. Суб’єкти правовідносин – це їх учасники, які є носіями суб’єктивних юридичних прав та обов’язків.

Для того, щоб стати учасником правовідносин, суб’єкти права повинні володіти такою властивістю, як правосуб’єктність, що включає правоздатність та дієздатність.

Правоздатність – це обумовлена нормами права здатність суб’єкта мати суб’єктивні юридичні права та обов’язки. Правоздатність фізичних осіб виникає з народження, а припиняється зі смертю або оголошенням громадянина померлим.

Дієздатність – це обумовлена нормами права здатність суб’єкта власними діями набувати і здійснювати суб’єктивні юридичні права та нести відповідальність за виконання юридичних обов’язків. Дієздатність фізичних осіб не виникає з народження, а залежить від ряду обставин, у першу чергу – віку та стану психічного здоров’я.

Будь-який суб’єкт правовідносин може бути обмежений у правоздатності чи дієздатності, або може позбавлятися дієздатності у випадках і в порядку, встановленому законом.

Інколи до складу правосуб’єктності включають також деліктоздатність.

Деліктоздатність – це здатність суб’єкта нести юридичну відповідальність за вчинені ним правопорушення.

3. Об’єкти правовідносин – це матеріальні, духовні та інші соціальні блага, з приводу яких суб’єкти вступають у правовідносини і здійснюють свої юридичні права та обов’язки.

Передумовою виникнення правовідносин є юридичні факти.

Юридичний факт – це передбачені гіпотезою правової норми конкретні життєві обставини, з якими правові норми пов’язують виникнення, зміну або припинення правовідносин.

Існують різні способи класифікації юридичних фактів. Зокрема, за вольовим критерієм юридичні факти поділяються на події та дії.

Юридичні події- це юридичні факти, що виникають, розвиваються та припиняються незалежно від волі суб’єктів правовідносин.

Юридичні дії – факти, що виникають внаслідок вольової діяльності суб’єктів.

Юридичні дії, в свою чергу, поділяють на правомірні, які не порушують норм права, та неправомірні, які порушують норми права.

Правомірні юридичні дії поділяють на юридичні акти та юридичні вчинки.

Юридичний акт – це правомірна дія суб’єкта, яка здійснюється з метою викликати юридичні наслідки (наприклад, укладення договору купівлі-продажу).

Юридичний вчинок – правомірна дія суб’єкта, що не має спеціальної мети спричинити юридичні наслідки (наприклад, знахідка скарбу).

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]