1.Загальні підстави припинення трудового договору

Важливим моментом в забезпеченні стабільності трудових правовідносин є взаємний інтерес, який виникає у сторін під час укладання трудового договору. У працівника цей інтерес проявляється в тому, що він має можливість заробляти собі на життя та набуває певного соціального статусу і може розвиватися як особистість. Інтерес роботодавця полягає в тому, що він забезпечує своє підприємство, установу, організацію працівниками необхідної професії, спеціальності, кваліфікації, а роботодавець-фізична особа задовольняє підприємницький чи особистий інтерес. Саме взаємний інтерес робить трудові правовідносини тривалими, а його відсутність чи невідповідність призводять до трудових конфліктів або припинення трудових правовідносин. Припинення трудового договору є юридичним наслідком означеної вище ситуації. 

Підстави припинення трудового договору — це життєві обставини з якими закон пов'язує припинення трудових правовідносин (юридичні факти). Загальні підстави припинення трудового договору закріплені у ст. 36 КЗпП. Інші підстави припинення трудового договору містяться в окремих нормах КЗпП або інших нормативно-правових актах. Так, згідно з п. 8 Положення про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій, звільнення з роботи за сумісництвом провалиться з підстав, передбачених законодавством, а також у разі прийняття працівника, який не є сумісником, чи обмеження сумісництва у зв'язку з особливими умовами та режимом праці. 

Залежно від вольової ознаки підстави припинення трудового договору можна об'єднати в такі групи:

• події (закінчення строку трудового договору; набрання законно/ сиди вироку суду);

• дії:

—          працівника (розірвання трудового договору з ініціативи працівника; відмова працівника від переведення на іншу роботу в іншу місцевість разом з підприємством);

—   роботодавця (розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця);

—          третіх осіб (вимога профспілкового чи іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу про розірвання трудового договору з керівником підприємства, уста­нови, організації). 

У підручнику будуть розкриті найважливіші підстави припинення трудового договору, застосування яких викликає найбільше спірних моментів у правозастосуванні. 

Пункт I ч. 1 ст. 36 КЗпП визначає таку підставу припинення трудового договору як угода сторін. Оскільки трудовий договір є спільним волевиявленням сторін на породження юридичних наслідків, таким же спільним волевиявленням сторони можуть припинити соціальні зв'язки врегульовані нормами трудового права. Тому судова практика (п. 8 постанови "Про практику розгляду судами трудових спорів") вказує на те, що при домовленості між працівником і роботодавцем про припинення трудового договору за п.1 ч. 1 ст. 36 КЗпП (за згодою сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами. Тобто, перше, про що домовляються сторони трудового дого­вору — це про строк припинення їх соціальних зв'язків. Оскільки йдеться про спільне волевиявлення сторін, то анулювання такої домовленості може мати місце лише за взаємної згоди між роботодавцем і працівником. Сама по собі згода роботодавця задовольнити прохання працівника про звільнення до закінчення строку попередження не означає, що трудовий договір припинено за п. I ч. 1 ст. 36 КЗпП, якщо не було домовленості сторін про цю підставу припинення трудового договору. В останньому випадку звільнення вважається проведеним з ініціативи працівника (ст. 38 КЗпП). Це ще раз підкреслює те, що згода роботодавця на звільнення працівника до перебігу встановленого законом загального строку попередження (2 тижні) не дає підстав розглядати її як угоду сторін. 

Пункт 2 ч. 1 ст. 36 КЗпП встановлює таку підставу як закінчення строку трудового договору, крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення. Трудове законодавство України чітко передбачає випадки укладення строкових трудових договорів, обмежує застосування таких різновидів договору, але у разі їх укладення встановлює окрему підставу для їх припинення — закінчення строку договору. Однак першою особливістю застосування цієї підстави є наявність у п. 2 ч. 1 ст. 36 КЗпП правила, яке правила аналогічного правила сформульованому у ч. 1 ст. 39-1 КЗпП. Якщо після закінчення строку трудового договору (пункти 2 і 3 ст. 23 КЗпП) трудові відносини фактично тривають і жодна із сторін не вимагає їх припинення, дія цього договору вважається продовженою на невизначений строк. 

Судова практика вказує на особливості припинення строко­вого трудового з окремими категоріями працівників, для яких законодавство встановлює додаткові гарантії у разі звільнення за п. 2 ч. 1 ст. 36 КЗпП. Слід враховувати, що звільнення з цих підстав вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до 3 років (або понад 3 роки, але не більше, ніж до 6 років, якщо дитина за медичним висновком у цей період потребує домашнього догляду), одиноких матерів (жінка, яка не перебуває у шлюбі і у свідоцтві про народження дитини якої відсутній запис про батька дитини або запис про батька зроблено в установленому порядку за вказівкою матері, вдова, інша жінка, яка виховує або утримує дитину сама) при наявності дитини віком до 14 років або дитини-інваліда провалиться з обов'язковим працевлаштуванням (ч. 3 ст. 184 КЗпП). Не може бути визнано, що роботодавець виконав цей обов'язок по працевлаштуванню, якщо працівниці не була надана на тому ж або була на іншому підприємстві (в установі, організації) інша робота або була запропонована робота, від якої вона відмовилась з поважних причин (наприклад за станом здоров'я). Передбачені ч. 3 ст. 184 КЗпП гарантії поширюються І на випадки звільнення у зв'язку з закінченням строку договору зазначених працівників, коли вони були прийняті на сезонні роботи.

У п. 6 ч. I ст. 36 КЗпП визначено підстави припинення трудового договору у разі відмови працівника від переведення на роботу в іншу місцевість разом з підприємством, установок), організацією, а також відмови від продовження роботи у зв'язку із зміною істотних умов праці. За п. 7 ч. 1 ст. 36 КЗпП трудовий договір припиняється у зв'язку з набранням законної сили вироком суду, яким пра­цівника засуджено (крім випадків звільнення від відбування покарання з випробуванням) до позбавлення волі або іншого покарання, яке виключає можливість продовження роботи. Ос­новною ознакою, що характеризує правомірність звільнення засудженого працівника є застосування кримінального покаран­ня яке виключає можливість продовження роботи. Так, засто­сування такого кримінального покарання як штраф ні за яких обставин не може бути визнано підставою для припинення трудового договору, в той же час застосування такого покарання (як основного чи додаткового) як позбавлення права обіймати певні посади або займати певною діяльністю унеможливлює продовження роботи за тією чи іншою посадою (керівною, пов'язаною з обслуговуванням товарних або грошових цінностей, медичного працівника тощо). Днем звільнення у цьому випадку вважається останній день фактичного виконання працівником трудових обов'язків. Працівник не може бути звільнений з цих підстав, якщо визнаний таким, що відбув по­карання у зв'язку зі знаходженням під вартою до набрання вироком законної сили. 

Пункт 8 ч. 1 ст. 36 КЗпП передбачає таку підставу припи­нення трудового договору як підстави, передбачені контрак­том. Проводячи звільнення за п. 8 ст. 36 КЗпП слід мати на увазі, що на підставі цієї норми припиняється трудовий договір при наявності умов, визначених сторонами в контракті для його розірвання. Оскільки на працівників, з якими укладено контракт, поширюється законодавство про працю, що регулює відносини по трудовому договору, за винятком, встановленим для цієї форми трудового договору, їх трудовий договір може бути припинено й з інших підстав, передбачених законодавством (ст.ст. 36, 39-41  КЗпП).