180. До в. Г. Шевченка

Середина лютого 1860. С.-Петербург

Прочитай оце письмо та, поміркувавши гарненько, запечатай, та або сам одвези, або одішли, або під лаву кинь. Та ще нехай Харита, добре подумавши, скаже, чи піде вона за мене? Чи бачився ти з П. Ф. Семиренком? /195/

Та напиши, чи той ґрунт у Трощинського над самим Дніпром? Бо як не над Дніпром, то мені його й за копу не треба! Ще: як скаже Харита, що піде за мене, то прийми ти її в своїй хаті як рідну сестру. Нехай вона, сердешна, од наймів трохи одпочине. На харч і її одежу я тобі вишлю гроші. Попроси за мене і сестру мою, а твою жінку, щоб і вона її привітала. Тричі спасибі тобі за Васю. Як побачиш брата Йосипа, то скажи йому, нехай очунює та захожується мені хату ставить.

А об волі ще й досі не чуть нічого доброго.

Напиши мені, чи є в Харити батько або мати? Чи крепачка вона, чи вільна? Коли крепачка, то чия? і яка плата за її волю?

183. ДО В. Г. ШЕВЧЕНКА

18 лютого 1860. С.-Петербург

Спитай у Харити, що вона скаже, щоб я знав, що мені думать і що робить?

На се літо я не приїду до вас, роби, як сам здоров знаєш, а я тобі скажу спасибі.

Ще раз прошу тебе: спитай у Харити, що вона скаже, і напиши мені швиденько.

Ще раз благаю тебе, напиши, що скаже Харита. Оставайся здоров!

Ти б добре зробив, якби мені прислав ковбас, а то я захляв без цього добра.

184. ДО В. Г. ШЕВЧЕНКА

23 березня 1860. С.-Петербург

Чого се ти замовк, мов тобі заціпило?

Чи ти вмер, чи тілько ще занедужав? Чи, може, крий Боже, запишався? Пиши ж мені все, та пиши гарненько.

А надто о Хариті: чи ти казав їй про мене і що вона тобі сказала? Будь ласкав, поверни цим ділом на мою руку, а то не втерплю — одружусь з такою шерепою, що і тобі сором буде.

Що тобі Бог послав, чи дочку, чи сина? Зови мене в куми.

Чи получаєш ти книжки, що я тобі посилаю?

Яке здоров’я твоєї жінки, а моєї сестри?

Бувай здоровий з жінкою і з діточками. Пиши до мене швидче, бо я трохи не одурів, ждучи твого письма о братах і о Хариті.

189. В. Г. ШЕВЧЕНКО

Квітень 1860. Корсунь

За Хариту не вмію тобі розказать, бо в мене од жалю багато жовчі розлилось. Як я їй сказав, то вона питається: «Чи швидко ж вони приїдуть?» — Я кажу: «Літом або восени» — «Нехай же, каже, я піду пораджусь з батьком та з матір’ю» — «Може, ти, кажу, не віриш, то я тебе викуплю, покіль він приїде?» — «Я, каже, ще не думаю заміж — погуляю». — А сестрі Катерині сказала «Як викуплять, та й закріпостять на весь вік... не хочу, Бог з ними!» — (Отож, маєш і віз і перевіз! Вона думає, що ми з тобою пани, а як пан, то вже й заклятий ворог мужикові — хоч ти й хрести гризи!.. От до чого кріпосне право людей-братів довело! Мені так здається, що її варт зовсім забуть. — Не журись, мій голубе!

189. ДО В. Г. ШЕВЧЕНКА

22 квітня 1860. С.-Петербург

А я вже Хариті і намисто, і дукач, і хрест купив. Дурень думкою багатіє, як то кажуть. А ти все-таки з очей її не спускай, може, ще що-небудь і буде.

191. ДО В. Г. ШЕВЧЕНКА

15 травня 1860. Санкт-Петербург

Чи ти мої письма не читаєш, чи прочитавши, занехаєш? Я вже тобі тричі, і оце четвертий раз пишу, що я се літо не вирвуся із Петербурга, що не прибуду додому чи до тебе. А ти мені щораз товкмачиш, що я тебе жду, що чи будеш ти, чи ні. Знай же тепер, що я се літо і зиму не буду на Україні; а на ту весну, як Бог поможе, прибуду, а ти до того часу дбай о клапті землі, чи по сім, чи по тім боці, тілько щоб над самісеньким Дніпром.

Та ще ось що: якщо та придуркувата Харита не сха/201/менулась, то проси сестру Катерину і сестру Ярину, чи не накинуть вони оком у Керелівці яку огрядну та чепурну дівчину, хоч і вдовицю, аби чесного роду, та щоб не стара і доладна була. Без жінки і над самісеньким Дніпром, і в новій великій хаті, і з тобою, мій друже-брате, я буду на самоті, я буду одинокий.

192. В. Г. ШЕВЧЕНКО

17 травня 1860. Корсунь

...Коли хочеш, я зроблю так, що моя жінка висватає тобі Наталку Ш[улячів]ну; людина з розумом і з серцем — можна з нею жить до смаку...

Харита вернулась з Києва, але розуму й гич не прибуло. Після того, як я з нею побалакав за тебе, мов не та дівчина стала: де взялись у свині роги, так що ні приступу; зробилась грубіянка, без [с]просу шляється, приходить спать тоді, коли вже всі поснули; одкрилось, що вона завела романси з писарем... отака-то гисторія! — «А де ти була?» — питаю її. — «А де ж була?» — одвічає...

200. ДО М. Я. МАКАРОВА

30 липня 1860. С.-Петербург

Бог в лиці Надежды и Александры Михайловны помагає мені одружиться з вашою дочкою і сестрою Ликерею, помагайте ж і ви вкупі з Варварою Яковлевною. Бо вона (Ликеря) 28 июля при купних наших друзьях сказала мені, що без братнього і батьківського вашого святого слова вона не дасть мені свого такого ж слова (розумна і щира душа). Вертайтеся ж швидче до нас та поблагословіть і одружіть Ликерю з Тарасом, з вашим искреннейшим другом. А поки що буде, напишіть їй і мені вашу і думу і пораду.

204. ДО В. Г. ШЕВЧЕНКА

22, 25 серпня 1860. С.-Петербург

Я оце заходився жениться, то мені, бач, і тут треба гроші; а вся надія на «Основу» та на «Кобзаря». Будущее подружіє моє зоветься Ликеря — крепачка, сирота, така сама наймичка, як і Ха/207/рита, тілько розумніша од неї, письменна і по-московському не говорить. Вона землячка наша із-під Ніжина. Тутешні земляки наші (а надто панночки) як почули, що мені Бог таке добро посилає, то ще трошки подурнішали. Ґвалтом голосять: не до пари, не до пари! Нехай їм здається, що не до пари, а я добре знаю, що до пари.

Поберемося ми після Покрови. Добре б ти зробив, якби к нашому весіллю прислав сушених карасів десяток-другий або й третій та запеченого дніпрового ляща одного, другого або й третього. Ти писав мені, що в Каневі цього добра хоч лопатою горни, а тут і за гроші не добудеш: от тобі й столиця!

В Пекарях якась вдова-попадя продає хату: купить би та к осені перевезти на ґрунт і поставить. А весною нехай би сестра Ярина з меншим сином перевезлася в ту хату та й хазяйнувала, а тим часом я з жінкою прибуду: то вона б і нам пораду дала. Бо я і жінка моя, хоч і в неволі і в роботі зросли, але в простому сільському ділі нічого не тямим, — то порада б сестри Ярини дуже б до ладу була і мені і Ликері.

Отаке-то скоїлось! Несподівано я до тебе приїду в гості з жінкою — сиротою і наймичкою! Сказано, коли чоловік чого добре шукає, то й найде: так і зо мною тепер трапилось. Мені тепер не жаль, що Харита трошки придурковата.