4. Позичковий відсоток. Норма позичкового відсотка. Фактори, що впливають на ставку відсотка

Позичковий відсоток - це плата за капітал, тобто за гроші, позичені для ведення бізнесу. Для кредитора він виступає як плата за ризик неповернення грошей, а для позичальника - це плата за право користуватися грошовими ресурсами в даний період часу. Сучасна економічна теорія розглядає відсоток як ціну капіталу, незалежно відтого, хто його отримує: власник позичкового чи фізичного капіталу. Пояснюється такий підхід тим, що в сучасних умовах, коли акціонерна форма капіталу стала панівною, доходи від акціонерного капіталу виступають як відсоток грошового капіталу.

Відсоткова номінальна ставка - це ціна, яку сплачує позичальник кредиторові за надані в користування кошти і виражається в незмінних грошових одиницях. Реальна відсоткова ставка - це номінальна ставка, скоректована на темп інфляції. Щоброзрахувати реальну відсоткову ставку, слід від номінальної ставки відняти відсоток інфляції.

Розмір відсоткової ставки залежить від таких факторів:

-      обсягів грошового капіталу;

-      загального стану економічної кон'юнктури;

-      попиту і пропозиції на ринку капіталу;

-      сезонності умов виробництва;

-      середньої норми прибутку у підприємців;

-      темпів інфляції;

-      співвідношення між внутрішнім і зовнішнім державним боргом та ін.

Вона розраховується як сума сплати за позику, поділена на суму позиченого капіталу, виражену у відсотках:

Представники різних напрямків економічної думки по-різному підходять до проблеми визначення відсоткової ставки. Так, Дж.Кейнс стверджував, що відсоткова ставка визначається співвідношенням попиту і пропозиції на гроші. Пропозиція — це величина стала, оскільки її регулює Центральний банк, а попит визначається бажанням купувати певні споживчі блага та заощаджувати гроші, вкладаючи їх у цінні папери. Альтернативною формою збереження багатства є вкладення грошей у виробництво й отримання прибутку. Операції на фондовому ринку зумовлюють вирівнювання норми доходу від усіх фінансових активів і визначена таким чином єдина відсоткова ставка є ринковою ставкою відсотка. Прихильники класичної економічної теорії вважають, що ставка відсотка визначається продуктивністю (попитом на інвестиційні ресурси) та ощадливістю (пропозицією заощаджень). Графічна точка перетину кривих заощаджень та інвестицій є рівноважною ставкою відсотка.

Персональний розподіл доходів. Сімейні доходи, їх рівень, джерела і структура

Персональний розподіл доходів — це розподіл доходів між окремими фізичними особами, сім'ями або домогосподарства- ми. Аналіз персонального розподілу доходів дає можливість виявити фактори, що визначають рівень і структуру доходів окремих сімей.

Фактори, що впливають на структуру сімейних доходів:

розмір грошових доходів членів сім'ї;

наявність чи відсутність безплатних і пільгових благ;

рівень цін на споживчі економічні блага;

обсяг податків;

наявність чи відсутність безробітних у сім'ї;

ступінь соціальної захищеності;

тривалість робочого дня працюючих у ринковому секторі;

наявність чи відсутність доходів від власності, що функціо­нує незалежно від власника;

наявність та число утриманців тощо.

Сімейний дохід — сума доходів свідомо організованої на ос­нові родинних зв'язків та спільності побуту невеликої групи людей, життєдіяльність яких спрямована на реалізацію соціаль­них, економічних та духовних потреб індивідів, сім'ї.

Сімейний дохід — економічна основа відтворення сім'ї.

Є різні джерела формування сімейних доходів:

власність на ресурс "праця", який не має відособленого від власника існування і забезпечує доходи у фірмах: заробітна пла­та, доходи від особистого підсобного господарства, від індивіду­альної та кооперативної трудової діяльності, нормальний при­буток підприємця, гонорари;

власність на ресурси, що мають відокремлене від їх влас­ника існування, забезпечує такі форми доходів: процент, рента, орендна плата, прибуток, дивіденди тощо;

державні трансфертні виплати (пенсії, допомоги, без­платні послуги в галузі освіти та охорони здоров'я, пільги тощо);

інші джерела (спадщина; дарування; виграші і т. ін.)

Про рівень життя населення свідчить не тільки рівень сімей­них доходів, а й напрямки їх використання, до яких належать:

придбання економічних благ довгострокового користуван­ня (квартир, меблів, електропобутової техніки, затрати на осві­ту , довгострокове страхування життя тощо);

придбання економічних благ поточного споживання (одяг, їжа, оплата комунальних послуг з охорони здоров'я, транспорт­них та інших послуг);

сплата податків та обов'язкових неподаткових платежів;

придбання цінних паперів, нерухомості та іншого майна з метою збереження цінності заощаджень або ж з метою отри­мання додаткових доходів на заощаджені кошти;

інші витрати.

Рівень сімейних доходів не повинен бути нижчим прожит­кового мінімуму, який має дві форми прояву: фізіологічний та соціальний.

Фізіологічний мінімум враховує витрати на задоволення найнагальніших фізіологічних та фізичних потреб, включаю­чи витрати на оплату основних послуг (комунальних, транспорт­них і т. ін.) практично виключаючи придбання одягу, взуття та інших непродовольчих товарів з розрахунку, що на фізіоло­гічний мінімум сім'я живе короткий час, і вона має необхідне житло, одяг, взуття та інші необхідні в побуті речі.

Соціальний мінімум, крім фізіологічного, включає також затрати на задоволення мінімальних духовних і соціальних по­треб, які суспільство визначає (нормує) як такі, що забезпечу­ють прийнятний для суспільства рівень життя.

Доходи населення в ринковій економіці виконують такі функції:

добробуту — забезпечують певний рівень життя насе­лення;

мотиваційну — сприяють ефективному включенню до виробничого процесу шляхом створення системи нових сти­мулів;

соціальну — формують відповідну якість життя, що охоп­лює умови праці, життя і відпочинку, соціальні гарантії та за­безпеченість, охорону правопорядку і дотримання прав люди­ни, природно-кліматичні умови і стан навколишнього середови­ща, наявність вільного часу й можливості його ефективного ви­користання, а також суб'єктивні відчуття спокою, комфортності та стабільності.

Чим бідніша країна, тим більша частка сімей, що прожива­ють у межах фізіологічного мінімуму.

Звісно, що найважливіше значення для забезпечення фізіо­логічного життя людини має харчування. Чим вища частка затрат на харчування у загальній структурі витрат домогосподарства (сім'ї), тим нижчий його добробут. Це означає, що структура витрат сім'ї є важливим показником економічного розвитку країни.

Німецький статистик Ернст Енгель дослідив ще в XIX ст. структуру споживання сімей з різними рівнями доходів і виявив емпіричну залежність, яка потім отримала назву закону Енгеля.

Зміст закону Енгеля полягає в тому, що частка національного доходу, витрачена на продукти харчування, є важливим індикатором добробуту. Чим менша ця частка, тим вищий добробут.

Зі зростанням доходів домогосподарств частка витрат на харчування зменшується; частки витрат на одяг, житло та комунальні послуги зазнають незначних змін, а частки витрат на задоволення соціальних та культурних благ суттєво зростає.

Згідно з Законом України "Про прожитковий мінімум" норматив прожиткового мінімуму формується з розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто належить до основних соціальних і демографічних груп населення. Прожитковий мінімум є індикатором визначення межі бідності в суспільстві й відбиває якісний перехід між різними рівнями споживання.

Прожитковий мінімум розділяє сім'ї (домогосподарства, окремих осіб) на дві умовні групи за рівнем споживання - забезпечених та малозабезпечених.

В умовах становлення ринкового середовища в економіці України внаслідок взаємозумовленої дії об'єктивних та суб'єктивних факторів формування доходів населення характеризується такими тенденціями:

розширенням структурних складових сімейних доходів;

поглибленням розриву між номінальними доходами і доходами, що є у розпорядженні;

слабким і нестійким зростанням факторних доходів;

домінуванням перерозподільчих процесів у створенні до­ходів;

зростанням частки доходів від реалізації продукції особи­стого підсобного господарства;

натуралізацією частки отриманих доходів;

тінізацією доходів з метою ухилення від сплати податків.

Досягнення оптимальної структури і рівня сукупних сімей­них доходів є одним із найбільш актуальних завдань сучасної політики держави, але ці проблеми є об'єктом аналізу іншої теми.