Проблема запезпечення господарської діяльності природними ресурсами.
Чи зможе людство забезпечити себе необхідними ресурсами в самому найближчому майбутньому? Це питання гостро стало в 1970-х рр., коли нафтова криза, що вибухнула, передусім позначилася на транспорті, а потім — і на світовій економіці загалом. Першим відреагувало автомобілебудування, запропонувавши нові економічні моделі, які виготовлені з меншої кількості дефіцитних матеріалів (передусім металів) і споживають меншу кількість пального. Інші галузі перейняли практику ресурсозберігання і мінімізації, відкривши широку дорогу впровадженню мікротехніки.
Проведені розрахунки довели, що абсолютної нестачі мінеральних ресурсів на даний момент не існує і не передбачається в перспективі. Однак є відносна обмеженість сировинних ресурсів, яка зумлвлена можливостями геологорозвідки, погіршенням природно-географічних умов видобутку багатьох видів мінеральної сировини, складностями її доставки з місць розробки, зазвичай віддалених районів споживання, нерівномірністю розміщення запасів тощо.
Як можна вирішити сировинну проблему або хоча б зменшити її гостроту?
Шляхи вирішення сировинної проблеми не тільки розроблені, але і досить активно використовуються розвиненими країнами. Мова йде про впровадження нових ресурсозберігаючих технологій і технологічних процесів, раціонального використання ресурсів у виробництві (наприклад, питна вода не повинна використовуватися для промислових потреб, а метали — там, де їх можна замінити пластмасами, тощо), використання повторної сировини.
4.Проблема відсталості країн, що розвиваються.
Проблема відсталості країн, що розвиваються, на перший погляд, не дуже торкається інтересів держав з більш високим рівнем соціально-економічного розвитку. Однак ми живемо в епоху глобального світу, де відділити себе від своїх близьких або далеких сусідів просто неможливо. Яким же чином відсталість деяких країн позначається на всьому світі? Існує кілька аспектів цієї проблеми.
1.Екологічний: економічна відсталість країн, що розвиваються, перешкоджає розвитку екологічної діяльності, тим самим порушуючи всесвітній екологічний баланс. Так, хижацьке знищення екваторіальних лісів Африки і Латинської Америки скорочує «зелегені легені» планети, виробництво чавуна в Китаї призводить до забруднення атмосфери, гідросфери і ґрунтів тощо.
2.Епідеміологічний: часто саме на території країн, що розвиваються, виникають вогнища епідемій, які звідти розповсюджуються на території інших країн, загрожуючи здоров'ю людства. Низький рівень розвитку медицини і соціального захисту в цих країнах не тільки не перешкоджає поширенню інфекційних захворювань, а навіть сприяє мутаціям хвороботворних мікроорганізмів, підвіщенню їх життєстійкості та небезпечності.
3.Міграційний: низький рівень життя і напружена військово-політична обстановка в країнах, що розвиваються, стають основними причинами зростання потоку біженців. Громадяни країн, що розвиваються, іноді практично вимушені емігрувати до інших країн, порушуючи обмеження на в'їзд. Нелегальні іммігранти (наприклад, з Грузії, Вірменії, Мексики, В'єтнаму тощо) провокують активізацію злочинної діяльності — контрабандних перевезень людей.
4.Правоохоронний: слабкий розвиток економіки не дозволяє нормально працювати правоохоронним органам країн, що розвиваються, внаслідок чого підвищується рівень злочинності.
5.Культурний: перенаселення, низька якість життя призводять до знищення історичних цінностей. В Індії, наприклад, для сплати зовнішнього боргу були переплавлені на злитки тисячі найунікальніших творів мистецтва. Широко відома «піратська» спеціалізація деяких поселень в Азії: багато поколінь «розкрадачів гробниць», продають історичні цінності, здобуті варварським засобом, іноземним туристам.
Як світова спільнота може пом'якшити проблему відсталості країн, що розвиваються? Різні міжнародні організації і фонди надають посильну матеріальну і гуманітарну допомогу: засновують спільні підприємства, інвестують капітал, розвивають індустрію туризму, навчають кадри.