Приціли

Траєкторія кулі у повітрі не є прямою лінією. Під дією сили тяжіння куля відхиляється від лінії кидання вниз і описує деяку криву лінію, яка звернута випуклістю вгору. При цьому, якщо виконати постріл, направивши вісь каналу ствола у ціль, куля впаде нижче цілі. Для того, щоб куля долетіла до цілі і влучила у неї, чи у якусь бажану точку, необхідно надати вісі каналу ствола відповідне положення у просторі (у горизонтальній і вертикальній площині).

Надання вісі каналу ствола зброї необхідного для стрільби положення у просторі називається прицілюванням або наведенням.

Надання вісі каналу ствола потрібного положення у горизонтальній площині називається горизонтальним наведенням.

Надання вісі каналу ствола потрібного положення у вертикальній площині називається вертикальним наведенням.

Наведення здійснюється за допомогою прицільних пристроїв та механізмів наведення.

Приціли – це прилади та пристосування, що призначені для наведення зброї на ціль, які також можуть застосовуватися для спостереження за полем бою і визначення дальності до цілі.

Приціли у своєму розвитку пройшли еволюцію від найпростіших механічних пристроїв до складних комплексів, що забезпечують автоматичне прицілювання по швидкорухомим цілям і застосовують для їх знаходження різні фізичні принципи. Першим найпростішим пристосуванням, яке було використано на початку 15 століття, була так звана прицільна лінія, що прокреслювалася на зовнішній поверхні ствола зброї. До найбільш складних відносяться сучасні приціли повітряної стрільби, бомбо- і торпедокидання. Очевидно, що тільки вид зброї визначає структурну схему побудови прицілу, його основні технічні характеристики і фізичні принципи візирування цілі.

Приціли класифікуються:

1. За належністю до зброї – на артилерійські (мінометні, зенітні), авіаційні, стрілецькі, танкові, ракетних комплексів та ін.

2. За принципом дії основних візирних пристроїв – на механічні, оптичні (в тому числі інфрачервоні), телевізійні, лазерні, радіолокаційні та ін.

3. За ступенем участі людини – на автоматичні, напівавтоматичні, неавтоматичні.

В сучасній зброї будова прицілів різноманітна внаслідок її різного застосування. Але всі прицільні пристосування повинні відповідати наступним основним вимогам:

1. Встановлення прицілу для стрільби на різні відстані повинне бути звичайним і не повинне змінюватися під час стрільби.

2. Приціл повинен забезпечувати якомога більшу точність наведення.

3. Приціл повинен бути стійким і по можливості нескладним.

4. Приціл повинен мати якнайменше виступаючих частин.

5. Конструкція прицілу повинна легко допускати вивірку прицільних пристосувань.

Приціли стрілецької зброї бувають механічні і оптичні.

Механічні приціли

Механічні приціли являють собою сукупність двох пристроїв, які нази­ваються прицілом та мушкою.

Приціл розміщується на казенній частині ствола і забезпечується ціли­ком із проріззю чи діоптром, через який виконується прицілювання. Бу­дова прицілу дозволяє змінювати положення прорізі цілика відносно мушки і розміщувати лінію прицілювання під різними кутами по відношенню до вісі ствола. Мушка розміщується на дуловій частині ствола і звичайно нерухома, вона може переміщатися тільки при приведенні зброї до нормального бою.

Приціли, в яких для наведення використовується проріз напівкруглої або прямокутної форми на гривці прицільної планки або цілика, називаються від­критими (рис. 2.1, а). Приціли, в яких для наведення використовується таріль (цілик), який має маленький круглий отвір (діоптр), називаються діоптрич­ними (ортоптичними) (рис. 2.1, б). Зброя із відкритим прицілом має мушку за своїм окресленням прямокутної або рідше круглої форми.

П ринципову схему роботи механічного прицільного пристосування мож­на подати таким чином. Для здійснення наведення у першу чергу шляхом пе­реміщення цілика (прорізі прицілу) надають прицільній лінії таке положення, при якому поміж цією лінією і напрямом вісі каналу ствола виникає (у верти­кальній площині) потрібний кут прицілювання α, а у горизонтальній площині потрібний кут бічної поправки Кб. Кут прицілювання α встановлюється зале­жно від дальності до цілі, кут бічної поправки – залежно від сили бокового ві­тру або швидкості бокового руху цілі. Після встановлення кутів α і Кб на прицілі, здійснюється наведення зброї, шляхом візирування через середину прорізі прицілу і вершину мушки у бажану точку на цілі (пряма наводка) (рис. 2.2). Тоді під час стрільби середня траєкторія буде проходити через ціль.

Механічні приціли відрізняються великим різновидом механізмів для пе­реміщення лінії прицілювання. За механізмами для переміщення лінії прицілювання серед механічних прицілів можна виділити наступні: рамочні, стоякові, з обертовим ціликом, секторні і постійні.

Секторні приціли одержали найбільше застосування у сучасних гвинтівках, автоматах та кулеметах.

Секторний приціл складається з прицільної планки і хомутика із защіпкою і пружиною, шарнірно зв'язаних із колодкою прицілу, а також пластинчатої пружини, яка призначена для утримання прицільної планки у заданих положеннях. Цілик виконується разом із прицільною планкою.

Конструктивно секторні приціли можуть бути оформлені по різному. Звичайно вздовж планки пересувається хомутик, який одночасно обпирається на фігурні виступи (сектора), що зроблені на колодці прицілу. Встановлення прицілу у даному випадку визначається взаємодією трьох деталей: колодки прицілу, прицільної планки та хомутика. Шкала дальності нанесена на прицільній планці.

Прицільна планка кулеметів Калашникова, РКД та гвинтівки СГД має рухомий цілик. Така побудова прицільної планки дозволяє вводити поправки на боковий вітер і боковий рух цілі.

Постійні приціли забезпечують стрільбу на малу дальність і складаються із нерухомого цілика і мушки, взаємне положення яких відповідає стрільбі на одну відповідну дальність – звичайно 50 метрів. Прикладом постійного прицілу може служити приціл пістолету зразка ТТ, ПМ і ПСМ.

В зброї, що має приціли які не передбачають пересування цілика у боко­вому напрямку (наприклад, у автомата Калашникова), потрібне положення вісі каналу ствола в горизонтальній площині надається шляхом визначення то­чки прицілювання, відповідно бічній поправці, і спрямуванням прицільної лі­нії у цю точку.

В зброї, яка має постійний приціл (наприклад, у пістолета Макарова), потрібне положення вісі каналу ствола в вертикальній площині надається шляхом визначення точки прицілювання, залежно від дальності до цілі, і спрямуванням прицільної лінії у цю точку.

Позитивними сторонами відкритого прицілу є:

1. Простота будови, а тому і надійність у користуванні.

2. Можливість широкого огляду місцевості за фронтом, що дозволяє швидко знаходити ціль.

3. Зручність ведення швидкої стрільби, тому що процес прицілювання при цьому прицілі має мінімальний час.

Основними недоліками відкритого прицілу є низька точність прицілювання, яка пов'язана з неможливістю, у силу особливостей людського зору, чітко бачити одночасно три різновіддалених об'єкти – прорізь, мушку і ціль.

20