3. Кваліфікаційні вимоги

Вищу юридичну освіту.

Основні характеристики юридичних спеціальностей

Слідчий — це спеціаліст-юрист, працівник прокуратури, Міністерства внутрішніх справ, Служби безпеки України, який готує кримінальну справу для подальшого розгляду її в суді. Ця підготовка полягає в тому, що слідчий визначає, чи є конкретний випадок злочином. Якщо це злочин, то слідчий встановлює осіб, які скоїли його або причетні до його скоєння, а також обставини скоєння злочину. Після завершення попереднього слідства слідчий передає кримінальну справу до суду, де здійснюється судове слідство, перевіряються і підтверджуються дані генерального слідства. Потім суд виносить виправдні або обвинувальні вироки і визначає конкретну міру покарання винного. Проведення попереднього слідства кількома відомствами зумовлене різним характером кримінальних справ, їх значущістю для суспільства. Від попереднього слідства необхідно відрізняти дізнання.

Дізнання — це первинні невідкладні слідчі дії оперативно-пошукового характеру, які здійснюють оперативні працівники міліції та інші посадові особи, зазначені у кримінально-процесуальному законі, з метою закріплення слідів злочину та затримання злочинця після скоєння ним злочину (затримання по “гарячих” слідах). Найчастіше дізнання здійснюють інспектори карного розшуку.

Це працівники міліції, які розкривають злочини, розшукують злочинців, допомагають слідчим розслідувати злочини, виконують роботу, пов’язану із запобіганням вчинення злочинів. За змістом їх робота близька до роботи слідчого. У свою чергу, близькою до роботи інспектора карного розшуку є робота інспектора з боротьби з економічними злочинами. Розглянемо основні види діяльності слідчого, інспектора кримінального розшуку та інспектора з боротьби з економічними злочинами.

Пошуково-пізнавальна діяльність. Спрямована на відшукування необхідних фактів, які стосуються злочину, та осіб, які його скоїли.

Реконструктивна діяльність. Спрямована на відтворення подій скоєного злочину на підставі встановлених фактів.

Засвідчувальна діяльність. Спрямована на перевірку, оцінювання і закріплення знайдених фактів, після чого вони стають юридичними доказами.

Організаційна діяльність. Передбачає управління роботою слідчого, інспектора кримінального розшуку, інспектора з боротьби з економічними злочинами, поведінкою учасників розслідування (звинувачуваного, свідка), а також координацію діяльності суб’єктів розслідування.

Комунікативна діяльність. Передбачає спілкування слідчого з іншими учасниками і суб’єктами попереднього розслідування.

Суддя — це державна посадова особа, яка здійснює правосуддя, тобто виносить від імені держави остаточне рішення щодо юридичної справи. Діяльність судді має різнобічний характер. Існує спеціалізація справ і судових органів (наприклад, арбітражні, військові суди).

Основне завдання суду полягає у винесенні справедливого рішення по юридичній справі на основі глибокого всебічного дослідження всіх доказів та відповідно до чинного законодавства.

Судова діяльність є центральною ланкою юридичної роботи, оскільки суд завершує юридичну справу, тобто визнає громадянина винним чи невинним, визначає наявність чи відсутність у громадянина прав.

До основних видів судової діяльності належать такі:

· реконструктивна — аналіз зібраної у процесі судового розслідування інформації з метою відтворення об’єктивної картини юридичної справи і подальшого винесення справедливого за конного рішення;

· організаційна — управління роботою судді, судовим процесом;

· засвідчувальна — передавання зібраної інформації в передбаченій законом формі (наприклад, протокол, вирок, рішення).

Прокурор — це державна посадова особа, яка здійснює нагляд за точним дотриманням закону державними органами та громадянами, а також підтримує державне звинувачення в суді по кримінальних справах. Це особа, яка відповідає перед державою за стан законності, є її охоронцем, здійснює вищий нагляд за її дотриманням.

Вищий нагляд за дотриманням законності означає таке:

· повноваження прокурору безпосередньо надає Верховна Рада;

· робота прокурора поширюється на всі сфери юридичної практики, тобто на слідство, роботу міліції, установ, що виконують покарання, а також на всі державні сфери суспільного життя.

Основним засобом реагування прокурора на порушення законності є винесення протесту, тобто письмового документа, що передає вимогу про необхідність застосування заходів для подолання пору- шення закону. Протест направляється до органу (посадової особи), який порушив закон. Окрім того, у разі потреби прокурор може порушити кримінальну справу стосовно винних чи вимагати від відповідних органів застосування до винних заходів адміністративного чи дисциплінарного впливу, а в окремих випадках безпосередньо ліквідувати порушення законності, наприклад своїм рішенням звільнити незаконно заарештовану особу.

Розрізняють такі види діяльності прокурора:

· пошукову — виявлення порушень законності;

· організаційну — недопущення порушення законності;

· засвідчувальну — передавання відповідним органам інформації

у письмовій формі.

Нотаріус — це юрист, який здійснює юридичну діяльність, пов’язану з перевіркою достовірності документів, виконує дії, що підтверджують їх реальність, і на основі цього надає їм юридичної сили. У результаті дій нотаріуса копії документів стають юридично достовірними документами. Дії, що виконуються у присутності нотаріуса, набирають характеру достовірності, істинності (наприклад, заповіт, що передається нотаріусу).

Окремі юридичні дії вважаються здійсненими тільки в разі підтвердження нотаріусом (наприклад, купівля-продаж автомобіля).

До видів діяльності нотаріуса належать такі:

· пошуково-пізнавальна — дослідження поданих нотаріусу документів;

· комунікативна — спілкування нотаріуса з громадянами, які звертаються до нього;

· засвідчувальна — підтвердження реальності та законності документів і дій.

Адвокат — це юрист, який подає правову допомогу громадянам і

організаціям.

Особливість роботи адвоката полягає в тому, що на відміну від слідчого, прокурора, судді, які захищають інтереси держави, він захищає інтереси своїх клієнтів, виконує дії відповідно до їх доручень. Адвокат допомагає громадянам та організаціям правильно формулювати їх законні вимоги, юридично правильно передавати їх, визначає найефективніші шляхи захисту прав. Значне місце в роботі адвоката займає його участь у попередньому і судовому слідстві; він забезпечує дотримання прав звинуваченого, змагальний судовий процес, який передбачає всебічність, повноту і об’єктивність розгляду справи. Захищаючи клієнта, адвокат під час кримінального процесу дає йому юридичні поради, складає прохання органам слідства і суду. Окрім того, виступає на судовому засіданні, передає докази невинності чи пом’якшення вини підсудного. Особливість роботи адвоката полягає в тому, що його відносини з клієнтом будуються на основі договору доручення, за яким адвокату доручається вести справи клієнта.

Розрізняють такі основні види діяльності адвоката:

· пошукову — пошук фактів для пом’якшення вини підсудного чи доказу його невинності;

· організаційну — організація дій клієнта та учасників процесу, яких запрошує адвокат;

· комунікативну — спілкування з учасниками процесу.

Юрисконсульт — це юрист, який працює в державній чи недержавній установі та виконує функції правового забезпечення її діяльності. Робота юрисконсульта близька до роботи адвоката: вони дають консультації, складають необхідні юридичні документи, виступають у суді. Особливість роботи юрисконсульта полягає в тому, що він намагається запобігти можливим правопорушенням у власній організації. Основне завдання юрисконсульта — шляхом рекомендацій, порад, пропозицій щодо правових питань сприяти широкому використанню правових засобів для підвищення ефективності роботи організації.

Основними видами діяльності юрисконсульта є такі:

· організаційна — організація правової роботи в установі, закладі та підприємстві;

· комунікативна — спілкування з працівниками установи, а також з юристами інших організацій;

· засвідчувальна — візування правових документів на підприємстві.

№1, 2 Поняття професійної етики юриста, Етика як критерій професійної діяльності

Етика вивчає мораль і духовні засади суспільства. Різновидом професійної етики є юридична етика. Юридична етика – різновид професійної етики, що складається з сукупності моральних та духовних норм поведінки суб’єктів юридичної діяльності. Правнича етика – наука, вчення про морально-правові вимоги у юридичній діяльності. Виступає зовнішнім проявом правової культури юриста, який виступає засобом розв’язання етичних проблем юриспруденції за допомогою внутрішнього імперативу, службового обв’язку. Предметом правничої етики виступає професійна мораль юриста. Професійна етика юриста - є практичним виявом і втіленням етики права у юридичну діяльність, передбачає і дії правника, не пов'язані з правом, його професією чи виконанням службових обов'язків. Загалом ці три визначення можна ототожнити. Мораль – сукупність норм та принципів, які спрямовані на врегулювання поведінки людей у відповідності до понять добра і зла та підтримуються традиціями, вихованням, суспільною думкою тощо. Мораль і право пов’язані між собою. Вони мають спільні риси: 1)регулюють норми поведінки; 2) в їх основі лежить «справедливість». Різні ознаки: 1) правові норми носять нормативний характер і забезпечуються державою. Змістом правої етики є поєднання моралі і права (позитивного та природного права). Елементи правої етики - 1) моральна свідомість; 2) відповідні принципи, норми, ідеали; 3) моральні відносини; 4) моральна поведінка. Моральна свідомість визначає моральні відносини та моральну поведінку юриста. Структура етичної культури юриста: 1) наявність у юриста етичних почуттів, знань, потреб; 2) перетворення етичних почуттів, знань потреб в моральних устоях, переконаннях, набуття юристом звички давати моральну оцінку чужої поведінки; 3) готовність юриста діяти керуючись етичними знаннями і переконаннями, тобто чинити по совісті. Головне моральне правило юриста: «Любити ближнього свого, як самого себе», тобто юрист має для особи, що до нього звернулася, зробити все, що не заборонено законом і що він міг зробити для себе сам, маючи відповідні знання та навички. Рівні прояву етики юриста: 1) ставлення юриста до своєї професійної діяльності та її результатів; 2) відносини з колегами по роботі; 3) відносини з клієнтами, підсудними, потерпілими в процесі вирішення юридичної справи. Основні моральні принципи без яких не може відбутись сучасний юрист: 1) усвідомлення власної місії; 2) дотримання законності; 3) повага до честі і гідності кожної особи; 4) справедливість; 5) ввічливість; 6) делікатність; 7) коректність; 8) чесність; 9) совість; 10) самодисципліна; 11) співчуття та чуйність.

№3 Національні та міжнародно-правові засади юридичної етики

На цей час існує більше десятка міжнародних та національних документів, присвячених етичним аспектам правової сфери. Це Загальна декларація прав людини; Деонтологічний кодекс, прийнятий на пленарному засіданні дванадцяти делегацій Європейського співтовариства в жовтні 1988 р. у Страсбурзі; Кодекс поведінки службових осіб із підтримки правопорядку (34 сесії Ген. Асамблеї ООН 17гр. 1979р.); Декларація основних принципів правосуддя для жертв злочинів та зловживання владою (40 сесія ООН 29 листопада 1985р.); Звід принципів, захисту осіб, підданих затриманню або позбавленню волі у будь-якій формі (43 сесія ООН 9гр. 1988р.); Основні положення про роль адвокатів(8 конгрес ООН) по запобіганню злочинам 1сер. 1990р.).

Найважливішим вітчизняним офіційним джерелом юридичної етики є Конституція України, статтею 62 якої закріплена презумпція невинуватості, як найважливішого принципу судочинства, безсумнівно є великим морально-етичним досягненням. Також важливим є положення про звільнення від відповідальності особи за відмову від дачі показань щодо себе, членів своєї родини і близьких родичів, що знайшло своє закріплення в ст. 63. До офіційних джерел юридичної етики варто віднести деякі Закони України (Закон України «Про адвокатуру», прийнятий 19 грудня 1992 р.), Укази Президента (Указ Президента від 30 вересня 1999 р. «Про деякі міри щодо підвищення рівня роботи адвокатури», що затвердив Положення про кваліфікаційно-дисциплінарну комісію адвокатури), Постанови Кабінету Міністрів (Постанова КМУ від 14 травня 1999 р. № 821 «Про твердження порядку оплати праці адвокатів по наданню громадянам правової допомоги в кримінальних справах за рахунок держави»). До офіційних джерел юридичної етики варто також віднести рішення Конституційного Суду України. Зокрема, рішення від 16 жовтня 2000 р. за N 13-рп/2000, що розширив коло осіб, які допускаються до виконання функцій із захисту прав громадян у кримінальних справах. Будучи чисто правовим по своїй суті, рішення торкається маси етичних питань, що потребують регулювання. Також це: ст. 22 КПК та ст. 15 ЦПК, у яких зафіксована вимога всебічного, повного та об’єктивного дослідження обставин справи; Ст. 60 КУ, ст. 20 про міліцію, ст. 35 про службу безпеки України – принцип, що ніхто не зобов’язаний виконувати злочинні накази. Принципи національного законодавства: 1) принцип незалежності суддів і підкорення їх виключно закону; 2) забезпечення підозрюваним, обвинуваченим права на захист; 3) презумпція невинуватості; 4) забезпечення прав особи на свободу і особисту недоторканість; 5) невтручання в особисте і сімейне життя особи.

Корпоративні деонтологічні документи. Сюди слід віднести рішення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії з результатів розгляду скарг на місцеві КДК.

Нарешті, дисциплінарна практика місцевих кваліфікаційно-дисциплінарних комісій.

№4 Кодекси юридичної етики, їх загальна характеристика

Кодекс професійної етики юриста – це система моральних принципів, які лежать в основі діяльності юристів і слугують його світоглядним та методологічним орієнтирами. Якщо процесуальне законодавство визначає форму і зміст впровадження у справі, то правнича етика визначає моральну основу поведінки юриста у відповідній справі. Кодекс професійної етики нотаріусів України - визначає професійні та морально-етичні стандарти нотаріальної діяльності і особистої поведінки нотаріусів, розуміння нотаріальною спільнотою публічно-правового призначення та відповідального характеру нотаріальної діяльності, а також високих вимог до виконання професійного обов’язку нотаріуса. Закон України "Про адвокатуру" передбачає дотримання Правил адвокатської етики як одного з основних зобов'язань адвоката, які він бере на себе, складаючи Присягу адвоката України. Вони покликані слугувати системою орієнтирів для адвокатів України при збалансуванні, практичному узгодженні ними своїх багатоманітних професійних прав і обов'язків відповідно до статусу, основних завдань адвокатури та принципів її діяльності, визначених Конституцією України, Законом України "Про адвокатуру" та іншими законодавчими актами України, а також мають закріпити єдину систему критеріїв оцінки етичних аспектів поведінки адвоката у дисциплінарному провадженні кваліфікаційно-дисциплінарних комісій адвокатури при оскарженні дій адвоката як таких, що порушують присягу адвоката через порушення Правил адвокатської етики. Кодекс професійної етики судді, зазначені в цьому Кодексі норми спрямовані на вирішення етичних питань, пов'язаних зі статусом судді. Ці норми не можуть застосовуватись як підстави дисциплінарної відповідальності суддів і визначати ступінь їх провини. Разом з тим судді мають прагнути додержувати їх у своїй професійній, громадській діяльності та приватному житті заради утвердження незалежності й неупередженості судової влади, зміцнення її авторитету в суспільстві. Загальні правила поведінки державного службовця, ці правила є узагальненням стандартів поведінки та доброчесності державних службовців. Вони ґрунтуються на КУ ( 254к/96-ВР ) та визначених законами України принципах державної служби, спрямовані на створення умов для підвищення авторитету державної служби та зміцнення репутації державних службовців, а також інформування громадян про поведінку, яку вони мають очікувати від державних службовців.

№7 Поняття професійного обов’язку юриста

Професійний обов’язок – це сукупність вимог правового і морального характеру, які висуваються до юриста при виконання ним службових повноважень і закріплюються в законах, підзаконних нормативно-правових актах, статутах, кодексах професійної етики тощо. Він є компетенцією юриста, яка чітко встановлюється нормами закону та тісно пов’язана із компетенцією відповідного органу. Суспільний інститут – адвокатура, нотаріат. Працівники юридичної сфери діяльності (адвокати, судді, нотаріуси та співробітники правоохоронних органів (СБУ, органи внутрішніх справ)) при вступі на посаду зобов’язані приймати присягу, щодо виконання покладених на них професійних обов’язків та зберігання професійної або службової таємниці. Так, службовий обов'язок судді визначений у Законі України від 15 грудня 1992 р. «Про статус суддів». Зрозуміло, що службові обов'язки суддів ґрунтуються на певних засадах. Серед них - законність, незалежність від інших гілок влади, непідзвітність іншим гілкам влади, ви­рішальність, належний практичний досвід, віковий ценз, освітній ценз, дієздатність судді, конкурсність, недоторкан­ність, строковість служби, відповідальність, атестаційність, особливе моральне і соціально-побутове забезпечення та ін. Ці принципи істотно впливають на службовий обов'язок судді, змушують його дотримуватися певних меж у поведі­нці і діяльності. Будь-яку службову дію суддя повинен під­порядковувати цим принципам. Службовий обов'язок судді передбачає виконання пев­них функцій у судовій діяльності. Це насамперед вихован­ня поваги до суду і до себе особисто, утвердження презумп­ції невинуватості, збереження службової таємниці, сприян­ня судовому врядуванню тощо. У Законі України від 19 грудня 1992 р. «Про адвокатуру» - визначені службові обов'язки адвоката. Службовий обов’язок адвоката - це сприяння за­хистові прав і свобод громадян, представлення законних інтересів громадян Української держави, іноземних грома­дян, осіб, які не мають громадянства, та юридичних осіб. Адвокат зобов'язаний надавати їм також іншу юридичну допомогу. Для працівників прокуратури службові обов'язки закріп­лені у Законі України від 5 листопада 1991 р. «Про проку­ратуру». Основним службовим обов'язком для працівника прокуратури є прокурорський нагляд за додержанням зако­нів. Тобто об'єктом прокурорського нагляду є все, що становить зміст окремих самостійних видів діяльності юриста: слідча робо­та, судова робота, робота з виконання вироків у криміналь­них справах.

№8 Професійна таємниця юриста

Професійна таємниця – це матеріали, документи, інші відомості, якими користується особа в процесі та у зв’язку з виконанням своїх професійних обов’язків, які забороняється розголошувати у будь-якій формі.

Закон «Про статус суддів» зобов'язує суддю не розголошувати відомостей, які становлять державну, військову, службову, комерційну та банківську таємницю, таємницю нарадчої кімнати, а та­кож відомостей про особисте життя, які стали відомі йому під час розгляду справи у судовому засіданні і нерозголошення яких прийнято рішенням закритого судового засі­дання. Проте це не означає, що всі отримані суддею відомості таємні. Це не стосується відомостей, які містять елементи злочину. Тоді у службовому порядку приймається відпо­відне рішення. Виконуючи службові обов'язки, адвокат повинен дотри­муватися професійної таємниці (ст. 9 Закону України «Про адвокатуру») щодо питань, з якими громадянин або юридична особа звернулися до нього, суті консультацій, порад, роз'яснень та інших відомостей. Особливо важливі відомості, які адвокат отримав під час попереднього слідства, можуть бути розголошені тільки з дозволу слідчого або прокурора. Неприпустимим є викори­стання адвокатом таємниці у власних інтересах чи в ін­тересах третіх осіб. Розголошення адвокатом таємниці ка­рається законом. Нотаріусові забороняється використовувати отриману інформацію в невідповідних цілях, інакше, як у порядку, передбаченому чинним законодавством України. Нотаріусові забороняється розголошувати довірену йому клієнтом таємницю, іншу інформацію з обмеженим доступом, визначену Законами України “Про інформацію ” та “Про державну таємницю ”, а також використовувати таку інформацію у власних інтересах або в інтересах інших осіб шляхом порад чи рекомендацій.

№9 Присяга юриста

Особа, яка вперше починає займатися нотаріальною діяльністю, в управлінні юстиції в урочистій обстановці приносить присягу: "Урочисто присягаю виконувати обов'язки нотаріуса чесно і сумлінно, згідно з законом і совістю, поважати права і законні інтереси громадян і організацій, зберігати професійну таємницю і завжди берегти чистоту високого звання нотаріуса ". Коли нотаріус в урочистій обстановці, яка настроює його на високу вимогливість до себе, дає присягу, він відчуває моральну відповідальність перед собою і людьми. Це - суто психологічний аспект, який змушує людину поводитись чесно, сумлінно, згідно з її совісті. Для належного виконання службового обов'язку кож­ний адвокат України дає обітницю такого змісту: «Я, бе­ручи на себе обов'язки адвоката, урочисто клянусь: у своїй професійній діяльності суворо додержуватися зако­нодавства України, міжнародних актів про права і свободи людини, правил адвокатської етики; з високою громадською » відповідальністю виконувати покладені на мене обов'язки, бути завжди справедливим і принциповим, чесним і уважним до людей, суворо зберігати адвокатську таємницю, всюди і завжди берегти чистоту звання адвоката, бути вірним Присязі». Юрист, котрого вперше Президент призначає суд­дею, в урочистій обстановці дає обітницю, про яку йдеться у ст. 10 Закону України від 15 грудня 1992 р. «Про статус суддів»: «Урочисто присягаю чесно і сумлінно виконувати обов'язки судді, здійснювати правосуддя, підкоряючись тільки закону, бути об'єктивним і справедливим».

№10, 11 Наслідки порушення вимог професійної етики, Юридична відповідальність за порушення вимог професійної етики представниками різних юридичних професій

Недодержання юридичних вимог професійної етики тягне за собою можливість застосування до порушника заходів юридичної відповідальності, а саме – дисциплінарної та кримінальної, аж до виключення з юридичної професії. Порушення правил поведінки державними службовцями є підставою для застосування до них дисциплінарних стягнень, передбачених Кодексом законів про працю України ( 322-08 ), а також Законами України "Про державну службу" ( 3723-12 ) та "Про боротьбу з корупцією" ( 356/95-ВР ). Державні службовці, які здійснюють керівництво іншими державними службовцями або контролюють їх роботу, зобов'язані вживати заходів щодо дотримання ними Загальних правил поведінки відповідно до законодавства та в межах повноважень. Повинні самі або пропонувати керівнику вищого рівня застосовувати відповідні дисциплінарні заходи за їх порушення. За порушення нотаріусом норм цього Кодексу професійної етики до нього можуть бути застосовані такі заходи громадського впливу: громадське зауваження; громадська догана. У разі застосування до нотаріуса заходів громадського впливу більше двох разів протягом календарного року загальні збори нотаріусів регіону можуть звернутися до відповідного управління юстиції з поданням про зупинення діяльності цього нотаріуса, а за наявності підстав, передбачених законодавством – про позбавлення його права на зайняття нотаріальною діяльністю. За порушення Правил адвокатської етики до адвоката можуть бути застосовані заходи дисциплінарної відповідальності в порядку, передбаченому чинним законодавством про адвокатуру.

№12 Поняття та види правової культури

На листку

№13 Правова культура особистості

На листку

№14 Особливості правової культури, свідомості та мислення професійного юриста

На листку

№16 Відмінності між буденною, професійною та науковою правовою культурою та свідомістю

Виділено такі структурно складові рівні правової культури як: побутовий (буденний); професійний (спеціальний); теоретичний. Побутовий рівень правової культури зупиняється на поверхні правових явищ, її узагальнення неглибокі. За її допомогою неможливо правильно осмислити і оцінити всі сторони правової практики. Вона, не піднімаючись до рівня теоретичних узагальнень, використовується людьми у їх повсякденному житті при виконанні юридичних обов'язків і реалізації суб'єктивних прав. Професійний рівень правової культури формується у тих осіб, які спеціально зайняті правовою діяльністю, наприклад юристи. Всебічне і повне усвідомлення суті і змісту правових явищ під силу лише фахівцям, що мають правову культуру на певному теоретичному рівні. Теоретична правова культура являє собою сукупність наукових знань про сутність, характер і взаємодію правових явищ у цілому, всього механізму правового регулювання, всього правового життя суспільства, є безпосереднім ідеологічним джерелом права. Правосвідомість розглядають як вид (форму) суспільної свідомості, що криє в собі сукупність поглядів, почуттів, емоцій, ідей, теорій і компетенцій, а також уявлень і настанов, які характеризують ставлення людини, суспільних груп і суспільства в цілому до чинного чи бажаного права, форм і методів правового регулювання. Правова свідомість може поділятися на: буденну; професійну; наукову. Буденна свідомість — сукупність знань, ідей, теорій, концепцій, почуттів, емоцій та інших ідеологічних і психологічних якостей основної маси громадянського суспільства відносно чинного та бажаного права і правової системи. Професійна свідомість характеризується як сукупність юридичних професійних правових знань, почуттів, емоцій, оцінок, настанов, мотивів, що характерні для представників відповідної групи та формуються завдяки професійній діяльності й навчанню.

Наукова свідомість — сукупність наукових знань, теорій, доктрин, оцінок, емоцій і почуттів юристів-науковців відносно чинної та бажаної правової системи громадянського суспільства.

№19 Правова інформація: поняття, види, джерела

Правова інформація - це сукупність документованих або публічно оголошених відомостей про право, його систему, джерела, реалізацію, юридичні факти, правовідносини, правопорядок, правопорушення і боротьбу з ними та їх профілактику тощо. Джерелами правової інформації є Конституція України( 254к/96-ВР ), інші законодавчі і підзаконні нормативні правові акти, міжнародні договори та угоди, норми і принципи міжнародного права, а також ненормативні правові акти, повідомлення засобів масової інформації, публічні виступи, інші джерела інформації з правових питань. З метою забезпечення доступу до законодавчих та інших нормативних актів всім громадянам держава забезпечує видання цих актів масовими тиражами у найкоротші строки після набрання ними чинності. (ЗАКОН УКРАЇНИ Про інформацію (ст.22) м.Київ, 2 жовтня 1992 року N 2657-XII). Вона може бути систематизована за нормативністю: нормативна і ненормативна правова інформація. Нормативна інформація передбачає закріплення в нормативних джерелах права-законах, підзаконних актах, нормативних інтерпретаційних актах і т.п. Даний вид правової інформації містить відомості узагальненого, не персоніфікованого характеру і передбачає багаторазове застосування суб'єктами. Ненормативна інформація міститься в актах правозастосування і включає в себе відомості про конкретні юридично значимих поведінкових актах, скоєних конкретними особами. Ненормативна інформація значима тільки для тих осіб, до яких вона адресована. Документи, що містять ненормативну інформацію, відносяться до одноразово вживаних. Правова інформація може бути систематизована за джерелом вирази:

· Правова інформація, що міститься в актах національного законодавства;

· Правова інформація, що міститься у міжнародних актах.

Правова інформація може бути систематизована за формою носія:

· Документальна правова інформація - закони, підзаконні акти, інтерпретаційні акти, документальні акти правозастосування; конклюдентні правова інформація - сигнали регулювальника дорожнього руху;

· Правова інформація на машинних носіях - перфострічки, перфокарти і т.д.;

· Правова інформація на електронних носіях - дискети, диски, доступ до Інтернету і т.д.;

Правова інформація може бути систематизована за формою допуску:

· Відкритого доступу - загальнодоступна;

· Обмеженого доступу конфіденційна

№20 Наукова та навчальна правова інформація

№21 Юристи і політика. Принцип позапартійності окремих категорій професійних юристів

Зошит

№22 Естетична культура в юридичній діяльності

Зошит

№23 Службовий етикет юристів

Зошит

№24 Зовнішній вигляд юриста

Зошит

Кожен юрист сам створює свій імідж. Головне, щоб він керувався почуттям міри і усвідомленням того, що є представником держави для всіх тих, хто звернувся до нього за юридичною допомогою. Закон України “ Про прокуратуру ” стаття 53 Формений одяг працівників прокуратури: працівники прокуратури, яким присвоєно класнi чини, мають єдиний формений одяг з вiдповiдними відзнаками, що видається безкоштовно. Закон України “Про Конституційний Суд України” стаття 10 Форма одягу та нагрудний знак судді Конституційного Суду України: суддя Конституцiйного Суду України при вiдправленнi своїх обов'язкiв на пленарному засiданнi, на засiданнi Конституцiйного Суду України та в Колегiї суддів Конституційного Суду України повинен бути одягнений у мантiю. Суддя Конституцiйного Суду України має нагрудний знак, опис i форма якого затверджуються Верховною Радою України.

№25 Естетична культура та зовнішній вигляд студента юридичного факультету

Студент повинен мати почуття прекрасного. Він не може не зважати на те, яке враження він справляє на людей своєю зовнішністю. В одязі він повинен віддати перевагу діловому стилю. У контакті з клієнтами, колегами важливо все: вираз обличчя, підстрижені нігті і волосся, одяг, його стан, вміння вільно почувати себе в ньому. В умовах соціально-неоднорідного суспільства студенту доводиться спілкуватися з людьми, які відрізняються за своїм матеріальним становищем, проте на всіх він повинен робити приємне враження. Неможливо розробити перелік рекомендацій, що стосуються, наприклад, одягу, зачіски студента. Кожен студент сам створює свій імідж. Головне, щоб він керувався почуттям міри і усвідомленням того, що є представником держави в майбутньому і освіти сьогодні. Естетична к-ра в зошиті.

№28 Види нормативно-правових актів в Україні

Нормативно-правовий акт — офіційний акт-волевиявлення (рішення) уповноважених суб'єктів права, що встановлює (змінює, скасовує) правові норми з метою регулювання суспільних відносин.

Види нормативно-правових актів за юридичною чинністю:

• закони; •підзаконні нормативні акти.

Види нормативно-правових актів за сферою дії: • загальні; • спеціальні; • локальні.

Види нормативно-правових актів за характером волевиявлення: • акти встановлення норм права; • акти заміни норм права; • акти скасування норм права.

Види нормативно-правових актів за галузями законодавства: • цивільні; • кримінальні; • адміністративні; • кримінально-процесуальні; • адміністративно-процесуальні та ін.

Основні нормативно-правові акти за галузями законодавства іменуються галузевими кодексами (Цивільний кодекс, Кримінальний кодекс, Адміністративний кодекс, Кримінально-процесуальний кодекс, Адміністративно-процесуальний кодекс та ін.).

Види правових актів за суб'єктами нормотворчості в Україні:

Верховна Рада України — закони і постанови,

Верховна Рада Автономної Республіки Крим -- постанови (з питань, що носять нормативно-правовий характер) / рішення (з питань організаційно-розпорядчого характеру);

Президент України — укази (нормативні та ненормативні) / розпорядження;

Кабінет Міністрів України — постанови і розпорядження;

керівники міністерств і відомств — нормативні накази, інструкції, розпорядження, положення, вказівки міністра;

Рада Міністрів Автономної Республіки Крим — постанови, рішення і розпорядження,

голови місцевих (обласних і районних) державних адміністрацій — розпорядження;

місцеві ради народних депутатів, їх виконавчі комітети -рішення і нормативні постанови; керівники їхніх управлінь і відділень — нормативні накази;

адміністрація державних підприємств, установ, організацій -нормативні накази, статути, положення та інструкції.

№29 Реквізити, структура та текст нормативно-правового акту

Реквізити: Проект закону чи іншого правового акта повинен містити ряд обов'язкових реквізитів. Перш за все, це повна назва суб'єкта нормотворення: Верховна Рада України; Президент України; Кабінет Міністрів України; Міністерство фінансів України тощо. Далі зазначається вид нормативного акта: закон, указ, постанова, наказ тощо. Також зазначаються: дата прийняття (затвердження) акта; місце прийняття акта (у разі необхідності); власний номер нормативно-правового акта; посада та прізвище посадової особи, яка підписала акт; код нормативно-правового акта за Єдиним державним реєстром. При цьому дата, місце, номер, посада та прізвище, а також код акта зазначаються лише після його офіційного прийняття. Структура нормативно-правового акта залежить від його специфіки і виду, припускає поділ нормативного матеріалу на підрозділи. Основні структурні елементи нормативно-правового акта:

1. Преамбула — вступна частина, безстатейне (таке, що не містить норм права) загальне введення, у якому дається обгрунтування закону, визначаються цілі, завдання й іноді формулюються вихідні світоглядні положення. Зараз преамбули в законах зустрічаються рідко.

2. Пункти, статті — містять вихідні одиниці нормативно-правового акта — нормативні розпорядження. Через нормативне розпорядження стаття співвідноситься з нормами права.

Статті можуть поділятися на частини, а пункти — на абзаци і підпункти. І статтю, і частини, із яких вона складається, прийнято позначати скорочено початковими буквами: статтю — «ст.», а частини (абзаци) статей — «ч.». Статті в законах нумеруються, нерідко нумеруються і частини (абзаци) статей, тоді вони, як правило, звуться пунктами.

3. Глави — є у великих за обсягом нормативно-правових актах.

4. Розділи — об'єднують глави у великих за обсягом нормативно-правових актах. Можлива й інша ситуація, коли статті, пункти об'єднуються в розділи, а розділи — у глави.

5. Частини — найбільші підрозділи закону, містяться, як правило, у кодексах. Так, Кримінальний кодекс, Цивільний кодекс поділяються на дві частини: Загальну і Особливу.

№1 Загальна характеристика системи національного законодавства про освіту

Система національного законодавства про освіту складається з Законів України, Указів президента, постанов КМУ тощо. Найважливіші нормативно-правові акти, які характеризують систему освіти в Україні є: Закон України «Про освіту», Закон України «Про загальну середню освіту», Закон України «Про вищу освіту», Закон України «Про професійно-технічну освіту», Закон України «Про дошкільну освіту», Закон України «Про позашкільну освіту» та ряд інших законів. Законодавство України про освіту базується на Конституції України і складається з цього Закону, інших актів законодавства України. Завданням законодавства України про освіту є регулювання суспільних відносин у галузі навчання, виховання, професійної, наукової, загальнокультурної підготовки громадян України.

№2 Закон України «Про освіту», його структура і зміст

Освіта - основа інтелектуального, культурного, духовного, соціального, економічного розвитку суспільства і держави.

Метою освіти є всебічний розвиток людини як особистості та найвищої цінності суспільства, розвиток її талантів, розумових і фізичних здібностей, виховання високих моральних якостей, формування свідомих громадян, збагачення інтелектуального, творчого, культурного потенціалу народу, підвищення освітнього рівня народу, забезпечення кваліфікованими фахівцями.

Принципи освіти як основоположні засади на яких ґрунтується державна освітянська політика та за допомогою яких визначаються напрямки розвитку освітянської галузі. Принципи освіти: доступність освітянських послуг; гуманізм та демократизм освіти; зв'язок освіти із світовою і національною культурою; незалежність освіти від політичних партій, громадських та релігійних організацій; науковий та світський характер освіти; інтеграція з наукою та виробництвом; єдність та наступність системи освіти тощо. Закон «Про мови» від 28 жовтня 1989р., у відповідності до нього навчально-виховна робота у закладах ведеться українською мовою, але у місцях проживання більшості громадян інших національностей можуть використовуватися поряд з української і інші національні мови. 14 грудня 1999р. Конституційний Суд України прийняв закон про застосування української мови, в цьому рішенні, у місцях компактного проживання національних меншин, в навчальному процесі може використовуватися національна мова більшості населення.

Структура закону складається із 7 розділів: ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ, СИСТЕМА ОСВІТИ, УЧАСНИКИ НАВЧАЛЬНО-ВИХОВНОГО ПРОЦЕСУ, ФІНАНСОВО-ГОСПОДАРСЬКА ДІЯЛЬНІСТЬ, МАТЕРІАЛЬНО-ТЕХНІЧНА БАЗА НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДІВ, МІЖНАРОДНЕ СПІВРОБІТНИЦТВО, МІЖНАРОДНІ ДОГОВОРИ, ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПОРУШЕННЯ ЗАКОНОДАВСТВА ПРО ОСВІТУ.

№3 Закон України «Про вищу освіту», його структура та зміст

Цей Закон спрямований на врегулювання суспільних відносин у галузі навчання, виховання, професійної підготовки громадян України. Він встановлює правові, організаційні, фінансові та інші засади функціонування системи вищої освіти, створює умови для самореалізації особистості, забезпечення потреб суспільства і держави у кваліфікованих фахівцях.

Ст. 3 цього закону визначає принципи державної політики в галузі освіти: доступність та конкурсність; інтеграція системи вищої освіти у світову систему вищої освіти; наступність процесу здобуття вищої освіти; незалежність освіти тощо. Метою вищої освіти у відповідності до положення ст. 42 ЗУ «Про освіту» є забезпечення фундаментальної, наукової, практичної підготовки. Здобуття громадянами освітньо-кваліфікаційних рівнів відповідно до їх інтересів, а також перепідготовка та підвищення кваліфікації. ЗУ «Про вищу освіту» ст. 22 визначає мету ВНЗ: забезпечення умов, необхідних для отримання особою вищої освіти, підготовка фахівців для потреб України. Ст. 16 ЗУ «Про вищу освіту», до системи вищої освіти відносяться: вищі навчальні заклади всіх форм власності; інші юридичні особи, що надають освітні послуги у галузі вищої освіти; органи, які здійснюють управління у галузі вищої освіти(вища атестаційна комісія, самоосвіта, бібліотеки).

Структура цього закону складається із положень 14 розділів: ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ, СТРУКТУРА ВИЩОЇ ОСВІТИ. ДОКУМЕНТИ ПРО ВИЩУ ОСВІТУ, СТАНДАРТИ ВИЩОЇ ОСВІТИ, УПРАВЛІННЯ У ГАЛУЗІ ВИЩОЇ ОСВІТИ, ВИЩІ НАВЧАЛЬНІ ЗАКЛАДИ, УПРАВЛІННЯ ВИЩИМ НАВЧАЛЬНИМ ЗАКЛАДОМ, ОРГАНІЗАЦІЯ НАВЧАЛЬНО-ВИХОВНОГО ПРОЦЕСУ, УЧАСНИКИ НАВЧАЛЬНО-ВИХОВНОГО ПРОЦЕСУ, ПІДГОТОВКА НАУКОВИХ І НАУКОВО-ПЕДАГОГІЧНИХ ПРАЦІВНИКІВ, НАУКОВА І НАУКОВО-ТЕХНІЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ У ВИЩИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДАХ, ФІНАНСОВО-ЕКОНОМІЧНІ ВІДНОСИНИ В СИСТЕМІ ВИЩОЇ ОСВІТИ, МІЖНАРОДНЕ СПІВРОБІТНИЦТВО, ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПОРУШЕННЯ ЗАКОНОДАВСТВА ПРО ВИЩУ ОСВІТУ, ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ.

№4 Система та структура вищої освіти в Україні

Вища освіта - рівень освіти, який здобувається особою у вищому навчальному закладі в результаті послідовного, системного та цілеспрямованого процесу засвоєння змісту навчання, який ґрунтується на повній загальній середній освіті й завершується здобуттям певної кваліфікації за підсумками державної атестації.

За ст. 6 ЗУ «Про вищу освіту»: До структури вищої освіти входять освітні й освітньо-кваліфікаційні рівні: 1) освітні рівні: неповна вища освіта; базова вища освіта; повна вища освіта; 2) освітньо-кваліфікаційні рівні: молодший спеціаліст; бакалавр; спеціаліст, магістр.

За ст. 16 ЗУ «Про вищу освіту»: Систему вищої освіти складають: вищі навчальні заклади всіх форм власності; інші юридичні особи, що надають освітні послуги у галузі вищої освіти; органи, які здійснюють управління у галузі вищої освіти(КМУ, Вищою атестаційною комісією України; органами влади Автономної Республіки Крим; органами місцевого самоврядування; власниками вищих навчальних закладів; органами громадського самоврядування.).

№5 Поняття та система державних стандартів вищої освіти в Україні

Стандарт вищої освіти - сукупність норм, які визначають зміст вищої освіти, зміст навчання, засіб діагностики якості вищої освіти та нормативний термін навчання (за ст. 1 ЗУ «Про вищу освіту»). Ст. 11-12 ЗУ «Про вищу освіту» розкривають зміст державних стандартів вищої освіти в Україні: Систему стандартів вищої освіти складають державний стандарт вищої освіти, галузеві стандарти вищої освіти та стандарти вищої освіти вищих навчальних закладів. Стандарти вищої освіти є основою оцінки якості вищої освіти та професійної підготовки, а також якості освітньої діяльності вищих навчальних закладів незалежно від їх типів, рівнів акредитації та форм навчання.

Державний стандарт вищої освіти містить складові: перелік кваліфікацій за відповідними освітньо-кваліфікаційними рівнями; перелік напрямів та спеціальностей, за якими здійснюється підготовка фахівців у вищих навчальних закладах за відповідними освітньо-кваліфікаційними рівнями; вимоги до освітніх рівнів вищої освіти; вимоги до освітньо-кваліфікаційних рівнів вищої освіти. Перелік напрямів та спеціальностей, за якими здійснюється підготовка фахівців у вищих навчальних закладах за відповідними освітньо-кваліфікаційними рівнями, затверджується Кабінетом Міністрів України за поданням спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у галузі освіти і науки.

№6 Поняття та характеристика освітніх рівнів вищої освіти

Освітній рівень вищої освіти - характеристика вищої освіти за ознаками ступеня сформованості інтелектуальних якостей особи, достатніх для здобуття кваліфікації, яка відповідає певному освітньо-кваліфікаційному рівню(за ст. 1 ЗУ «Про вищу освіту»). Ст. 7 ЗУ «Про вищу освіту», щодо освітніх рівнів вищої освіти:

Неповна вища освіта - освітній рівень вищої освіти особи, який характеризує сформованість її інтелектуальних якостей, що визначають розвиток особи як особистості і є достатніми для здобуття нею кваліфікацій за освітньо-кваліфікаційним рівнем молодшого спеціаліста.

Базова вища освіта - освітній рівень вищої освіти особи, який характеризує сформованість її інтелектуальних якостей, що визначають розвиток особи як особистості і є достатніми для здобуття нею кваліфікацій за освітньо-кваліфікаційним рівнем бакалавра.

Повна вища освіта - освітній рівень вищої освіти особи, який характеризує сформованість її інтелектуальних якостей, що визначають розвиток особи як особистості і є достатніми для здобуття нею кваліфікацій за освітньо-кваліфікаційним рівнем спеціаліста або магістра.

Вищу освіту мають особи, які завершили навчання у вищих навчальних закладах, успішно пройшли державну атестацію відповідно до стандартів вищої освіти і отримали відповідний документ про вищу освіту державного зразка. Державна атестація осіб, які закінчують вищі навчальні заклади усіх форм власності, здійснюється державною екзаменаційною комісією. Положення про державну екзаменаційну комісію затверджується спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі освіти і науки.

№7, 8, 9, 10 Поняття та характеристика освітньо-кваліфікаційних рівнів вищої освіти

Освітньо-кваліфікаційний рівень вищої освіти - характеристика вищої освіти за ознаками ступеня сформованості знань, умінь та навичок особи, що забезпечують її здатність виконувати завдання та обов'язки (роботи) певного рівня професійної діяльності(за ст. 1 ЗУ «Про вищу освіту»). Ст. 8 ЗУ «Про вищу освіту» містить положення щодо освітньо-кваліфікаційних рівнів вищої освіти.

1. Молодший спеціаліст - освітньо-кваліфікаційний рівень вищої освіти особи, яка на основі повної загальної середньої освіти здобула неповну вищу освіту, спеціальні уміння та знання, достатні для здійснення виробничих функцій певного рівня професійної діяльності, що передбачені для первинних посад у певному виді економічної діяльності.

Особам, які завершили навчання в акредитованому вищому професійному училищі, центрі професійно-технічної освіти, може присвоюватись освітньо-кваліфікаційний рівень молодшого спеціаліста за відповідним напрямом (спеціальністю), з якого також здійснюється підготовка робітників високого рівня кваліфікації. ( Частину першу статті 8 доповнено абзацом другим згідно із Законом N 1158-IV ( 1158-15 ) від 11.09.2003 )

Особи, які мають базову загальну середню освіту, можуть одночасно навчатися за освітньо-професійною програмою підготовки молодшого спеціаліста і здобувати повну загальну середню освіту.

2. Бакалавр - освітньо-кваліфікаційний рівень вищої освіти особи, яка на основі повної загальної середньої освіти здобула базову вищу освіту, фундаментальні і спеціальні уміння та знання щодо узагальненого об'єкта праці (діяльності), достатні для виконання завдань та обов'язків (робіт) певного рівня професійної діяльності, що передбачені для первинних посад у певному виді економічної діяльності.

Підготовка фахівців освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавра може здійснюватися на основі освітньо-кваліфікаційного рівня молодшого спеціаліста.

Особи, які в період навчання за освітньо-професійною програмою підготовки бакалавра у вищих навчальних закладах другого - четвертого рівнів акредитації припинили подальше навчання, мають право за індивідуальною програмою здобути освітньо-кваліфікаційний рівень молодшого спеціаліста за однією із спеціальностей, відповідних напряму підготовки бакалавра, у тому самому або іншому акредитованому вищому навчальному закладі.

3. Спеціаліст - освітньо-кваліфікаційний рівень вищої освіти особи, яка на основі освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавра здобула повну вищу освіту, спеціальні уміння та знання, достатні для виконання завдань та обов'язків (робіт) певного рівня професійної діяльності, що передбачені для первинних посад у певному виді економічної діяльності.

4. Магістр - освітньо-кваліфікаційний рівень вищої освіти особи, яка на основі освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавра здобула повну вищу освіту, спеціальні уміння та знання, достатні для виконання професійних завдань та обов'язків (робіт) інноваційного характеру певного рівня професійної діяльності, що передбачені для первинних посад у певному виді економічної діяльності. Підготовка фахівців освітньо-кваліфікаційного рівня магістра може здійснюватися на основі освітньо-кваліфікаційного рівня спеціаліста.

Особи, які в період навчання за освітньо-професійною програмою підготовки магістра припинили подальше навчання, мають право за індивідуальною програмою здобути освітньо-кваліфікаційний рівень спеціаліста за такою ж або спорідненою спеціальністю у тому самому або іншому акредитованому вищому навчальному закладі. Підготовка фахівців освітньо-кваліфікаційних рівнів спеціаліста та магістра медичного та ветеринарно-медичного спрямувань може здійснюватися на основі повної загальної середньої освіти.

№11, 18 Система органів управління вищим навчальним закладом, їх склад, основні повноваження

Розділ 6 ЗУ «Про вищу освіту» містить положення щодо органів управління вищим навчальним закладом, про їх склад та основні повноваження. Система органів управління ВНЗ складається з: керівника вищого навчального закладу; керівника факультету, відділення; вчених рад; наглядової ради; робочих та дорадчих органів; органів громадського самоврядування; студентського самоврядування.

Керівник вищого навчального закладу (ректор (президент), начальник, директор тощо) здійснює безпосереднє управління діяльністю вищого навчального закладу. Керівник вищого навчального закладу в межах наданих йому повноважень: вирішує питання діяльності вищого навчального закладу, затверджує його структуру і штатний розпис; видає накази і розпорядження, обов'язкові для виконання всіма працівниками і структурними підрозділами вищого навчального закладу; представляє вищий навчальний заклад у державних та інших органах, відповідає за результати його діяльності перед органом управління, у підпорядкуванні якого перебуває вищий навчальний заклад; є розпорядником майна і коштів; приймає на роботу та звільняє з роботи працівників; формує контингент осіб, які навчаються у вищому навчальному закладі; контролює виконання навчальних планів і програм тощо.

Керівник факультету, відділення(декан) – здійснює керівництво факультетом. Декан видає розпорядження, що стосуються діяльності факультету.

Керівник відділення (завідуючий) призначається на посаду керівником вищого навчального закладу з числа педагогічних працівників, які мають повну вищу освіту і досвід навчально-методичної роботи. Завідуючий відділенням забезпечує організацію навчально-виховного процесу, виконання навчальних планів і програм, здійснює контроль за якістю викладання навчальних предметів, навчально-методичною діяльністю викладачів.

Вчена рада вищого навчального закладу є колегіальним органом вищого навчального закладу третього або четвертого рівня акредитації і утворюється строком до п'яти років (для національного вищого навчального закладу - строком до семи років). До компетенції Вченої ради вищого навчального закладу належать подання та ухвалення: проектів статуту; фін. плану; навчальних програм та навчальних планів. Вчена рада вищого навчального закладу розглядає й інші питання діяльності вищого навчального закладу відповідно до статуту вищого навчального закладу. Вчену раду вищого навчального закладу очолює її голова - керівник вищого навчального закладу. До складу Вченої ради вищого навчального закладу входять за посадами заступники керівника вищого навчального закладу, декани, головний бухгалтер, керівники органів самоврядування вищого навчального закладу, а також виборні представники. Рішення Вченої ради вищого навчального закладу вводяться в дію рішеннями керівника вищого навчального закладу.

Вчена рада факультету є колегіальним органом факультету вищого навчального закладу третього і четвертого рівнів акредитації. Вчену раду факультету очолює її голова - декан факультету. До складу вченої ради факультету входять за посадами заступники декана, завідуючі кафедрами, керівники органів самоврядування факультету, а також виборні представники. До компетенції вченої ради факультету належать: визначення загальних напрямів наукової діяльності факультету; обрання на посаду таємним голосуванням асистентів, викладачів, старших викладачів, доцентів, декана; ухвалення навчальних програм та навчальних планів; вирішення питань організації навчально-виховного процесу на факультеті; ухвалення фінансових плану і звіту факультету.

Наглядова рада розглядає шляхи перспективного розвитку вищого навчального закладу, надає допомогу його керівництву в реалізації державної політики у галузі вищої освіти і науки, здійснює громадський контроль за діяльністю керівництва вищого навчального закладу, забезпечує ефективну взаємодію вищого навчального закладу з органами державного управління, науковою громадськістю, суспільно-політичними та комерційними організаціями в інтересах розвитку вищої освіти. Склад Наглядової ради національного вищого навчального закладу затверджується центральним органом виконавчої влади, у підпорядкуванні якого він перебуває.

Робочі органи (ректорат; деканати; приймальна комісія) створюються для вирішення поточних питань діяльності вищого навчального закладу третього або четвертого рівня акредитації.

Дорадчим органом вищого навчального закладу першого або другого рівня акредитації є Педагогічна рада. Педагогічну раду очолює керівник вищого навчального закладу. До складу Педагогічної ради входять заступники директора, завідуючі відділеннями, завідуючий бібліотекою, голови предметних (циклових) комісій, педагогічні працівники, головний бухгалтер.

Органи студентського самоврядування сприяють гармонійному розвитку особистості студента, формуванню у нього навичок майбутнього організатора, керівника. Органи студентського самоврядування вирішують питання, що належать до їх компетенції. Рішення органів студентського самоврядування мають дорадчий характер.

№12 Правове регулювання ліцензування та акредитації в галузі вищої освіти

Ліцензування - процедура визнання спроможності вищого навчального закладу певного типу розпочати освітню діяльність, пов'язану із здобуттям вищої освіти та кваліфікації, відповідно до вимог стандартів вищої освіти, а також до державних вимог щодо кадрового, науково-методичного та матеріально-технічного забезпечення.

Акредитація - процедура надання вищому навчальному закладу певного типу права провадити освітню діяльність, пов'язану із здобуттям вищої освіти та кваліфікації, відповідно до вимог стандартів вищої освіти, а також до державних вимог щодо кадрового, науково-методичного та матеріально-технічного забезпечення (за ст. 1 ЗУ «Про вищу освіту»).

Ст. 28 ЗУ «Про вищу освіту» містить положення про правове регулювання ліцензування та акредитації в галузі вищої освіти.

1. Освітня діяльність на території України здійснюється вищими навчальними закладами на підставі ліцензій, які видаються у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. У ліцензіях на освітню діяльність зазначаються назва напряму, спеціальності, освітньо-кваліфікаційний рівень та обсяги підготовки, термін дії ліцензії (не більше 3р.), а також юридична адреса вищого навчального закладу, його відокремлені структурні підрозділи (філії) та їх юридичні адреси. Ліцензування освітньої діяльності вищих навчальних закладів здійснюється перед початком підготовки фахівців за напрямом, спеціальністю спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі освіти і науки шляхом проведення ліцензійної експертизи. Обов'язковою умовою видачі ліцензії вищим навчальним закладам є наявність у них необхідної матеріально-технічної, науково-методичної та інформаційної бази, бібліотеки, науково-педагогічних кадрів за нормативами, що встановлюються спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі освіти і науки.

2. У сертифікаті про акредитацію напряму або спеціальності , встановленому Кабінетом Міністрів України, зазначаються назва напряму або спеціальності, освітньо-кваліфікаційний рівень та обсяги підготовки, термін дії сертифіката (не більше 10р.), а також юридична адреса вищого навчального закладу, його відокремлені структурні підрозділи (філії) та їх юридичні адреси. Акредитація напряму, спеціальності та вищого навчального закладу здійснюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі освіти і науки шляхом проведення акредитаційної експертизи.

№13 Правове регулювання ведення реєстру вищих навчальних закладів

Постанова Кабінету Міністрів України від 15 березня 2006 року № 329 "Питання державної реєстрації вищих навчальних закладів". Державний реєстр вищих навчальних закладів – це система збирання, накопичення, оброблення, аналізу та використання інформації про вищі навчальні заклади усіх типів і форм власності, їх відокремлені структурні підрозділи (філії, представництва тощо), що надають освітні послуги у галузі вищої освіти на підставі ліцензії, виданої МОН. До Реєстру включаються такі відомості:

• ідентифікаційні – ідентифікаційний код та найменування вищого навчального закладу;

• класифікаційні – вид діяльності, якою займається вищий навчальний заклад, його територіальна належність, дані про засновника (власника), найменування органу, до сфери управління якого належить вищий навчальний заклад;

• довідкові – місцезнаходження, телефон, телефакс, електронна адреса, прізвище керівника, найменування засновників тощо;

• реєстраційні – відомості про створення, припинення діяльності вищого навчального закладу;

• освітні – відомості про ліцензування та акредитацію вищого навчального закладу, основні засоби (навчальні площі – власні та орендовані), прийом та випуск студентів, у тому числі за державним замовленням та за кошти фізичних чи юридичних осіб (щороку), освітньо-кваліфікаційний рівень вищої освіти, загальну чисельність студентів та їх чисельність за формами навчання: денна (очна), вечірня, заочна, дистанційна, екстернатна – окремо за кожною формою навчання), педагогічні та науково-педагогічні кадри, тощо.

Підставою для включення до Реєстру або виключення з нього є заява та відомості, що містяться в облікових та інформаційних картках, що надходять до МОН від ВНЗ.

№14 Державні стандарти правничої освіти в Україні

Державні стандарти правничої освіти мають важливе значення в системі вищої освіти, оскільки визначають методичні основи організації навчального процесу в юридичних вишах. Більше того, державний стандарт правничої освіти встановлює державні вимоги до змісту юридичної освіти, рівнів професійної кваліфікації випускників юридичних ВНЗ, основних обов’язкових засобів навчання та освітнього рівня вступників до юридичних вузів. Державний стандарт повинен містити перелік основних нормативних юридичних дисциплін, обов’язкових для підготовки фахівців за спеціальністю «правознавство».

Бакалаври в галузі права покликані здійснювати діяльність, спрямовану на виконання допоміжних функцій правника (помічника адвоката, слідчого, нотаріуса тощо). Бакалавр права не може займати посади на підприємствах вищого рівня. Спеціаліст права має повну вищу освіту за спеціальністю «правознавства». Освітньо-кваліфікаційний рівень спеціаліста може бути отриманий у навчальному закладі третього-четвертого рівнів акредитації, термін підготовки спеціаліста після бакалавріату складає не більше одного року. Освітньо-кваліфікаційний рівень магістра права студенти отримують на базі відповідної освітньо-професійної програми бакалавра.

№15 Основні напрями діяльності юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Положення про юридичний факультет, затверджене Вченою радою університету імені Тараса Шевченка від 28 квітня 1995 року містить положення, що визначають основні напрями діяльності юридичного факультету КНУ. У своїй діяльності юридичний факультет керується нормами Конституції України, нормами та принципами міжнародного права, чинними в Україні, законами та підзаконними актами України та Статутом Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Основними напрямами діяльності є: організація вищої правничої освіти в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка; підготовка юристів за наступними освітньо-кваліфікаційними рівнями: бакалавра, спеціаліста та магістра права; підготовка фахівців найвищої кваліфікації у сфері юридичних наук: кандидатів та докторів наук для України та іноземних країн; перепідготовка та підвищення кваліфікації юристів у різних сферах освітньої, наукової та практичної діяльності; сприяння розвитку української вищої правничої школи , поширення науково-практичних знань, формування сучасного освітнього процесу у галузі права; підготовка підручників, навчальних посібників, курсів, лекцій та іншої навчальної і навчально-методичної юридичної літератури; й) здійснення міжнародного співробітництва та партнерства у межах України з юридичними та іншими закладами, організаціями, установами, в рамках угод підписаних університетом та здійснення іншої не забороненої законодавством України діяльності, пов'язаної з метою та функціональними завданнями факультету і університету.

№17 Структура юридичного факультету. Загальна характеристика основних та допоміжних підрозділів

Юридичний факультет структурно об'єднує кафедри: конституційного і адміністративного права; трудового, земельного і екологічного права; теорії та історії держави і права; цивільного права; правосуддя; господарського права; кримінального права і кримінології та криміналістики.

У структурі факультету функціонує Сектор (центр) досліджень проблем прав людини, а також допоміжні підрозділи для забезпечення навчального процесу: відділ організаційного забезпечення навчального процесу; сектор методичного забезпечення навчального процесу; сектор видавничого забезпечення навчального процесу; сектор технічного забезпечення навчального процесу; сектор ІОМ та інформаційного забезпечення навчального процесу; криміналістична лабораторія. Допоміжні структурні підрозділи забезпечують виконання факультетом освітньої діяльності, проведення наукових досліджень, виховної та культурно-просвітницької роботи.

Кафедра конституційного і адміністративного права забезпечує читання провідних нормативних курсів: конституційне право, адміністративне право, конституційне процесуальне право, конституційне право зарубіжних країн, фінансове та міжнародне право. Кафедра господарського права забезпечує викладання двох нормативних дисциплін - “Господарське право” та “Господарське процесуальне право”, а також значної кількості спецкурсів відповідного спрямування. Кафедра правосуддя забезпечує викладання навчальних курсів цивільного процесуального права, кримінально-процесуального права, судоустрою, нотаріату, прокуратури України, а також спецкурсів. Центр дослідження проблем прав людини є сектором науково-дослідної частини юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Основною метою створення Центра є організація наукових досліджень проблем реалізації і захисту прав і свобод людини, впровадження результатів таких досліджень у навчальний процес, а також у практику підготовки проектів законодавчих актів у цій сфері.

№19 Поняття та категорії осіб, які навчаються у ВНЗ

Ст. 53 ЗУ «Про вищу освіту» містить положення про осіб, які навчаються у ВНЗ.

Особами, які навчаються у вищих навчальних закладах, є студенти (слухачі), курсанти, екстерни, асистенти-стажисти, інтерни, клінічні ординатори, здобувачі, аспіранти (ад'юнкти) та докторанти.

Студент (слухач) - особа, яка в установленому порядку зарахована до вищого навчального закладу і навчається за денною (очною), вечірньою або заочною, дистанційною формами навчання з метою здобуття певних освітнього та освітньо-кваліфікаційного рівнів.

Курсант - особа, яка в установленому порядку зарахована до військового вищого навчального закладу і навчається з метою здобуття певних освітнього та освітньо-кваліфікаційного рівнів.

Екстерн - особа, яка в установленому порядку зарахована до вищого навчального закладу, має відповідний освітній, освітньо-кваліфікаційний рівень і навчається за екстернатною формою навчання з метою здобуття певних освітнього та освітньо-кваліфікаційного рівнів.

Асистент-стажист - особа, яка має повну вищу освіту і освітньо-кваліфікаційний рівень магістра або спеціаліста, навчається в асистентурі-стажуванні вищих навчальних закладів мистецького профілю з метою удосконалення творчої майстерності.

Здобувач - особа, яка прикріплена до аспірантури або докторантури вищого навчального закладу або наукової установи і готує дисертацію на здобуття наукового ступеня кандидата наук без навчання в аспірантурі, або особа, яка має науковий ступінь кандидата наук і готує дисертацію на здобуття наукового ступеня доктора наук без перебування в докторантурі.

Аспірант (ад'юнкт) - особа, яка має повну вищу освіту і освітньо-кваліфікаційний рівень магістра або спеціаліста, навчається в аспірантурі (ад'юнктурі) вищого навчального закладу або наукової установи для підготовки дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата наук.

Докторант - особа, яка має науковий ступінь кандидата наук і зарахована до докторантури для підготовки дисертації на здобуття наукового ступеня доктора наук.

№20 Поняття та види прав студентів

Права осіб, що навчаються в ВНЗ передбачені в нормах законодавства: ст. 51 ЗУ «Про освіту», ст. 54 ЗУ «Про вищу освіту», Пункт 63-64 «Положення про ВНЗ» тощо. Отже, студенти мають право на: вибір форми навчання; безпечні і нешкідливі умови навчання, праці та побуту; трудову діяльність у позанавчальний час; додаткову оплачувану відпустку у зв'язку з навчанням за основним місцем роботи, скорочений робочий час та інші пільги, передбачені законодавством для осіб, які поєднують роботу з навчанням; користування навчальною, науковою, виробничою, культурною, спортивною, побутовою, оздоровчою базою вищого навчального закладу; участь у науково-дослідних, дослідно-конструкторських роботах, конференціях, симпозіумах, виставках, конкурсах, представлення своїх робіт для публікацій; участь в обговоренні та вирішенні питань удосконалення навчально-виховного процесу, науково-дослідної роботи, призначення стипендій, організації дозвілля, побуту, оздоровлення; надання пропозицій щодо умов і розмірів плати за навчання; участь у об'єднаннях громадян; обрання навчальних дисциплін за спеціальністю в межах, передбачених освітньо-професійною програмою підготовки та робочим навчальним планом; участь у формуванні індивідуального навчального плану; моральне та (або) матеріальне заохочення за успіхи у навчанні та активну участь у науково-дослідній роботі; захист від будь-яких форм експлуатації, фізичного та психічного насильства; канікулярну відпустку тривалістю не менше ніж вісім календарних тижнів.

Студенти вищих навчальних закладів, які навчаються за денною (очною) формою навчання, мають право на пільговий проїзд у транспорті, а також на забезпечення гуртожитком у порядках, встановлених Кабінетом Міністрів України. Студенти вищих навчальних закладів мають право на отримання стипендій, призначених юридичними та фізичними особами, які направили їх на навчання, а також інших стипендій відповідно до законодавства.

№21 Стипендіальне забезпечення студентів. Види стипендій

Особи, які успішно навчаються у вищих навчальних закладах державної або комунальної форми власності за денною (очною) формою навчання за кошти державного або місцевого бюджету, забезпечуються стипендіями у розмірі не менше ніж два неоподатковуваних мінімуми доходів громадян. Порядок призначення і виплати стипендій встановлюється Кабінетом Міністрів України. (ст. 64 ЗУ «Про вищу освіту»)

Постановою КМУ «Питання стипендіального забезпечення» від 12 липня 2004р. регулюється виплата та встановлення стипендій в Україні. Дія цього Порядку поширюється на осіб, які навчаються у навчальних закладах та наукових установах за рахунок коштів загального фонду державного бюджету, у навчальних закладах, що перебувають у власності Автономної Республіки Крим, та комунальних навчальних закладах за рахунок коштів відповідних бюджетів: учням, студентам, курсантам, слухачам, клінічним ординаторам, аспірантам і докторантам, які навчаються згідно з угодами, укладеними між навчальними закладами або науковими

установами та фізичними або юридичними особами. Особі, яка навчалася згідно із зазначеною угодою і в установленому порядку переведена на навчання за державним замовленням, стипендія призначається і виплачується відповідно до цього Порядку за результатами попереднього семестрового контролю з місяця, що настає за датою її зарахування відповідно до наказу керівника навчального закладу. Призначення і виплата стипендій студентам, які є іноземними громадянами та особами без громадянства, провадиться відповідно до міжнародних договорів України і актів Кабінету Міністрів України. Стипендії виплачуються раз на місяць.

Стипендії бувають таких видів: академічні і соціальні.

Академічними стипендіями є: 1)стипендії Президента України, Верховної Ради України,

Кабінету Міністрів України, іменні стипендії, які призначаються учням, студентам і курсантам за результатами навчання, розміри та порядок призначення яких визначаються окремими нормативними актами; 2) іменні або персональні стипендії навчального закладу; 3) ординарні (звичайні) академічні стипендії.

Соціальні стипендії призначаються: 1) студентам і курсантам з числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, а також студентам і курсантам, які в період навчання у віці від 18 до 23 років залишились без батьків; 2) студентам і курсантам з числа осіб, яким згідно із Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" ( 796-12 ) гарантуються пільги під час призначення стипендії; 3) студентам і курсантам з малозабезпечених сімей (у разі отримання відповідної державної допомоги згідно із законодавством); 4) студентам, які є дітьми-інвалідами та інвалідами

I-III групи; 5) студентам і курсантам, які мають сім'ї з дітьми і в яких обоє з подружжя або одна мати (батько) навчається у вищому навчальному закладі за денною формою навчання; 6)студентам, які навчаються за гірничими спеціальностями, батьки яких загинули або стали інвалідами внаслідок отримання травм на виробництві, професійного захворювання під час роботи на вугледобувних підприємствах.

№22 Поняття та види обов’язків студентів

Це положення регулюється ст. 55 ЗУ «Про вищу освіту». Особи, які навчаються у вищих навчальних закладах, зобов'язані: додержуватися законів, статуту та правил внутрішнього розпорядку вищого навчального закладу; виконувати графік навчального процесу та вимоги навчального плану.

№24 Підстави та порядок притягнення студентів ВНЗ до дисциплінарної відповідальності

Щоб розкрити це питання можемо розглянути положення , яке міститься у Статуті КНУ імені Тараса Шевченка:

За невиконання обов'язків, порушення Правил внутрішнього розпорядку ректор може накласти стягнення на студента або відрахувати його з Університету. Порядок накладення стягнення, відрахування з Університету встановлюється цим Статутом і Правилами внутрішнього розпорядку. За невиконання своїх обов'язків адміністрація може накласти стягнення дисциплінарного порядку або відрахувати з університету за поданням деканатів. (ПРАВИЛА ВНУТРІШНЬОГО РОЗПОРЯДКУ ДЛЯ СТУДЕНТІВ КНУ імені Тараса Шевченка)

Студент може бути відрахований:

• за власним бажанням;

• якщо він не з'явився на заняття протягом 10 днів після початку занять на першому курсі і не сповістив деканат про на явність поважної причини для цього;

• за невиконання вимог навчального плану і графіку навчального процесу;

• за академічну неуспішність: у випадку одержання при семестровому контролі трьох і більше незадовільних оцінок; у випадку одержання незадовільної оцінки з одного предмета після трьох спроб складання іспиту /заліку/; у випадку, якщо студент не ліквідував академічну заборго ваність у встановлений термін;

• за грубе порушення встановлених Правил внутрішньо го розпорядку та поведінки (за згодою профспілкового комітету студентів):

• за появу на заняттях у навчальному корпусі, бібліотеці, гуртожитку в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп'яніння;

• за вчинення крадіжки індивідуального, державного або громадського майна, хуліганських вчинків або інших протиправних дій, встановлених вироком суду чи постановою органу, до компетенції якого входить накладання адміністративного стягнення;

• за скоєння аморального вчинку, не сумісного з продовженням навчання у студентському колективі;

• за систематичне невиконання розпоряджень адміністрації;

• у випадку одержання незадовільної оцінки при захисті дипломного проекту /магістерської наукової роботи/ або не представлення проекту до захисту без поважних причин студенти відраховуються з інституту як такі, що закінчили теоретичний курс навчання;

• за невиконання умов контракту (студенти, які навчаються на підставі угод з підприємствами, організаціями чи фізичними особами на умовах повної компенсації витрат на навчання).

№25 Правовий статус науково-педагогічних працівників ВНЗ

Стаття 47(Про вищу освіту). Педагогічні і науково-педагогічні працівники

Педагогічні працівники - особи, які за основним місцем роботи у вищих навчальних закладах першого і другого рівнів акредитації професійно займаються педагогічною діяльністю.

Науково-педагогічні працівники - особи, які за основним місцем роботи у вищих навчальних закладах третього і четвертого рівнів акредитації професійно займаються педагогічною діяльністю у поєднанні з науковою та науково-технічною діяльністю.

Наукова та науково-технічна діяльність науково-педагогічних працівників вищих навчальних закладів третього і четвертого рівнів акредитації регулюється Законом України "Про наукову і науково-технічну діяльність". На посади науково-педагогічних працівників обираються за конкурсом, як правило, особи, які мають наукові ступені або вчені звання, а також випускники магістратури, аспірантури та докторантури.

Максимальне навчальне навантаження науково-педагогічних працівників не може перевищувати 900 годин на навчальний рік.

Стаття 50. Права педагогічних та науково-педагогічних працівників

Педагогічні та науково-педагогічні працівники відповідно до закону мають право на:

захист професійної честі та гідності;

вільний вибір методів та засобів навчання в межах затверджених навчальних планів;

проведення наукової роботи у вищих навчальних закладах всіх рівнів акредитації;

індивідуальну педагогічну діяльність;

участь у громадському самоврядуванні;

участь у об'єднаннях громадян;

забезпечення житлом;

отримання пільгових кредитів для індивідуального і кооперативного житлового будівництва;

одержання службового житла;

одержання державних стипендій.

Педагогічні та науково-педагогічні працівники мають і інші права, передбачені законами та статутом вищого навчального закладу.

Стаття 51. Обов'язки педагогічних та науково-педагогічних працівників

Педагогічні та науково-педагогічні працівники зобов'язані:

постійно підвищувати професійний рівень, педагогічну майстерність, наукову кваліфікацію (для науково-педагогічних працівників);

забезпечувати високий науково-теоретичний і методичний рівень викладання дисциплін у повному обсязі освітньої програми відповідної спеціальності;

додержуватися норм педагогічної етики, моралі, поважати гідність осіб, які навчаються у вищих навчальних закладах, прививати їм любов до України, виховувати їх в дусі українського патріотизму і поваги до Конституції України ( 254к/96-ВР );

додержуватися законів, статуту та правил внутрішнього розпорядку вищого навчального закладу.

№26 Система вищих навчальних закладів в Україні

Стаття 43(Про освіту). Вищі навчальні заклади

1. Вищими навчальними закладами є: технікум (училище), коледж, інститут, консерваторія, академія, університет та інші.

2. Відповідно до статусу вищих навчальних закладів встановлено чотири рівні акредитації:

перший рівень - технікум, училище, інші прирівняні до них вищі навчальні заклади;

другий рівень - коледж, інші прирівняні до нього вищі навчальні заклади;

третій і четвертий рівні (залежно від наслідків акредитації) - інститут, консерваторія, академія, університет.

3. Вищі навчальні заклади здійснюють підготовку фахівців за такими освітньо-кваліфікаційними рівнями:

молодший спеціаліст - забезпечують технікуми, училища, інші вищі навчальні заклади першого рівня акредитації;

бакалавр - забезпечують коледжі, інші вищі навчальні заклади другого рівня акредитації;

спеціаліст, магістр - забезпечують вищі навчальні заклади третього і четвертого рівнів акредитації.

4. Вищі навчальні заклади певного рівня акредитації можуть здійснювати підготовку фахівців за освітньо-кваліфікаційними рівнями, які забезпечують навчальні заклади нижчого рівня акредитації.

5. Вищі навчальні заклади у встановленому порядку можуть створювати різні типи навчально-науково-виробничих комплексів, об'єднань, центрів, інститутів, філій, коледжів, ліцеїв, гімназій.

№27 Правовий статус ВНЗ 3-4 рівнів акредитації

Стаття 23. Правовий статус вищого навчального закладу

1. Вищий навчальний заклад є юридичною особою, має відокремлене майно, може від свого імені набувати майнових і особистих немайнових прав і мати обов'язки, бути позивачем і відповідачем у суді.

2. Вищий навчальний заклад згідно із законом може виступати засновником (співзасновником) інших юридичних осіб, що здійснюють свою діяльність відповідно до напрямів навчально-науково-виробничої діяльності вищого навчального закладу.

3. Акредитовані вищі навчальні заклади у встановленому порядку можуть створювати навчальні та навчально-науково-виробничі комплекси, які є добровільними об'єднаннями. Всі учасники комплексу зберігають статус юридичних осіб.

4. У вищих навчальних закладах державної і комунальної форм власності кількість студентів, прийнятих на перший курс на навчання за державним замовленням, повинна становити не менше ніж 51 відсоток від загальної кількості студентів, прийнятих на навчання на перший курс.

Стаття 24. Рівні акредитації вищих навчальних закладів вищий навчальний заклад третього рівня акредитації - вищий навчальний заклад, у якому здійснюється підготовка фахівців за напрямами освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавра, спеціальностями освітньо-кваліфікаційного рівня спеціаліста, а також за окремими спеціальностями освітньо-кваліфікаційного рівня магістра;

вищий навчальний заклад четвертого рівня акредитації - вищий навчальний заклад, у якому здійснюється підготовка фахівців за напрямами освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавра, спеціальностями освітньо-кваліфікаційних рівнів спеціаліста, магістра.

№28 Поняття університету. Класичні та профільні університети

Стаття 25.(Про вищу освіту) Типи вищих навчальних закладів

Університет - багатопрофільний вищий навчальний заклад четвертого рівня акредитації, який провадить освітню діяльність, пов'язану із здобуттям певної вищої освіти та кваліфікації широкого спектра природничих, гуманітарних, технічних, економічних та інших напрямів науки, техніки, культури і мистецтв, проводить фундаментальні та прикладні наукові дослідження, є провідним науково-методичним центром, має розвинуту інфраструктуру навчальних, наукових і науково-виробничих підрозділів, відповідний рівень кадрового і матеріально-технічного забезпечення, сприяє поширенню наукових знань та здійснює культурно-просвітницьку діяльність. Можуть створюватися класичні та профільні (технічні, технологічні, економічні, педагогічні, медичні, аграрні, мистецькі, культурологічні тощо) університети;

№31 Особливості правового статусу Київського національного університету імені Т.Шевченка

Стаття 23. Правовий статус вищого навчального закладу

1. Вищий навчальний заклад є юридичною особою, має відокремлене майно, може від свого імені набувати майнових і особистих немайнових прав і мати обов'язки, бути позивачем і відповідачем у суді.

2. Вищий навчальний заклад згідно із законом може виступати засновником (співзасновником) інших юридичних осіб, що здійснюють свою діяльність відповідно до напрямів навчально-науково-виробничої діяльності вищого навчального закладу.

3. Акредитовані вищі навчальні заклади у встановленому порядку можуть створювати навчальні та навчально-науково-виробничі комплекси, які є добровільними об'єднаннями. Всі учасники комплексу зберігають статус юридичних осіб.

4. У вищих навчальних закладах державної і комунальної форм власності кількість студентів, прийнятих на перший курс на навчання за державним замовленням, повинна становити не менше ніж 51 відсоток від загальної кількості студентів, прийнятих на навчання на перший курс.

№32 Статут КНУ ім. Т.Шевченка. Порядок затвердження, внесення змін та доповнень до Статуту

1. Київський національний університет імені Тараса Шевченка (далі - Університет) має статус самоврядного (автономного) державного вищого навчального закладу IV рівня акредитації. Університет має факультети, інститути, лабораторії, кафедри, науково-дослідні та інші структурні підрозділи. Університет заснований 2 листопада 1833 року Указом імператора Миколи I як Імператорський університет Св. Володимира.

2. Університет є юридичною особою, має самостійний баланс, рахунки в установах банків, власний герб, прапор, печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням, офіційні бланки з гербом Університету. Місцезнаходження Університету: Україна, 01033, м. Київ, вул. Володимирська, 60.

3. У своїй діяльності Університет керується Конституцією України ( 254к/96-ВР ), Законами України "Про освіту" ( 1060-12 ), "Про вищу освіту" ( 2984-14 ), іншими законами, актами Президента України та Кабінету Міністрів України, цим Статутом, а також гуманістичними, демократичними традиціями світової та вітчизняної освіти, науки і культури.

4. Університет здійснює підготовку, перепідготовку та атестацію фахівців різних освітньо-кваліфікаційних рівнів, науково-педагогічних і наукових кадрів як з відривом, так і без відриву від виробництва. Університет приймає на навчання студентів, курсантів, слухачів, ад'юнктів, аспірантів і докторантів на конкурсній основі. Освітньо-виховна та наукова робота ведеться державною мовою.

5. Університет здійснює підготовку, перепідготовку та атестацію фахівців іноземних держав за міжнародними договорами України, контрактами з юридичними та фізичними особами.

6. Університет як самоврядний (автономний) заклад:

приймає самостійно рішення і діє у межах своєї компетенції під час провадження навчальної, науково-дослідницької, виховної і виробничо-господарської діяльності;

визначає самостійно форми та обсяги оплати праці працівників, порядок використання коштів, отриманих за рахунок надання платних послуг;

вирішує самостійно питання про використання майна, переданого Університету в оперативне управління, у тому числі для провадження господарської діяльності, надання його в оренду та користування (без права викупу);

користується безстроково та безоплатно виділеними йому земельними ділянками з правом надання їх у тимчасове користування, у тому числі на умовах оренди;

проводить різні види робіт на підставі договорів, угод і контрактів;

виступає засновником юридичних осіб за рахунок позабюджетних коштів;

визначає самостійно свою структуру та штат працівників;

визначає самостійно нормативи чисельності студентів, слухачів, аспірантів, докторантів, здобувачів наукового ступеня кандидата та доктора наук на одну штатну посаду науково-педагогічного працівника в межах фонду оплати праці;

надає додаткові освітньо-наукові послуги;

провадить спільну діяльність на підставі угод з іншими юридичними особами.

7. Для сприяння належному функціонуванню Університету в ньому утворюється наглядова рада, склад якої затверджується Кабінетом Міністрів України. Положення про наглядову раду затверджує голова наглядової ради за погодженням з МОН.

8. Діяльність політичних партій, релігійних організацій та рухів в Університеті не допускається.

9. Діловодство в Університеті ведеться державною мовою. Звітність подається відповідно до законодавства.

10. Дні Університету є загальноуніверситетським святом, що відзначається на всіх факультетах та в інших структурних підрозділах щороку третього тижня вересня.

№33 Структура КНУ ім. Т.Шевченка. Основні та допоміжні структурні підрозділи, їх функції

Стаття 30. Структурні підрозділи вищого навчального закладу

1. Структурні підрозділи вищого навчального закладу створюються відповідно до законодавства. Структурні підрозділи можуть мати окремі права юридичної особи.

2. Структурними підрозділами вищого навчального закладу третього і четвертого рівнів акредитації є кафедри, факультети, інститути, філії, бібліотека тощо.

3. Структурними підрозділами вищого навчального закладу першого та другого рівнів акредитації є відділення і предметні (циклові) комісії.

4. Філія - відокремлений структурний підрозділ, що створюється з метою забезпечення потреб у фахівцях місцевого ринку праці та наближення місця навчання студентів до їх місця проживання.

5. Структурними підрозділами вищого навчального закладу четвертого рівня акредитації можуть бути наукові, навчально-наукові, науково-дослідні та науково-виробничі інститути. Керівництво інститутом здійснює директор, який обирається на посаду за конкурсом строком на п'ять років.

Можуть створюватися:

навчально-науково-виробничі центри (комплекси, інститути), що об'єднують споріднені факультети, коледжі, технікуми, наукові, науково-дослідні, науково-виробничі й проектні інститути, дослідні станції, кафедри, наукові лабораторії, конструкторські бюро, навчально-дослідні господарства, навчально-виробничі комбінати, експериментальні заводи, фабрики, фірми, клінічні бази установ медичної освіти, полігони, технопарки, інші підрозділи;

6. Вищий навчальний заклад повинен мати у своєму складі бібліотеку, яку очолює директор (завідуючий).

7. Вищий навчальний заклад може мати у своєму складі підготовчі відділення (підрозділи), підрозділи перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів, лабораторії, навчально-методичні кабінети, комп'ютерні та інформаційні центри, навчально-виробничі та творчі майстерні, навчально-дослідні господарства, виробничі структури, видавництва, спортивні комплекси, заклади культурно-побутового призначення та інші підрозділи, діяльність яких не заборонена законодавством.

№34 Поняття, принципи та правове регулювання навчального процесу у вищому навчальному закладі

Навчальний процес - це система організаційних, методичних, педагогічних та інших заходів спрямованих на реалізацію вимог вищої освіти на певному освітньому рівні відповідно до державних стандартів.

Принципи:

-Науковість

-Демократизм

-Наступність

-Гуманізм

-Незалежність від релігійних та політичних організацій.

№35 Особливості кредитно-модульної системи організації навчального процесу

Основні вимоги ставить членство України в Болонському процесі перед всією системою освіти та вищими навчальними закладами.В основному їх можна звести до таких шести ключових позицій:

-прийняти зручні та зрозумілі градації дипломів, ступенів і кваліфікацій;

-увести двоступеневу структуру вищої освіти;

-використовувати єдину систему кредитних одиниць (систему ECTS - European Community Course Credit Transfer System) і додатків до дипломів;

-напрацьовувати, підтримувати і розвивати європейські стандарти якості із застосуванням зрозумілих порівнюваних критеріїв, механізмів і методів їх оцінки;

-усунути існуючі перепони для розширення мобільності студентів, викладачів, дослідників і управлінців вищої школи.

-забезпечувати привабливість системи європейської освіти.

№36 Поняття та види навчально-методичної документації у ВНЗ

Стаття 15.(Закон України про вищу освіту) Науково-методичне забезпечення вищої освіти

Науково-методичне забезпечення вищої освіти здійснюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі освіти і науки, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні вищі навчальні заклади, науково-методичними установами та вищими навчальними закладами.

Науково-методичне забезпечення вищої освіти включає підготовку навчальної і наукової літератури та забезпечення нею вищих навчальних закладів. Підготовка та забезпечення вищих навчальних закладів навчально-методичною документацією повинна відповідати змісту навчання, визначеному стандартами вищої освіти.

№37 Поняття, види та зміст навчальних планів

Навчальний план — це нормативний документ, який складається вищим закладом освіти на підставі освітньо-професійної програми та структурно-логічної схеми підготовки і визначає перелік та обсяг нормативних і вибіркових навчальних дисциплін, послідовність їх вивчення, конкретні форми проведення навчальних занять (лекції, лабораторні, практичні, семінарські, індивідуальні заняття, консультації, навчальні й виробничі практики) та їх обсяг, графік навчального процесу, форми і засоби проведення поточного й підсумкового контролю. У навчальному плані відображається також обсяг часу, передбачений на самостійну роботу.

Навчальний план розробляється на весь період реалізації від­повідної освітньо-професійної програми підготовки і затверджується керівником вищого закладу освіти.

№38 Порядок організації навчального процесу ВНЗ

1.1. Навчальний процес у вищих навчальних закладах (надалi навчальний процес) - це система органiзацiйних i дидактичних заходiв,спрямованих на реалiзацiю змiсту освiти на певному освiтньому або квалiфiкацiйному рiвнi вiдповiдно до державних стандартiв освiти.

Навчальний процес базується на принципах науковостi, гуманізму, демократизму, наступностi та безперервностi,незалежностi вiд втручання будь-яких полiтичних партiй, iнших громадських та релiгiйних органiзацiй. Мова навчання визначається Законом Украiни "Про мови".

Навчальний процес органiзується з урахуванням можливостей сучасних iнформацiйних технологiй навчання та органiзується на формування освiченої, гармонiйно розвиненої особистостi, здатної до постiйного оновлення наукових знань, професiйної мобiльностi та швидкої адаптацiї до змiн i розвитку в соцiально-культурнiй сферi, в галузях технiки, технологiй, системах управлiння та органiзацiї працi в умовах ринкової економiки.

1.2. Змiст освiти - це науково-обгрунтована система дидактично та методично оформленого навчального матерiалу для рiзних освiтнiх i квалiфiкацiйних рiвнiв. Змiст освiти визначається освiтньо-професiйною програмо пiдготовки, структурно-логiчною схемою пiдготовки, навчальними програмами дисциплiн, iншими нормативними актами органiв державного управлiння освiтою та вищого навчального закладу i вiдображається у вiдповiдних пiдручниках, навчальних посiбниках, методичних матерiалах, дидактичних засобах, а також при проведеннi навчальних занять та iнших видiв навчальноi дiяльностi.

Освiтньо-професiйна програма пiдготовки - це перелiк нормативних та вибiркових навчальних дисциплiн iз зазначенням обсягу годин, вiдведених для їх вивчення, форм пiдсумкового контролю. Структурно-логiчна схема пiдготовки - це наукове i методичне обгрунтування процесу реалiзацiї освiтньо-професiйної програми пiдготовки. Змiст освiти складається з нормативної та вибiркової частин. Нормативна частина змiсту освiти визначається вiдповiдним державним стандартом освiти. Вибiркова частинв змiсту освiти визначається вищим навчальним закладом.

1.3. Органiзацiя навчального процесу базується на багатоступеневiй системi вищоi освiти.

№39 Форми навчання у ВНЗ: загальна характеристика

Форми органiзацii навчання :

3.1. Навчальний процес у вищих навчальних закладах здiйснюється у таких формах: навчальнi заняття, виконання iндивiдуальних завдань, самостiйна робота студентiв, практична пiдготовка, контрольнi заходи. 3.2. Основнi види навчальних занять у вищих навчальних закладах: - лекцiя; - лабораторне, практичне, семiнарське, iндивiдуальне заняття; - консультацiя. Iншi види навчальних занять визначаються у порядку, встановленому вищим навчальним закладом.

3.3. Лекцiя 3.4. Лабораторне заняття 3.5. Практичне заняття 3.6. Семiнарське заняття 3.7. Iндивiдуальне заняття 3.8. Консультацiя 3.8.1. Консультацiя - форма навчального заняття, при якiй студент отримує вiдповiдi для викладача на конкретнi запитання або пояснення певних теоретичних положень чи аспектiв iх практичного застосування. 3.9. Iндивiдуальнi завдання 3.9.2. Курсовi проекти (роботи) 3.10. Самостiйна робота студента 3.11. Практична пiдготовка студентiв 3.12. Контрольнi заходи

№40 Пільги та гарантії для осіб, які поєднують навчання з виробництвом

Стаття 202. Створення необхідних умов для поєднання роботи з навчанням

Працівникам, які проходять виробниче навчання або навчаються в навчальних закладах без відриву від виробництва, власник або уповноважений ним орган повинен створювати необхідні умови для поєднання роботи з навчанням.

( Стаття 202 із змінами, внесеними згідно із Законом N 117-XIV ( 117-14 ) від 18.09.98 )

Стаття 203. Заохочення працівників, які поєднують роботу з навчанням

При підвищенні кваліфікаційних розрядів або при просуванні по роботі повинні враховуватись успішне проходження працівниками виробничого навчання, загальноосвітня і професійна підготовка, та успішне проходження працівниками навчання в навчальних закладах.

( Стаття 203 із змінами, внесеними згідно із Законом N 117-XIV ( 117-14 ) від 18.09.98 )

Стаття 204. Здійснення виробничого навчання в робочий час

Теоретичні заняття і виробниче навчання при підготовці нових робітників безпосередньо на виробництві шляхом індивідуального, бригадного і курсового навчання провадяться в межах робочого часу, встановленого законодавством про працю для працівників відповідних віку, професій і виробництв.

Стаття 205. Неприпустимість залучення до роботи, що не стосується спеціальності, яка вивчається.

В період виробничого навчання, перекваліфікації або навчання іншим спеціальностям працівники не можуть використовуватись на будь-якій роботі, що не стосується спеціальності, яка вивчається ними.

№42 Навчальні заняття, їх види, особливості, порядок проведення

Навчальний час студента визначається кiлькiстю облiкових одиниць часу, вiдведених для здiйснення програми пiдготовки на даному освiтньому або квалiфiкацiйному рiвнi.

Облiковими одиницями навчального часу студента є академiчна година, навчальний день, тиждень, семестр, курс, рiк.

Академiчна година - це мiнiмальна облiкова одиниця навчального часу. Тривалiсть академiчноi години становить, як правило, 45 хвилин. Двi академiчнi години утворюють пару академiчних годин (надалi "пара").

Навчальний день - це складова частина навчального часу студента, тривалiстю не бiльше 9 академiчних годин.

Навчальний тиждень - це складова частина навчального часу студента, тривалiстю не бiльше 54 академiчних годин ( 1 кредит).

Навчальний семестр - це складова частина навчального часу студента, що закiнчується пiдсумковим семестровим контролем.Тривалiсть семестру визначається навчальним планом.

№43 Правове регулювання практичної підготовки. Види практик

За навчальним планом(регулюється навчальним планом) існують види практик:

-На ІІ курсі практика в органа місцевого самоврядування

-На ІІІ курсі практика в прокуратурі або в суді

-На 4 курсі практика в прокуратурі або в господарському суді

-На 5 переддипломна практика

-На магістратурі:

-Асистентська практика

-Виробнича практика

№44 Поняття та види індивідуальних завдань

Індивідуальні завдання з дисципліни (реферати, розрахункові, графічні, розрахунково-графічні роботи, контрольні роботи, що виконуються під час СРС (домашні контрольні роботи), курсові, дипломні проекти (роботи) та ін. сприяють більш поглибленому вивченню студентом теоретичного матеріалу, формуванню вмінь використання знань для вирішення відповідних практичних завдань. Види індивідуальних завдань з певних навчальних дисциплін визначаються робочим навчальним планом. Терміни видачі, виконання і захисту індивідуальних завдань визначаються графіком, що розробляється випусковою кафедрою на кожний семестр. Індивідуальні завдання виконуються студентами самостійно із забезпеченням необхідних консультацій з окремих питань з боку викладача. Наявність позитивних оцінок, отриманих студентом за індивідуальні завдання, є необхідною умовою допуску до семестрового контролю з даної дисципліни.

№45 Контрольні заходи, їх види. Порядок оцінювання в умовах кредитно-модульної системи

Оцінювання знань студентів з навчальних дисциплін здійснюється шляхом проведення кредитно-модульних контрольних заходів, які включають поточний, підсумковий модульний та триместровий (семестровий) контроль. цінювання знань студентів повинно сприяти реалізації таких завдань:

підвищення мотивації студентів до систематичного активного навчання протягом триместру (семестру) та навчального року, їх переорієнтація з отримання позитивної оцінки на формування стійких знань, умінь та навичок;

відповідність переліку, форм та змісту контрольних заходів і завдань робочій програмі дисципліни, розробленій за вимогами КМСОНП;

відкритість контролю, яка базується на ознайомленні студентів на початку вивчення дисципліни з переліком, формами та змістом контрольних заходів, критеріями та порядком їх оцінювання.

№47 Правовий статус та порядок підготовки наукових та науково-педагогічних працівників. Порядок присудження наукових ступенів та вчених звань в Україні

Закон України

Про атестацію наукових і науково-педагогічних кадрів вищої кваліфікації. Учасники атестаційного процесу - колегіальні органи установ та організацій, яким цим Законом надано відповідні права з атестації. Ці права та обов'язки надаються Колегії Вищої атестаційної комісії України (ВАК України), експертним комісіям ВАК України, спеціалізованим вченим радам вищих навчальних закладів III-IV рівнів акредитації і науково-дослідних установ та їх робочим вченим радам.

Наукові ступені і наукові звання - це рівні наукової кваліфікації вченого в межах певної наукової (мистецької) галузі (спеціалізації). Перелік спеціальностей, по яких відбувається атестація, затверджується Кабінетом Міністрів України. Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора наук є кваліфікаційною науковою працею, що містить не захищені раніше

наукові положення та отримані автором нові науково обґрунтовані результати у певній галузі науки, які у сукупності розв'язують важливу наукову або науково-прикладну проблему. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата наук є кваліфікаційною науковою працею, що містить результати проведених автором досліджень та отримані автором нові науково обґрунтовані результати, які у сукупності розв'язують конкретне наукове чи науково-прикладне завдання, що має істотне значення для певної галузі науки. В Україні визнаються вчені ступені і вчені звання, що присуджені чи присвоєні у відповідності до цього Закону.

Стаття 31.

Наукові ступені

1. Науковими ступенями є: кандидат наук; доктор наук.

2. Наукові ступені кандидата і доктора наук присуджуються спеціалізованими вченими радами вищих навчальних закладів, наукових установ та організацій у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Стаття 32.

Вчені звання. 1. Вченими званнями є: старший науковий співробітник; доцент; професор.

2. Вчені звання старший науковий співробітник, доцент, професор присвоюються на основі рішень вчених рад вищих навчальних закладів, наукових установ і організацій у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.