2.2. Аналіз і оцінка валютного ризику

Діяльність банків, що пов'язана з валютним кредитуван­ням, пов'язана з валютними ризиками (одним із елементів ринкового ризику), які виникають у зв'язку з використанням різних валют під час проведення банківських операцій.

З метою зменшення валютного ризику в діяльності банків Національний банк установлює норматив ризику загальної відкритої (довгої/короткої) валютної позиції банку (Н13), у тому числі обмежується ризик загальної довгої відкритої ва­лютної позиції банку (НІЗ-1) і ризик загальної короткої від­критої валютної позиції банку (НІЗ-2). Одночасно банк на вла­сний розсуд установлює внутрішні ліміти валютних позицій:

• ліміти на кожного дилера;

• ліміти на філії;

• ліміти за видами валют.

Валютна позиція — це співвідношення вимог (балансо­вих і позабалансових) та зобов'язань (балансових і позабалансових) банку в кожній іноземній валюті. У разі їх рівності по­зиція вважається закритою, в разі нерівності — відкритою.

Відкрита позиція є короткою, якщо обсяг зобов'язань за проданою валютою перевищує обсяг вимог, і

довгою, якщо обсяг вимог за купленою валютою переви­щує обсяг зобов'язань.

При цьому довга відкрита валютна позиція при розрахун­ку зазначається зі знаком плюс, а коротка відкрита валютна позиція — зі знаком мінус.

2.3. Оцінка ризиків ліквідності, неплатоспроможності та загального банківського ризику

Такі основні банківські ризики, як ризик неплатоспро­можності, ліквідності, кредитний, інвестиційний, валют­ний регулюються відповідними нормативами Національно­го банку України[6].

Для більш повної уяви про банківські ризики студенту ре­комендується ознайомитися з об'єктивними та суб'єктивними методами оцінки інших банківських ризиків, а також структу­рними елементами загальної системи управління ризиками.

Також: необхідно розглянути процес управління ризиками, який складається з таких етапів:

1. ідентифікація — усвідомлення ризику, визначення причин його виникнення та ризикових сфер;

2. квантифікація — вимірювання, аналіз та оцінювання величини ризику;

3. мінімізація — зниження чи обмеження ризиків за допомогою відповідних методів управління;

4. моніторинг — здійснення постійного контролю за рівнем ризиків з механізмом зворотного зв'язку.

Оцінити банківський ризик можливо, розрахувавши кое­фіцієнт банківського ризику за допомогою формули:

, (2.3)

де К — коефіцієнт банківського ризику;

max (Зб) — сума максимальних збитків, можливих за да­ною кредитною операцією;

ВК — власний капітал комерційного банку.

Визначення зони ризику здійснюється відповідно до умов:

• якщо К = 0, то цей вид операції належить до безризикової зони;

• якщо К < 0,1 — до зони мінімального ризику;

• якщо К = 0,3 — до зони допустимого ризику;

• якщо К = 0,6 — до зони критичного ризику;

• якщо К > 0,9 — до зони максимального ризику;

• якщо К < 0,1 — до зони мінімального ризику;

• якщо К => 1 — існує реальна й високоймовірна можливість банкрутства банку.