3.Особливості світосприймання митця.

ВАСИЛЬ СТУС належить до тієї славної плеяди імен, без яких важко уявити вершинні досягнення української літератури XX століття. Поет від Бога, котрий ввібрав у себе всі чари подільської природи і гіркоти нашої історії, перекладач і літературознавець, що вільно почувався в океані світового письменства, людина, яка не могла поступитися сумлінням і честю заради шматка хліба і тихого родинного затишку, добродій, що в листі до сина заповідає: аби той виріс "чесним, мужнім і мудрим чоловіком". Василь Стус водночас був борцем і патріотом: "За мною стояла Україна, мій пригноблений народ, за честь котрого я мушу обставати до загину".

Оце поєднання великого таланту поета і перекладача, людської добропорядності і громадянської саможертовності й возносять Василя Стуса на той постамент народної шани і поклоніння, на який заслуговує сповна хібащо Тарас Шевченко. І не треба боятися того, що хтось з чиновників досі не визнає світової величі Василя Стуса, його значимості у духовному відродженні і самоусвідомленні нації, що хтось з землячків-поетиків, які власноруч записали себе в генії, не вірять у художні цінності створеного цим Майстром. Час - найкращий суддя і літописець. Залишаються тексти. Стуса ще за життя визнала літературна Європа. Поволі визнає його і мала батьківщина, до якої з такими труднощами повертається духовна просвітленість і великий творчий набуток одного з найчутливіших, найтонших, найстражденніших ліриків нашого часу.

Тому сьогодні нам так потрібне слово Тараса Шевченка, слово Стуса. Правда і мужність цих велетів духу, їхня нелукава, чиста і чесна Муза. Якщо поет справді є обранцем Бога, він завжди в опозиції до влади, що прагне приручити митця або батогом, або ж пряником. Життєва дорога поета-добротворця і поета-правдолюбця завжди встелена терням. Лише після смерті до його портретів несуть корзини з квітами.

Вклонімось же цьому світлому і високому імені. Запалімо свічі пам'яті і любові. І подумаймо, чи всі ми гідні зватися сучасниками Василя Стуса. Чи простягнув би він нам на дружбу і побратимство свою натомлену, важку від роботи руку?

І знову пригадуються рядки, написані ним: "Поет повинен бути людиною. Такою, що повна любові, долає природне почуття зненависті, звільнюється від неї, як од скверни. Поет - це людина. Насамперед. А людина - це насамперед добродій".

Такий заповіт Василя Стуса - бути добродієм. Жити, творячи добро. А щоб звільнити свою душу від скверни і зла, щоб просвітліти і вирости над буденністю і марнотою, треба всім нам причаститися живою водою творів цього високого сина Поділля, України, сина Всесвіту,

Отож, читаймо Василя Стуса! Прислухаймось до нього. Може, нам вдасться глибше збагнути його, світ, самих себе.

Література

1. Стус В.С. Твори: У 4 т.- Львів, 1994.

2. Стус В.С. Дорога болю: Поезії.- К.,1990.- 222с.

3. Стус В.С. Золотокоса красуня: Вірші.- К.,1992.- 48с.

4. Стус В.С. І край мене почує: Поезії.- Донецьк, 1992.-295с.

5. Стус В.С. З таборового зошита // Сучасність. 1961-1985. Вибране.- 1987.- С.494-508.