5. Розвиток контактів між сім'ями, призначених для того, щоб:

• сприяти розвиткові сітки нянь серед групи батьків;

• організувати відвідування досвідченими батьками сім'ї, де народилася дитина, якій необхідні реабілітаційні послуги;

• допомагати організувати асоціацію чи групу самодопомо­ги батьків;

• брати участь у регулярних зустрічах батьків удома чи в спеціальному місці;

• залучати батьків до ремонту чи наладки обладнання;

• сприяти тому, щоб батьки були представлені в комісіях чи радах шкіл і реабілітаційних центрів;

• сприяти залученню батьків до роботи в громадських організаціях;

• допомагати батькам організовувати клуби за інтересами і заходи для дітей.

Для того, щоб перебороти труднощі надання допомоги сім'ї дитини-інваліда, корисно використати такі ресурси:

• робота в команді, де для кожного випадку, що розглядаєть­ся, призначається один куратор, який координує дії інших;

• обмін досвідом, використання знань і вмінь співробіт­ників; організація консиліуму, групи підтримки для самих спеціалістів, де можна обговорювати успіхи чи невдачі, знаходити спільне вирішення проблеми;

• використання публікацій з питань соціальної роботи та відеотеки для підкріплення знань спеціалістів і для рекомендацій батькам.

Існує ряд компонентів успіху взаємодії спеціалістів і батьків:

• регулярний контакт (залежно від можливостей і необхід­ності - раз в тиждень, на два тижні, на шість тижнів);

• підкреслювання здібностей дитини, а не їх відсутності чи недоліків;

• залучення до роботи не лише батьків, а інших членів сім'ї, родичів;

• увага до більш широкого спектру потреб (мова йде не тільки про батьків, а й про всю сім'ю).

Все це буде сприяти розвиткові дитини і підвищувати мо­тивацію батьків до співробітництва.

Найбільш точно відображує ідеальний тип спільної діяль­ності батьків і спеціалістів поняття "партнерство". Партнерство передбачає повну довіру, обмін знаннями, навичками і досві­дом допомоги дітям, які мають особливі потреби в індивідуаль­ному і соціальному розвиткові.

68. Під соціальною роботою з молоддю розуміється професійна діяльність з надання допомоги як окремій молодій людині, так і групам молодих людей з метою покращання чи відновлен­ня їх здатності до соціального функціонування.

Можна визначити дві моделі соціальної роботи з молоддю - інтегративну і дефіцитну.

Інтегративна модель - це соціальна робота в широкому смислі, яка повинна сприяти соціалізації молоді. У цьому ас­пекті соціальна робота практично співвідноситься з таким ви­дом професійної діяльності, як соціальна педагогіка. Реалізація даної моделі можлива лише через задіяння державно-громадсь­кого затратного механізму, використання значних фінансових, а також людських і матеріальних ресурсів. Тому більшість країн з ринковою економікою вибирає дефіцитну модель розвитку соціальної роботи, орієнтовану, в першу чергу, на соціально уражені прошарки населення, групи ризику, інвалідів і одино­ких, а також дітей і підлітків.

Головним у соціальній роботі з молоддю є її соціальний захист. Дослідниками він розглядається як мінімум у чоти­рьох напрямах.

1. Соціальний захист процесу формування й розвитку осо­бистості молодої людини. В основі цього напряму лежить по­ложення "про те, що особистість молодої людини формується і розвивається відповідно до об'єктивних законів, що вироблені в процесі тривалої еволюції людини, та послідовності етапів розвитку. Тому соціальний захист процесу розвитку спрямова­ний, насамперед, на максимально можливе забезпечення спри­ятливого для всіх молодих людей проходження через кожний з етапів розвитку, у якому вирішується певний комплекс зав­дань, а також сприятливе проходження критичних рівнів.

2. Соціальний захист середовища формування і розвитку особистості.

У цьому напрямі увага державних інститутів має бути зосереджена на середовищі проживання молодої людини й тих його еле­ментах, що сприяють чи перешкоджають процесу формування й розвитку особистості в найширшому діапазоні - від екологічних проблем середовища до соціальних, економічних і моральних.

3. Захист прав молодої людини.

Це спеціальний напрям діяльності державних інститутів, на­цілений на правове забезпечення й регулювання як впливів сере­довища, так і самого процесу формування і розвитку особистості.

4. Цільовий соціальний захист.

У рамках цього напряму йдеться як мінімум про два най­важливіші моменти. По-перше, про цільову допомогу молодим людям, родинам, організаціям і суспільним інститутам, що пра­цюють з молоддю, для вирішення конкретних завдань, без чого успішна життєдіяльність є дуже проблематичною. Іншими сло­вами, йдеться про короткострокову цільову програму, коли сама молода людина не в змозі вирішити завдання, чи коли зусилля, витрачені на досягнення результату, ставлять під сумнів сам ре­зультат. По-друге, про постійну допомогу тим, хто не може без неї обходитися, існує на межі бідності. В умовах загальної жит­тєвої кризи цей напрям стає особливо важливим та актуальним.

Соціальний захист у багатьох країнах Західної Європи і США здійснюється на основі відповідного законодавства, діяльності різних соціальних служб, громадських об'єднань і громадських ініціатив за підтримки державних закладів і бла­годійних фондів. Для ілюстрації можна навести приклад соц­іального захисту молоді у ФРН, який має такі напрями:

• попередження перебування молодої людини у місцях, які можуть являти собою загрозу для її духовного і фізично­го здоров'я. До об'єктів, що негативно впливають на мо­лодь, відносяться публічні будинки, наркопритони, а та­кож місця, де молодь схиляють до девіантної поведінки;

• регламентація перебування молодих людей у віці до 16 років у кафе, на дискотеках тощо, зокрема прикріплення до них супроводжуючої особи, яка відповідальна за виховання, чи, наприклад, тимчасове обмеження відвідування кафе;

• заборона на придбання і споживання алкоголю в гро­мадських місцях (молодим людям у віці до 16 років доз­воляється споживати легкі алкогольні напої (пиво, вино і т.ін.) у тому разі, якщо їх супроводжують батьки);

• заборона дітям і молоді до 15 років курити цигарки в гро­мадських місцях;

• заборона молодим людям у віці до 18 років брати участь в азартних іграх, зокрема відвідувати зали ігрових автоматів з метою отримання виграшу (це правило не поширюється на дітей, яких супроводжують батьки чи вихователь).

Особливо слід відзначити обмеження на перегляд порнографічних фільмів, відеокасет, придбання порнографічної літе­ратури і літератури, що пропагує насильство.

Соціальна робота в західноєвропейських країнах передбачає також цілий ряд заходів допомоги молоді в галузі працевлаштування, перекваліфікації, організації вільного часу.

У роботі з молоддю в умовах сучасної України актуальне є використання новітніх зарубіжних технологій у галузі соціальної роботи з молоддю, які отримали узагальнюючу назву "мобільна соціальна робота з молоддю". Сутність мобільної соціальної роботи - контроль за тією частиною молоді, яка не схильна звертатися ні в молодіжні центри, ні в консультаційні пункти, виявляючи схильність до девіантної поведінки і агресивність. Принцип мобільної соціальної роботи - встановлення взаємин і взаємодій з метою проникнення у світ молодих людей, схиль­них до правопорушень.

У соціальній роботі з молоддю необхідно враховувати особ­ливості чоловічої соціалізації, пов'язаній з виявом агресії. У цьому аспекті заслуговує на увагу досвід організації діяльності соціальних працівників із "сублімації" агресивності в молодіж­ному середовищі, тобто перетворення її в доцільну і контрольо­вану адаптивну форму. Тут можливі різноманітні рішення - організація секцій американського футболу, боксу, східних єдиноборств тощо.

Однією з важливих проблем молоді, яким слід приділяти належну увагу, є підготовка до майбутньої професійної діяль­ності. Сучасна соціально-економічна ситуація в країні характери­зується різноманітними перетвореннями у всіх сферах життя, що супроводжуються активними процесами руйнування звичних поглядів, переконань, установок, ціннісних орієнтацій і заміни їх новими. У професійній сфері це виявляється в тому, що престиж­ними в нашому суспільстві стають професії, які відповідають потребам нових, що народжуються, форм економіки. У той же час такі традиційні професії, як педагог, лікар, військовий, міліціо­нер тощо стають малопривабливими. Це призводить до плин­ності кадрів у відповідних галузях діяльності, дискваліфікації необхідних для суспільства спеціалістів і їх масового відтоку в інші галузі народного господарства. Наслідком є нестача високок­валіфікованих спеціалістів у найважливіших для суспільства сферах: охорони здоров'я, освіти, соціального захисту й т.ін. Така зміна пріоритетів у професійній сфері ускладнює соціально-про­фесійну адаптацію молоді. Молода людина, яка вибирає про­фесію, виходячи лише з її престижності, "перспективності" без врахування власних здібностей, нахилів, можливостей, в майбут­ньому ризикує виявитися професійно неуспішною і навіть не-затребуваною внаслідок перенасичення ринку праці відповідни­ми спеціалістами, що, в свою чергу, провокує масу нових соціальних та психологічних проблем.

Ще однією суттєвою причиною дезадаптації молодих спец­іалістів у професійній сфері є невідповідність співвідношення про­фесійно важливих і професійно небажаних якостей особистості. Як показує практика, на становлення спеціаліста більшою мірою впливає не сам факт наявності вказаних якостей, а їх усвідомлен­ня людиною і вміння самостійно розвивати професійно важливі й коригувати професійно небажані якості своєї особистості.

Адекватний вибір професії і стійка мотивація до вибраної про­фесійної діяльності сприяють успішній адаптації молодих спец­іалістів у вибраній сфері. У свою чергу, успіх професійного самовизначення залежить від ефективності діяльності спеціалістів, які надають допомогу старшокласникам на етапі вибору професії. Така допомога здійснюється через систему профорієнтаційних заходів, найчастіше, в рамках профільних класів загально­освітніх закладів.

Основними компонентами моделі діяльності, спрямованої на професійне самовираження учнів, можуть бути такі:

• освітній, що реалізується в навчанні і вихованні учнів і передбачає сформованість у них: соціальних знань - про особливості вибраної професії, про психологічні особли­вості спеціаліста, про особливості професійного середови­ща і спілкування в ньому; спеціальних вмінь - комуніка­тивних, організаторських, аналітичних, прогностичних; соціальних навичок безконфліктного спілкування, реф­лексії, самоаналізу. Важливим у цьому процесі є форму­вання ціннісного ставлення до вибраної професії, усві­домлення учнями цінності конкретної праці і професійної відповідальності за результати своєї діяльності;

• психологічний - спрямований на психодіагностику індиві­дуальних особливостей особистості для виявлення і роз­витку професійно значущих й психокорекції професійно небажаних якостей особистості. Реалізація психологічно­го компонента передбачає також психологічне консульту­вання за результатами дослідження і психологічну про­світу учнів, їхніх батьків та вчителів;

• посередницький - передбачає організацію спільної діяльності учнів, вчителів, батьків з метою узгодженості професійних планів учнів з очікуваннями їхніх батьків; координацію їхніх зусиль для реалізації особистої професійної перспек­тиви учнів; інформування учнів і батьків з питань, пов'я­заних з вибором майбутньої професії.

Суб'єкти діяльності з надання допомоги учням у професій­ному самовизначенні застосовують різноманітні методи: педа­гогічні: словесні, наочні, практичні, методи формування свідо­мості особистості (бесіди, диспути, лекції, метод прикладу); методи стимулювання поведінки і діяльності (змагання, заохочення); соціально-психологічні: методи дослідження (методи збо­ру інформації методи діагностики, методи обробки та інтерп­ретації даних); методи впливу (методи корекції і терапії; мето­ди конструювання і творчості та ін.).

Соціальна робота з молоддю є одним з її найважливіших напрямів. Вона потребує наукової обґрунтованості, творчості, ініціативності, наполегливості, системності, координації зусиль різних відомств, що займаються проблемами молоді.

56. Соціальна робота з групою - сукупність методів, які ви­користовуються з метою надання людині допомоги через пере­дачу групового досвіду для розвитку її фізичних і духовних сил. Нині 6-10% соціальних працівників використовують цей ме­тод як основний. Але оскільки і сім'ю можна визначити як "найбільш впливову групу", а певну організацію як сукупність декількох малих груп, то на практиці будь-який соціальний працівник має справу з групою.

Групові методи в соціальній роботі почали застосовуватися у кінці XIX ст., коли у західних країнах і Росії отримали поши­рення робітничі будинки, "гуртожитки", що створювалися рел­ігійними та благочинними організаціями.

Одним із перших досліджень у цій галузі стала робота Г. Лебона "Натовп", в якій аналізувався процес поширення інфекційних зах­ворювань у групі. Значний вклад у розробку теорії групи вніс Ч. Кулі, який ввів поняття "первинна група". Вагомий вплив на ранню тео­рію груп здійснили роботи П.Кропоткіна, який протиставив дарвіністській ідеї про боротьбу за існування принцип співробітниц­тва як основний фактор, який сприяє виживанню людства.

Остаточне визнання теорія груп як метод соціальної робо­ти отримала в 30-і pp. XX ст., коли була створена Національна асоціація США з вивчення групової роботи (1936 р.) і почав видаватися журнал "Групи в освіті, рекреації і соціальній роботі".

Під технологіями групової роботи слід розуміти спільну діяльність людей, які, працюючи в групах по 2-10 чоловік над певними завданнями і проблемами, самостійно спрямовують свою діяльність, вибирають засоби своєї роботи і встановлюють норми взаємодії.

Найбільш важливим результатом групової роботи є перетво­рення внутрішнього світу її учасників. Основа цих перетворень -переосмислення життєвих цінностей. Сприяння цьому проце­сові зі сторони спеціаліста отримало назву "аксікреація" - по­родження, "вирощування" у людини чи групи нових чи пере­осмислення старих цінностей.

У процесі аксікреації соціальний працівник не повинен повністю ідентифікуватися з групою. Його професійний обов'я­зок - зберігати можливість контролю над ситуацією, якщо вона набуває деструктивної спрямованості. Аксікреацію не слід фор­сувати - вона повинна органічно виявлятися на основі про­цесів, що відбуваються в групі.

Перевага групової роботи над індивідуальною - отримання "додаткового продукту" за рахунок досягнення і використання так званого синергетичного ефекту: результат групової роботи переважає просто суму результатів роботи її окремих членів, учасники почувають себе комфортно, впевнено, їхня активність підвищується і, як результат, відбувається якісний стрибок. Синергетичний ефект здійснюється за рахунок поділу праці, спеціалізації, кооперації, інтеграції. Стійкий синергетичний ефект досягається на етапі достатньої зрілості групи.

Згідно з документами Комітету з питань практичної робо­ти Національної асоціації соціальних працівників США групова робота використовується: 1) з виправною метою, коли спра­ва стосується одного чи декількох членів; 2) для попередження соціальних дисфункцій; 3) для забезпечення нормального розвитку окремих членів групи; 4) для утвердження особистості; 5) з метою навчання і виховання почуття громадянськості; 6) для здійснення однієї цілі чи для всіх цих цілей одночасно.

Прийнято розрізняти два основні типи груп: створені спец­іально для роботи з їх членами і вирішення внутрішньо-групових проблем (внутрішньо орієнтовані) та створені для досяг­нення якоїсь зовнішньої по відношенню до групи мети.

Внутрішньо орієнтовані групи, в свою чергу, поділяються на два типи: а) спрямовані на нормальний розвиток своїх членів (групи соціалізації); б) групи, мета яких – виправлення

відхилень, що виникли в ході попередньої соціалізації (групи ресоціалізації).

У групах соціалізації метою соціальної роботи є допомога індивіду, що відчуває затруднения при виборі цілей соціалізації, а також сприяння досягненню уже вибраної цілі.

Групи ресоціалізації також вирішують два завдання: соціаль­ний контроль людей, які недостатньо адаптувались до вимог сус­пільства і не бажають прийняти на себе соціально спрямовані ролі, чи допомога в засвоєнні нових (альтернативних) ролей.

У кількісному складі група не повинна нараховувати мен­ше трьох чоловік - у протилежному випадкові не можуть бути досягнуті розгорнута кооперація, спеціалізація, інші групові ефекти. Чим менша є група, тим швидше і успішніше вона може вирішити поставлені завдання. У групі, яка нараховує більше як сім чоловік, виникають проблеми соціотехнічного характеру, пов'язані з регулюванням внутрішньо групових процесів; така група менш керована і розпадається на окремі мікрогрупи, робота уповільнюється, а спілкування стає більш поверховим.

Бажано, щоб група була однорідною за віковим складом і рівнем інтелекту (який не повинен бути низьким). За статевою ознакою група може нараховувати 40% чоловіків і 60% жінок чи навпаки.

При комплектуванні групи важливо враховувати і якісні критерії: компетентність й професіоналізм у галузі проблеми, що вирішується; зацікавленість у вирішенні завдання; доб­ровільність участі; добрі чи нейтральні взаємини членів групи.

До факторів, що сприяють груповій роботі, слід віднести:

• адекватність складу групи тим завданням, які вона вирі­шує;

• значущість завдання для всіх її учасників;

• оптимальний склад і чисельність групи;

• гармонійний розподіл ролей.

До факторів, що протидіють груповій роботі, відносять:

• незначущість завдання, заради якого створена група;

• досить жорсткі умови її існування;

• поганий лідер;

• неефективні способи ведення групової роботи;

• склад групи, що не підходить для вирішення завдання;

• багаточисельність групи;

• рідкі і нетривалі зустрічі;

• надія на легкий і швидкий успіх;

• необґрунтована надія на соціального працівника.

2. Група, як і індивід, проходить декілька стадій розвитку. Дослідники виділяють, зокрема, такі стадії розвитку групи: попередня, або стадія формування групи; стадія конфлікту; ста­дія консолідації і ефективної роботи.

Всі спеціалісти підкреслюють виключну роль перших етапів роботи, на яких важливо завоювати довір'я групи, допомогти її членам ближче пізнати один одного, підбадьорити "мовчунів" і притримати досить активних. Важливо, щоб всі запам'ятали імена один одного - для цього використовуються різноманітні проце­дури знайомства: офіційна (наприклад, кожний називає своє ім'я); техніка "компліменту" (кожний розповідає про себе те, чого не знають про нього інші). Ідеальних способів організації знайомства не існує, кожний спосіб має свої недоліки і переваги. Після завер­шення даної процедури у кожного учасника з'являється від од­ного до трьох знайомих зі знаком "плюс" і від одного до трьох зі знаком "мінус". Важливо мати на увазі, що перші безпосередні враження від членів групи можуть бути негативними.

Стадія конфлікту, суперництва також є небезпекою для соціального працівника. У будь-якій групі спостерігається чітке розмежування інтересів її членів. У групі з вузькими, чітко визначеними цілями деякі учасники можуть відчувати інші потреби, ніж потреби більшої частини групи. І навіть за наяв­ності спільної проблеми учасники групи можуть не ідентифі­кувати себе з іншими. Завдання соціального працівника на етапі конфлікту - допомогти членам групи усвідомити не­обхідність узгодженої роботи, перебороти "смугу штормів", ак­тивізувати осмислення того, що відбувається, орієнтувати членів групи на взаємну підтримку, вияв взаємодопомоги.

На стадії консолідації соціальний працівник допомагає групі виробити норми і способи взаємодії, а окремим членам - самовизначитися, знайти своє місце, що відповідає їхнім здібностям і нахилам.

Коли група починає працювати і потреба в соціальному працівникові послаблюється, йому слід відійти в "тінь", передо­віривши свої організаторські функції іншим учасникам. Актив­на діяльність соціального працівника припиняється, коли усп­ішна змістовна робота уже налагоджена і група приймає перші ефективні рішення.

Кожний спеціаліст використовує свої методи роботи з гру­пою. Стиль роботи спеціаліста визначається рівнем та специфі­кою його освіти, досвідом, складом характеру: одні надають пе­ревагу жорсткості, авторитарності, охоче виступають в якості "критика" і "полемізатора"; інші втручаються в роботу групи лише на прохання її учасників; треті відразу встановлюють рівноправні партнерські стосунки, підкреслюючи, що групова робота - це процес взаємного навчання соціального працівни­ка й клієнта. Залежно від завдань, поставлених перед групою, ситуації і складу учасників, ефективним може бути будь-який стиль. Важливо, щоб він допомагав людям знайти себе, згур­туватися і запропонувати цікаві ідеї.

Але слід наголосити, що, незалежно від типу групи, стилю поведінки, вибраного соціальним працівником, його основна функція в групі - посередництво.

Створення групи для продуктивної роботи є складним процесом, протягом якого члени групи повинні перебороти багато власних стереотипів щодо людської природи, взаємодо­помоги і т.ін. Головне, що повинен робити спеціаліст, - це де­монструвати впевненість в успіху спільної діяльності.

Найважливішим способом надання членами групи допомо­ги один одному є обмін інформацією, що стосується справи. Цінний життєвий досвід кожного члена групи може допомог­ти іншим її учасникам. Соціальний працівник також надає інформацію, яка у поєднанні з інформацією інших є багатим джерелом для роздумів.

Надзвичайно важливим оздоровчим елементом групової роботи є розвиток у членів групи співпереживання. Намагаючись зрозуміти почуття інших людей, члени групи починають по-іншому сприймати власні почуття. Група також забезпечує "тренування" відповідних якостей, почуттів, вироблення нових способів комунікації і усвідомлення тих якостей, від яких необхідно позбавлятись для досягнення життєвого успіху.

Ще один аспект групової взаємодії отримав назву "наша сила в чисельності". Деякі вчинки легше здійснювати, відчува­ючи підтримку групи; страх і невпевненість легше перебороти, діючи спільно.

Таким чином, група - це не просто деяка кількість людей, зібраних разом, а система, що характеризується спільністю по­чуттів, наявністю особливої атмосфери, яка знаходить відобра­ження в словах, міміці, позах, жестах.