11. Система юридичної науки.

Юридична наука поділяється на шість груп окремих наук, кожна з яких має певний предмет, вивчає певний аспект об’єкта.

1. Загальнотеоретична наука (теорія держави та права). Предметом теорії держави та права є знання про загальні закономірності виникнення, розвитку і функціонування держави та права, а об’єктом – загальні закономірності держави і права.

2. Історичні юридичні науки. Вони тісно пов’язані з теорією держави та права і тому їх часто об’єднують в одну групу. До історико-юридичних наук, які вивчають процес виникнення і розвитку держави та права в конкретних країнах, належить історія держави та права України і зарубіжних країн. До цієї групи належить також історія політичних та правових вчень, яка досліджує розвиток теорій про державу та право.

3. Галузеві юридичні науки. Предметом цієї групи наук є знання з окремих галузей права: наука про кримінальне право, наука про громадянське право та ін.

4. Науки, які вивчають організацію та діяльність державних організацій, державне будівництво, прокурорський нагляд та ін.

5. Науки, які вивчають міжнародне право (публічне та особисте).

6. Прикладні юридичні науки. До цієї групи належать науки, які використовують дані неюридичних наук (фізики, хімії, медицини та ін.) для розв’язання юридичних проблем. До таких юридичних наук належать криміналістика, судова медицина та ін.

12. Функції юридичної науки.

Функції юридичної науки – це основні напрямки її впливу на соціальні явища, на формування і розвиток особи.

Розрізняють такі основні функції юридичної науки: констатуючу – виявлення, фіксація наявних державно-правових явищ; інтерпретаційну – пояснення сутності державно-правових явищ, причин їх виникнення і зміни, їх структури, функції та ін.; евристичну – відкриття, формування невідомих раніше державно-правових закономірностей; прогностичну – формування гіпотез, прогнозів розвитку державно-правових явищ; методологічну – використання положень науки як дослідницьких інструментів для “прирощування” нових знань як у юриспруденції, так і в інших науках (при цьому особливо важливу роль відіграють, як зазначалось, висновки загальної теорії права і держави); практико-прикладну – формулювання рекомендацій, пропозицій щодо удосконалення тих чи інших державно-правових інститутів; ідеологічно-виховну – вплив політичної і моральної свідомості, світогляду і загальної культури суб’єктів на формування та розвиток права, зміцнення (чи послаблення) у суспільній свідомості престижу, авторитету права, держави, законодавства.

13. Поняття юридичної освіти.

Юридична освіта - це сукупність організаційно-виховних, інформаційних, процесуальних та інших заходів, за допомогою яких здійснюється процес професійного відбору кадрів, їх правового виховання та навчання для вирішення практичних завдань соціального життя, задоволення законних потреб та інтересів членів суспільства.

Юридична освіта базується на певних принципах:

1. Безперервність та поступове ускладнення навчального процесу. Безперервність полягає у тому, що кожна навчальна дисципліна є логічним продовженням попередньої. Наприклад, вивчення окремих галузей права починається після засвоєння курсу теорії держави і права. Кримінальний процес вивчається слідом за кримінальним правом, цивільний процес - після цивільного права. Щодо ускладнення процесу навчання, то воно виявляється у поступовому переході від засвоєння первинних понять про державу та право до розгляду концепцій права, сучасних проблем тої чи іншої юридичної науки.

2. Поєднання загальних та спеціалізованих знань у процесі навчання. Всім студентам юридичних закладів даються знання, необхідні для юриста будь-якого профілю, які складають базову основу юридичної освіти. Разом з тим, з урахуванням характеру майбутньої спеціалізації випускників, їхні знання цілеспрямовано поглиблюються у відповідних галузях права: для експертів-криміналістів – спеціалізовані знання у галузі криміналістики, для слідчих у галузі кримінального процесу, судової медицини, судової психіатри, бухгалтери, для адвокатів та юрисконсультів – у галузі цивільного права та процесу, господарського права та арбітражу.

3. Поєднання теоретичного та прикладного у юридичному навчанні. Виявляється в апробації теоретичних положень на практиці, у максимальному наближенні юридичного навчання до життєвих реалій, у вирішенні конкретних ситуацій за допомогою та урахуванням фундаментальних досліджень сучасної юридичної науки.

4 Творчий підхід до розв'язання наукових проблем та практичних ситуацій Прищеплення студентам почуття зацікавленості до нового, прагнення до творчого пошуку шляхів розв'язання визначених завдань на основі глибокого осмислення правових та інших соціальних явищ, з використанням сучасної методології Виховання нетерпимості до догматизму та схоластики

В сучасних умовах завдання юридичної освіти полягають в тому, щоб дати студентам повноцінні юридичні знання з навчальних дисциплін в обсязі програми, прищепити їм навички умілого застосування теоретичних положень у ході практичної діяльності, сформувати у студентів переконаність у тому що із закінченням навчального закладу не закінчується процес пізнання, що тільки безперервне удосконалення своїх знань, збагачення їх досягненнями теорії та практики - ключ до успіху у діяльності кожного юриста.