21. Юридичні факти - це передбачені гіпотезою правової норми конкретні життєві обставини, які зумовлюють виникнення, зміну чи припинення правовідносин.

Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є: договори та інші правочини; створення літе­ратурних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелек­туальної, творчої діяльності; завдання майнової та моральної шко­ди. Цивільні права можуть також виникати із актів цивільного за­конодавства з рішення суду. У випадках, вста­новлених законом, цивільні права та обов'язки виникають з певної події. Цивільні права можуть виникати і з інших підстав.

Залежно від впливу людей на перебіг юридичних фактів вони поді­ляються на дії та події. Під діями розуміють явища навколишньо­го світу, які виникають по волі людей.

Дії можуть бути: правомірні (заповіт, договір дарування) та неп­равомірні (завдання шкоди). Правомірні дії поділяються на : юри­дичні вчинки (створення твору літератури, що є підставою для ви­никнення У автора твору авторського права); юридичні акти (акти органів місцевого самоврядування); правочини (вольові дії особи, спрямовані на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків).

Події теж поділяються на абсолютні і відносні. Абсолютні події ніяким чином не пов'язані з волею людей (землетруси, повені то­що). Виникнення відносних подій тим чи іншим чином пов'язане з волевиявленням людей (насильницька смерть, навмисне підпа­лення будівлі, наслідком чого стала пожежа).

22. Правопорушення – суспільно шкідливий, протиправний вчинок деліктоздатного суб'єкта, який тягне за собою юр. відповідальність.

Правопорушення відрізняється від правомірної поведінки і діяльності наступними ознаками:

1) це суспільне небезпечне або шкідливе діяння;

2) це протиправне діяння (дія або бездіяльність);

3) винне протиправне діяння;

4) юридичне карне діяння;

5) наявність причинного зв'язку між протиправними діяннями і наслідками.

Види правопорушень:

Злочин (суспільно небезпечні діяння);

Провина (суспільно шкідливі діяння): адміністративні, дисциплінарні, конституційні, цивільно-правові.

23. Правопорушення — це особливий прояв поведі­нки, що відступає від виконання вимог норм права в умовах, коли вона мала б будуватися на їх основі, і в зв'язку із цим викликає відповідне реагування з боку держави у вигляді відповідальності, яка застосовується до правопорушника

Правопорушення в умовах законності та правопорядку є єди­ною підставою притягнення до юридичної відповідальності.

Склад правопорушення становлять:

1) суб’єкт (деліктоздатна фіз. особа або делікт об’єднання, які вчинили правопорушення);

2) об’єкт (певні блага, на пошкодження, знищення чи позбавлення яких спрямовано винне протиправне діння);

3)об’єктивна сторона (зовн. прояв злочину, що означає яким чином здійснювалося правопорушення, якою була поведінка і її результат);

4) суб’єктивна сторона (психологічна діяльність особи. пояснюється через: вину, мотив, мету).

24. Юр відповідальність – встановлений законодавством і забезпечений державою юридичний обов’язок правопорушника зазнати позбавлення певних благ, належних йому цінностей (позбавлення волі, позбавлення права займати певну посаду, позбавлення майна шляхом його конфіскації, стягнення штрафів тощо).

Підставами юридичної відповідальності є склад правопорушення, деліктоздатність (осудність, дієздатність) суб'єкта, його вік і наявність законодавства. Всі ці підстави взаємопов'язані і закріплені в законодавстві.

Юридична відповідальність наступає лише за факт правопорушення. Всяке правопорушення має свою структуру, яку називають складом правопорушення. Склад правопорушення є підставою юридичної відповідальності. Склад правопорушення обов'язково повинен бути закріплений у чинному законо­давстві. Це законні підстави юридичної відповідальності.

Кожне правопорушення має такий склад : об'єкт, об'єктивна сторона правопорушення, суб'єкт і суб'єктивна сторона правопорушення.

Види юридичної відповідальності: кримінальна, адміністративна, дисциплінарна, матеріальна, майнова або цивільно-правова, майнову.

Дисциплінарна, адміністративна і кримінальна відпові­дальність мають особистісний характер, тобто суб'єктами їх можуть бути окремі особи-громадяни чи службові особи.

Матеріальна та майнова відповідальність можуть бути особистісними і колективними .

Майнова відповідальність може мати карний, штрафний характер і відшкодувальний.

25. Види причин правопорушень.

1. За значимістю в обумовлюванні, детермінації правопорушень:

1. основні - соціальні явища, яким належить визначальна, вирішальна роль у цьому процесі (наприклад, суперечність чинного законодавства основним правам людини, загальнолюдським моральним приписам); протиріччя між ним і потребами, інтересами тих чи інших соціальних груп, окремих осіб, якщо правова культура останніх відзначається неналежним рівнем; суттєві вади недоліки законодавства;

2. неосновні - явища, які лише полегшують вчинення правопорушень, здійснюють такий вплив на фоні головних факторів, саме завдяки ним, тобто так звані фонові явища (наприклад, недосконалість обліку і охорони матеріальних цінностей, недостатній контроль за дотриманням правил техніки безпеки, правил дорожнього руху тощо). Останню групу явищ нерідко відображають іншим, окремим поняттям: "обставини (або умови), що сприяють вчиненню правопорушень".

2. За онтологічним статусом стосовно свідомості конкретної особи:

1. об'єктивні - явища, що не залежать від неї (наприклад, недоліки в роботі державних органів);

2. суб'єктивні - явища, які входять до складу індивідуальної свідомості конкретного суб'єкта, безпосередньо визначаються нею (наприклад, незнання особою вимог закону, її від'ємне, негативне ставлення до його приписів, психологічна установка особи на протиправну поведінку).

Найбільш важливою задачею боротьби з правопорушеннями є їхнє попередження, усунення причин і умов, що породжують шкідливі і небезпечні для суспільства чи діяння сприятливих їхньому здійсненню. Правопорушення не можна викорінити, борючись тільки безпосередньо з ними, але істотно зменшити їхнє число можна і треба. Досить очевидно, що число шкідливих і небезпечних для суспільства діянь помітно зросло б, якби вони не були заборонені, чи за них були б установлені неефективні санкції, або, нарешті, якби правові заборони можна було порушувати безкарно. По своєму змісту міри, передбачені санкціями, повинні мати на меті виправлення і перевиховання правопорушників, попередження здійснення нових правопорушень ними і іншими особами.

26. Ознаки юридичної відповідальності такі:

1. Спирається на державний примус у формі каральних і правовідновлюючих способів.

Державний примус — це державно-владний вплив відповідних державних органів і службових осіб на поведінку людей.

2. Виражається в обов'язку особи зазнавати певних втрат — позбавлення конкретних благ особистого, організаційного і майнового характеру за свою вину, тобто нести кару, яка є новим, додатковим, юридичним обов'язком, що не існував до правопорушення.

3. Настає лише за вчинені або вчинювані правопорушення у разі встановлення складу правопорушення.

4. Здійснюється компетентним органом у суворій відповідності з законом, а саме — з санкціями норм права, якими встановлюються вид і міра втрат.

5. Здійснюється в ході правозастосовної діяльності за дотримання певного процедурно-процесуального порядку і форм, встановлених законом.

Цілі юридичної відповідальності:

1.Правоохоронна, тобто охорона від будь-яких посягань:(прав та свобод людини і громадянина, закріплених Консти­туцією країни; прав та охоронюваних законом інтересів підприємств, уста­нов, організацій незалежно від форм власності)

2.Правовідновлення, тобто відновлення порушених прав.

3.Виправлення та перевиховання правопорушників.

4.Попередження правопорушень.

5. Зміцнення законності, правопорядку, підвищення правової культури.

27. Законність є одним з найважливіших конституційних принципів функціонування політичної системи суспільства, у т. ч. україн­ського. Законність — це встановлений у суспільстві політико-правовий режим, відповідно до якого держава, її органи, державні та громадські організації, посадові особи, а також громадяни повинні здійснювати свою діяльність на основі чіткого та неухиль­ного дотримання Конституції України, законів та інших нормативно-правових актів. Цей режим зводиться в принцип законності. Згідно з принципом законності повинні здійснювати свою діяльність усі ланки політичної системи суспільства. Сутність законності, основа правової держави — в пануванні закону, який виражає волю більшості в державі.

Принцип законності розвивається в нормах чинної Конституції України, правозастосовній та правотворчій діяльності держави. Так, з метою гарантії реалізації ст. 55 Конституції України був прийнятий спеціальний закон про оскарження в суді неправомірних дій посадових осіб.

У свою чергу, законність невіддільна від правопорядку. В будь-якому суспільстві суспільні відносини повинні бути відповідним чином упорядковані. Цьому допомагають різноманітні звичаї, традиції, соціальні норми — як моральні, так і правові. За їх допомогою забезпечується певний суспільний порядок. Тому не всі, а тільки частина суспільних відносин потребує впорядкування та врегулювання за допомогою правових норм. Інакше кажучи, правопорядок є складовою суспільного порядку і являє собою зафіксовані правовими нормами суспільні відносини. Через різноманітні суспільні відносини реалізуються відповідні права та обов’язки, що складають зміст правових норм, які, в свою чергу, юридично виражені в законах та інших нормативно-правових актах. Підвищення якості нормативно-правових актів, чітке та неухильне їх дотримання сприяє зміцненню законності та правопорядку в державі.

28. Як було зауважено, Розділ II Конституції України закріплює права, свободи та обов'язки людини і громадянина в Україні. У юридично-навчальній літературі, існує декілька класифікацій конституційних прав і свобод, але суттево вони не відрізняються. Таким чином, права та свободи людини і громадянина можна умовно поділити на декілька розділів (за сферами суспільного життя):

1. Особисті права громадян України - "це права, що передбачені для задоволення особистих потреб, інтересів людини".

2. Політичні права - "передбачені для забезпечення можливості участі в здійсненні народовладдя, участі в управлінні державними суспільними справами".

3. Економічні права - "використання їх дає можливість особистості реалізувати себе, отримати економічну незалежність через створення матеріальних і духовних благ та їх розподіл, задовольнити побутові чи інші потреби".

4. Соціальні та культурні права - "надають можливість брати участь в розподілі матеріальних та суспільних благ, гарантують безпеку для життя і здоров'я, вільний шлях до духовних цінностей, передбачують можливість задоволення культурних потреб та їх розвитку".

29. У першу чергу, треба підкреслити, що як форма та спосіб організації суспільства, держава несе відповідальність перед своїми громадянами, а також зобов'язана захищати їх, охороняти життя тощо.

С другого боку, громадяни України теж мають обов’язки відносно держави та один одного. До основних таких обов'язків належать:

1) захист держави та військова служба;

2) не спричиняти шкоди природі, історико-культурним пам'яткам, та відшкодовувати завдані збитки;

3) сплачувати податки та інші фінансові відрахування;

4) дотримання вимог Конституції, законів України.

А також:

5) піклування батьків про дітей;

6) піклування дітей про батьків;

7) повага національної гідності інших осіб, укріплення дружби між націями та народами України;

8) підтримка громадського порядку та загального миру;

30. Конституції визначає, що державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу і судову.

Система стримувань і противаг:

органи, які входять до різних гілок влади мають певні повноваження щодо нейтралізації негативних дій органів іншої гілки-право вето і право розпуску парламенту, що має президент, вираз недовіри Кабміну і імпічмент Президенту з боку Верховної Ради.

Система органів державної влади:

1 законодавчий орган- BP

2 виконавчі-,Кабмін,міністерства і відомства, місцеві держадміністрації

3 судові- Конституційний Суд і суди загальної юрисдикції

4 контрольної влади-прокуратура та інші правоохоронні органи

31. Єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України:

- Конституційний склад ВРУ - 450 народних депутатів України, які обираються на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування строком на п'ять років.

- є повноважною за умови обрання не менш як двох третин від її конституційного складу.

- працює сесійно. Чергові сесії Верховної Ради України починаються першого вівторка лютого і першого вівторка вересня кожного року.

- Засідання ВРУ проводяться відкрито. Закрите засідання проводиться за рішенням більшості від конституційного складу Верховної Ради України.

Рішення Верховної Ради України приймаються виключно на її пленарних засіданнях шляхом голосування.

До повноважень Верховної Ради України належить:

1) внесення змін до Конституції України;

2) призначення всеукраїнського референдум;

3) прийняття законів;

4) затвердження Державного бюджету України та внесення змін до нього; контроль за виконанням Державного бюджету України, прийняття рішення щодо звіту про його виконання;

5) визначення засад внутрішньої і зовнішньої політики;

6)затвердження загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального, національно-культурного розвитку, охорони довкілля тощо.

Головними функціями Верховної Ради є:

1) законодавча;

2) установча (державотворча, організаційна);

3) функція парламентського контролю.

32. Конституція України визнає вищим органом у системі органів виконавчої влади Кабінет Міністрів України. Кабінет Міністрів України відповідальний перед Президентом України та підконтрольний і підзвітний Верховній Раді України.

До складу Кабінету Міністрів України входять Прем’єр-Міністр України, Перший віце прем’єр-міністр, три віце-прем’єр-міністри та міністри України.

Прем’єр-міністра України призначає за згодою парламенту (більше половини від конст складу) президент України. Інших членів Кабінету Міністрів України, віце-прем’єр-міністрів, міністрів – призначає Президент України за поданням Прем’єр-Міністра України.

Відповідно до Конституції України кабінет Міністрів України забезпечує Суверенітет та економічну незалежність України, здійснення внутрішньої і зовнішньої політики держави, виконання Конституції і законів України, актів Президента України, розробляє і здійснює загальнонаціональні (загальнодержавні) програми економічного, науково-технічного, соціального і культурного розвитку держави, здійснює управління об’єктами державної власності, розробляє проект Державного бюджету і забезпечує його виконання (після затвердження Державного бюджету парламентом України); здійснює заходи спрямовані на забезпечення обороноздатності України, національної безпеки, безпеки громадського порядку, а також заходи боротьби зі злочинністю; організовує митну справу, забезпечує здійснення зовнішньоекономічної діяльності України, забезпечує проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики, а також політики у сфері соціального захисту населення, освіти, науки й культур, охорони природи, економічної безпеки і природокористування; вживає заходів для забезпечення прав і свобод людини та громадянина тощо.

33. Президент України є главою держави і виступає від її імені. Він є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина.

Новообраний Президент України вступає на пост не пізніш як через тридцять днів після офіційного оголошення результатів виборів, з моменту складення присяги народові на урочистому засіданні Верховної Ради України.

Повноваження Президента України:

- забезпечує державну незалежність, національну безпеку і правонаступництво держави;

- звертається з посланнями до народу та із щорічними й позачерговими посланнями до Верховної Ради України про внутрішнє і зовнішнє становище України;

- виносить рішення про визнання іноземних держав;

- призначає позачергові вибори до Верховної Ради України у строки, встановлені Конституцією;

- припиняє повноваження Верховної Ради України, якщо протягом 30 днів однієї чергової сесії пленарні засідання не можуть розпочатися;

- призначає, за згодою Верховної Ради України, Прем'єр-міністра України;

- припиняє повноваження Прем'єр-міністра України, виносить рішення про його відставку та ін. Президент України користується правом недоторканності на час виконання повноважень.

Він очолює Раду національної безпеки і оборони України, яка є координаційним органом із питань забезпечення безпеки та оборони в Україні.

34. Згідно з Конституції України правосуддя в Україні здійснюється виключно судами.

Судову систему в Україні складають:

1) Конституційний Суд України;

2) суди загальної юрисдикції;

3) арбітражні суди.

Конституцією України і законами України гарантуються незалежність та недоторканість суддів. Судді обіймають посади безстроково, крім суддів Конституційного Суду України та суддів, які призначаються на посаду вперше. Правосуддя здійснюють професійні судді, а у визначених законом випадках народні засідателі та присяжні.

Правосуддя здійснюється на основі таких принципів:

1) законність

2) недоторканість житла

3) недоторканість особи

4) охорона особистого життя громадян, таємниці листування, телефонних розмов і телеграфних повідомлень;

5) здійснення правосуддя тільки судом

6) колегіальний розгляд справ – цивільні, кримінальні, арбітражні справи розглядаються колегіально (не менше двох осіб) або у випадках, передбачених законом, – одноособово;

7) здійснення правосуддя на засадах рівності громадян перед законом і судом;

8) приналежність та підкорення суддів і народних засідателів лише законові;

9) гласність судового розгляду – розгляд усіх справ у судах є відкритим, за винятком тих, які передбачені законом (державна, комерційна таємниця або наявність обґрунтованого заперечення однієї з сторін);

10) забезпечення підозрюваному, обвинуваченому, підсудному права на захист;

11) національна мова судочинства – судочинство повинно вестись на державній українській мові або ж мовою більшості населення даної місцевості;

12) презумпція невинності – обвинувачений вважається невинним, поки його вина у вчиненні злочину не буде доведена у передбаченому законом порядку і встановлена вироком, що набрав законної сили;

13) участь громадськості в судочинстві – діюче законодавство передбачає участь у судовому розгляді представників громадських організацій і трудових колективів для викладення суду думки колективу з приводу справи, що розглядається судом.

35. Під виборчою системою України розуміється передбачений законодавством порядок формування представницьких органів держави. Усі норми законодавства, які регламентують цей порядок, у сукупності складають виборче право. Основними його джерелами є Конституція України, Закони України: "Про вибори народних депутатів України" від 24 вересня 1997 р., "Про вибори Президента України" у редакції від 24 лютого 1994 р., "Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів" від 14 січня 1998р.

У цих нормативно-правових актах сформульовано такі головні принципи виборчого права: загального, рівного і прямого виборчого права за таємного голосування; вільного й рівноправного висування кандидатів у депутати; гласності й відкритості; рівності можливостей для всіх кандидатів у проведенні виборчої кампанії; неупередженості до кандидатів з боку державних органів, установ та організацій, органів місцевого самоврядування; свободи агітації.

Принцип загальності означає, що право обирати мають усі громадяни України, яким на день голосування виповнилося 18 років. Це право називається активним виборчим правом і тлумачиться так тому, що будь-які прямі або непрямі пільги чи обмеження щодо виборчих прав громадян України залежно від походження, соціального й майнового стану, расової та національної належності, статі, освіти, ставлення до релігії, політичних переконань, роду й характеру занять, непередбачені цими законами, забороняються.

Право голосу мають всі громадяни Ук, яким на момент голосування вже виповнилося 18 р

Право бути обраним нapoдним дeпyтaтoм Ук мoжe мати гpoмaдянин Ук, який мaє пpaвo гoлocy, нa дeнь вибopiв дocяг 21-piчнoго вікy i пocтiйнo пpoживaє нa тep Ук пpoтягoм ocтaннix п'яти poкіiв.

Пpeзидeнтoм Укpaїни мoжe бyти обpaний гpoм-н Ук, який дocяг 35-piчнoгo вiкy, мaє пpaвo гoлocy, пpoживaє в Укpaїнi пpoтягoм 10 ocтaннix пepeд днeм вибopiв poкiв i вoлoдiє дepж мoвoю.

Дeпyтaтoм місцевої paди нapдeпiв мoжe бyти oбpaний гpoм-н Ук, який нa дeнь roлocyaaння дocяг 18-piчнoгo вiкy, мaє вибopчi пpaвa i пocтiйнo пpoживae aбo пpaцює нa тep вiдпoвiднoї paди.

36. Громадянство – це усталений правовий зв’язок особи з державою, який виражається в су-купності їхніх взаємних прав, обов'язків і взаємної відповідальності.

Принципи гром-ва Ук: єдине гром-во;

збереження гром-ва Ук в разі одруження чи розірвання шлюбу;

збереження гром-ва Ук особами, які прожива-ють за межами Ук;

захист державою гром-н, які прожив за корд; недопустимість видворення за межі Ук й видачі іншій державі.

Громадянство набувається:

1) за народженням; 2) за походженням;

3) через прийняття до громадянства України;

4) через поновлення в громадянстві України;

5) на підставах, передбач міжнар дог, згода на обов’язковість яких надається ВРУ. 6)Іноземців та осіб без гром-ва може бути прийнято за їхнім клопотанням в гром-во Ук. Умови набуття гром-ва:

визнання і виконання законів та Конст Ук;

неперебування в іноземному гром-ві;

безперервне проживання на законних підставах на території Ук протягом останніх 5 років (не поширюється на осіб, які народилися чи довели, що хоча б один з батьків дід чи баба нар. на території Укр);

володіння укр мовою в обсязі, достатньому для спілкування;

наявність законних джерел існування.

Громадянство України припиняється:

внаслідок виходу з громадянства Ук;

внаслідок втрати громадянства Ук;

на підставах, передбачених міжнар. договорами, згоду на обов’язковість яких надано ВРУ.

Громадянство України регулюється Конституцією, ЗУ “Про громадянство України” та ухваленими до них іншими нормативно-правовими актами.

37. У сучасному світі, коли проблема прав людини вийшла далеко за межі окремої держави, виникла необхідність у створенні універсальних міжнародно-правових стандартів. Ці стандарти відображені у низці важливих міжнародно-правових актів.

Сучасне міжнародне право характеризується наявністю системи актів у сфері прав людини, що складають законодавство. Воно включає п'ять різновидів документів:

1. Міжнародний білль про права людини.

2. Угоди, спрямовані на запобігання та покарання злочинів, що призводять до масових порушень прав людини

3. Конвенції, націлені на захист груп населення, які потребують особливого піклування з боку держави (Конвенція про права дитини 1989 p.).

4. Конвенції, спрямовані на захист індивіда від зловживань з боку органів держави та посадових осіб

5. Міждержавні конференції з прав людини, що приймають заключні документи, обов'язкові для виконання державами-учасницями (Заключний документ Всесвітньої конференції з прав людини. — Відень, 1993 p.).

Таким чином, міжнародні стандарти у сфері прав людини складаються із сукупності принципів та норм, що встановлюють:

— права та свободи людини в різноманітних сферах життєдіяльності;

— обов'язки держави із забезпечення та дотримання прав людини без будь-якої дискримінації як у мирний час, так і у період збройних конфліктів;

— загальні принципи природного права;

— відповідальність за злочинне порушення прав людини;

— напрями розвитку та розширення сфери прав людини;

— напрями посилення контрольного механізму за виконанням державами взятих на себе зобов'язань у сфері прав людини.

38. Права і свободи людини і громадянина є однією із найважливіших суспільних цінностей, головним об'єктом більшості конституційно-правових відносин. Ефективність їх виконання, використання та дотримання визначається від рівня їх захищеності, гарантованості.

Під гарантіями конституційних прав і свобод людини і громадянина прийнято розуміти систему умов і засобів, юридичних механізмів забезпечення належної реалізації визначених Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина.

Система гарантій конституційних прав і свобод представлена загальними і спеціальними гарантіями. Загальні гарантії визначаються рівнем розвитку основних сфер суспільного і державного життя - політичної, економічної, соціальної, культурної та інших.

Спеціальні юридичні гарантії конституційних прав І свобод людини і громадянина в Україні представлені нормативно- та організаційно-правовими механізмами реалізації цих прав і свобод.

Нормативно-правові гарантії основних прав і свобод людини і громадянина представлені системою норм конституційного права.

39. Процес створення, зміни і скасування законів називають законодавчим процесом.В Україні він складається з таких стадій:

1)законодавча ініціатива, тобто внесення офіційної пропозиції про прийняття, зміну чи скасування закону до ВРУ.

Таке право належить:

• Президенту України;

• народним депутатам України;

• Кабінету Міністрів України;

2. розробка законопроекту. Вона може бути доручена парламентським комітетам, тимчасовій спеціальній комісії, міністерствам, колективам вчених - фахівців;

3. попереднє обговорення законопроекту. Прийнятий до розгляду законопроект обговорюється в комітетах Верховної Ради. При цьому для підготовки висновків визначається головний комітет, якому інші подають свої результати обговорення законопроекту;

4. обговорення законопроекту на пленарних засіданнях Верховної Ради (читання законопроекту).

• При першому читанні законопроекту Верховна Рада заслуховує доповідь його ініціатора, співдоповідь ініціаторів внесення кожного альтернативного законопроекту (якщо такі є), співдоповідь головного комітету, обговорює основні положення законопроекту і його структур (частини, розділи, статті, повноту і послідовність їх викладання);

• Під час другого читання Верховна Рада проводить постатейне обговорення законопроекту та здійснює постатейне голосування.

• Третє читання законопроекту (необов'язкове) проводиться лише тоді, коли необхідні редакційні виправлення і узгодження розглянутого законопроекту з іншими законами;

5) прийняття здійснюється голосуванням. За загальним правилом, закон має одержати схвалення простої більшості членів парламенту (тобто 50 відсотків + 1 голос). Деякі закони мають бути схвалені двома третинами голосів парламентарів (кваліфікована більшість), для конст закону ¾ голосів. Прийнятий закон підписується Головою Верховної Ради України;

6. підписання закону Президентом України, який протягом 15 днів після отримання закону підписує його, беручи до виконання та офіційного оприлюднення або повертає закон зі своїми зауваженнями і сформульованими пропозиціями до Верховної Ради для повторного розгляду. Таке право Президента називається правом відкладального вето. У разі якщо Президент України протягом встановленого строку не повернув закон для повторного розгляду, закон вважається ним схваленим і має бути підписаний та офіційно оприлюднений. Якщо під час повторного розгляду закон знов прийнятий Верховною Радою України не менш як двома третинами від її конституційного складу, Президент України зобов'язаний його підписати та офіційно оприлюднити протягом 10 днів;

7. оприлюднення закону. Підписані Президентом України закони та інші акти, прийняті Верховною Радою, публікуються в офіційних друкованих виданнях: „Офіційний вісник України", „Відомості Верховної Ради України", а також газети - „Голос України" і „Урядовий кур'єр";

8. набрання законом чинності. Знабирає чинності через 10 днів з дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачене самим законом, але не раніше дня його опублікування.

40. Поняття цивільного законодавства тісно пов'язане з поняттям цивільного права як галузі права. Якщо цивільне право - це система цивільно-правових норм, то цивільне законодавство - це система нормативних актів, у яких дістали своє втілення цивільно-правові норми.

Цивільне законодавство - це сукупність нормативно-правових актів різної юридичної сили, які містять цивільно-правові норми.

Основу цивільного законодавства становить Конституція України. В її нормах закладені цивільно-правові засади регулювання відносин власності, особистих немайнових прав, відносин інтелектуальної власності, підприєм­ницької діяльності тощо. Конституція наділена вищою юридичною силою і може бути застосована безпосередньо до врегулювання цивільно-правових відносин, оскільки є нормативно-правовим актом прямої дії.

Основним актом цивільного законодавства України є Цивільний кодекс України, прийнятий 16 січня 2003 року і який набрав чинності з 1 січня 2004 року. ЦК України с однією з форм кодифікації цивільного законодавства і являє собою єдиний законодавчий акт, в якому систематизовано цивільно-правові норми. Він складається з шести книг, що охоплюють 90 глав, 1308 статей.

Окрім ЦК України актами цивільного законодавства є також інші кодекси і закони України, що видаються відповідно до Конституції та ЦК України (Сімейний кодекс України, Земельний кодекс України, Закони України "Про власність", "Про заставу", "Про цінні папери і фондову біржу" та інші).