1.2. Історія процесу оформлення психології як експериментальної науки

Перехід від знання до науки, який для ряду областей повинен бути віднесений до XVIII ст., А для деяких (як-то механіка) ще до XVII ст., В психології відбувається до середини XIX ст. Лише до цього часу різноманітні психологічні знання оформляються в самостійну науку, збройну власної, специфічної для її предмета методикою дослідження та володіє своєю системою, тобто специфічної для її предмета логікою побудови відносяться до нього знань.  Методологічні передумови для оформлення психології як науки підготували головним чином ті, пов'язані з емпіричної філософією, течії, які проголосили щодо пізнання психологічних, як і всіх інших, явищ необхідність повороту від умогляду до досвідченого знання, здійсненого в природознавстві щодо пізнання фізичних явищ. Особливо значну роль зіграло в цьому відношенні матеріалістичне крило емпіричного напряму в психології, яке пов'язувало психічні процеси з фізіологічними.  Однак, для того щоб перехід психології від більш-менш обгрунтованих знань і поглядів до науки дійсно здійснився, необхідно було ще відповіднийрозвиток наукових галузей, на які психологія повинна спиратися, і вироблення відповідних методів дослідження. Ці останні передумови для оформлення психологічної науки дали роботи фізіологів першої половини XIX ст.  Спираючись на цілий ряд найважливіших відкриттів в області фізіології нервової системи (Ч. Белла, який показав наявність різних відчувають і рухових нервів і встановив в 1811 р . основні закони провідності. І. Мюллера, Е.Дюбуа-Реймона, Г. Гельмгольца, поставили під виміру проведення збудження по нерву), фізіологи створили цілий ряд капітальних праць, присвячених загальним закономірностям чутливості і спеціально роботі різних органів чуття (роботи І. Мюллера і Е. Г. Вебера , HYPERLINK "http://ua-referat.com/%D0%A0%D0%BE%D0%B1%D0%BE%D1%82%D0%B8"роботи Т. Юнга, Г. Гельмгольца і Е. Герінга по зору, Г. Гельмгольца по слуху і т.д.). Присвячені фізіології органів почуттів, тобто різних видів чутливості, ці роботи в силу внутрішньої необхідності переходили вже в область психофізіології відчуттів.  Особливе значення для розвитку експериментальної психології набули дослідження Е. Г. Вебера, присвячені питанню про відношення між приростом роздратування і відчуттям, які були потім продовжені, узагальнені і піддані математичній обробці Г. Т. Фехнера (див. далі). Цим працею були закладені основи нової спеціальної області експериментального психофізичного дослідження.  Результати всіх цих досліджень об'єднав, почасти далі розвинув і систематизував у психологічному плані в своїх "Основах фізіологічної психології" (1874) В. Вундт. Він зібрав і удосконалив з метою психологічного дослідження методи, вироблені спочатку фізіологами.  У 1861 р . В. Вундт винаходить першу елементарний прилад спеціально для цілей експериментального психологічного дослідження. У 1879 р . він організовує в Лейпцигу лабораторію фізіологічної психології, в кінці 80-х рр.. перетворену в Інститут експериментальної психології. Перші експериментальні роботи Вундта і численних учнів були присвячені психофізіології відчуттів, швидкості простих рухових реакцій, виразним рухам і т.д. Всі ці роботи були, таким чином, зосереджені на елементарних психофізіологічних процесах; вони повністю ще не ставилися до того, що сам Вундт називав фізіологічної психологією. Але незабаром експеримент, проникнення якого в психологію почалося з елементарних процесів, що лежать як би в прикордонній між фізіологією і психологією області, став крок за кроком впроваджуватися у вивчення центральних психологічних проблем. Лабораторії експериментальної психології стали створюватися в усіх країнах світу. Е. Б. Тітченер виступив піонером експериментальної психології в США, де вона незабаром отримала значний розвиток.  Експериментальна робота стала швидко ширитися і поглиблюватися. Психологія перетворилася на самостійну, значною мірою експериментальну науку, яка все більш суворими методами почала встановлювати нові факти і розкривати нові закономірності. За кілька десятиліть, що минули з тих пір, фактичний експериментальний матеріал, що є в розпорядженні психологія, значно зріс; методи стали різноманітніше і точніше; вигляд науки помітно змінився. Впровадження в психологію експерименту не тільки озброїло її дуже потужним спеціальним методом наукового дослідження, а й взагалі інакше поставило питання про методику психологічного дослідження в цілому, висунувши нові вимоги і критерії науковості всіх видів досвідченого дослідження в психології. Саме тому введення експериментального методу в психологію зіграло таку велику, мабуть, навіть вирішальну роль в оформленні психології як самостійної науки.  Поряд з проникненням експериментального методу значну роль у розвитку психології зіграло проникнення в неї принципу еволюції. 

Еволюційна теорія сучасної біології, поширившись на психологію, зіграла в ній подвійну роль: по-перше, вона ввела у вивчення психічних явищ нову, дуже плідну точку зору, що зв'язує вивчення психіки та її розвитку не тільки з фізіологічними механізмами, але і з розвитком організмів у процесіпристосування до середовища. Ще в середині XIX ст. Г. Спенсер будує свою систему психології, виходячи з принципу біологічної адаптації. На вивчення психічних явищ поширюються принципи широкого біологічного аналізу. Самі психічні функції у світлі цього біологічного підходу починають розумітися як явища пристосування, виходячи з тієї ролі функції, які вони виконують у житті організму. Ця біологічна точка зору на психічні явища одержує надалі значного поширення. Перетворюючись на загальну концепцію, не обмежує філогенезом, вона незабаром виявляє свою ахіллесову п'яту, приводячи до біологізації людської психології.  Еволюційна теорія, що поширена на психологію, призвела, по-друге, до розвитку передусім зоопсихологии. В кінці минулого століття завдяки ряду видатних робіт (Ж. Леба, К.Ллойд-Моргана, Л. Хобхаузом, Г. Дженнінгса, Е. Л. Торндайка та інші) зоопсихологія, звільнена від антропоморфізму, вступає на шлях об'єктивного наукового дослідження. З досліджень у галузі філогенетичної порівняльної психології (зоопсихологии) виникають нові течії загальної психології і в першу чергу поведінкова психологія.  Проникнення в психологію принципу розвитку не могло не стимулювати і психологічних досліджень у плані онтогенезу. У другій половині XIX ст. починається інтенсивний розвиток і цієї галузі генетичної психології - психології дитини. У 1877 р . Ч. Дарвін публікує свій "Біографічний нарис одну дитину". Біля того ж часу з'являються аналогічні роботи І. Тена, Е. Еггера та інших. Незабаром, у 1882 р ., За цими науковими нарисами-щоденниками, присвяченими спостереженнями за дітьми, слід продовжує їх у більш широкому і систематичному плані робота В. Прейера "Душа дитини". Прейер знаходить безліч послідовників у різних країнах. Інтерес до дитячої психології стає загальним і приймає інтернаціональний характер. У багатьох країнах створюються спеціальні дослідницькі інститути і виходять спеціальні журнали, присвячені дитячій психології. З'являється ряд робіт з психології дитини. Представники кожної скільки-небудь великої психологічної школи починають приділяти їй значну увагу. У психології дитини отримують відображення всі течії психологічної думки.  Поряд з розвитком експериментальної психології і розквітом різних галузей генетичної психології як знаменний в історії психології факт, що свідчить про значущість її наукових досліджень, необхідно ще зазначити розвиток різних спеціальних галузей так званої прикладної психології, які підходять до вирішення різних питань життя, спираючись на результати наукового, зокрема експериментального, дослідження. Психологія знаходить собі широке застосування в галузі виховання та навчання, в медичній практиці, у судовій справі, господарському житті, військовій справі, мистецтві.