3.3. Напрями вдосконалення процесу регуляції підприємництва.

Сучасні гострі проблеми України у сфері економіки і політики, що спричиняють велику небезпеку для цілісності і подальшого соціально- економічного розвитку нашої країни, значною мірою пов’язані з суттєвими вадами інституційних форм, запроваджених державою в процесі реформування економіки радянського типу на ринкових засадах. Стандартні заходи держави щодо руйнування системи централізованого директивного планування економіки, лібералізації цін, приватизації державної власності, встановлення режиму відкритості національної економіки, що були здійснені в наших специфічних умовах і в певних формах, так і не забезпечили побудову конкурентоспроможної, соціально орієнтованої ринкової економіки; розгортання процесу зростання і модернізації капіталу в реальному секторі економіки під впливом ринкового конкурентного середовища; формування цивілізованого підприємництва в дусі ідеалу теорії Й. Шумпетера – діяльності інноваційного типу, суб’єкти якої, ризикуючи своїм майном, здійснюючи «творче руйнування» застарілих елементів економічного життя, реалізують можливість практичного втілення інновацій. Замість того значною мірою відбулося «нетворче руйнування», деструкція, тому маємо деіндустріалізацію у вигляді деградації індустріального потенціалу країни та тінізацію економіки,включаючи її корупційну складову, велику диференціацію у розвитку регіонів та доходів громадян, відсутність ефективної системи соціального захисту населення та надзвичайне загострення економічних та політичних протиріч. [24, c. 2]

Фактично, наша держава не впоралась з виконанням дуже важливих функцій, що має виконувати держава у будь-якій сучасній економіці і особливо в економіці, що здійснює кардинальні зміни в економічній системі і мусить виправляти економічні диспропорції радянських часів, – здійснення великих структурних зрушень в економіці, обумовлених НТР, і стимулювання економічного зростання переважно на інтенсивно-інноваційній основі; забезпечення соціальної орієнтованості економіки, включаючи створення ефективної системи соціального захисту населення, що відповідає громадській думці стосовно соціальної справедливості і сприяє зростанню згуртованості суспільства для досягнення стратегічної мети у розвитку економіки.

Враховуючи ці обставини, слід відзначити, що для виходу зі складної ситуації у вітчизняній економіці буде недостатньо традиційного державного регулювання підприємницької діяльності, що теоретично ґрунтується на необхідності державного втручання в економічні процеси у випадку прояву «неспроможностей ринку», – боротьба з монополізмом; заохочення чи обмеження економічної діяльності, що супроводжується зовнішніми ефектами; забезпечення виробництва суспільних благ; виправлення інформаційної виправлення інформаційної асиметрії. Необхідні масштабні макроекономічні заходи щодо прогресивної структурної перебудови економіки і забезпечення її соціальної спрямованості, лише це дозволить створити нові інституціональні рамкові умови для розвитку цивілізованого підприємництва в нашій країні. [ 24, c. 5]

Діюча система отримання суб’єктами господарювання адміністративних послуг – ліцензій, дозволів, висновків, свідоцтв, витягів з реєстру – є вкрай обтяжливою. Ключові проблеми, з яким стикаються підприємці в процесі отримання цих послуг, це – висока плата, тривалий час очікування результату, складність доступу до інформації щодо адміністративних послуг. Світовий досвід засвідчує, що практично всі країни-лідери, які досягли найвищих показників ВВП на душу населення (а це понад 20 тис. дол.), мають:

 відкриту ринкову економіку, вільне ціноутворення, низькі митні бар’єри, висококонкурентне ринкове середовище;

захист приватної власності;

 ефективне податкове адміністрування, податкову систему;  ефективні державні організації з низьким рівнем корупції;  демократичну політичну систему з високим рівнем політичної конкуренції, надійними механізмами контролю над державою та бюрократією;[ 12, c. 6]

Необхідно приділити увагу питанням доцільності та раціональності надання підтримки суб’єктам, а саме проблемі методики визначення економічної ефективності. Ефективність державної політики розвитку та підтримки характеризує загальні результати господарювання суб’єктів підприємництва. Побудова показників ефективності базується на певних методологічних принципах. Основними принципами є: результати і витрати, що використовуються з метою формування відповідних показників ефективності підприємницької діяльності, що порівнюють, як співвідношення або різницю; результат підприємницької діяльності, вимірюваний кількісно, має враховувати усі показники ефективності державної політики щодо розвитку та підтримки підприємництва. Також необхідно розглядати його відносно надходження до бюджету. Сам принцип оцінки ефективності державної політики щодо розвитку підприємництва зводиться до виміру результату вкладених державних коштів в очікуваний результат. Оскільки в бюджеті України кошти, які спрямовуються на розвиток підприємництва обмежені, то державні органи не повинні виконувати фінансово-кредитні функції щодо підтримки окремих суб’єктів малого та середнього підприємництва, а лише мають виконувати страхові функції, гарантувати та створювати сприятливі нормативно-правові, інформаційні умови для розвитку недержавних фінансово-кредитних установ з розвитку підприємництва. Тобто створена в Україні фінансово-кредитна, інформаційно-консультативна і законодавча підтримка малого та середнього підприємництва потребує негайного реформування. [12, c. 9]

На сьогоднішній день ефективність державного регулювання підприємницької діяльності є невисокою. Аналіз динаміки показників розвитку сектору малого підприємництва засвідчує наявність суперечливих тенденцій (табл. 1).

Зменшення чисельності найманих працівників і зареєстрованих фізичних осіб-підприємців свідчить про посилення конкуренції, збитковість значної кількості видів діяльності внаслідок зростання витрат виробництва та обігу. У той же час зростання надходжень у централізовані державні фонди від суб’єктів малого підприємництва вказує на покращення платіжної дисципліни, підвищення рівня податкової культури. [19, c.43]

Таблиця 1

Основні показники функціонування сектору малого підприємництва в Україні

Показник	2010	2011	2012	2013	Темп приросту, 2013/2010,%
Кількість суб’єктів господарювання, од., малі підприємства	357241	354283	344048	373809	4,6
фізичні особи-підприємці	1804763	1325619	1234831	1328392	-26,4
Кількість найманих працівників, тис. ос., малі підприємства	2043,7	2011,8	1951,6	1891,8	-7.4
фізичні особи-підприємці	989,3	1024,8	999,1	952,1	-3,7
Обсяг реалізованої продукції, млн. грн., малі підприємства	568267,1	607782,4	672653,4	670258,5	17,9
фізичні особи-підприємці	210930,7	199994,6	243633,8	263459,2	24,9
Обсяг мобілізованого єдиного податку для суб’єктів малого підприємництва, млн. грн.	1805,4	1987,9	4315,6	6640,5	267,8
Частка єдиного податку у доходах місцевих бюджетів, %	2,4	2,3	4,8	6,3	3,9 в.п.

[18]

Основні напрями державної політики у сфері розвитку малого і середнього підприємництва в Україні визначено ст. 4 Закону України «Про розвиток та державну підтримку малого і середнього підприємництва в Україні: 1) удосконалення та спрощення порядку ведення обліку в цілях оподаткування; 2) запровадження спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності для суб’єктів малого підприємництва, що відповідають критеріям, встановленим у податковому законодавстві; 3) залучення суб’єктів малого підприємництва до виконання науково-технічних і соціально-економічних програм, здійснення постачання продукції (робіт, послуг) для державних та регіональних потреб; 4) забезпечення фінансової державної підтримки малих і середніх підприємств шляхом запровадження державних програм кредитування, надання гарантій для отримання кредитів, часткової компенсації відсоткових ставок за кредитами тощо; 5) сприяння розвитку інфраструктури підтримки малого і середнього підприємництва; 6) гарантування прав суб’єктів малого і середнього підприємництва під час здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності; 7) сприяння спрощенню дозвільних процедур та процедур здійснення державного нагляду (контролю), отримання документів дозвільного характеру для суб’єктів малого і середнього підприємництва та скороченню строку проведення таких процедур; 8) організація підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів для суб’єктів малого і середнього підприємництва; 9) впровадження механізмів сприяння та стимулювання до використання у виробництві суб’єктами малого і середнього підприємництва новітніх технологій, а також технологій, які забезпечують підвищення якості товарів (робіт,послуг). Упорядкування нормативного регулювання підприємницької діяльності, підвищення ефективності реалізації державної регуляторної політики потребують доопрацювання. Практично повністю відсутня матеріально-технічна і, перш за все, фінансова підтримка малого бізнесу, система гарантій і страхування кредитних і інвестиційних ризиків. Також простежується проблемність доступу до ресурсів, особливо фінансових (високі відсоткові ставки і вимоги значної застави), відсутності ефективно функціонуючої системи дієвої взаємодії великого та малого бізнесу на місцевому (регіональному) рівні, нерівномірно розвивається мале підприємництво у регіонах України, що обумовлено загальною економічною ситуацією в регіоні та іншими чинниками. Метою державної політики щодо розвитку малого підприємництва має бути збільшення і забезпечення зайнятості населення, і завдяки цьому перехід населення від бідності – через самозайнятість і розвиток малого підприємництва – до середнього класу. Тому всі інструменти державної політики мають бути спрямовані на стимулювання людей сміливо займатись малим бізнесом та, відповідно, на легкість ведення підприємницької діяльності.

Сьогодні державі потрібно провести роботу по залученню нових кваліфікованих кадрів для сфери підприємництва та навчання незайнятого населення основам підприємницької діяльності. Вирішення цих завдань полягає полягає в створенні умов для самозайнятості безробітного населення шляхом навчання зареєстрованих безробітних за професіями, що дають змогу займатися підприємницькою діяльністю; здійсненні професійної підготовки і підвищення кваліфікації підприємців; надання консультаційної та організаційної допомоги підприємцям-початківцям з питань законодавства й оподаткування; надавати їм одноразову грошову допомогу для започаткування власної підприємницької діяльності (для отримання, якої потрібно представити бізнес-план); при перепідготовці та підвищенні кваліфікації особливу увагу приділяти професіям, що не тільки користуються попитом на ринку праці, але й дають змогу започаткувати власну справу; також проводити семінари та курси підвищення кваліфікації для всіх бажаючих розпочати підприємницьку діяльність. [9, c. 2]

Вітчизняний уряд намагається підтримувати підприємництво, та все ще існують нагальні проблеми, які потрібно вирішувати. Упорядкування регулювання підприємницької діяльності з правового боку, його ефективність на чолі з державою потребують доопрацювання. Практично повністю відсутня матеріально-технічна, перш за все фінансова підтримка малого бізнесу, система гарантій і страхування кредитно-інвестиційних ризиків. Також простежується проблемність доступу до ресурсів, особливо фінансових (високі відсоткові ставки і вимоги значної застави), не встановлено належних взаємозв’язків між великим та малим підприємництвом. До того ж спостерігається нерівномірний розвиток малого підприємництва на території нашої країни, що витікає із нестабільної економічної та політичної ситуації .

Незважаючи на численні закони про оподаткування та розвиток спрощеної системи розрахунку податків, цей механізм загалом є недієвим у регулюванні підприємництва. Раціональна система для оподаткування суб’єктів підприємництва має бути створена, особливо для малих підприємств, яка буде спрямована на сприяння динамічного розвитку нових підприємств та ефективному добросовісному функціонуванню, які вже діють. Хоча в Україні існують, відповідно, уповноважені установи, які здійснюють нагляд за підприємницькою діяльністю та її регулювання, все ж таки було б доцільно переглянути їх список та перелік повноважень. До того ж всі терміни і поняття у законодавчих актах є розмитими і часто не співпадають із міжнародним правом. Тому із метою ефективного функціонування суб’єктів підприємницької діяльності варто удосконалити та законодавчо закріпити терміни і кількість перевірок підприємців протягом року, обґрунтувати їх необхідність та важливість.

Для подальшої інтеграції до Європейського Союзу нашій державі необхідно вирішити питання регулювання підприємництва, особливо щодо ролі держави у цьому секторі та шляхів здійснення. Для цього було б доцільно скористатися досвідом самих європейських держав, адже немає сенсу рівнятися на, припустимо, азійські країни і у той же час прагнути до європейських стандартів. Це можуть бути методи суверенізації економіки та проведення процесів приватизації: спрощення процедур відкриття, реєстрації та закриття підприємств; окреслення меж приватної власності; чітке формулювання та розподіл права власності; галузева й виробнича реформи; ліквідація монополій.

Наступним завданням перед Україною постає зміна та удосконалення законодавчої бази. Необхідно переглянути законодавство ЄС та країн - членів Євросоюзу, проаналізувати закони, конвенції, протоколи та інші акти в галузі підприємницької діяльності та її регулювання. Велика увага має бути приділена інформації, якими органами здійснюється згадане регулювання, що відбувається при невиконанні відповідних законів на практиці.

Для нашої країни характерним є значна концентрація не лише природних монополій, а й штучних. Тому однією із проблем постає проблема монополії та підтримки конкурентних умов економічної діяльності. Потрібно удосконалювати законодавчу базу, а також створити спеціальні органи, які б здійснювали періодичні перевірки, регулювали частки ринку підприємств та загалом (наскільки це можливо) не допускали б явище монополізації.

Незадовільний стан регулювання економіки, а особливо підприємницької діяльності, у формі податкової політики, бюджетно-видаткового контролю, монетарного контролю призводить до незадовільного стану економічного розвитку. Щодо податкової системи, то країнам можна було б перейняти досвід Німеччини, оподаткування якої вважається найкращим з-поміж інших країн. Але високі податки та 4-рівнева їх система може стати на початкових кроках проблемою саме для підприємств. Тому для новостворених підприємницьких суб’єктів доцільно було б ввести певні пільги, як у Франції чи Великобританії. Непоганою також є пропорційна система оподаткування, яка ґрунтується на розмірах прибутків підприємств.

Актуальним має стати питання планування та розробки прогнозів, також створювати можливі стратегії розвитку, прогнозувати майбутні цифри та показники. Саме організація проведення аналізу, планування і прогнозування має бути запозичена Україною, як видно з практики, вона є досить дієвою. [20, c. 6]