- •Предмет міжнародного приватного права
- •Методи міжнародного приватного права
- •Склад норм міжнародного приватного права
- •Місце міжнародного приватного права у правовій системі України
- •Система міжнародного приватного права
- •6.Функції Міжнародного приватного права.
- •7.Поняття та види джерел міжнародного приватного права.
- •8.Міжнародний договір як джерело міжнародного приватного права.
- •9.Законодавство України як джерело міжнародного приватного права.
- •10.Звичай як джерело міжнародного приватного права.
- •11. Поняття та структура колізійної норми
- •12. Види колізійних норм
- •13. Угода стороні про вибір права (форма, зміст)
- •14. Способи визначення прав найбільш тісного зв’язку
- •15. Функції колізійних норм
- •16.Кваліфікація у міжнародному приватному праві.
- •18.Обхід закону у міжнародному приватному праві.
- •19.Зворотня відсилка та відсилка до права третьої держави.
- •20.Основні підходи до розуміння іноземного права.
- •21.Застосування та тлумачення норм іноземного права.
- •22. Застереження про публічний порядок.
- •23.Імперативні норми як обмежуючий фактор у застосуванні іноземного права.
- •26.Способи визначення особистого закону юридичної особи
- •27.Правосуб єктність іноземних юридичних осіб в Україні
- •28.Порядок створення та діяльність філій та представництв іноземних осіб в Україні.
- •29.Міжнародні юридичні особи як учасники приватно-правових відносин з іноземним елементом.
- •30. Держава як суб єкт міжнародного приватного права.
- •31. Сфера дії імунітету держави.
- •32. Зміст імунітету держави.
- •33. Види імунітету держави.
- •35. Правовий режим власності іноземців в Україні.
- •36.Поняття, види та форми іноземних інвестицій
- •37. Джерела правового регулювання іноземних інвестицій в Україні та вирішення інвестиційних спорів
- •39. Особливості приватно-правових договорів з іноземними елементом.
- •40. Поняття та ознаки зовнішньоекономічного договору
- •41. Колізійне регулювання договірних зобов’язань в мпп.
- •42. Джерела регулювання договірних зобов’язань в мпп.
- •43. Сфера дії Віденської конвенції про договори міжнародної купівлі-продажу товарів 1980 р.
- •44. Укладення договору за Віденською конвенцією.
- •45. Обов’язки продавця. Засоби правового захисту покупця за Віденською конвенцією.
- •46. Обов’язки покупця. Засоби правового захисту продавця за Віденською конвенцією.
- •47. Перехід ринку. Відповідальність. Обставини, що звільняють від відповідальності за Віденською конвенцією.
- •48.Регулювання позовної давності у відносинах міжнародної купівлі продажу
- •49. Сфера дії Конвенції про міжнародні залізничні перевезення (котіф) від 9 травня 1999 року із змінами, внесення Протоколом від 9 червня 1999 року.
- •50. Види та принципи відповідальності перевізника за Єдиними правилами про міжнародне залізничне перевезення пасажирів (ців – додаток а до котіф)
- •51. Підстави звільнення від відповідальності перевізника за Єдиними правилами про міжнародне залізничне перевезення пасажирів (ців – додаток а до котіф)
- •52. Здійснення прав на рекламацію та пред'явлення позову до перевізника за єдиними правилами про міжнародне залізничне перевезення пасажирів
- •53. Види та принципи відповідальності перевізника за єдиними правилами про міжнародні залізничні перевезення вантажів
- •54. Підстави звільнення від відповідальності перевізника за єдиними правилами про міжнародні залізничні перевезення вантажів
- •55. Здійснення прав на рекламацію та пред'явлення позову до перевізника за єдиними правилами про міжнародні залізничні перевезення вантажів
- •56. Сфера дії Конвенції для уніфікації деяких правил, що стосуються міжнародних повітряних перевезень від 28 травня 1999 року.
- •57. Види та принципи відповідальності перевізника за Конвенцією для уніфікації деяких правил, що стосуються міжнародних повітряних перевезень від 29 травня 1999 року.
- •58. Здійснення прав на пред’явлення заперечень та позовів до перевізника за Конвенцією для уніфікації деяких правил , що стосуються міжнародних повітряних перевезень від 25 травня 1999 року
- •59. Сфера дії Афінської конвенції про перевезення морем пасажирів та їх багажу 1974 року.
- •60.Види та принципи відповідальності перевізника за афінською конвенцією про перевезення морем пасажирів та їх барежу 1974 р. Та протоколу 1976 р. До неї
- •61.Строк позовної давності та підсудність за Афінською конвенцію про перевезення морем пасажирів та їх багажу 1974р.
- •2. Строк позовної давності обчислюється:
- •62. Сфера дії Міжнародної конвенції про уніфікацію деяких правил про коносамент від 25 серпня 1924 року із змінами, внесеними Брюссельським протоколом 1968 та Брюссельським протоколом 1979року.
- •63.Сфера дії конвенції про морське перевезення вантажів від 31 березня 1978 року. (гамбурзькі правила)
- •64. Сфера дії Конвенції про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів 1956р.
- •65. Види та принципи відповідальності перевізника за Конвенції про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів (кдпв)
- •66 Пред’явлення претензій та позовів до перевізника за Конвенції про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів
- •67. Регулювання міжнародних розрахунків за законодавством України (Декрет кму «Про систему валютного регулювання...» та зу «Про порядок здійснення розрахунків...»
- •68.Колізійне регулювання деліктних зобов’язань
- •69. Регулювання деліктних зобов’язань у міжнародних конвенціях
- •70. Охорона авторського права за Бернською Конвенцією про охорону літературних та художніх творів, в редакції Паризького акта від 24 липня 1971 року, зміненого 2 жовтня 1979 року.
- •71. Охорона авторського права за Всесвітньою Конвенцією про авторське право 1952р.
- •72.Правове регулювання суміжних прав у міжнародних конвенціях
- •73.Загальна характеристика Паризької конвенції з охорони промислової власності
- •74.Загальна характеристика договору про патентну кооперацію від 19 червня 1970 р., переглянуто 2 жовтня 1979 р., 3 лютого 1984 р.
- •75.Загальна характеристика Євразійської патентної конвенції від 9 вересня 1994 р.
- •76.Колізійні питання спадкування
- •77.Джерела регулювання спадкових відносин з іноземними елементами
- •78.Джерела регулювання сімейних відносин з іноземним елементом
- •79.Укладання, розірвання, визнання недійсним шлюбу з іноземним елементом
- •80. Колізійні питання правових наслідків шлюбу.
- •81. Порядок та умови усиновлення іноземцями громадян України.
- •82. Поняття міжнародного цивільного процесу.
- •83.Способи визначення міжнародної підсудності.
- •84. Порядок виконання іноземних судових доручень в Україні
- •85. Визнання і виконання рішень іноземних судів
- •86. Поняття і види міжнародного комерційного арбітражу
- •87. Визнання і виконання рішень міжнародних комерційних арбітражів в Україні.
75.Загальна характеристика Євразійської патентної конвенції від 9 вересня 1994 р.
Після розпаду Радянського Союзу його держави-наступники не мали системи захисту інтелектуальної власності. В загальному вигляді патентні питання входили в конвенцію, яка була підписана 27 грудня 1991 року, але ніколи не вступала в силу. Друга версія конвенції 1994 відповідала Європейській патентній конвенції і «прагнула зміцнити співробітництво у сфері захисту винаходів» та створити міждержавну систему отримання такого захисту на основі єдиного патенту, чинного на території держав, що є сторонами конвенції.
Євразійське відомство видає євразійський патент на винахід, яке є новим, має винахідницький рівень і є промислово придатним. Термін дії євразійського патенту становить 20 років від дати подання євразійської заявки. Основною метою Євразійської конвенції є розвиток співробітництва у сфері охорони об'єктів промислової власності і створення міждержавної (регіональної) системи одержання правової охорони на основі єдиного патенту, який має чинність на території кожної держави-учасниці. На основі Євразійської патентної конвенції створена Євразійська патентна організація (ЄАПО), яка виконує адміністративні функції, пов'язані з діяльністю цієї організації і видачею євразійських патентів на винаходи.
Держави-учасниці, які підписали Євразійську конвенцію і ратифікували її, зберігають повний суверенітет у національній системі охорони промислової власності, вони також мають право видавати свої національні патенти, брати участь у будь-якій іншій міжнародній організації тощо. Євразійську патентну конвенцію ратифікували Азербайджан, Білорусь, Вірменія, Казахстан, Киргизстан, Молдовія, Росія, Таджикистан і Туркменистан. Україна цієї Конвенції не ратифікувала.
1994 — міжнар. договір з питань охорони пром. власності. Підписана 9.IX 1994 в Москві главами урядів держав — членів СНД (Азербайджан, Вірменія, Білорусь, Грузія, Казахстан, Киргизстан, Молдова, Російська Федерація, Таджикистан), а також України. Набула чинності 1995. Конвенція складається з преамбули, 9 частин і 28 статей. У преамбулі зазначено, що осн. метою Є. п. к. 1994 є «прагнення зміцнити співробітництво у сфері захисту винаходів» та створити міждерж. систему отримання такого захисту на основі єдиного патенту, чинного на тер. держав, що є сторонами конвенції. Док-том передбачено заснування Євразійської патентної системи (ЄПС). При цьому її сторони зберігають повний суверенітет щодо розвитку нац. систем захисту винаходів. Для виконання адм. завдань, пов'язаних з функціонуванням ЄПС та видачею євразійських патентів, ств. Євразійську патентну організацію (ЄПО). Це — міжурядова організація, має статус юрид. особи та володіє відповідною правоздатністю згідно з чинним зак-вом сторін. Органами ЄПО є Адміністративна рада (АР) та Євразійське патентне відомство (ЄПВ), яке водночас виконує функції секретаріату організації. Вища посад, особа ЄПО — президент; він очолює також ЄПВ. Видається бюлетень ЄПВ. Офіц. мова ЄПО — російська. Діяльність АР регламентується ст. З Є. п. к. 1994. Кожна сторона має у раді один голос, а кворум становлять дві третини від заг. кількості сторін. Рішення ухвалюються простою більшістю голосів повноважних представників, які беруть участь у голосуванні, за винятком спеціально передбачених у конвенції випадків, коли вимагається консенсус або більшість у дві третини. Засідання АР відбуваються щороку. До компетенції АР, зокрема, належать: призначення президента ЄПВ, ухвалення річного бюджету, розгляд річного звіту організації. ЄПВ видає євразійський патент (ЄП) на винахід, який: а) є новим, б) має винахідницький рівень та в) промислово застосовний. Право на отримання ЄП належить винахіднику або його правонаступнику. Власник патента має виключне право використовувати, дозволяти чи забороняти іншим користуватися запатентованим винаходом, передавати своє право та видавати на нього ліцензії. Термін дії ЄП — 20 років. Порядок видачі примус, ліцензії на використання ЄП третіми особами, що здійснюється згідно з Паризькою конвенцією з охорони промислової власності 1883, а також оскарження рішення про видачу врегульовано ст. 12 Є. п. к. 1994. Відповідно до ст. 13 встановлюється режим чинності ЄП у д-вах, що є сторонами конвенції, а також порядок здійснення патентних прав. У док-ті міститься перелік обов'язкових реквізитів патентної інструкції: визначення умов патен-тоздатності винаходу, тлумачення формули винаходу та ін. Конвенція містить норми щодо незалежності нац. патентних систем, порядку перегляду Є. п. к. 1994, а також механізму врегулювання спорів з питань тлумачення чи застосування положень док-та. У Заключних положеннях Конвенції зазначено, що членство в ній є відкритим для будь-якої держави — члена ООН, яка є стороною Паризької конвенції 1883 та Вашингтонського договору про патентне співробітництво 1970.