64. Сфера дії Конвенції про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів 1956р.

Основним  нормативним  актом, який регулює автомобільні перевезення вантажів  у міжнародному сполучені є  «Конвенція про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів» 1956 р. Україна приєдналась до Конвенції 1 липня 2006 року.

У КДПВ проведена уніфікація умов міжнародної дорожньої перевезення вантажів. Область застосування КДПВ - регулювання взаємовідносин перевізника і вантажовласника, порядок прийому вантажу до перевезення, його видача в місці призначення,а також відповідальність перевізника.

Вона застосовується:

По-перше, до перевезень автомобілями, автомобілями-тягачами, причепами, напівпричепами тощо.

По-друге, до будь-якого платного договору перевезення вантажів, коли місце прийняття вантажу до перевезення та місце доставки вантажу знаходяться у різних державах, з яких хоч би одна є учасницею Конвенції.

По-третє, до перевезень вантажів між державами, коли частину шляху проходить морем, залізницею, внутрішніми водно-повітряними шляхами. Якщо втрата чи пошкодження або прострочення доставки мали місце під час перевезення іншими видами транспорту й не були викликані дією або бездіяльністю автоперевізника, його відповідальність регулюють норми зазначеної Конвенції тільки у разі відсутності іншого відповідного міжнародного договору.

Умови Конвенції не поширюються на перевезення:

- які здійснюються відповідно до міжнародних поштових конвенцій;

- перевезень небіжчиків;

• перевезень обстановки та меблів при переїздах.

Імперативний характер КДПВ полягає в обов'язковості її норм для сторін договору перевезення вантажу. Це означає, що будь-які положення договору перевезення вантажу, що суперечать даній Конвенції, визнаються недійсними.

Конвенція КДПВ визначає застосування єдиного уніфікованого документа на перевезення (міжнародної товарно-траспортної накладної CMR, яка служить підтвердженням укладання договору на перевезення і прийняття вантажу перевізником).

65. Види та принципи відповідальності перевізника за Конвенції про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів (кдпв)

Відповідальність перевізника визначена положеннями розділу II Конвенції (стаття 3) і розділу IV (статті 17-29).

Ст. 3 вищенаведеної Конвенції, – перевізник  відповідає  за  дії  і недогляди своїх агентів,  службовців та всіх інших осіб, до послуг яких він звертається для виконання перевезення,  коли такі агенти, службовці  чи інші особи виконують покладені на них обов’язки,  як за власні дії і недогляди;

Передбачена Конвенцією відповідальність перевізника є імперативною й апріорною, а також матеріальною, тобто відповідальність за вантаж

ст. 17 Конвенції: – Перевізник  несе  відповідальність  за  повну  чи часткову втрату вантажу або  за  його  ушкодження,  що  сталися  з  моменту прийняття  вантажу для перевезення і до його доставки,  а також за будь-яку затримку доставки;

п. 2 цієї ж статті: «… однак,  перевізник звільняється від відповідальності, якщо втрата вантажу,  його ушкодження чи затримка його доставки стались внаслідок:

- дій  або  недогляду  позивача,  

- внаслідок   інструкцій позивача,не  викликаних діями або недоглядом з боку перевізника,

- внаслідок дефекту вантажу внаслідок  обставин,  уникнути  яких перевізник не міг і наслідки яких він не міг відвернути»;

ст. 18 Конвенції: «…тягар доказу того,  що втрата вантажу,  його ушкодження чи затримка  доставки  викликані обставинами,  зазначеними мною вижче , лежить на перевізнику.»

Таким чином, загальною умовою відповідальності перевізника за втрату, нестачу, псування або пошкодження вантажу є вина, наявність якої припускається.

Перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятого до перевезення вантажу у розмірі фактичної шкоди.(КДПВ встановлює межу відшкодування в 25 франків за 1 кг відсутнього ваги брутто.)Тобто, перевізник не зобов’язаний відшкодовувати доходи, які одержувач або відправник міг б реально одержати за звичайних обставин, якби їх право не було б порушене (упущену вигоду)

Але перевізник зобов'язаний відшкодувати правомочному пред'явникові вимог провізні платежі, митні збори, а також інші витрати, пов'язані з перевезенням вантажу.

Таким чином, при наявному спорі щодо втратити/пошкодження/нестачі вантажу обов’язковим є встановлення наявності вини перевізника.

Тобто, на сторону договору перевезення вантажу покладається обов’язок довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.