§ 9. Робочий час і його види

Робочим часом вважається час, протягом якого працівник повинен виконувати свої трудові обов’язки згідно з діючим законодавством про працю, правилами внутрішнього трудового розпорядку і колективним, трудовим договором.

Згідно з діючим законодавством можна виділити такі види робочого часу:

1) нормальна тривалість робочого часу;

2) скорочений робочий час;

3) неповний робочий час;

4) нормований і ненормований робочий час;

5) надурочний робочий час;

6) нічний робочий час.

Згідно зі ст. 50 Кодексу законів про працю України нормальна тривалість робочого часу працівників не може перевищувати 40 годин на тиждень. Але підприємства й організації при укладанні колективного договору можуть установлювати меншу норму тривалості робочого часу, тобто менше 40 годин на тиждень.

Скорочений робочий час установлюється для окремих категорій працівників. До них відносяться неповнолітні віком від 16 до 18 років, яким установлена тривалість робочого часу – 36 годин на тиждень, а для осіб віком від 15 до 16 років (учні віком від 14 до 15 років, які працюють у період канікул) – 24 години на тиждень.

Тривалість робочого часу учнів, які працюють протягом навчального року у вільний від навчання час, не може перевищувати половину максимальної тривалості робочого часу (24, 36 годин) для відповідного віку.

Скорочений робочий час установлюється для працівників, зайнятих на роботах з шкідливими умовами праці, – 36 годин на тиждень.

Крім того, законодавством установлюється скорочена тривалість робочого часу для окремих категорій працівників – вчителів, лікарів та інших.

Скорочена тривалість робочого часу може встановлюватись за рахунок власних коштів на підприємствах і організаціях для жінок, які мають дітей віком до 14 років або дитину-інваліда.

За угодою між працівником і власником або уповноваженим ним органом може встановлюватись як при прийнятті на роботу, так і згодом неповний робочий день або неповний робочий тиждень. На прохання вагітної жінки, жінки, яка має дитину віком до 14 років або дитину-інваліда, в тому числі таку, що знаходиться під її опікою, або здійснює догляд за хворим членом сім’ї відповідно до медичного висновку, власник або уповноважений ним орган зобов’язаний установлювати їй неповний робочий день або неповний робочий тиждень.

Цей вид робочого часу відрізняється від попереднього тим, що сторони самі домовляються про час роботи, який не закріплений у законодавстві, й оплата за працю проводиться пропорційно відпрацьованому часу або залежно від виробітку. У цьому випадку робочий час менший, ніж передбачений законодавством для таких працівників. Неповний робочий час використовується для більш повного використання праці людей, які не можуть з різних причин працювати весь робочий день. Ці працівники прирівнюються до працівників з нормальною тривалістю робочого часу в трудових правах.

Також існує нормований робочий час – це коли існує певна норма виробітку, і ненормований робочий час, який встановлюється для окремих категорій працівників, праця яких не завжди, у зв’язку із специфікою і характером їх роботи, вкладається в рамки нормального робочого дня. Цей вид робочого часу, як правило, допускає роботу понад нормальний робочий день і тиждень, за що ці працівники користуються додатковою відпусткою. Проте законодавство допускає випадки, коли за роботу в умовах ненормованого робочого дня окремим працівникам може проводитись доплата.

Оскільки ненормований робочий день є винятком із загальних правил регулювання робочого часу, то він установлюється для обмеженого кола працівників. До таких працівників відносяться, як правило, управлінський персонал, працівники правоохоронних та інших державних установ.

Надурочний робочий час – це робота, яка виконується працівниками понад нормальний робочий день і тиждень, якщо вона виконувалась за письмовим чи усним розпорядженням власника або уповноваженого ним органу чи з його відома.

Такі роботи, як правило, заборонені законодавством. Власник або уповноважений ним орган може застосовувати їх у виняткових випадках, передбачених законодавством, і лише з дозволу профкому. Перелік підстав залучення до надурочних робіт, установлених законодавством, є вичерпним (наприклад, під час проведення робіт, необхідних для оборони країни, для відвернення громадського або стихійного лиха, виробничої аварії).

Загальна кількість надурочних робіт для кожного працівника не може перевищувати чотирьох годин протягом двох днів підряд, 120 годин на рік. Власник або уповноважений ним орган повинен вести облік надурочних робіт кожного працівника.

Певні категорії працівників не дозволяється залучати до надурочних робіт. Зокрема, до надурочних робіт забороняється залучати вагітних жінок, жінок, які мають дітей віком до трьох років, неповнолітніх та інших осіб.

Жінки, які мають дітей від 3 до 14 років або дитину-інваліда, можуть залучатися до надурочних робіт лише за їх згодою. Інваліди можуть залучатися до надурочних робіт також за їх згодою і за умови, що це не суперечить медичним рекомендаціям.

Нічним робочим часом вважається час з 22 години до 6 години ранку. Під час роботи в нічний час встановлена тривалість роботи скорочується на одну годину. Проте це правило не поширюється на працівника, для якого вже передбачено скорочення робочого часу.

Тривалість нічної роботи прирівнюється до денної в тих випадках, коли це необхідно для умов виробництва, зокрема, у безперервних виробництвах, а також на змінних роботах при 6-денному робочому тижні з одним вихідним днем.

Згідно з законодавством до роботи в нічний час забороняється залучати вагітних жінок і жінок, що мають дітей віком до трьох років, неповнолітніх та деяких інших осіб.